Quetzalcoatlus 🦤 Вимерлий світ

Кетцалькоатль (Quetzalcoatlus) — представник ряду птерозаврів (Pterosauria). Типовий вид — Quetzalcoatlus northropi (Лоусон, 1975). Розмах крил точно не відомий через неповне збереження останків, але за пропорціями птерозаврів інших видів оцінюється приблизно в 11 метрів (на думку деяких палеонтологів — до 15 м). Виявлено в пізньокрейдових відкладеннях Північної Америки.

Важив, за різними оцінками, від 85 до 250 кг. Скам’янілості Кетцалькоатля виявлені в Північній Америці. Назву дістав на честь ацтекського бога Кетцалькоатль разом з орнітохейром (Ornithocheirus) є найбільшими відомими літаючими істотами за всю історію життя на Землі. Кетцалькоатль і орнітохейр були приблизно однакового розміру, тільки перший був трохи масивнішим.

Спочатку розмах крил Quetzalcoatlus оцінили в 15,9 метра, усереднивши оцінку через пропорції інших птерозаврів. Однак в ході дослідження 1981 року оцінковий розмір зменшили до 11-12 метрів. Пізніші дослідження ще більше зменшили розмах крил найбільшого викопного представника до 10-11 метрів.

Оцінити масу гігантських аждархід дуже складно, оскільки сучасних видів такого розміру або будови немає. Тому в різних публікаціях результати різняться. У той час, як деякі дослідження традиційно вказують вкрай низьку оцінну масу, як, наприклад, 70 кг для 10-метрової особини, в нових дослідженнях, опублікованих з початку 2000-х років, маса найбільшого представника цього ряду птерозаврів, Quetzalcoatlus northropi, TMM 41450-3 з розмахом крил 10-11 метрів, оцінюється в 200-250 кг.

Існує багато різних думок про спосіб життя Quetzalcoatlus. Оскільки місця його знахідок на чотириста кілометрів віддалені від берегової лінії і поряд не було ніяких ознак великих річок або глибоких озер, то Лоусон (Lawson) в 1975 році припустив, що Quetzalcoatlus вів спосіб життя сучасних лелек-марабу, а не харчувався рибою. Пізніше на тушах завроподів-титанозаврів, таких як Alamosaurus, Лоусон знайшов останки гігантського птерозавра, що дозволило припустити, що Quetzalcoatlus вів спосіб життя падальника.

У 1996 році Томас Леман (Lehman) і Ленгстон (Langston) відхилили цю гіпотезу, вказуючи на те, що нижня щелепа дзьоба зігнута так сильно вниз, що навіть коли дзьоб повністю закритий, залишається розрив більше п’яти сантиметрів між нею і верхньою щелепою. Така будова дуже відрізняється від гачкуватих дзьобів спеціалізованих птахів-падальників. Вони припустили, що з його довгими шийними хребцями і довгими беззубими щелепами Quetzalcoatlus ловив рибу під час польоту, розсікаючи хвилі дзьобом. Ця гіпотеза стала широко поширеною, однак не піддавалася наукових перевіркам до 2007 року, коли було встановлено, що для великих птерозаврів такий спосіб ловлі не був можливим, оскільки витрати енергії будуть занадто високими через великий опір води.

У 2008 році дослідники птерозаврів Марк Пол Віттон (Mark Paul Witton) і Дарен Наіш (Darren Naish) опублікували дослідження про особливості харчування і екології аждархід. Вони відзначили, що більшість останків аждархід знайдені в внутрішньо материкових відкладеннях, далеко від моря або інших великих водойм, де можна було ловити рибу. Крім того, дзьоб, щелепи і шия відрізняються від будь-якої тварини-риболова. Вчені прийшли до висновку, що аждархіди були найімовірніше наземними мисливцями, схожими на сучасних лелек, і полювали на дрібних хребетних на суші або в невеликих річках.

Quetzalcoatlus, як і інші птерозаври, на землі пересувався на всіх чотирьох кінцівках, однак пропорції його передніх і задніх кінцівок більше схожі на сучасних копитних ссавців, ніж на їх менших родичів-птерозаврів, що вказує на їх унікальне пристосування до наземного способу життя.

Характер польоту в Quetzalcoatlus та інших гігантських аждархідів був погано вивчений, поки в 21 столітті не були проведені серйозні біомеханічні дослідження. Один з ранніх (1984 р.) експериментів Пола МакКріді (Paul MacCready) використовував практичну аеродинаміку для перевірки польоту Quetzalcoatlus. МакКрід сконструював модель літаючої машини або орнітоптера з простим комп’ютером, що функціонував як автопілот. Модель успішно літала за допомогою комбінації ширяння та махання крилами. Однак, ця модель базувалася на оцінці ваги тварини в 80 кг, що набагато нижче, ніж сучасні оцінки понад 200 кг.

Метод польоту у цих птерозаврів значною мірою залежить від ваги, що і викликало неоднозначності, оскільки різні вчені віддавали перевагу різним масам. Деякі дослідники припускають, що ці тварини практикували повільний, ширяльний політ, тоді як інші дійшли висновку, що їх політ був швидким і динамічним. Дональд Хендерсон (Donald Henderson) стверджував, що маса Q. northropi була занижена, навіть за найвищими оцінками, і що він був занадто масивним для польоту. В своєму звіті від 2010 року Хендерсон оцінив масу птерозавра в 540 кг і стверджував, що він був нелітаючим.

Інші вчені не погоджуються з дослідженнями Хендерсона, натомість пропонуючи тварину, чудово пристосовану до тривалого польоту на велику дальність. У 2010 році Майк Хабіб (Mike Habib), професор біомеханіки з Університету Чатема, та Марк Віттон, британський палеонтолог, провели подальше розслідування заяв про не здатність великих птерозаврів до польоту. Врахувавши розмах крил, масу тіла та аеродинаміку, комп’ютерне моделювання змусило двох дослідників дійти висновку, що Q. northropi був здатен здійснювати політ зі швидкістю 130 км/год протягом 7-10 днів на висотах 4600 м. Далі Хабіб запропонував для Q. northropi максимальну дальність польоту 13 000–19 000 км.

Робота Хендерсона також піддалася подальшій критиці з боку Віттона і Хабіба в іншому дослідженні, яке зазначило, що, хоча Хендерсон використовував відмінні оцінки маси, вони базувались на застарілих моделях птерозаврів. Це призвело до того, що оцінки маси Хендерсона були більш ніж удвічі більшими, ніж використовував Хабіб у своїх оцінках. Анатомічне дослідження передніх кінцівок Q. northropi та інших великих птерозаврів показало вищий ступінь стійкості, ніж можна було б очікувати, якби вони просто використовували їх для ходіння. Це дослідження припустило, що великі птерозаври, швидше за все, використовували короткий шквальний силовий політ, щоб потім перейти до теплового ширяння. Ще одне дослідження показало, що Quetzalcoatlus був відносно неефективним летуном і, швидше за все, поводився як сучасні дрохви та наземні птахи-носороги, рідко піднімаючись у повітря.

Джерела

Поширити

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter