Lawomys — рід крупних мишей з археологічних відкладів, що датуються голоценом, у Лян Буа, вапняковій печері на заході Флореса, Східна Нуса Тенгара, Індонезія. Типовий та єдиний вид — Lawomys rokusi.
Голотип роду — LB-MUR-6482 (зберігається в Organisasi Riset Arkeologi, Bahasa, dan Sastra, Джакарта, Індонезія). Це часткова права нижня щелепа, що належить дорослій тварині з зубним рядом. Збереглися перший (LB-MUR-6491) і другий (LB-MUR-6492) моляри, а також різець (LB-MUR-6490) (зламаний біля альвеолярного отвору). Зразок зламаний вздовж коміркового відростка другого моляра, оголюючи канал різця. Поверхня зламу вказує на те, що він стався нещодавно, можливо, під час розкопок. Окремий фрагмент зберіг мищелок та комірковий відросток (LB-MUR-6483). Приблизно 90% поверхні кістки вкрито матриксом з незначним марганцевим забарвленням уздовж поверхні кістки та емалі різця. На голотипі другий моляр злегка штучно повернутий назад у щелепі. Такми чином зуб тепер нахилений донизу назад, а не знаходиться у природній площині початкового молярного ряду. Передня частина другого моляра пошкоджена, зовнішня поверхня емалі відколота.
Назва роду поєднує в собі слово Lawo з мови манґарай, що означає “щур”, з суфіксом — mys, грецькою мовою — миша або щур. Манґарай — це мова корінних жителів, якою розмовляють на заході Флореса, в тому числі в Лян-Буа, місці де був знайдений голотип.
Видовий епітет вшановує зооархеолога Рокуса Дуе Еве (Rokus Due Awe). Він народився 20 березня 1942 року в маленькому селі Гісі (або Кампунг Гісі), розташованому в підрайоні Маталоко в регентстві Нгада (Східна Нуса Тенгара, Індонезія). Для своєї сім’ї та друзів дитинства він був ласкаво відомий як “Дуе”, але для своїх численних колег з Індонезії та з усього світу, з якими він познайомився завдяки своїй любові до археології, він був “Пак Рокус”. Вчені віддали данину його праці та значному внеску в індонезійську археологію, назвавши на його честь цю унікальну ендемічну мишу.
Рештки Lawomys демонструють чітку анатомію: довга і міцна щелепа, масивні проодонтні різці і відносно невеликі корінні зуби. Ці морфологічні особливості є незвичними для мишей, але найбільш схожі на наземні та м’ясоїдні види Індо-Тихоокеанського регіону, які в народі називають землерийковими пацюками (Філіппіни, Сулавесі) або моховими мишами (Нова Гвінея). Вони вказують на потенційну м’ясоїдну дієтичну адаптацію, можливо, спеціалізацію на харчуванні червами.
Регресійний аналіз показує, що Lawomys важив приблизно 623 г, що робить його більшим за будь-яких землерийкових щурів, ендемічних для Індо-Тихоокеанського регіону. Враховуючи раціон харчування і припускаючи, що Lawomys був м’ясоїдним, передбачається, що вага Lawomys коливається в межах 1245-1594 г. Більшість наземних землерийкових щурів зазвичай менші за розміром тіла, а найбільший з сучасних видів (Echiothrix leucura) важить близько 310 г (Musser & Durden, 2014). Деякі види водяних щурів, такі як Hydromys chrysogaster, можуть досягати подібного розміру тіла (наприклад, AMNH 154358, близько 580 г), але водяні щури, як правило, мають відносно менші щелепи, менші різці та більші перші та другі моляри.
Хоча цей вид вважається вимерлим, необхідні цілеспрямовані польові дослідження, щоб визначити, чи існує він на острові Флорес донині.
Скам’янілості
