Archaeolemur — лемур з голоцену Мадагаскару 🦤 Вимерлий світ

Archaeolemur — вимерлий рід викопних лемурів, відомий з голоценової епохи Мадагаскару. Archaeolemur є одним з найпоширеніших і найвідоміших вимерлих гігантських лемурів, оскільки сотні його кісток були виявлені у викопних відкладеннях по всьому острову. Він був більшим за будь-якого сучасного лемура, з масою тіла приблизно 18,2-26,5 кг, і зазвичай реконструюється як найбільш фруктоїдний і наземний з викопних малагасійських приматів.

Родова назва означає “стародавній лемур” від дав.-гр. ἀρχαῖος, “стародавній” + сучасне лат. lemur, “лемур”.

Відомий як “мавпячий лемур”, Archaeolemur часто порівнювався з антропоїдами, зокрема мавповими (Cercopithecinae), через різні морфологічні схожості. Його навіть неправильно ідентифікували як мавпу, коли вперше були виявлені рештки. Після прибуття людини на Мадагаскар трохи більше 2000 років тому, багато представників мегафауни острова вимерли, в тому числі і гігантські лемури. Радіовуглецеве датування вказує на те, що Archaeolemur вижив на Мадагаскарі принаймні до 1040-1290 років нашої ери, переживши більшість інших викопних лемурів.

Рід Archaeolemur складається з двох відомих видів: A. edwardsi та A. majori. Перший з них більший і міцніше складений за другий. Рід належить до родини Archaeolemuridae, до якої, окрім Archaeolemur, входить також вимерлий вид Hadropithecus stenognathus. Archaeolemuridae історично вважалися сестринською групою вимерлої родини викопних лемурів Paleopropithecidae та сучасної родини Indriidae, в основному через схожість зубів та черепа.

Цей зв’язок був оскаржений морфологічними аналізами, які натомість згрупували Archaeolemuridae ближче до Lemuridae. Один з таких аналізів розглядав онтогенетичні дані для Archaeolemur з метою екстраполяції філогенетичної спорідненості. Він виявив, що рід має більше схожості з лемуридами, ніж з індріїдами з точки зору росту та розвитку.

Секвенування стародавньої ДНК, отриманої з викопних зразків A. edwardsi, A. majori та Hadropithecus stenognathus у дослідженні 2008 року, надало важливу підтримку філогенетичному розміщенню Archaeolemuridae як сестринської групи з сучасними Indriidae. Воно також спростувало думку, що Lemuridae є найближчими родичами археолемурів. Автори цього генетичного дослідження помістили Archaeolemuridae, Paleopropithecidae та Indriidae в надродину Indrioidea в межах інфраряду Lemuriformes, хоча точні філогенетичні зв’язки між ними все ще були незрозумілі. Подальше генетичне дослідження в 2015 році уточнило філогенію Indrioidea. Вчені підтвердили сестринські таксономічні зв’язки між Archaeolemuridae та групою, що містить Paleopropithecidae та Indriidae.

Archaeolemur має зубну формулу нижньої щелепи 1-1-3-3. Тому зубний гребінець, ключова ознака мокроносих, складається з чотирьох зубців, а не з характерних шести зубців більшості таксонів. Така редукція зубів також спостерігається у індріідів та палеопропітецидів. Це свідчить про потенційну синапоморфію між цими групами. Мікроскопічний аналіз нижніх різців не виявляє доказів того, що зубний гребінь Archaeolemur використовувався для догляду за собою. Скоріше за все, нижні різці виконували харчову функцію, наприклад, для заготівлі та обробки їжі. Верхні різці великі і лопатоподібні, премоляри утворюють ріжучий край, передній нижній премоляр приймає іклоподібну форму, а моляри є білофодонтними і низькокоронковими. Така морфологія білофодонтних молярів збігається з морфологією молярів мавпових. Ці особливості часто приписують фруктовій дієті.

Archaeolemur були чотириногими напівназемними тваринами, які за статурою і способом життя дещо нагадували павіанів (Papio). Ніщо в їхній анатомії не вказує на здатність до швидкого бігу. На відміну від Hadropithecus і навіть від сучасних лемурів, що ведуть денний спосіб життя, Archaeolemur, мабуть, мали більш гострий зір. Їхній розрахунковий зоровий індекс перевищує такий у сіфак (Propithecus) і навіть шимпанзе (Pan). Мешкали Archaeolemur головним чином у лісистих районах.

До раціону Archaeolemur насамперед входили фрукти, листя, квіти, стебла та інші м’які частини рослин. Водночас характерні сліди зносу на багатьох зі знайдених зубів свідчать про тривале харчування жорстким рослинним матеріалом, який могло становити насіння, плоди з твердим навколоплідником і, можливо, кора дерев. Аналіз копролітів дав змогу встановити, що, крім рослинної їжі, також поїдали равликів, членистоногих і невеликих хребетних тварин (наприклад, кажанів і дрібних лемурів).

Посткраніальна морфологія скелета розкриває важливі аспекти способу життя Archaeolemur. Як випливає з назви “мавпячий лемур”, Archaeolemur часто порівнювали з мавпами Старого Світу через збіги в морфологічних і локомоторних особливостях, таких як пропорції кінцівок. Хоча між ними, безумовно, є схожість, ці збіги іноді перебільшуються.

Всебічний аналіз рук і ніг Archaeolemur показує, що його кінцівки відносно короткі для його розміру тіла, як і кисті та стопи. Плесна і п’ясток редуковані, разом з іншими пальцями. Тим не менш, здатність хапатися при лазінні, ймовірно, була збережена. Archaeolemur має широкі верхівкові пучки на дистальних фалангах як рук, так і ніг, що, як припускають деякі, може бути пов’язано з доглядом за собою за відсутності функціонального зубного гребінця. На відміну від Paleopropithecidae, які мали сильно вигнуті проксимальні фаланги для підвішування, проксимальні фаланги Archaeolemur пряміші, ніж у всіх вимерлих малагасійських приматів, хоча все ще більш вигнуті, ніж у бабуїнів.

Ці морфологічні дані, разом з попереднім дослідженням тазу і лопатки, підтверджують висновок про те, що локомоторні звички Archaeolemur, швидше за все, складалися як з наземної, так і з деревної чотириногості. Він, ймовірно, не був ні прямоходячим, ні стрибуном. Статевий диморфізм, на відміну від антропоїдів схожих розмірів, не спостерігається.

З метою реконструкції географічного ареалу Archaeolemur було проведено дослідження, в якому було проаналізовано співвідношення ізотопів стронцію в кістках та зубній емалі вимерлих та сучасних лемурів. Автори не виявили суттєвої різниці в медіанній дисперсії ізотопів при порівнянні значень між вимерлими та сучасними таксонами. Це свідчить про те, що, незважаючи на більший розмір тіла, який зазвичай передбачає більшу мобільність і більш мінливі співвідношення ізотопів стронцію, викопні лемури, ймовірно, не були дуже активними і не мали більшого ареалу проживання, ніж сучасні види. Незважаючи на цей відносно невеликий ареал як для його розміру тіла, вважається, що Archaeolemur був поширений по всьому Мадагаскару і мав широку толерантність до середовища проживання.

Останки Archaeolemur відомі з більш ніж 20 місцезнаходжень по всьому Мадагаскару. Цей рід вивчений набагато краще, ніж його найближчий родич Hadropithecus. Кісткові рештки відносно недавні, датовані періодом від початку першого тисячоліття до н. е. до кінця першого тисячоліття н. е. Копроліти датуються XII століттям. Це дає змогу зробити висновок про те, що Archaeolemur зник вже після розселення по Мадагаскару людей (хоча, ймовірно, до приходу європейців) і, можливо, через свої великі розміри був об’єктом полювання для малагасійських переселенців. Розчищення лісів тягнуло за собою скорочення природного середовища проживання Archaeolemur. Ймовірно також, що їх винищували як шкідників сільського господарства, поки вони не зникли остаточно.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter