Gobiatherium — дивний диноцерат з еоцену 🦤 Вимерлий світ

Gobiatherium — один з останніх уінтатеріїв, що мешкав у Монголії в середньому еоцені. На відміну від своїх північноамериканських родичів, Uintatherium або Eobasileus, Gobiatherium не мав ні вузлуватих рогів, ні навіть іклів. Натомість він мав збільшені вилиці та майже сферичну морду.

Родова назва означає “звір із Гобі”. Уперше череп і нижню щелепу цієї тварини описали в 1932 році Осборн і Грейнджер з місцезнаходження, розташованого за 25 миль на південний захід від Ірен-Дабасу у Внутрішній Монголії, Китай, де їх знайшли в середньоеоценових відкладеннях формації Ірдин-Манга. Пізніше нижня щелепа була виявлена в Улан-Ширі, а окремі зуби — в Сичуані. Майже повний череп був викопаний у 1971 році з середньоеоценових відкладень формації Чонкурчак біля озера Іссик-Куль у Киргизії. У 1983 році розрізнені залишки гобіатерія витягли із середньоеоценових (аршантських) відкладень формації Чакпактас у Казахстані.

Виокремлюваний іноді Gobiatherium minutum із ранньоеоценових відкладів формації Юйхуандін із провінції Хебей, Китай, найімовірніше, є молодшим синонімом типового виду.

Gobiatherium є високоспеціалізованими диноцератами, що мають чимало специфічних рис. Спочатку їх зарахували до родини Uintatheriidae, проте згодом було запропоновано виділити цей рід у самостійну родину Gobiatheriidae. На сьогодні систематичне положення гобіатерія залишається предметом дискусій.

Походження гобіатеріїв також залишається нез’ясованим. У будові посткраніального скелета вони мають виразну схожість з Uintatheriidae — прогресивними диноцератами, нащадками архаїчних Prodinoceratidae. Рештки Uintatheriidae довгий час були відомі тільки з Північної Америки. Існувало припущення, що від їхньої американської лінії походять тварини, які повернулися в Азію і стали пращурами гобіатеріїв. Однак потім у Китаї було виявлено рештки представників роду Uintatherium, датовані раннім і середнім еоценом. Невідомо, чи були це нащадки американських диноцератів, чи, що більш імовірно, азіатських. Таким чином, не можна виключати і “місцеве”, азійське походження гобіатеріїв.

Gobiatherium був великим представником диноцератів, але не досягав розмірів своїх найближчих родичів Uintatherium та Eobasileus. Загалом, він мав більш струнку статуру, хоча точніше сказати складно, оскільки основний викопний матеріал цього роду складається із решток черепа та зубних рядів. Череп Gobiatherium був до 68 см завдовжки, коротший, ніж у Uintatherium або Eobasileus. Розрахункова висота в холці становила близько 125 см.

За своєю будовою череп різко відрізняється від черепів інших диноцерат, що, очевидно, вказує на високу спеціалізацію. Череп видовжений, дуже низький у лобовій і потиличній ділянках, без рогоподібних виростів на верхньощелепних і тім’яних кістках. Носова ділянка високо аркоподібно піднята посередині, іноді на ній присутня пара маленьких виростів, що нагадують ріжки — імовірно, прояв статевого диморфізму, так само як і кісткові дуги, що з’єднують кінці носових кісток з вершинами передщелепних і зміцнюють носову ділянку. Виличні дуги дуже широко розсунуті в боки, різко вигнуті в ділянці зчленованих западин. Сагітальний гребінь відсутній. Тім’яні гребені широко розсунуті, простір між ними плоский, за винятком невеликого здуття на лобі посередині між очницями і потилицею. Потилиця чотирикутна, з виступаючими виростками.

Піднебінна хоанальна вирізка з великим середнім відростком, що далеко виступає назад. Сошник повністю окостенілий і цілком розділяє задній хоанальний вхід надвоє, спираючись на задній середній відросток піднебінних кісток, що далеко виступає назад. Задні кінці піднебінних кісток, що обмежують з боків хоану, товсті, але не утворюють гребеня, що облямовує хоанальний вхід. Нижня щелепа в ділянці симфізу лопатоподібна, неглибока і широка. Її гілка піднімається високо (вище, ніж в Uintatherium). Запобіжні лопаті абсолютно не розвинені у зв’язку з відсутністю верхніх іклів.

Зубна формула: I0/i3, C0/c1, P3/p3, M3/m3 = 32. Верхні різці та ікла відсутні. В однієї особини виявлено рудиментарне ікло з одного боку верхньої щелепи. Нижні різці дволопатеві. Нижні ікла невеликі, імовірно низькі, різцеподібні. Передкореневі та корінні зуби в загальних рисах подібні до таких у Uintatheriidae. Передкорінні досягають майже повної моляризації та розкриття долинки. р1, можливо, є в молодих (молочний), у дорослих відсутній. На відміну від Uintatheriidae, М3 не набуває додаткової вершинки, тобто зуб не ускладнюється, це свідчить про те, що харчовий режим не змінився в бік включення більш твердих елементів. Щічні зуби утворюють під час змикання щільний замок, що унеможливлює будь-які бічні та передньо-задні рухи щелеп. Зубощелепний апарат, безумовно, пристосований до споживання м’яких кормів.

Посткраніальний скелет відомий лише частково. Кінцівки відносно довгі. Плече і стегно нагадують такі у Uintatherium. Стегно без III-го вертлюга. П’ясткові та плеснові кістки подовжені й тонкі. У заплесни II-га і III-тя клиноподібні кістки роздільні, астрагал без шийки. Задня кінцівка пальцеходяча, передня — невідомо.

Морфологічні особливості гобіатеріїв вказують на їхній напівводний спосіб життя, подібний до такого в гіпопотамів (Hippopotamus). У будові черепа це виражається у високо піднятих носових кістках і широкому нижньощелепному симфізі. Носовий відділ черепа, що аркоподібно підноситься, імовірно, слугував для полегшення дихання під час занурення морди у воду під час добування їжі, ніздрі ж при цьому залишалися над водною поверхнею, подібно до таких у емболотеріїв (Embolotherium).

Лопатоподібно розширена нижня щелепа з широкими дволопатевими різцями, мабуть, діяла на кшталт щелепи платибелодонів (Platybelodon) — захоплювала і витягала з води рослини. Низький череп і тверде піднебіння, що простягалося далеко назад, загалом властиві водним тваринам, також підтверджують припущення про амфібіотичний спосіб життя гобіатерів. Ймовірно, вони мешкали в прибережних біотопах річок і озер, де харчувалися соковитою водною рослинністю.

Gobiatherium дожив майже до кінця середнього еоцену та був одним з останніх диноцерат. Можливо, саме висока спеціалізація дозволила йому проіснувати довше за більшість інших представників ряду. Видається ймовірним, що гобіатерії зникли у зв’язку з несприятливими змінами клімату, що спричинили висушування їхніх місць існування.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter