Silesaurus — архозавр з тріасу Європи 🦤 Вимерлий світ

Сілезавр (Silesaurus) — рід архозаврів, що мешкав у пізньому тріасі на території сучасної Європи. Відкриття скам’янілостей щонайменше десятка особин дозволило відносно точно реконструювати морфологію тварини, а також вивчити мікроструктуру та фізіологію кісток. Ці аналізи свідчать про те, що він належав до групи спритних і активних тварин. Silesaurus, ймовірно, вів стадний спосіб життя. Усі відомі скам’янілості, які, безсумнівно, належать представникам цього роду, походять із Красєюва в Опольському воєводстві, Польща.

Закам’янілі рештки були описані у 2003 році польським палеонтологом Єжи Дзіком (Jerzy Dzik). Родова назва Silesaurus була дана на честь області Сілезія, видова opolensis — на честь міста Ополе. Сілезавр відомий за 20 викопними скелетами, що робить його одним з найбільш добре представлених науці динозавроподібних.

Сілезавр був середнього розміру твариною — він мав довжину трохи більше двох метрів і важив близько 15 кг. Тварина виявила нетипове поєднання як передових, так і примітивних рис. Довжина черепу Silesaurus становить приблизно 17 см. Будова щелепної кістки, ймовірно, є однією з відмітних ознак тварини. У двох знайдених передщелепних кістках було чотири альвеолярні лунки та одинадцять у добре збереженій кістці щелепи ZPAL Ab III / 361. Також у ZPAL Ab III / 361 виявлено з’єднані між собою носові кістки, але відносно повна лише ліва. У кількох особин збереглися рештки черепної коробки, що дозволило її досить точно реконструювати.

Нетиповою ознакою є наявність відносно великого отвору в супрациклічній кістці, можливо, для спинної вени голови. У зубній кістці ZPAL Ab III / 361/27 12 лункових лунок — в одинадцяти з них зуби збережені in situ. Верхівка зубних кісток, ймовірно, була покрита роговою речовиною, що утворювала гострий дзьоб.

Зразки ZPAL Ab III / 361 і 362 включають, серед іншого, лопатку з’єднану з променевою та ліктьовою кістками. Права стегнова кістка майже такої ж довжини, як і ліва стегнова кістка, її розміри 136 і 138 мм відповідно. Ліва лобкова кістка має довжину 160 мм, а з’єднана сіднична кістка – 120 мм. Дві стегнові кістки довжиною 116 мм, ймовірно, належали до ZPAL Ab III / 362 — це особина, менша за ZPAL Ab III / 361, але також доросла.

Кількість передкрижових хребців 25, у тому числі 9-11 шийних хребців. Ймовірно, всі вони збереглися в ZPAL Ab III / 361, так само, як і шийні ребра. Найдовше з шийних ребер, що належить до будь-якого з 10–12 хребців, становило близько 150 мм у довжину, а найкоротше, що належить до одного з 20–23 хребців, становило 67 мм. Кількість крижових хребців спочатку оцінювали в чотири, але пізніші відкриття довели, що крижовий відділ насправді складався лише з трьох хребців.

Вчені вважають, що Silesaurus був не динозавром, а динозавроподібним архозавром. Однак деякі гіпотези відносять його до птахотазових динозаврів через ряд властивих для динозаврів особливостей.

Форма коронок і зубчастий малюнок зубів Silesaurus не нагадують такі у хижих архозаврів. Як і у ранніх травоїдних динозаврів, кількість зубів була зменшеною. Дзік порівняв її в Silesaurus, Thecodontosaurus і Pisanosaurus. У Thecodontosaurus, раннього зауроподоморфа, кількість зубів в дорослих тварин становила 21, а в молодих — 14. Pisanosaurus мав 15 зубів, трохи більше за 12 зубів в Silesaurus, але вони займали набагато більшу площу зубної кістки, ніж в Silesaurus. Однак Лангер (Max Langer) і Бентон (Michael J. Benton) виявили, що справжні травоїдні тварини зустрічаються серед базальних архозаврів рідше, ніж це часто припускають, а Silesaurus відповідає загальному шаблону, який не обов’язково підтверджує таку дієту.

У копролітах Silesaurus були виявлені останки елітр викопних жуків та інших дрібних артроподів, що для багатьох учених разом з унікальною будовою черепа є прямим доказом комахоїдності цих ящерів. Швидше за все, вони харчувалися, скльовуючи дрібних комах і артроподів, використовуючи дзьоб, щоб бити точно в ціль, подібно до сучасних птахів. Якщо так воно й було, значить, Silesaurus був першим з відомих ящерів, що застосував такий складний метод харчування, що, в свою чергу, проливає світло на еволюційні процеси, що призвели до виникнення динозаврів.

Довгі передні кінцівки доводять, що Silesaurus міг пересуватися на чотирьох кінцівках. Це свідчить про те, що різноманіття ранніх динозаврів та їхніх найближчих родичів недостатньо представлено в літописі скам’янілостей, і що базальні члени цих груп, ймовірно, займали набагато більше ніш, ніж вважалося раніше. П’яткова і таранна кістки пристосовані до швидкості – імовірно, силезавр бігав тільки на задніх кінцівках, про що свідчить наявність трьох крижових хребців, міцно з’єднаних ребрами з гомілкою, і довгого хвоста, що врівноважує решту тіла. Silesaurus мав повністю прямостоячі передні та задні кінцівки. Порівняно із завроподами, Silesaurus міг робити більш широкі кроки та досягати більш високої максимальної швидкості.

Silesaurus — перший таксон базального динозавроморфа, у якого вивчена мікроструктура кісток. Гістологічні дослідження деяких довгих кісток і ребер показали відносно швидкі темпи росту. Він був вищим, ніж у більшості архозаврів з групи Crurotarsi, за винятком невеликого крокодиломорфа Terrestrisuchus і райзухії Postosuchus, але значно нижчий, ніж у великих швидкоростучих динозаврів, таких як Maiasaura, і навіть трохи більшого за сілезавра целофіза (Coelophysis).

Дослідження Луці Фостович-Фрелік (Łucji Fostowicz-Frelik) і Томаша Сулея (Tomas Suleja) свідчать про те, що сілезаври, ймовірно, росли в нециклічні періоди прискореного розвитку, особливо на ранніх онтогенетичних стадіях. Схоже, що Silesaurus досягав свого повного розміру приблизно через рік, після чого темпи росту різко сповільнювалися.

Мікроструктура кісток свідчить про те, що Silesaurus належав до групи спритних і активних архозаврів та маленьких динозаврів, таких як Terrestrisuchus, Confuciusornis, Scutellosaurus, Orodromeus і Lesothosaurus. Це призвело до думки про швидкий метаболізм, однак, на думку авторів, доказів про наявність теплокровності в Silesaurus все ще недостатньо.

Усі відомі скам’янілості Silesaurus походять із пізньо карнійських відкладень в околицях Красєюва в Опольському воєводстві. Оскільки формація Іскігуаласто в Південній Америці датується віком приблизно 227,8 мільйонів років, а біостратиграфічно відповідні красеювським гірські товщі в Італії мають вік приблизно 230,9 мільйонів років, то може виявитися, що Silesaurus є найстарішим відомим динозавром у світі. Однак на думку деяких вчених, формація Красєюва є, однак, молодшою – вона походить не з карнію, а з раннього норію. Скам’янілості були розкопані з двох шарів – у нижньому особливо поширені залишки темноспондила Metoposaurus та фітозавра Paleorhinus. Зустрічалися також рештки Silesaurus, але відносно рідко. Там же знайдено неповний скелет райзухії, яка пізніше отримала назву Polonosuchus.

В верхньому шарі переважали скам’янілості наземних рептилій і земноводних з групи капітозаврів, менш пристосованих до водного способу життя, ніж метопозаври. Знайдено кілька скелетів травоїдного панцирного архозавра з роду Stagonolepis, рештки темноспондила Cyclotosaurus та скам’янілості Silesaurus. Рідше зустрічаються залишки фітозаврів Paleorhinus так само, як і метопозаври, про наявність яких спочатку було невідомо.