Hesperornithoides — маленький троодонтид 🦤 Вимерлий світ

Hesperornithoides — рід невеликих троодонтидових тероподових динозаврів, що мешкали в Північній Америці в пізньому юрському періоді. Типовий вид — Hesperornithoides miessleri.

Хоча в кар’єрі Джимбо (поблизу Дугласа, штат Вайомінг) було знайдено кілька зубів троодонтида, який в 1994 році отримав ім’я Koparion, однак скелетних решток звідси не було відомо. В 2001 році польова бригада з музею Тейт під керівництвом Вільяма Уола (William Wahl) несподівано не виявила скелет типової особини Hesperornithoides. Шари пісковику з кар’єру Джимбо, з яких походить Hesperornithoides, належать до середньої формації Моррісона, що датується між оксфордським і титонським віками верхньої юри.

Випадкове виявлення скелета призвело до того, що деякі скам’янілості були пошкоджені або втрачені. Голотип, WYDICE-DML-001, складається з напів-зчленованого часткового скелета підлітка або дорослої особини, що включає: задню частину черепа і нижні щелепи, під’язикові кістки, п’ять шийних хребців, перший спинний хребець, дванадцять хвостових хребців, ребро, шеврони, лівий плечовий пояс, праву плечову кістку, ліву руку, фрагмент стегнової кістки, а також ліву і праву гомілки за винятком пальців правої стопи.

Про його знахідку було оголошено на щорічних зборах Товариства палеонтології хребетних у 2003 році, а у 2005 році філогенетичний аналіз, що включав його, був представлений у рефераті для Journal of Vertebrate Paleontology. Того ж року зразок був переданий до Фонду басейну Біг-Хорн, який у 2016 році приєднався до Вайомінгського центру динозаврів. У 2019 році типовий вид Hesperornithoides miessleri назвали і описали Скотт Хартман (Scott Hartman), Міккі Мортимер (Mickey Mortimer), Вільям Уол, Дін Ломакс (Dean R. Lomax), Джесіка Ліппінкотт (Jessica Lippincott) і Девід Лавлейс (David M. Lovelace) у статті, опублікованій на PeerJ.

Родова назва походить від грецьких слів Ἑσπερίς — “західний”, ὄρνις — “птах”, і ~eides — “форма”. Родова назва відсилає до американського Заходу, де було зроблено відкриття та птахоподібного вигляду просунутих Paraves. Видова назва дана на честь родини Місслерів, яка підтримала проєкт.

Довжина голотипної особини у 2019 році була оцінена у 89 см. Такий розмір тіла є досить малим для троодонтидів. Зразок може представляти дорослу або підліткову особину, оскільки відсутні пропорцій черепа та тіла, характерні для молодих особин. Але навіть якщо це був підліток, то розміри дорослої особини сильно не зміняться. В такому випадку її розмір буде біля одного метра.

Автори опису встановили деякі аутапоморфії для нового таксону, що споріднюють його з кладою Paraves:

потилична кістка пневматизована;
задня гілка слізної кістки коротка, менше 15 % довжини низхідної гілки, виміряна від внутрішнього кута вниз;
квадратна кістка є частиною зовнішнього краю заквадратного вікна (foramen paraquadraticum);
у нижній щелепі зовнішній бічний отвір маленький, його довжина становить менше однієї восьмої довжини всієї щелепи;
довжина гребеня плечової кістки у напрямку до внутрішнього виростка становить понад 15 % від загальної дистальної ширини елемента;
III кіготь передньої кінцівки приблизно такий самий, як і II кіготь;
нижній внутрішній кут гомілки виступає вперед.

Філогенетичний аналіз 2005 року визначив цей зразок як близького родича Sinornithoides. Неопубліковані філогенетичні результати, представлені на конференції SVP 2017, відновили Hesperornithoides (тоді відомого під неофіційною назвою “Lori”) як родича Sinovenator. Присутність цього похідного маніраптора разом з кількома іншими, такими як Anchiornis і Eosinopteryx, в юрських відкладеннях стала сильним спростуванням аргументу часового парадоксу, котрий використовується тими, хто виступає проти загальноприйнятої точки зору про те, що птахи походять від динозаврів.

У 2019 році Hesperornithoides був поміщений в Troodontidae, у відносно базальному положенні, в кладу з Daliansaurus, Xixiasaurus і Sinusonasus.

Багато великих динозаврів було відкрито у формації Моррісона протягом дев’ятнадцятого століття. Однак, відкриття Hesperornithoides доводить, що повне багатство видів ще не встановлене. Він жив у відносно відкритому добре зволоженому ландшафті з невисокою рослинністю та невеликою кількістю дерев, або в озерному чи водно-болотному середовищі.

Шари кар’єру Джимбо були інтерпретовані як окраїнне озерне або водно-болотне середовище, для якого були характерними циклічні підйоми і спади шарів води. Примітно, що зразок зберіг деякі кератинові покриви на дистальному кінці декількох фаланг. Відносне розташування грудних елементів скелета дозволяє припустити, що тварина перебувала в позі відпочинку на момент загибелі. Водно-болотне середовище, в якому було знайдено скам’янілість, дозволяє припустити водно-болотну палеоекологію.

За винятком Avialae, більшість паравіальних груп мали лише кількох членів з певними можливостями польоту. Усі винятки показують адаптацію до деревного способу життя, що вказує на те, що політ розвивався неодноразово, коли види розвивали риси та поведінку, корисні для лазіння по деревах або інших більш вертикальних поверхнях, наприклад біг з використанням крил.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter