Anictis — вимерлий вид хижих котячих ссавців надродини Aeluroidea, ендемік Європи (Кверсі, Франція), що жив в олігоцені (33,9-28,4 млн років тому), проіснувавши приблизно 5,4 млн років.
Єдиний встановлений вид — Anictis simplicidens. Його рештки виявлено в регіоні Окситанія, Франція. Вони датуються раннім олігоценом (рюпельський ярус). Синонім — Viverra simplicidens Schlosser, 1890 (тип).
Найменування роду утворено грецькими словами aná – “відповідний” і ictis – “тхір”. Видова назва simplicidens у перекладі з латинської мови означає “простозубий”, вказуючи на відносну простоту будови зубного апарату.
Вперше таксон був описаний у 1890 році Шлоссером (Schlosser) як Viverra simplicidens. Підставою для цього стали рештки з місцезнаходження Ауберлонг 1, фосфорити Керсі на півдні Франції. Це 4 повні нижні щелепи, кількох фрагментарних нижніх щелеп (зокрема одна з молочними зубами), а також часткова верхньощелепна кістка з P4, М1 і альвеолою М2. Вивчаючи нижні щелепи, Шлоссер не виокремив типовий зразок, лише зобразивши нижньощелепний фрагмент з р2-m2 (MGL PQ567). Цей фрагмент чітко демонструє характерні риси нижнього зубного ряду даної форми і цілком може бути позначений як голотип. У 1915 році матеріал був поверхнево розглянутий Тейяром де Шарденом. У 1945 році Крецой без обговорення помістив вид Viverra simplicidens у виділений ним рід Anictis на підставі зразків, які в 1938 році в Ауберлонгу виявив Гезе.
Розміри Anictis були невеликими, зовнішній вигляд — вівероподібним.
Незважаючи на фрагментарність залишків Anictis, їх доволі легко визначити — насамперед, завдяки більш плезіоморфній будові нижніх зубів, ніж в інших “стеноплезиктид” із фосфоритів Керсі. Загалом, зуби вельми нагадують зуби сучасних віверових.
Нижні зуби більші й масивніші, ніж у Stenoplesictis і Palaeoprionodon, незважаючи на майже еквівалентну глибину нижньощелепної гілки нижче від хижацьких зубів на всьому її протязі. Зберігається повний набір нижніх передкореневих. Передкореневі (зокрема, р2-3) високі, загострені та потоншені, з відсутніми або сильно редукованими задніми додатковими горбками. Відмінність від Alagtsavbaatar полягає в ступені розвитку цингулюмного паска на передкореневих і р2, співрозмірному з р3 і р4. На p3-4 передній цингулюм, як правило, редукований.
m1 сплощений, його талонід зредукований, але добре виражений гіпоконід (на відміну від Alagtsavbaatar, у якого на m1 відсутній великий талонідний басейн з додатковими горбками). Метаконід на m1 у Anictis редукований, тоді як талонід (з помітним гіпоконідом) розвинений більшою мірою, ніж у Stenoplesictis і Palaeoprionodon, хоча лезо параконід-протоконіда спозиційоване у всіх 3 родів приблизно однаково. m2 добре розвинений — довгий, двокореневий, з тригорбковим тригонідом і чітко позначеним талонідом (на відміну від m2 зі Stenoplesictis і Palaeoprionodon зі зредукованим талонідом). Схильність до гіперхижацтва призводить до зменшення та зникнення m2, тому інші елюроїди зазвичай демонструють різний ступінь скорочення його розмірів та редукції талоніда.
Скам’янілості
