Повернемо вимерлих тварин до життя
23,03–5,333 млн років тому.
У Євразії продовжується альпійський орогенез; у Новій Зеландії під час кайкурського орогенезу формуються Південні Альпи. Широко поширюються ліси на планеті, трави зустрічаються повсюдно. Концентрація вуглекислого газу (CO2) в атмосфері знижується з 650 до 100 ppm. З’являються сучасні родини ссавців (Mammalia) і птахів (Aves). Диверсифікація коней (Equidae) і мастодонтів (Mammutidae). Поява спільного предка людиноподібних мавп (Hominoidea) і людини (Homo).
На планеті теплішає під час середньоміоценового кліматичного оптимуму. Відбувається середньоміоценове вимирання деяких таксонів.
В кінці міоцену на планеті панує прохолодний льодовиковий клімат, розвинення Східноантарктичного льодовикового щита. Відбувається висихання солоних озер замкненого басейну на місці сучасного Середземного моря — Мессінський пік солоності. Відбувається поступове розходження гілок шимпанзе і людини від спільного предка. У центральній частині Африки живе сахельантроп (Sahelanthropus tchadensis).
Iranotherium — рід великих еласмотеринових носорогів, порівнянних за розмірами з сучасним білим носорогом. Відомий з пізнього міоцену Мараги, Іран та середньої частини формації Люшу на північному заході Китаю. Він був попередником спорідненого виду Sinotherium і, можливо, в кінцевому підсумку був витіснений своїм нащадком. Цей рід найбільш відомий завдяки унікальному статевому диморфізму серед носорогів.
Langstonia — вимерлий рід нотозухієвих крокодиломорфів родини Sebecidae. Жив у середньому міоцені (зокрема, в лавентському періоді наземних ссавців). Рештки знайдено в “Мавпячих ложах” колумбійської формації Вільявієха. Langstonia була названа у 2007 році Альфредо Паолілло (Alfredo Paolillo) та Омаром Лінаресом (Omar Linares) на основі скам’янілостей, описаних Ленгстоном у 1965 році як Sebecus huilensis. Таким чином, типовим видом є L. huilensis (Paolillo & Linares 2007).
Hexaprotodon — вимерлий рід гіпопотамів, відомий з Африки та Азії. Назва Hexaprotodon означає “шість передніх зубів”, оскільки деякі викопні форми мають три пари різців.
Megalibgwilia — рід єхидн (Tachyglossidae), відомий лише за австралійськими скам’янілостями, до якого належать найдавніші з відомих видів єхидн. Рід існував від міоцену до пізнього плейстоцену, вимерши близько 50 000 років тому. Види Megalibgwilia були більш поширені в більш теплому і вологому кліматі. Вимирання може бути пов’язане зі зростаючою аридизацією в Південній Австралії.
Pontolis — вимерлий рід великих моржів. До нього належали три види: P. magnus, P. barroni і P. kohnoi. Як і всі ластоногі, Pontolis був масивним водоплавним хижаком. Понтоліси мешкали вздовж тихоокеанського узбережжя Північної Америки біля сучасного західного узбережжя Каліфорнії та Орегону між 11,608 і 5,332 мільйонами років тому, протягом міоцену і пліоцену.
Messapicetus — вимерлий рід дзьоборилових дельфіновидих з пізнього міоцену. Наразі він містить два види, M. longirostris з тортона Італії і M. gregarius з формації Піско в Перу. Проте третій безіменний вид, відомий за фрагментарним матеріалом, представлений у формації Сент-Меріс у Меріленді. M. gregarius був статево диморфним, самці мали бивні, які, як припускають, використовувалися у внутрішньовидовому бою за партнерів.
Potamotherium — вимерлий рід хижих ссавців з міоценової епохи Франції та Німеччини. Раніше його відносили до родини куницевих (Mustelidae), але нещодавні дослідження свідчать, що він є примітивним родичем ластоногих.
Patagonia — вимерлий рід неплацентарних ссавців з міоцену Аргентини. Традиційно вважається метатерієвим incertae sedis, один з аналізів припускав, що це гондванатерій, однак це було відкинуто іншими авторами.
Hoploparia — рід викопних лобстерів, що належав до родини Nephropidae. Типовим видом цього роду є Hoploparia longimana. Ці епіфауністичні хижаки жили з ранньої крейди до палеогенового періоду (від 201,6 до 28,4 млн років тому). Викопні рештки цього роду були знайдені у відкладеннях Європи (зокрема, Hoploparia dentata відомий з Криму), Аргентини, Мадагаскару, Канади та США.
Centuriavis — вимерлий рід фазанових куроподібних птахів з міоцену Небраски. Він відомий завдяки добре збереженому і зчленованому скелету, що зберіг череп, а також більшу частину хребта. Назва роду походить від того, що він залишався неописаним протягом майже ста років. За оцінками, Centuriavis важив 1,7 кг, що робить його порівнянним за розміром із середньою самкою великого глухаря (Centrocercus urophasianus). Centuriavis може бути спорідненим з тетеруками та індиками. Був описаний лише один вид — Centuriavis lioae.