Lagomeryx – рід доісторичних копитних, які мешкали в Євразії від нижнього до середнього міоцену. Скам’янілі рештки були знайдені в Європі та Азії.
Ця тварина була дуже схожою на сучасних оленцевих, але мала на черепі два маленьких роги. Її розмір був дуже малим, як для копитних (Lagomeryx означає «кролик жуйний», як посилання на його розмір). Найменший вид, Lagomeryx pumilio, був розміром з зайця. Lagomeryx і його близькі родичі (такі як Ligeromeryx і Stephanocemas) мали багато примітивних рис, схожих на риси кабаргових, наприклад наявність двох подовжених іклів у дорослих самців. Черепні відростки були сформовані відносно короткою ніжкою. У дрібніших видів (таких як L. pumilio) ці роги були зовсім крихітними і не перевищували висотою 1,5 сантиметра.
Рід включає досить багато видів:
- L. colberti
- L. complicidens
- L. manai Kantapon Suraprasit et al. 2014
- L. parvulus
- L. pumilio
- L. ruetimeyeri Thenius, 1948
- L. simpsoni
- L. teilhardi
- L. triacuminates
- L. tsaidamensis
Типовий вид – L. ruetimeyeri, міг досягати розмірів нинішнього мунтжака, і був знайдений переважно в Німеччині та Франції. Іншими європейськими видами є крихітні L. pumilio та L. parvulus, який мав середній розмір між двома попередніми. Азіатськими видами були L. complicidens та L. colberti з Китаю, останній більш спеціалізований і наділений досить видовженими рогами. L. manai, знайдений в Таїланді, був великим і, ймовірно, пов’язаним з L. complicidens.
Низькокоронкові моляри Lagomeryx вказують на переважно листоїдну дієту. Однак можна припустити принаймні частково всеїдну дієту, подібну до дієти сучасних оленцевих.
Сучасні жуйні тварини такого розміру зазвичай населяють підлісок в лісистих місцевостях. Вони активні переважно вночі або в сутінках та живуть переважно поодинці або лише невеликими сімейними групами. Як перше наближення, те саме можна припустити для Ligeromeryx. Порівняння ізотопних ознак δ13C та δ18O в емалі L. parvulus, L. pumilio та L. manai вказує на те, що маленькі європейські види віддавали перевагу лісам із значною мірою закритим пологом, тоді як тайські види почували себе краще в лісовій зоні з досить відкритим пологом та/або жили в досить посушливих умовах.
Не слід, однак, забувати, що принаймні європейські види могли мешкати в різних місцях проживання. У південній Німеччині це, з одного боку, більш вологі міоценові ліси північного альпійського моласового басейну, а з іншого боку, навіть тоді досить сухе карстове плато Франконського Альбу. Аналіз слідів зносу молярів Lagomeryx з різних місць показав, що як L. parvulus, так і L. pumilio переважно харчувалися м’яким листям і бруньками у вологих лісах басейну Молас, і лише невеликий відсоток припадав на високо абразивні трави. У випадку з ділянками з карстових територій, однак, були помітні чіткі відмінності в харчовій поведінці двох видів. Хоча істотних відмінностей у скам’янілостях L. parvulus не виявлено, зуби L. pumilio з карстових регіонів свідчать про значне збільшення частки трав у раціоні харчування.
Скам’янілості
Джерела
- https://www.deviantart.com/willemsvdmerwe/art/Lagomeryx-895866799
- https://www.deviantart.com/eurwentala/art/Ancient-Ruminants-584376985
- https://pin.it/3RumqlM
- http://novataxa.blogspot.com/2014/01/lagomeryx-manai.html
- https://www.researchgate.net/figure/Reconstruction-of-Lagomeryx-parvulus-in-lifetime-appearance-drawing-W-Balat-Munich_fig2_225930795
- https://twitter.com/synapsida/status/832524422548426752
- https://de.wikipedia.org/wiki/Lagomeryx
- https://en.wikipedia.org/wiki/Lagomeryx
цікаво, навіщо ікла таким звірам. тільки на період брачних ігор для самців?
Сучасна кабарга використовує їх в бійках за самок, так що і для древні оленеві могли так робити, точніше сказати важко.