Georgenthalia — темноспондил з пермі Європи 🦤 Вимерлий світ

Georgenthalia — вимерлий рід дисорофоїдних темноспондилів з нижньої пермі. Це амфібаміди, які мешкали на території сучасного Тюрінгенського лісу в центральній Німеччині. Відомий за голотипом MNG 11135, невеликим повним черепом. Він був знайдений у місцезнаходженні Бромакер формації Тамбах. Вперше названий Джейсоном Андерсоном (Jason S. Anderson), Емі Хенрічі (Amy C. Henrici), Стюартом Сумідою (Stuart S. Sumida), Томасом Мартенсом (Thomas Martens) і Девідом Берманом (David S. Berman) у 2008 році. Типовим видом є Georgenthalia clavinasica.

Georgenthalia clavinasica представлена невеликим, повним постметаморфічним черепом з нижньопермської місцевості Бромакер, Німеччина. Це тільки третій неамніот із 12 наземних таксонів тетрапод, відомих із цієї місцевості. Georgenthalia характеризується широким округлим черепом з великими орбітами, короткою посторбітальною довжиною та унікальною зовнішньою ніздрею у формі замкової щілини, яка зовні нагадує трематопідних дисорофоїдів.

Ім’я Georgenthalia дано на честь комуни Георгенталь, земля Тюрінгія. Видове ім’я походить від латинського clavis — ключ і nasica — ніздря. Це епітет на позначення унікальних зовнішніх ніздрів, що нагадують замкову щілину.

Georgenthalia найкраще інтерпретувати як раннього постметаморфічного амфібаміда, що відповідає низці критеріїв метаморфозу за Boy і Sues (2000) та Schoch (2002). По-перше, орнаментація її шкірної кістки перебуває в процесі трансформації від легкого гребеня і борозен до більш виражених сітчастих гребенів і ямок, що спостерігаються у дорослих темноспондилів. Відсутні цератобранхіали, а також сліди борозен латеральних лінійних каналів. Можливо, була присутня септомаксилла, яка зазвичай є кісткою пізнього окостеніння серед водних темноспондилів. Носослізний жолобок, який у личинок проходить поздовжньо вздовж слізної залози, був повністю замурований, утворюючи канал. Ця подія відбувається приблизно під час метаморфозу.

Тім’яний отвір зменшений у розмірах, що є ознакою просунутого розвитку (Carroll, 1964). Квадратна кістка окостеніла, що також корелює з “метаморфозом” у темноспондилів. Нарешті, дорсальний відросток піднебіння присутній і має латеральну експозицію.

Однак, існують і докази проти того, що Georgenthalia була повністю дорослою. Вони включають вищезгаданий візерунок орнаменту шкірних кісток, прості шви, досить невиразну можливу септомаксиллу та щелепні зчленування, що знаходяться лише трохи позаду від рівня потилиці.

Враховуючи, що Georgenthalia не є повністю дорослою, існує ймовірність того, що вона може відноситись і до іншого визнаного таксону дисорофоїдів. Складність розрізнення між педоморфними таксонами та імаго іншого таксону є нагальною проблемою в таксономії амфібамід, оскільки багато характерних для амфібамід ознак (великі орбіти, вкорочені передньо- та посторбітальні черепи), як відомо з алометричних досліджень, змінюються на більш типові морфології темноспондилів з більшими розмірами. Труднощі лаконічно викладені в припущенні Болта (Bolt, 1977), що Doleserpeton може бути ювенільною формою Tersomius.

Це аналогічно ситуації, яка багато років переслідувала дослідження “бранхіозаврів”. “Бранхіозаври” спочатку були колекцією всіх дрібних личинок, знайдених переважно в лагерштеттах на південному заході Німеччини та Чехії. Хоча почали розрізняти різні вікові періоди розвитку, існувала тенденція об’єднувати ці вікові періоди з дорослими особинами з однієї місцевості – наприклад, Ромер (1939) відносив бранхіозаврів до личинок великого (2-3 м) Sclerocephalus. Однак більш ретельні дослідження, починаючи з 1970-х років (наприклад, Boy, 1972), привели до кращого розуміння цих важливих ранніх онтогенетичних стадій. Для Sclerocephalus були знайдені справжні личинки та серії росту.

Інші “бранхіозаври” були визнані приналежними до певних груп на основі апоморфій: наприклад, Discosauriscus до Seymouriamorpha, а Branchiosauridae та Micromelerpetontidae до Dissorophoidea. Зараз широко визнано, що самі бранхіозаври є неотенічними темноспондилами — незважаючи на багаті скам’янілості (з тисячами зразків для деяких видів) і середовище відкладення, здатне зберігати більших тварин, жодного повністю дорослого бранхіозавра ніколи не було знайдено (Boy, 1972; Schoch, 1992, 2002, 2004; Boy і Sues, 2000). Тим не менш, такі негативні докази завжди залишають місце для сумнівів: можливо, в якийсь момент відбулася драматична метаморфоза, яка не збереглася через екологічні фактори.

У 2006 році Schoch та Fröbisch описали повністю дорослого, метаморфізованого бранхіозаврида виду Apateon gracilis. Вони описали швидку метаморфозу, з багатьма подіями розвитку, що відбувалися майже одночасно, подібно до сучасних саламандр. Однак, на відміну від сучасних саламандр, череп не зазнає значних змін під час метаморфозу. Крім того, за своєю дорослою морфологією він більше схожий на амфібамідів Amphibamus і Doleserpeton, ніж на будь-який інший темноспондил.

Отже, хоча здається очевидним, що амфібаміди не є молодими особинами більших дисорофоїдів, як вважалося раніше, за іронією долі вони можуть бути “дорослими бранхіозаврами”. Розміщення Micromelerpeton як базального амфібаміда в цьому аналізі узгоджується з іншими дослідженнями більш масштабного філогенезу, що мікромелерпетоніди і бранхіозаври розташовані в межах Amphibamidae, хоча нещодавнє дослідження припускає, що мікромелерпетоніди розміщені більш базально в межах Dissorophoidea.

Довжина черепа Georgenthalia близько 2 сантиметрів, загальна довжина тварини – близько 10 сантиметрів. Нагадувала невелику саламандру, харчувалася дрібними безхребетними. Імовірно, вела переважно сухопутний спосіб життя, була активна переважно ночами.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter