Вікторіанські різдвяні листівки 🦤 Вимерлий світ

Вікторіанська епоха в Британії створила багато традицій, які визначили сучасний популярний образ Різдва в світі та, зокрема, в Україні. Одна з них — різдвяні листівки. Звідки вони взялися і чому на них динозаври? Давайте поговоримо.

Британська королева Вікторія, чиї мати і чоловік, принц Альберт, були німцями за походженням, привезла німецькі святкові традиції до Англії у 1830-х роках. Королівська сім’я популяризувала різдвяну ялинку, а королева з чоловіком дарували один одному різдвяні листівки, заохочуючи дітей створювати свої власні. Але тільки в 1846 році встановлення ялинки стало світовим звичаєм, після того, як королівська пара була зображена в “Ілюстрованих лондонських новинах” разом зі своїми дітьми навколо різдвяної ялинки.

Різдвяна ялинка у Віндзорському замку з “Ілюстрованих лондонських новин, різдвяний додаток”, 1848 рік.

Приблизно в той самий час Чарльз Діккенс був зайнятий створенням різдвяних образів у своїх творах. Окрім “Різдвяної пісні”, Діккенс писав оповідання на різдвяну тематику для двох журналів, які він видавав. Діккенса називають “людиною, яка вигадала Різдво”. Його зображення снігу в різдвяний час, гарячої вечері з індичкою та родинного свята заклали основу для сучасного святкування.

Сер Генрі Коул (Henry Cole), який згодом став першим директором лондонського Музею Вікторії та Альберта, доручив своєму другові Джону Хорслі розробити дизайн першої комерційної різдвяної листівки. Вона з’явилася у продажу 1843 року, того ж тижня, коли була опублікована “Різдвяна пісня” Діккенса. За допомогою друкарського процесу, відомого як літографія, який вимагав дорогих послуг професіоналів для ручного розфарбовування дизайну всередині контурів, було надруковано тисячу примірників листівки. Вони продавалися по одному шилінгу за штуку. Це перевищувало денну заробітну плату багатьох вікторіанців.

Перша різдвяна листівка художника Джона Калкотта Хорслі (John Callcott Horsley).

На першій різдвяній листівці, зображеній тут, була сім’я, яка п’є вино, відзначаючи свято. На бічних панелях були зображені два акти благодійності: роздача їжі та одягу бідним. Листівка була піддана жорсткій критиці з боку поборників тверезості через те, що дитина на передньому плані пила вино. З надрукованих примірників до сьогодні збереглося лише кілька, переважно в музеях. У грудні 2020 року видавнича копія коштувала 25 000 доларів.

Ранні різдвяні листівки часто містили зображення квітів, фей та милих звіряток. Зі зростанням популярності та зниженням вартості, люди почали замовляти різноманітні теми, включаючи химерні та моторошні зображення.

Наприкінці 1850-х років Дарвін опублікував книгу “Про походження видів”, яка також могла вплинути на дизайни таких карток. Сам Діккенс сприяв популярності геології, створюючи ідеї та образи для публічного споживання, як, наприклад, у “Холодному домі”. У романі він описав вулиці Лондона, якими блукали стародавні ящери, а вулкани та землетруси в той же час стрясали Землю.

Серед найвідоміших різдвяних листівок — надруковані компанією De La Rue & Co для Лондонського музею природознавства, на яких зображені найважливіші палеонтологічні відкриття того часу. De La Rue & Co — британська папероробна компанія, заснована в 1821 році підприємцем Томасом де ла Рю (Thomas de la Rue, 1793-1866).

De La Rue почала друкувати різдвяні листівки приблизно в 1872 році, а припинила друк вже в 1885 році. Незважаючи на те, що їх листівки проіснувала лише 13 років, вони посідають важливе місце в історії індустрії. Вони вирізняються дуже деталізованим малюнком (усі роботи анонімні), а також, за сучасними мірками, часто нестандартною тематикою.

Хорошим прикладом таких сюжетів є листівки, на яких зображені вимерлі плейстоценові тварини. Здається, що ці листівки були створені як спосіб заробити на тогочасному захопленні доісторичним минулим. Невідомо, наскільки популярними були саме ці зразки, але вони, безумовно, вражають і сьогодні.

Ось ще одна вінтажна вікторіанська різдвяна листівка від De La Rue, датована близько 1880 року.

Цього разу ми бачимо групу мезозойських рептилій під керівництвом “професорів іхтіозавра та мегалозавра”, які вивчають “ідеальний зразок” стародавньої людини, що насправді виглядає цілком “сучасно”. На відміну від попередніх двох карток, цей захоплюючий артефакт насправді потребує пояснень.

Перше, на що слід звернути увагу, — це те, що ця картина є оновленням карикатури під назвою “Жахливі зміни”, намальованої в 1830 році геологом Генрі Де ла Бешем (Henry De la Beche, 1796-1855). Дехто, як-от мистецтвознавець Зої Лесказ (Zoë Lescaze) у своїй книзі “Paleoart: Visions of the Prehistoric Past” (2017), вважає Де ла Беша першим справжнім палеохудожником. Здебільшого через його акварельний малюнок “Duria antiquior” (1830), на якому зображені мезозойські морські та літаючі рептилії. З нього Де ла Беш зробив відбитки та продавав копії для збору коштів для першопрохідниці-палеонтологині Мері Еннінг (Mary Anning).

Duria Antiquior – A more Ancient Dorset, 1830 рік.

“Жахливі зміни” — набагато простіша робота, виконана простим пером і тушшю. Як і на вищезгаданій різдвяній листівці, на ній зображено “професора іхтіозавра”, який звертається до класу плезіозаврів і птерозаврів з-за кам’яного подіуму. На вершині п’єдесталу — людський череп. Підпис нижче пояснює, що добрий професор-завр повчає свій клас про те, що така примітивна тварина, як людина, неодмінно була приречена на вимирання.

Ця карикатура спочатку поширювалася в приватному порядку серед колег де ла Беша. Пізніше відомий оксфордський геолог Вільям Бакленд (William Buckland, 1784-1856) врешті-решт замовив копію карикатури плакатного розміру, яку він повісив у своєму класі. Зрештою, у 1857 році син Бакланда, Френк, опублікував карикатуру у своїй книзі “Curiosities of Natural History”, вперше зробивши її надбанням громадськості.

Отже, ми знаємо звідки невідомий художник De La Rue взяв ідею для цієї різдвяної листівки, але, що ж вона означає? “Жахливі зміни” Де ла Беша були задумані як сатира на циклічний погляд на еволюцію, який відстоював геолог Чарльз Лайєлл (Charles Lyell, 1797-1875) у своїй знаковій роботі “Принципи геології” (1830-1833). Як пояснює Елізабет Колберт (Elizabeth Kolbert) у книзі “The Sixth Extinction: An Unnatural History” (2014), багато вчених наприкінці XVIII та на початку XIX століття дуже скептично ставилися до ідеї вимирання. Серед них був і Лайєлл. Він у “Принципах” висловив думку, що тварини не вимирали, а просто з’являлися і зникали в різні моменти геологічної історії, коли змінювалося навколишнє середовище. В результаті Лайєлл припустив, що в якийсь момент в майбутньому може настати час, коли…

“… повернуться ті роди тварин, пам’ятки яких збереглися в древніх скелях наших континентів. Величезний ігуанодон може знову з’явитися в лісах, а іхтіозавр – у морі, а птеродактиль може знову промайнути крізь буйні зарості деревоподібних папоротей. Коралові рифи могли б простягнутися за полярне коло, де зараз багато китів і нарвалів. Черепахи відкладатимуть свої яйця на пісок морського пляжу, де зараз спить морж, а тюлень дрейфує на крижині”.

Переконання Лайєлла в циклічності геологічного часу врешті-решт привело його до криптозоологічних пошуків, як стверджує історик науки Шеррі Лінн Лайонс (Sherrie Lynne Lyons) у своїй книзі “Species, Serpents, Spirits, and Skulls: Science at the Margins in the Victorian Age” (2009). Ідея полягала в тому, що якщо Лайєллу вдасться відкрити живий доісторичний вид, він зможе стверджувати, що пророковане ним повернення мезозойської мегафауни вже відбувається.

Розвиток науки показав, що Лайєлл все ж помилявся, але його помилка подарувала нам багато цікавих художніх робіт. Наш же колектив бажає вам щасливих свят та пропонує переглянути ще кілька дивних різдвяних листівок.

Джерела

Поширити

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter