Перекладач: Плямиста Кішка
Мері Еннінг була бідною збиральницею скам’янілостей та самоучкою. Наукова спільнота довгий час ігнорувала її через відсутність у неї наукового ступеню й університетської освіти загалом, незважаючи на те, що її ретельно задокументовані знахідки розширювали людські знання про стародавнє життя.
Ранні роки
Мері Еннінг народилася 1799 року в англійському курортному містечку Лайм-Реджис. Місто, що вважалося бюджетною альтернативою дорогим курортам, мало ще одну особливість, пов’язану з береговою лінією.
Близько 200 мільйонів років тому, в юрський період, ця берегова лінія була вкрита теплим морем, повним доісторичного життя. Врешті-решт море відступило, але м’які осадові породи, з яких складалося морське дно, залишились, а рештки тварин, похованих на морському дні, повільно скам’яніли самі собою. Частина дна біла розмита, внаслідок чого утворилися скелі; кожна хвиля чи шторм розмивали їх, оголюючи розмаїття скам’янілостей.
Батько Мері, червонодеревник Річард, вибрав Лайм-Реджис через багатих туристів, що приїжджали подихати морським повітрям, яким він міг би продавати свою продукцію. Але незабаром Річард знайшов ще одне джерело заробітку: він почав ходити пляжами, продаючи невеликі скам’янілості туристам як пам’ятні сувеніри. Вже в шестирічному віці Мері постійно знаходилась поряд з батьком та допомагала йому знаходити, розкопувати та чистити скам’янілості. У листопаді 1810 року нещасний випадок (падіння зі скелі) разом з туберкульозом відняли життя Річарда, лишивши його вдову матір’ю двох дітей, вагітною втретє жебрачкою. Ситуацію погіршувало те, що Еннінги були «незгодними» чи протестантами, що не були парафіянами англіканської церкви. Це не поліпшувало їх відносини з сусідами, хоча завдяки цьому всі діти в сім’ї вміли читати.
Через кілька місяців після смерті батька Мері відправилася збирати скам’янілості самостійно. І вдача посміхнулася їй: Мері знайшла великого амоніта, який одна багата туристка купила за пів крони, що було сумою більшою, ніж Річард коли-небудь отримував за скам’янілості. Як тільки Еннінг зрозуміла, що може заробляти гроші для сім’ї, збираючи та продаючи скам’янілості, її походи до пляжу стали регулярними.
Перші відкриття
Менше, ніж через рік, Еннінг разом з братом знайшла скам’янілість, що спантеличила вчених. Вона була більше п’яти метрів в довжину й мала 60 хребців. Розкопки зайняли місяці, і до того часу, коли вони були закінчені, містом гуляла новина про те, що вони знайшли чудовисько. Його частина була схожа на рибу, а частина – на крокодила. Лондонська наукова спільнота ніколи раніше не бачила нічого подібного. Врешті-решт його назвали іхтіозавром, що значило «риба-ящірка». Скам’янілості іхтіозавра знаходили й раніше, але саме зразок Мері Еннінг був першим повним скелетом і привів науковий світ в сум’яття.
– Я ні в якому разі не вважаю його повністю рибою в порівнянні з іншими рибами, а, скоріше, розглядаю його в тому ж світі, що й тварин, які зустрічалися в Новому Південному Вельсі і які, по всій видимості, мають масу відхилень від звичайної будови, – писав у своїй статті Еверард Хоум, що вивчав скам’янілість 1814 року. Він згадав ім’я землевласника, в маєтку якого знаходився стрімчак, однак ні слова не сказав про Мері Еннінг.
Скелет іхтіозавра викликав активну дискусію в науковому світі, висувалися різноманітні пояснення його походження (пам’ятаємо, що до появи еволюційної теорії Дарвіна залишалось ще півстоліття). Мері, звичайно, не брала участі в цій дискусії, але прекрасно розуміла, що знайшла щось незвичайне, оскільки скам’янілість вдалося продати за 23 фунти стерлінгів: цих грошей вистачило, щоб годувати сім’ю кілька місяців. Для дівчини-підлітка це було важливіше будь-яких академічних дискусій. Покупець подарував скелет приватному музею, потім же він потрапив до Британського музею, і, врешті-решт, до Музею природознавства в Лондоні, де від нього до наших часів залишився лише череп.
Еннінг продовжувала полювання за скам’янілостями: між 1815 і 1819 роками вона знайшла кілька більш повних скелетів іхтіозаврів, що пізніше потрапили до місцевих музеїв чи використовувалися в лекційних турах країною. Майже ніколи лектори, розповідаючи про теорії анатомії чи походження іхтіозаврів, не згадували дівчину, що знайшла, викопала та відчистила скам’янілості, що робили їх виступи такими популярними.
Наступна велика знахідка Еннінг викликала ще більше суперечок, ніж її перший іхтіозавр. В 1823 році, згідно з інформацією Музею природознавства Великобританії, вона знайшла повний скелет плезіозавра, вимерлого морського ящура з чотирма кінцівками. А всього через декілька років, в 1828, вона розкопала скам’янілий скелет птерозавра, крилатої рептилії, що жила в епоху динозаврів. Це була перша знахідка такого скелету за межами Німеччини.
Впродовж свого життя Мері відкрила декілька видів вимерлих риб, а також ряд інших морських істот. Разом з англійським палеонтологом Вільямом Баклендом вона стала піонером у вивченні копролітів – скам’янілих фекалій.
Нарешті наукове визнання?
Втім, наукова спільнота не поспішала визнавати досягнення Еннінг. Однією з найпозитивніших оцінок, що Мері отримала за життя, були слова Гарріет Сильвестр, багатої вдови, що відвідала Мері 1824 року:
«Не має сумніву, що це прекрасний приклад Божого провидіння – те, що ця бідна, неосвічена дівчина отримала таке благословення, що завдяки читанню та застосуванню [прочитаного] вона сягла того рівня пізнання, що має звичку писати та розмовляти з професорами та іншими розумними людьми з цього приводу. І всі вони визнають, що вона розбирається в науці більше, ніж будь-хто інший в цьому королівстві.
Визнанню досягнень Мері заважала не лише її стать, але й відсутність формальної освіти, сильний сільський акцент та бідність. Крім того, в ті часи було прийнято записувати інформацію про колекціонерів, які жертвували скам’янілості музею, а не про тих, хто ці скам’янілості знайшов і продав колекціонерам. Мисливці за скам’янілостями загалом не були людьми, що отримували б багато уваги від наукової спільноти.
Еннінг визнали успішною збиральницею скам’янілостей, не більш. Між іншим, згідно з декотрими спогадами, вона знала про свої знахідки більше, ніж більшість з тих, хто демонстрував їх глядачам. Мері читала всю наукову літературу стосовно цієї теми, що могла знайти, та переписувала статті з журналів, щоб зберігати їх вдома. При цьому вона так ретельно перемальовувала ілюстрації, що дослідники її творчості зазначали: «Важко відрізнити копію від оригіналу». Так само ретельно вона описувала та малювала свої знахідки.
Втім, не можна сказати, що її цілком ігнорували. Коли в 1847 році вона померла від раку грудей, щоквартальний журнал Лондонської геологічної спільноти опублікував її некролог. Це був перший раз, коли вони удостоїли такої честі когось, хто не був членом спільноти (яка не приймала жінок в свої ряди до 1904 року).
Незважаючи на це, після смерті про Еннінг швидко забули на довгий час через нестачу визнання з боку чоловіків-науковців. Пам’ять зосталася у вигляді байки про те, що саме їй посвячена одна відома англійська скоромовка – «вона продає морські мушлі на березі моря» (she sells seashells by the seashore). Однак, за словами фольклориста Стівена Вініка, немає ніяких підтверджень цього зв’язку. «Я думаю, що найважливіша причина популярності історії Мері Еннінг та скоромовки полягає в тому, що вона задовольняє поточну соціальну потребу у визнанні новаторських жінок-вчених, – пише Вінік. – В культурі зазвичай виникає відчуття, що жінкам-вченим не приділяється належної уваги і що ми зобов’язані це виправити».
Справжнє визнання палеонтологічні досягнення Мері Еннінг отримали вже в нашому столітті. Вийшло декілька статей, де вона зображена саме автором знахідок, дві великі біографічні роботи, присвячені Мері, а минулого року – повнометражний біографічний фільм з Кейт Вінслет та Сіршею Ронан в головних ролях. У своєму огляді фільму, опублікованому в Newsday, критик Рафер Гузман назвав фільм, що фокусується на романтичних відносинах Еннінг та іншої молодої дівчини, геологині Шарлотти Мерчісон, «добре зіграною, але історично сумнівною еротикою». Так, насправді нема жодних доказів, що Еннінг приваблювали жінки. Вона не була одружена, але принаймні в одному листі визнавала чоловіка Шарлотти привабливим; вона називала його «без сумніву найкрасивішим шматком плоті та крові, який вона коли-небудь бачила».
Визнання врешті-решт сягає Еннінг, повільно, але впевнено. В 2015 році в Донкастерському музеї, згідно з повідомленням ВВС, палеонтолог Дін Ломакс, вчений, запрошений з Манчестерського університету, повторно виявив в колекції музею іхтіозавра, якого раніше помилково прийняли за гіпсову копію. Після того, як виявилось, що це справжня скам’янілість з Юрського узбережжя, вчений вирішив назвати її Ichthyosaurus anningae на честь Мері Еннінг.