Diabloroter — карбоновий рід брахістелехідних «мікрозаврів» з лагерштетту Мазон-Крік в штаті Іллінойс. Назву йому дали у 2019 році Ар’ян Манн (Arjan Mann) та Гілларі Меддін (Hillary C. Maddin).
Diabloroter належав до групи рекумбіространів — невеликих риючих водних саламандроподібних істот, багато з яких мали витягнуте тіло і короткий хвіст. Хоча традиційно вони вважалися лепоспондиловими «земноводними», нещодавні дослідження показали, що ці тварини могли бути дуже ранніми справжніми амніотами, спорідненими з ранніми рептиліями.
Назва роду походить від коренів diabolus («диявол»), що вказує на яскраво-червоний колір латексних шкірок, використаних в оригінальному дослідженні, і rota («колесо») — від англійського rotavator (екскаватор), що, в свою чергу, вказує на пристосування рекумбіространів до риття. Видова назва дана на честь американського палеонтолога Джона Болта (John Bolt). Таксон представлений єдиним, майже повним скелетом, який був зібраний з шахти Sunspot Mine в Мазон-Крік, штат Іллінойс.
Вчені діагностують Diabloroter за такими ознаками: (1) довга верхня щелепа; (2) дах черепа, прикрашений променистими борознами; (3) круглі ямки на лобовій частині; і (4) вузька і тупа морда. Від європейського Batropetes його відрізняють (1) меншим подовженням середньоспинних ребер; і (2) менш міцним грудним поясом. Вони також відрізняють його від північноамериканських Quasicaecilia за (1) менш округлим черепом; (2) зменшеним внеском носових кісток у морду; і (3) більш широкою бічною щокою.
Diabloroter мав довжину лише близько 6 см. Його анатомія вказує на те, що він, ймовірно, був травоїдною твариною. Це робить його одним з найдавніших відомих рослиноїдних тетрапод. Він мав зуби, пристосовані для зішкрябування з поверхонь, вкритих водоростями, і досить округле тіло, в якому, ймовірно, містився великий відділ кишківника.
Скам’янілості
