Pezophaps solitaria 🦤 Вимерлий світ

Дронт-самітник, дронт родригеський (Pezophaps solitaria) — вимерлий нелітаючий птах родини голубових, ендемік острова Родригес, що знаходиться на схід від Мадагаскару в Індійському океані. Генетично, крім голубів і горлиць, його найближчим родичем також був вимерлий маврикійський дронт (Raphus cucullatus, обидва види утворили підродину дронтових). Голуб нікобарський (Caloenas nicobarica) — найближчий на сьогодні існуючий родич родригеського і маврикійського дронтів.

Розміром з лебедя, Pezophaps solitaria мав яскраво виражений статевий диморфізм. Самці були набагато більші за самок і досягали до 90 см завдовжки, важили 28 кг. Самки ж досягали до 70 см завдовжки, важили 17 кілограмів. Оперення самців було сірим і коричневим, у самок — блідим. Обидві статі мали чорну смужку біля основи злегка гачкуватого дзьоба, а також довгі шию і ноги. Як самки, так і самці були територіальними птахами з великими кістлявими наростами на крилах, які використовувалися в бою. Pezophaps solitaria відкладав єдине яйце, яке по черзі висиджували обоє батьків. Шлункові камені допомагали птахам перетравити їжу, яка включала в себе фрукти та насіння.

Вперше згадується в XVII-му столітті, коли Pezophaps solitaria був докладно описаний натуралістом Франсуа Лега (лідером групи французьких біженців-гугенотів, які були вислані на острів Родригес в 1691—1693). На Pezophaps solitaria полювали люди та інтродуковані тварини, в результаті діяльності яких він вимер наприкінці 1700-х років. У 1726 року мандрівник-натураліст Жюльєн Тафоре (фр. Julien Taforet) характеризував родрігеських дронтів як досить звичайний для місцевої фауни вид, але вже в 1755 році Жан-Франсуа Шарпентье де Коссінію (фр. Jean-François Charpentier de Cossigny), військовий інженер і член-кореспондент Французької академії наук, проживши на Родрігесі в цілому 18 місяців, не зміг зустріти жодного дронта (незважаючи на відомості, що ці птахи нібито ще існують в важкодоступних куточках острова). Не вдалося відшукати дронтів-самітників і учаснику експедиції зі спостереження проходження Венери по диску Сонця французькому астроному і географу Олександру Пінгрі (фр. Alexandre Guy Pingré), що побував на Родрігесі в 1761 році. На острові не було постійного населення до 1735 року, свині на острів були завезені лише в 1790 році, хоча щури з’явилися там раніше, ймовірно в кінці XVII століття, з першими мандрівниками. Імовірно, найбільшу роль у зникненні цього виду зіграли мисливці за черепахами, що регулярно відвідували цей невеликий острів з 1735 року для поповнення запасів провіанту на кораблях, попутно вони полювали і на дронтів, що були легкою здобиччю.

Крім записів і малюнків Лега, а також деяких описів сучасників, інформації про птаха не збереглося. Проте в 1789 році в печері були знайдені кілька кісток з субфоссильних решток. Згодом було розкопано понад тисячі кісток.

Вже в 1786 році жоден житель Родрігеса не пам’ятав, що бачив живі зразки дронта-самітника. У 1831 році чоловік, який прожив на Родрігесі 40 років, сказав, що він ніколи не бачив птахів, досить великих, щоб бути цими птахами. Родрігес займає площу лише 104 квадратних кілометри, що робить неправдоподібною гіпотезу про виживання птаха.

Pezophaps solitaria є єдиним вимерлим птахом, на честь якої астрономи назвали сузір’я. Воно отримало назву Turdus Solitarius, а пізніше — Самотній Дрізд.

Представники обох статей мали великий кістковий горбок, розташований біля основи пряжки кожного зап’ястя. Інші кістки крила також іноді мають подібну будову. Опуклість була схожа на цвітну капусту і складалася з двох або трьох часточок. Вона займала приблизно половину довжини п’ясткової кістки, була більша у самців, ніж у самок, і описувалися як така, що має розмір мушкетної кулі. Одне дослідження виміряло найбільший виступ в діаметрі 32,9 міліметрів. Опуклості різного розміру у кожної особини і повністю відсутні у 58% зразків, обстежених для дослідження. Вважається, що це незрілі птахи або птахи без території. Пряжки самців без горбків були в середньому меншими, ніж у них, але різниці між самками було мало. За життя ці вирости були б покриті міцними хрящовими або ороговілими покривами, що зробило б їх ще більшими. Зап’ястні шпори та горбки також відомі у інших існуючих, а також вимерлих птахів. У межах Columbidae короновані голуби (Goura) та гігантський голуб з Віті-Леву (Natunaornis gigoura) мають вирости на пряжці, подібні до виростів самок дронтів-самітників. Іншими добре відомими прикладами є качки-пароплави (Tachyeres), андські качки (Merganetta armata), сніжниці (Chionis), паламедеєві (Anhimidae), звичайний шпорцевий гусак (Plectropterus gambensis) та вимерлий ямайський ібіс (Xenicibis xympithecus).

Дронт-самітник поділяє риси будови тіла з додо, своїм найближчим родичем, наприклад розмір та особливості черепа, тазу та грудини. Однак, він відрізнявся в інших аспектах; він був вищим і стрункішим за додо і мав менший череп і дзьоб, більш плоский дах черепу і більші орбіти. Його шия і ноги були пропорційно довшими, і додо не мав еквівалента зап’ястної опуклості дронта-самітника. Багато скелетних рис дронта-самітника та додо, унікальних серед голубів, еволюціонували, щоб пристосуватися до нелітаючого способу життя. Їх тазові елементи були товщими, ніж у літаючих птахів (для підтримки їх більшої ваги), а їх грудна область та крила були педоморфними (недорозвиненими, зберігаючи особливості юних тварин). Однак череп, тулуб і кінцівки таза були переморфними, це означає, що вони значно змінювалися по мірі зростання.

Франсуа Лега вперше згадав птицю під іменем «самітник» (посилаючись на його одиночний спосіб життя), хоча було висловлено припущення, що вчений запозичив назву з трактату, що згадує реюньонського дронта (Threskiornis solitarius). Іоганн Фрідріх Гмелин (Johann Friedrich Gmelin) в тринадцятому виданні «Системи природи» класифікував птаха згідно біномінальної номенклатурі як один з підвидів маврикійського дронта і він отримав назву Didus solitarius.

У 1848 році Хью Едвін Стрікленд (Hugh Edwin Strickland) і Олександр Гордон Мелвілл (Alexander Gordon Melville) запропонували теорію загального походження родрігеського і маврикійського дронтів. Вони аналізували тільки відомі опудала маврикійського дронта з м’якими тканинами, порівнюючи їх з рештками декількох родрігеських дронтів. Стрікленд заявив, що хоча останки і не були ідентичними, ці птахи мали багато спільних характерних рис в кістках ніг, властивих тільки голубам. Той факт, що родрігеський дронт відкладав тільки одне яйце, харчувався фруктами, був моногамним птахом і дбав про своїх пташенят, також підтримував цей зв’язок. Стрікленд визнав цю родову відмінність і дав новому роду назву Pezophaps, яка перекладається з грецької як «піший голуб». Відмінності між статями птиці були такими значними, що Стрікленд думав, що вони були двома видами, давши меншому назву Pezophaps minor. Пізніші дослідження скелету родрігеського дронта англійськими орнітологами (і братами) Альфредом і Едвардом Ньютонами (Alfred and Edward Newton) показали, що вид займав проміжний морфологічний стан між маврикійським дронтом і звичайним голубом, але відрізняється від них своїми унікальними кістковими наростами.

Довгий час маврикійського і родригеського дронтів об’єднували в родину дронтових, так як їх спорідненість з іншими голубами довго залишалося невизначеною. Ці два види також поміщали в окремі монотипічні родини Raphidae і Pezophapidae, відповідно, згідно з припущенням, що кожний з них розвивався самостійно. Останні остеологічні і молекулярні дані привели до прив’язки дронтових до підродини Raphinae, яке є частиною родини голубових.

Порівняльний аналіз гена цитохрома B і рРНК послідовності 12S, взятих зі стегнової кістки родригеського дронта і передплесно маврикійського дронта, підтвердив їх тісну спорідненість і розміщення в межах родини голубових. Генетичні дані також показали, що нікобарський голуб у Південно-Східній Азії є їхнім самим близьким родичем після Goura victoria і Didunculus strigirostris.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter