Didelphodon 🦤 Вимерлий світ

Дідельфодон (лат. Didelphodon) – рід великих (для свого часу) сумчастих ссавців, що жили в крейдяному періоді (верхній маастрихтський вік, 70,6-66,0 млн років тому) на території сучасних США і Канади.

У дідельфодонів були гарний нюх і зір, їх тіла покривало густе хутро. Тварини були всеїдними, харчувалися як рослинами, так і дрібними динозаврами, також їли різних комах того часу.

Didelphodon був сумчастих звіром – із сучасних сумчастих найбільш близькими родичами йому є опосуми – жив за часів динозаврів (70 млн. років тому) в Північній Америці, досягав метрової довжини і боляче кусався. Розрахунки на основі дослідження його черепа показують, що укус цієї тваринки, вагою 2,4-5,2 кг, був сильнішим, ніж у сучасної гієни.

Як показує структура зубів Didelphodon vorax, ця істота мала міцні і гострі зуби, здатні розгризати тверді предмети і розрізати м’ясо, на відміну від просто влаштованих зубів більш древніх комахоїдних ссавців.

В «комплекті» з цими зубами йшли потужні м’язи шиї і щелеп, що дозволяли доісторичному «барсуку» міцно хапати здобич і розгризати її на частини, завдаючи ударів, еквівалентних удару гирею вагою в 20 кілограм.

У перерахунку на кілограм, як відзначають вчені, Didelphodon vorax мав більш сильні щелепи, ніж гієни і кішки, рекордсмени за силою укусу сьогодні.

Судячи з розмірів зубів і щелеп, дана істота мала значну масу для ссавців того часу – вона важила, за різними розрахунками, від 2,5 до 5,2 кілограм, і могла ловити інших тварин приблизно аналогічної маси (або ж приблизно в два рази більшої, в максимально сприятливому випадку).

Це дозволяло Didelphodon vorax не тільки поїдати яйця гігантських ящерів, які мали тверду шкарлупу, а й полювати на дрібних пернатих динозаврів, які мали схожі розміри і масу.

Хоча на основі форми тарзальних кісток стверджується, що Didelphodon та інші стагодонтиди (Stagodontidae) були напівводними через наявність гнучких стоп, однак ці риси насправді можуть свідчити і про підвищену жорсткість стопи. Тим не менш, нещодавно знайдений і поки не описаний зразок, розташований всього за 40 м від Triceratops в руслі річки, свідчить про те, що Didelphodon, можливо, мав тіло, схоже на видру з черепом, схожим на тасманійського диявола. Дослідження, яке готують Крейг Дерстлер (Kraig Derstler), Грег Вілсон (Greg Wilson), Роберт Баккер (Robert Bakker), Рей Водден (Ray Vodden) та Майк Тріболд (Mike Triebold), описуватиме цей новий зразок, розміщений у the Rocky Mountain Dinosaur Resource Center. Дослідження щодо способів пересування мезозойських ссавців демонструє, що Didelphodon групується з напівводними видами.

Еволюція Didelphodon та інших великих стагодонтидів (а також великих дельтатероїдів, таких як Nanocuris) відбувається після локального зникнення евтриконодонтних ссавців, що передбачає пасивну або пряму екологічну заміну. Враховуючи, що всі комахоїдні та м’ясоїдні групи ссавців зазнали значних втрат протягом середини крейди, цілком ймовірно, що ці метатерії просто зайняли ніші, що залишилися після вимирання евтріконодонтів.

Скам’янілості

Джерела

Поширити