Parioscorpio — вимерлий рід членистоногих. Він відомий з біоти Ваукеша силурійського віку з формації Брендон-Брідж поблизу Вокеші, штат Вісконсін. Включає один вид — P. venator.
Скам’янілості тварини були виявлені в 1985 році, умовно ідентифіковані як зяброногі раки чи реміпедієві ракоподібні (Remipedia) та забуті на десятиліття. У 2016 році деяким скам’янілостям, які зараз віднесені до Parioscorpio, було присвоєно ім’я Latromirus. Їх віднесли до вимерлої групи ранньопалеозойських членистоногих, відомих як хелонієліди (Cheloniellida). Однак, ця назва ніколи не була опублікована в рецензованих журналах і тому вона не є дійсною відповідно до Міжнародного кодексу зоологічної номенклатури.
Нові рід і вид Parioscorpio venator були описані лише в 2020 році у статті “A Silurian ancestral scorpion with fossilised internal anatomy illustrating a pathway to arachnid terrestrialisation”. Стаття була опублікована 16 січня 2020 року в Scientific Reports, науковому журналі з безкоштовним доступом. Родова назва походить від латинських слів “pario” — “попередник”, і “scorpio” — “скорпіон”. Вона буквально означає “попередник скорпіонів”. Видова назва в перекладі з латинської означає «мисливець».
Після першої публікації в 2020 році Parioscorpio вважався найстарішим і найпримітивнішим відомим скорпіоном у світі, старшим за Dolichophonus з Шотландії на кілька мільйонів років. У 2021 році скам’янілості були повторно проаналізовані. Було виявлено, що Parioscorpio був не скорпіоном, а членистоногим невизначеного розташування, за межами Mandibulata, Chelicerata та всіх інших груп вимерлих членистоногих (наприклад, Megacheira, Fuxianhuiida, Artiopoda тощо). Нове дослідження було зроблене на основі зразків, що добре збереглися. У них були присутні м’які тканини — очі, м’язи просомального відділу, черевний нервовий тяж і ШКТ, а також фрагменти кінця тіла з великою кількістю ниткоподібних пучків кутикули.
У 2021 році в іншій статті було зазначено, що Parioscorpio venator, якщо включити скам’янілості, які раніше називалися Latromirus, може бути хелонієлідом. Якщо це дійсно так, то P. venator пов’язаний із трилобітами, нектаспідами, агласпідідами, ксеноподами та ксандареллідами.
Довжина тварини становила від 1,6 до 2,8 сантиметрів. Parioscorpio характеризувався трапецієподібною головою з парою очей, розташованих передньо-медіально, парою збільшених хижацьких придатків (раніше вважалося, що це педипальпи скорпіона з кігтями), а також ще однією парою невеликих придатків. Центральною частиною голови був гіпостом, що прикривав рот, і пара м’язових блоків, з’єднаних з хижацькими придатками. Тулуб складався з 14 сегментів. Кожен з них пов’язаний з парою тонких плевр (латеральне розширення тергіту) і придатками. Перший сегмент покритий головою, а задні сегменти могли мати бічні шипи. Передні 12 пар придатків тулуба мали складну будову, кожен складається з 4 пучків щетинок і сегментованого ендопода. Останні дві пари були простими віялоподібними структурами. Тулуб закінчувався 3 шипами.
Автори опису припустили, що Parioscorpio venator вів переважно водний спосіб життя, проте, подібно до сучасних мечохвостів, міг вилазити на сушу. Такий висновок було зроблено на підставі того, що внутрішня структура P. venator схожа на внутрішню структуру сучасних скорпіонів. Таким чином це міг бути морський або солоноватоводний хижак, що використовував метод захоплення здобичі із засідки, подібний до сучасних водяних клопів (Nepomorpha). Він міг би жити поряд з багатьма іншими дивними організмами, такими як конодонт Panderodus, загадкова тварина-метелик, тилакоцефал Thylacares, ранні мечохвости та трилобіти.
Скам’янілості
