Топ 10 спростованих палеонтологічних ідей 🦤 Вимерлий світ

Вимерлий світ | Топ 10 спростованих палеонтологічних ідей — Стрибаючий *Laelaps* автор – Чарльз Р. Найт (Charles R. Knight), 1896 рік.

Палеонтологія – така ж наука, як і інші. Експерти вивчають наявні докази, обговорюють ідеї, створюють попередні теорії і чекають, щоб побачити, чи витримають ці теорії випробування часом чи шквалом критики з боку конкуруючих експертів. Іноді ідея процвітає і приносить плоди, а іноді в’яне та губиться в туманах історії. Палеонтологи не завжди розуміють і описують речі правильно з першого разу, а їхні найгірші промахи, непорозуміння та відверті шахрайства, як і самих динозаврів, не слід забувати.

Стегозавр з мозком в задниці

Коли стегозавр (Stegosaurus) був відкритий у 1877 році, натуралістам було некомфортно від думки про ящірок розміром зі слона, що мали мозок розміром, як пташиний. Ось чому наприкінці XIX століття відомий американський палеонтолог Отніель С. Марш (Othniel C. Marsh) висунув ідею про другий мозок у задниці або крупі стегозавра, який, ймовірно, допомагав контролювати задню частину його тіла. Сьогодні ніхто не вірить, що стегозавр (або будь-який динозавр) мав два мізки, але цілком може виявитися, що порожнина в хвості стегозавра використовувалася для зберігання додаткових поживних речовину вигляді глікогену.

Брахіозавр під поверхнею моря

Коли ви знаходите динозавра з дванадцятиметровою шиєю і черепом з носовими отворами в верхній частині, то цілком природно припустити, в якому середовищі він міг жити. Протягом десятиліть палеонтологи XIX століття вважали, що брахіозавр (Brachiosaurus) проводив більшу частину свого життя під водою, висунувши на поверхню лише верхівку голови, щоб дихати, як людина, що займається снорклінгом. Однак пізніші дослідження довели, що зауроподи такі масивні, як брахіозавр, миттєво задихнулися б під високим тиском води, і цей рід був перенесений на землю, де йому і належить бути.

Еласмозавр з головою на хвості

У 1868 році бурхливо розпочалася одна з найтриваліших ворожнеч у сучасній науці. ЇЇ стартом стало те, що американський палеонтолог Едвард Дрінкер Коуп (Edward Drinker Cope) реконструюючи скелет еласмозавра (Elasmosaurus) помістив його голову на кінчик хвоста, а не шиї (чесно кажучи, ніхто ніколи не зустрічався з настільки довгошиєю морською рептилією раніше). Згідно з легендою, на цю помилку швидко (у не дуже дружній спосіб) вказав Марш, суперник Коупа. Коуп спробував скупити всі помилкові реконструкції, щоб їх знищити, але Марш зберіг деякі відбитки сам, і цей інцидент поклав початок довічній ворожнечі між цими двома ключовими північноамериканськими палеонтологами та став першим пострілом у тому, що буде відомо як «Кісткові війни» кінця XIX століття.

Овіраптор, який вкрав власні яйця

Коли в 1923 році було виявлено типову скам’янілість овіраптора (Oviraptor) , його череп лежав лише в чотирьох дюймах від кладки яєць протоцератопів, що і спонукало американського палеонтолога Генрі Осборна (Henry Osborn) присвоїти цьому динозавру ім’я (грецькою «викрадач яєць»). Протягом багатьох років овіраптор існував у популярній уяві як хитрий, ненажерливий, не надто милий пожирач дитинчат інших видів. Біда в тому, що пізніше було продемонстровано, що ці яйця «протоцератопів» насправді були яйцями овірапторів, а цей неправильно зрозумілий динозавр просто охороняв свій власний виводок!

Відсутня ланка еволюції – “дино-курча”

Національне географічне товариство рідко вкладає свій авторитет в відкриття якогось динозавра, тим більше здивування викликала стаття в серпні 1999 року, де повідомлялось про відкриття “Archaeoraptor”. У статті стверджувалося, що ці скам’янілості являють собою «відсутню ланку» між птахами і наземними динозаврами з групи тероподів. «Скам’янілість» виявилася підробкою, зібраної з частин кількох скам’янілостей інших викопних видів. Чжоу та ін. виявили, що голова і верхня частина тіла належать особині викопного птаха Yanornis. Проведені в 2002 році дослідження показали, що хвіст належить маленькому крилатому динозавру Microraptor з родини дромеозавридів, який був описаний за два роки до цього, а нижні ж кінцівки належать досі невідомій тварині. Схоже, що якийсь китайський авантюрист прагнув надати довго шукану «відсутню ланку» між динозаврами і птахами і сфабрикував докази її присутності.

Ігуанодон з рогом на морді

Ігуанодон (Iguanodon) був одним із перших виявлених і названих динозаврів, тому зрозуміло, що збентежені натуралісти початку XIX століття не знали, як правильно зібрати його кістки. Людина, яка знайшла ігуанодона, Гідеон Мантелл (Gideon Mantell), помістив шип великого пальця на кінчик його морди, як ріг такого-собі рептилійного носорога — і експертам знадобилися десятиліття, щоб визначити правильну позу цього орнітопода. Зараз вважається, що ігуанодон був переважно чотириногим, але здатним за необхідності підніматися на задні лапи.

Деревний Гіпсилофодон

На момент свого відкриття в 1849 році, крихітний динозавр гіпсилофодон (Hypsilophodon) суперечив загальноприйнятій ідеї мезозойської анатомії. Цей стародавній орнітопод був маленьким, швидким і двоногим, а не величезним, чотириногим і затормошеним. Не в змозі обробити суперечливі дані, ранні палеонтологи припустили, що гіпсилофодон жив на деревах, як велика білка. Однак у 1974 році детальне вивчення плану тіла гіпсилофодона показало, що він був не більше здатним лазити по деревам, ніж собака такого ж розміру.

Hydrarchos, володар хвиль

Початок XIX століття був епохою «золотої лихоманки» палеонтології, коли біологи, геологи та звичайні аматори юрбилися, щоб розкопати новітні вражаючі скам’янілості. Кульмінація цієї тенденції сталася в 1845 році, коли Альберт Кох (Albert Koch) показав гігантську морську рептилію, яку він назвав Hydrarchos. Насправді вона була зібрана зі скелетних решток Basilosaurus, доісторичного кита. Передбачувана видова назва «sillimani» відноситься до натураліста XIX століття Бенджаміна Силлімана (Benjamin Silliman).

Плезіозавр, що ховається в озері Лох-Несс

На найвідомішій «фотографії» Лох-Неського чудовиська зображено рептилійну істоту з надзвичайно довгою шиєю, а найвідомішими рептилійними істотами з надзвичайно довгою шиєю були морські рептилії, відомі як плезіозаври, що вимерли 65 мільйонів років тому. Ще й сьогодні деякі криптозоологи (і багато псевдонауковців) продовжують вірити, що в озері Лох-Несс живе гігантський плезіозавр, хоча ніхто ніколи не зміг надати переконливих доказів існування цього багатотонного монстра.

Гусениці вбили динозаврів

Гусениці еволюціонували в пізньому крейдяному періоді, незадовго до того, як вимерли динозаври. Випадковість чи щось більш зловісне? Колись вчені були наполовину переконані в теорії, що орди ненажерливих гусениць позбавляли стародавні ліси листя, що й спричинило голодну смерть динозаврів, які харчувалися рослинами (і, згодом, динозаврів, які харчувалися м’ясом). Смерть від гусениць все ще має своїх прихильників, але зараз більшість експертів вважають, що динозаври були вбиті в результаті масивного удару метеора, що здається більш переконливим.

Джерела

Поширити