Pampaphoneus 🦤 Вимерлий світ

Pampaphoneus — вимерлий рід диноцефалів із середньопермської формації Ріо-ду-Расту в Бразилії, відомий по добре збереженому черепу. Типовий вид – Pampaphoneus biccai. Він був близько спорідненим з Australosyodon.

Палеонтолог Хуан Карлос Сінерос (Juan Carlos Cisneros) почав писати дисертацію про тварин пермського періоду ще в 2008 році і для виявлення нових передбачуваних місцезнаходжень використовував сервіс Google Earth. Його група шукала місця, вільні від рослинності та зі специфічним складом гірських порід. Хоча спочатку група здійснила кілька безрезультатних експедицій, незабаром їм вдалося знайти скам’янілість Pampaphoneus у формації Ріо-ду-Расту в районі містечка Сан-Габрієл у муніципалітеті Ріу-Гранде-ду-Сул. Вчені знайшли лише череп тварини, але не виключено, що майбутні польові роботи знайдуть ще кістки тієї ж особини.

Стаття, присвячена опису нового диноцефала, вийшла на початку 2012 року у виданні Proceedings of the National Academy of Sciences. Автори назвали нову тварину Pampaphoneus biccai, родова назва походить від слів “pampas” – пампаси, американський степ і грецького слова “phoneus“, що означає “вбивця”. Видова назва дана на честь фермера Хосе Біка (José Bicca), на ділянці якого і був виявлений череп диноцефала.

На даний момент скам’янілість знаходиться в Палеонтологічному музеї інституту міста Порт-Алегрі.

Знахідка являє собою тридцятисантиметровий череп, що добре зберігся. Розміри Pampaphoneus оцінюють у три метри завдовжки при вазі 250-300 кг.

За формою зубів зрозуміло, що це був хижак. Він мав великі, гострі вигнуті ікла, які дозволяли ефективно ловити здобич. У той час Pampaphoneus був на вершині харчового ланцюга. Невідомо, чи був він вкритий шерстю.

Pampaphoneus biccai належить до підродини Syodontinae (Ivakhnenko, 1994) родини Anteosauridae (Boonstra, 1954). Інші представники підродини Syodontinae відомі з Росії, Казахстану та Південної Африки.

Pampaphoneus – перший диноцефал відомий із Південної Америки. До цього диноцефалів знаходили на території Азії та Південної Африки. Подібність між фауністичними комплексами цих двох місцевостей помітив ще Володимир Прохорович Амалицький у XIX столітті. Це послужило ще одним доказом для підтвердження теорії Пангеї, проте Азія та Африка на той час перебували на різних кінцях материка, тому вчені висунули дві гіпотези поширення диноцефалів. Перша полягала у міграції через Китай, Південно-Східну Азію та Австралію, а друга – у переправі через Південну Америку та Африку. Перша полягала у міграції через Китай, Південно-Східну Азію та Австралію, а друга – у переправі через Південну Америку та Африку. Знахідка американського Pampaphoneus, близького до російських видів, підтвердила другу гіпотезу. Крім того, це найстаріший наземний хижак, знайдений на континенті.

Після знахідки Pampaphoneus вченим довелося переосмислити те, як виглядало положення континентів того часу. Південна Америка повинна була бути ближчою до Європи, ніж це вважалося раніше. Модель, яка описує нове положення отримала назву «Пангея Б». «Пангея Б» — це альтернативна модель, в якій Північна Америка знаходиться трохи далі на захід, а Південна Америка безпосередньо контактує з Європою.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter