Concornis — рід енанціорнісових птахів, який існував на початку крейдяного періоду, у пізньому баремському віці, приблизно 125 мільйонів років тому. Його рештки виявлено у формації «Калісас-де-Ла-Уергіна» в Лас-Ойяс, провінція Куенка, Іспанія. Єдиний відомий вид, Concornis lacustris,був описаний на основі решток одного досить повного скелета особини.
Голотип Concornis, MCCM-LH-1184 (також відомий як LH-2814), був вперше описаний у 1992 році, коли зразок ще був частково вкритий пісковиком. Цей попередній опис було опубліковано з метою зафіксувати особливість зразка, яка зникла б під час подальшої обробки: ледь помітні сліди крилових пір’їн, видимі під ультрафіолетовим світлом. Після обробки зразка більшість цих слідів було знищено, але натомість скелет стало можливо дослідити більш детально. У 1995 році, після завершення подальшої обробки, було опубліковано розширений опис. Зразок є майже повним, у ньому відсутні лише кілька елементів, таких як череп, шия та пігостиль.
Concornis був енанціорнітом середнього розміру, з приблизним розмахом крил 34 сантиметри та приблизною вагою близько 70 г. За своїми пропорціями він, ймовірно, був схожий на звичайного шпака (Sturnus vulgaris). Його череп невідомий, але майже напевно він мав зуби в морді (як і більшість інших енанціорнітів), а не дзьоб. Ймовірно, для свого часу він був вправним літуном, хоча, можливо, не таким спритним і дещо поступався сучасним птахам у витривалості. Невідомо, чи мав він крильце, хоча це ймовірно, оскільки така ознака присутня в інших енанціорнітів, таких як Eoalulavis. Судячи з особливостей інших енанціорнітів, Concornis, ймовірно, також мав довгий, вузький пігостиль, який з’єднувався з єдиною парою стрічкоподібних пір’їн, а не з віялоподібним хвостом, як у сучасних птахів. Ноги були досить довгими і не пристосовані ані для сидіння на гілках, ані для бігу по землі. Concornis мав великий великий палець, якого, як правило, немає у наземних птахів.
Під час первинного опису вважалося, що цей вид є більш примітивним, ніж Enantiornithes. У 1992 році ця група була маловивченою, і, оскільки примітивний Iberomesornis ще не відносився до неї, до її складу входили лише дуже розвинені таксони. Хвиля китайських палеонтологічних відкриттів у середині 1990-х років призвела до того, що ця група стала набагато відомішою, і приналежність C. lacustris до неї зрештою була підтверджена. Насправді, незважаючи на свій ранній вік, C. lacustris, здається, є досить розвиненим представником енанціорнісових.
Гіпотеза про спорідненість із Sinornis та Cathayornis ґрунтується головним чином на особливій автоапоморфній грудині. На ній є Y-подібний кіль, який є невеликим порівняно з кілем сучасних птахів. На кінці грудини також є глибокі виїмки.
Згідно з аналізом 2008 року, Concornis було віднесено до родини Avisauridae на підставі низки особливостей будови тибіотарсусу. За цією класифікацією Concornis є найдавнішим (і найповніше збереженим) представником цієї родини.
Дані про середовище існування та спосіб життя Concornis lacustris є здебільшого гіпотетичними. Його ноги та літальний апарат свідчать про те, що це був справді універсальний птах, здатний однаково вправно стрибати серед рослинності, бігати по землі та літати. У порівнянні з сучасними птахами, пристосованими до кожної з цих екологічних ніш, він, безсумнівно, поступався б їм. Concornis знайшли у водному середовищі, що свідчить про те, що він принаймні частково займав нішу «берегового птаха». З огляду на розміри, Concornis, ймовірно, харчувався дрібними безхребетними, такими як комахи чи ракоподібні. У середовищі існування Concornis були наземні хижаки, зокрема його непташині родичі-тероподи та крокодили, від них Concornis було б набагато легше злетіти на якусь гілку, ніж тікати.
У дослідженні 2018 року було проаналізовано пропорції Concornis та Eoalulavis з метою визначення оптимального способу польоту для цих родів. Дослідження показало, що вони, ймовірно, здійснювали стрибаючий політ — форму польоту, поширену серед сучасних дрібних птахів із короткими крилами. Птах, що здійснює стрибаючий політ, чергує помахи крил, спрямовані вгору, з короткими пікіруваннями зі складеними крилами. Дослідження також показало, що вони були здатні до безперервного махового польоту, але, ймовірно, не могли ширяти у повітрі через високе співвідношення маси тіла до розмаху крил. У висновках дослідження зазначено, що Eolalulavis, Concornis та, ймовірно, багато інших енанціорнітів чергували швидкий стрибаючий політ із повільнішим, але ефективнішим маховим польотом залежно від обставин, подібно до сучасних співочих птахів та дятлів.
Скам’янілості
Джерела
- https://en.wikipedia.org/wiki/Concornis
- https://dinopedia.fandom.com/wiki/Concornis
- https://spinops.blogspot.com/2013/05/concornis-lacustris.html
- https://a-dinosaur-a-day.com/post/166339916610/concornis-lacustris
- https://www.sci.news/paleontology/concornis-lacustris-15155.html
- https://www.deviantart.com/diegooa/art/Spanish-Cretaceous-Bird-Guide-892663206
- https://www.deviantart.com/diegooa/art/Spanish-Cretaceous-Bird-Guide%2C-Part-2-894446604
- https://www.deviantart.com/diegooa/art/Birds-of-Las-Hoyas-902378456
- https://www.deviantart.com/exillustrated/art/Corcornis-lacustris-631474440