Kelenken — хижий птах з міоцену 🦤 Вимерлий світ

Kelenken — рід вимерлих гігантських нелітаючих хижих птахів родини фороракосові (Phorusrhacidae). Жили в середньому міоцені близько 15 млн років тому. Келенкени мешкали на території сучасної Патагонії (Аргентина) разом з аргентавісами (Argentavis). Потім він переселився в Північну Америку, де конкурував з вовками і шаблезубими кішками.

Перші рештки птаха були виявлені в 1999 році Гільєрмо Агірезабалом (Guillermo Aguirrezabala) неподалік від села Комалло.После відновлення рештки були виставлені в музеї в місті Барілоче. Новий рід був названий на честь бога місцевої міфології, в той час як назва виду була дана в честь першовідкривача останків.

Kelenken мав витягнутий череп, 71 см в довжину, включаючи дзьоб довжиною 45,7 см. Це найбільша голова серед відомих птахів. Цівка довжиною близько 45 см.

Не зовсім зрозуміло, як келенкен захоплював і вбивав свою здобич. Як великий нелітаючий хижак, він, судячи з усього, переслідував свою здобич і вбивав її декількома нищівними ударами масивного дзьоба.

Іншою можливістю є захоплення здобичі за виступаючу частину тіла і енергійне струшування її з подальшим розриванням на частини.

Зараз вважається, що сила укусу Kelenken була недостатньо високою для утримання досить великих тварин і відривання від них шматків м’яса, тому найбільш імовірним є саме нанесення ударів дзьобом.

Також можливо, що келенкен був падальником, поїдаючи залишки здобичі інших хижаків або навіть відганяючи деяких ссавців-конкурентів своїми значними розмірами і лютим виглядом. Однак дослідження Лоуренса М. Вітмера (Lawrence M. Witmer) структури мозку інших фороракосових за допомогою КТ показали, що частини мозку, відповідальні за нюх, були недорозвиненими в цій групі. Вони, мабуть, знаходили свою здобич покладаючись більше на зір, ніж на нюх. Запах є важливим чуттям для падальників, оскільки вони використовують його для виявлення туш, а значить це робить гіпотезу про те, що Kelenken був чистим падальником, менш вірогідною.

Грацильна будова келенкена також вказує переважання швидкості над силою при ловлі здобичі і здається, що він був здатний переслідувати жертву на більш високих швидкостях і довше за своїх більш масивних родичів.

Через фрагментарність решток птиці більша частина її реконструкцій покладається на порівняння з іншими фороракосами схожого розміру, що вилилося у велику варіативність оцінки розмірів цього птаха. Однак, добре зберігся череп келенкена, який має довжину 71 см і є, в даний час, найбільшим пташиним черепом. Це дозволяє допустити порівняно великий розмір тіла. Цівка має довжину сорок п’ять сантиметрів. Ця кістка була частиною модифікованої стопи, що давало келенкену пальцеходячу позицію зі збільшеною довжиною гомілки.

Протягом пізнього міоцену глобальний клімат ставав поступово холоднішим. На величезних територіях тропічні та субтропічні тропічні ліси були замінені набагато прохолоднішими та сухими луками. Фауна пристосувалася до цього. Такий процес також відбувся, і досить раптово, на півдні Південної Америки. Формація Collón Curá, де був знайдений Kelenken, являє собою коротку перехідну фазу, під час якої ліс поступився місцевості, більш схожій на пампу. Місце проживання келенкена складалося з передгір’я на схід від того, що згодом перетвориться на Анди, з досить відкритим ландшафтом, населеним швидкими копитними. Скам’янілості, відомі з формації, складаються переважно з фрагментарних решток земноводних, дрібних плазунів та птахів.

Kelenken не був єдиним великим хижаком у цій екосистемі. У 2010 році з формації Collón Curá було описано Patagosmilus, сумчастого кота, що належить до Thylacosmilidae, чиї шаблеві зуби спеціалізувалися на вбивстві масивної здобичі шляхом укусу.

Kelenken фігурує в епізоді “Terror Bird” програми “Доісторичні хижаки” від National Geographic. Крім того, у фільмі «10 000 років до нашої ери» є хижі птахи, які, в основному через свій розмір, дуже схожі на Kelenken, але також можуть бути копіями Titanis.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter