Mosura — рід хурдіідових радіодонтів (різноманітна і давня родина нижньопалеозойських морських панантропів) з кембрійських сланців Берджесс в Британській Колумбії, Канада. Типовим і єдиним видом є M. fentoni, відомий з шістдесяти зразків, зібраних між 1990 і 2022 роками.
Мосура відома з шістдесяти зразків, які були віднесені до M. fentoni Мойсюком і Кароном (Moysiuk&Caron, 2025). Голотип ROMIP 67995 зберігає повну особину у дорсальному вигляді. Іншими важливими зразками є ROMIP 66108, ROMIP 67998, ROMIP 68004, ROMIP 67999 та ROMIP 67979, які зберегли внутрішні органи. Викопні зразки були знайдені в сланцевому кар’єрі Реймонда та Мармуровому каньйоні між 1990-2022 роками. Більшість з них були передані до колекції палеонтології безхребетних Королівського музею Онтаріо (ROMIP).
Родова назва, Mosura, надана на честь «вигаданого японського монстра, або кайдзю “モスラ” (також відомого як “Мотра”), латинізованого у стилі Хепберн, з огляду на схожість тварини з метеликом». Видова назва, fentoni, дана «на честь Пітера Фентона (Peter E. Fenton), за його 40-річну службу техніком у відділі палеонтології безхребетних у Королівському музеї Онтаріо, а також за його непохитну дружбу з обома авторами».
Довжина зразків коливається від 1,5 до 6,1 сантиметрів, що робить цей таксон одним з найменших відомих радіодонтів. На голові є три ока: пара очей на коротких ніжках, а також серединне око на середній лінії голови. Тіло розділене на 26 сегментів — найбільша кількість сегментів серед усіх радіодонтів. Тіло поділяється на голову, чотирисегментну шию, а також тулуб. Тулуб, причому, поділяється на передній 6-сегментний мезотулуб і задній, максимум 16-сегментний задній тулуб. Як і в інших радіодонтів, на тілі є пари плавальних стулок, які значно більші на мезотулубі, ніж на задньому. Зябра дуже великі порівняно з розмірами тіла.
Mosura — один з чотирьох таксонів радіодонтів з відомими скам’янілостями молодих особин (інші три — Lyrarapax unguispinus, Amplectobelua symbrachiata і Stanleycaris). Молодняк Mosura відрізняється «меншою кількістю сегментів у задньому тулубі, і, можливо, також у мезотулубі». Збільшення загальної кількості сегментів протягом онтогенезу (геміанаморфоз) узгоджується з попередніми спостереженнями у Stanleycaris. Автори зазначають, що «якщо збільшення кількості сегментів мезотуловища є достовірним… це також означає, що деякі сегменти з заднього тулуба мали б диференціюватися протягом онтогенезу і стати частиною мезотулуба». Вони зазначають, що це рідкісний, але не безпрецедентний випадок, оскільки подібне спостерігалося і в інших групах членистоногих.
Mosura має суміш ознак, відомих від інших базальних хурдіід та нехурдіід (видовжене та багатосегментоване тіло, коротка голова, чітка та звужена область шиї, невеликий округлий Н-елемент), ознаки, апоморфні Hurdiidae (один ряд з шести видовжених та мезіально/до середньої лінії тіла вигнутих ендитів на лобних придатках), ознаки, спільні з іншими Hurdiidae (внутрішні пластинки в ротовому конусі, тетрарадіальне розташування ротових пластинок, відсутність задніх допоміжних шипів на лобових кінцівках), та похідні ознаки (серединне око, спеціалізована дихальна тагма). Подібно до Stanleycaris, цей таксон, схоже, не має бічних склеритів (формально відомих як Р-елементи), ознака, яка спостерігається лише лише у цих двох родів серед представників Hurdiidae.
Вчені визначили Mosura як базального хурдіідового радіодонта, виявивши, що він є сестринським до всіх інших хурдіідид у філогенетичному аналізі. Mosura знаходиться в політомії з Stanleycaris, Schinderhannes, Peytoia та кладою Aegirocassis – Hurdiinae.
Mosura є одним з трьох базальних родів хурдіід, які демонструють суміш ознак, очікуваних від хурдіід і нехурдіід, іншими є Stanleycaris (єдиний відомий на сьогоднішній день таксон радіодонтів з медіальним оком) і Schinderhannes (єдиний відомий на сьогоднішній день таксон радіодонтів зі спеціалізованою дихальною тагмою). Щодо спеціалізованих дихальних тагм, автори припускають, що вони були, у поєднанні зі зменшеним розміром, адаптацією до середовища з низькою кількістю кисню, яке знаходилося поблизу місця захоронення решток. Однак, хоча вчені вважають це малоймовірним, вони могли бути адаптацією до певних поведінкових особливостей, таких як запропонована нектобентосна екологія просіювання донних відкладів, запропонована для більшості хурдіід.
Mosura розглядається як активно плаваючий хижак, здобич якого відносно великою порівняно з розмірами його тіла. Її великі зябра, незважаючи на малий розмір тіла, дозволяють припустити, що вона могла мешкати в середовищах з низьким вмістом кисню, наприклад, на зовнішньому континентальному шельфі.
Скам’янілості
