Notharctus — еоценовий примат 🦤 Вимерлий світ

Notharctus — вимерлий рід дрібних приматів (група Adapiformes), який має багато спільного з сучасними лемурами, хоча його точна спорідненість з лемурами є суперечливою. Рід добре відомий за повними викопними рештками, знайденими в Європі та Північній Америці у відкладеннях раннього еоцену, що датуються приблизно 54 мільйонами років тому.

У перекладі з латині, родова назва “Notharctus” означає “не ведмідь”, а видова “tenebrosus” — “темний”, або “похмурий”.

Notharctus tenebrosus мав зрощений нижньощелепний симфіз і моляри з добре розвиненими ріжучими гребенями, тоді як різці мали кілкоподібну форму. Ікла у Notharctus tenebrosus були статево диморфними. Верхні моляри цього виду мають псевдогіпокон, а морда помірно довга, з довгою передщелепною кісткою. Notharctus tenebrosus мав слізну кістку, яка розташовувалася в кінці орбіти, але не перед нею. Хребетна формула Notharctus tenebrosus: 7 шийних, 12 грудних, 8 поперекових, 3 крижових і більше 19 хвостових хребців.

Notharctus був трохи більшим за кішку і зовні схожий на сучасних мадагаскарських лемурів. У нього була витягнута мордочка. Очі великі, що говорить про нічний спосіб життя. Хвіст тонкий і гнучкий, трохи довший тіла. Задні кінцівки сильні і м’язисті, помітно довші за передні. На всіх кінцівках перший (великий) палець був протиставлений іншим.

Існують докази того, що у тварини був кіготь, проміжний за будовою між кігтем і нігтем. Notharctus tenebrosus мав середню масу тіла 4,2 кілограми і довжину близько 40 см без хвоста.

Ймовірно, Notharctus прекрасно лазив по деревах, і стрибав з дерева на дерево, балансуючи довгим хвостом. По землі він пересувався випроставшись, стрибаючи на сильних задніх ногах. Судячи з коротких іклів і широких низьких корінних зубів, здатних добре розтирати листя, Notharctus харчувався переважно рослинною їжею.

Вивчення викопних приматів сягає корінням у витоки палеонтології, але більшість натуралістів XIX століття, які описували скам’янілості приматів, не одразу усвідомлювали, що вони це робили. Знайдені ними рештки приматів були настільки фрагментарними — часто представленими лише зубом або частиною щелепи — що їх легко можна було сплутати з рештками інших видів тварин. Саме так і вчинив філадельфійський ерудит Джозеф Лейді (Joseph Leidy) у 1870 році, коли встановив назву Notharctus на основі кількох фрагментів щелепи, які, на його думку, походили від представника “товстошкірих” (Pachydermata, узагальнена категорія травоїдних тварин, яка більше не використовується).

Тим не менш, у наступному дослідженні 1873 року Лейді висловив свою невпевненість щодо скам’янілостей, сказавши, що у багатьох відношеннях нижня щелепа Notharctus нагадує нижню щелепу деяких існуючих американських мавп так само, як і будь-якого з нині існуючих товстошкірих.

Відкриття інших викопних приматів з американського заходу зрештою підтвердило, що сумніви Лейді щодо Notharctus були обґрунтованими. Це однозначно був примат, але про нього було так мало відомо, що залишалось незрозумілим, як він пов’язаний з іншими приматами. Лише під час літніх польових сезонів 1903 і 1904 років палеонтолог Американського музею природничої історії Волтер Грейнджер (Walter Granger) знайшов більш повний матеріал з приблизно 50-мільйонної скелі багатого на скам’янілості басейну Бріджер у штаті Вайомінг. Серед здобичі було кілька неповних скелетів, кілька неповних черепів і один повний череп. Разом ці кістки дали вченим перший повний погляд на викопного примата.

Анатом В.К. Грегорі (W.K. Gregory) у своїй знаковій монографії 1920 року про скам’янілості Грейнджера реконструював Notharctus схожим зовні на лемура. Було кілька відмінностей — морда Notharctus була трохи коротшою, а мозок меншим Notharctus але загальна схожість була беззаперечною, особливо щодо будови рук і ніг. За оцінкою вченого, Notharctus пересувався, лазячи і стрибаючи по лісах, які вкривали американський захід під час тепличного клімату еоцену.

Notharctus виглядав як лемур і, ймовірно, поводився як лемур, але Грегорі слідом за Лейді вважав, що він мав відносно близьку спорідненість з мавпами Нового Світу. Був це прямий предок чи ні, Грегорі сказати не міг, але Notharctus, схоже, представляв собою тварину, від якої могли походити мавпи Нового Світу. Інші натуралісти пропонували схожі сценарії.

Посилаючись на відсутність деяких діагностичних ознак лемурів, таких як спрямований вперед зубний гребінь, сформований нижніми різцевими зубами, і наявність деяких характеристик, що спостерігаються у сучасних мавп, у 1904 році Джейкоб Вортман (Jacob Wortman) стверджував, що Notharctus був близьким до предків антропоїдних приматів (група, яка включає як мавп, так і людиноподібних мавп). Це зробило б його одним з наших ранніх предків, і протягом більшої частини XX століття Notharctus знаходився біля коренів нашого родовідного дерева.

Але, як з’ясували палеонтологи, коли до них почали потрапляти фрагментарні рештки викопних приматів, Notharctus не був настільки тісно пов’язаний з мавпами, як передбачалося раніше. Як і нещодавно відкритий Darwinius, Notharctus належав до вимерлої групи приматів під назвою адапіформи. Ті деякі мавпоподібні риси, які він мав, були або архаїчними рисами, спільними для багатьох приматів, або були проявами конвергенції.

Як ми зараз розуміємо, Notharctus розташований серед куща доісторичних ліній приматів на стороні лемурів/лорі у великому розщепленні еволюційного дерева приматів. Довгоп’яти та антропоїди склали наш бік дерева, а адапіформи були частиною радіації мокроносих (сюди входять сучасні лемури, лорі та галаго) з іншого боку. Це повністю виключає можливість того, що Notharctus був одним з наших предків.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter