Bandringa 🦤 Вимерлий світ

Bandringa — вимерлий рід пластинозябрових (Elasmobranchii) хрящових риб, відомий з пенсільванського підперіоду кам’яновугільного періоду, який був частиною монотипної родини Bandringidae. На сьогодні відомий один вид – B. rayi, описаний у 1969 році. Він відомий з винятково збережених особин, знайдених у Мазон-Крік Лагерштетт, штат Іллінойс, що датуються пізнім московським ярусом.

Багато доісторичних акул виглядають просто дивно, і Bandringa, безумовно, не є винятком. Особливою рисою цієї акули є довга морда у формі дзьоба колпиці (Platalea), яка складала значну частину загальної довжини акул. Деякі сучасні риби з такою мордою використовують її для викопування дрібних водних тварин, які ховаються в м’якому намулі. Можна припустити, що Bandringa полювала подібним чином. Дійсно, її рот орієнтований швидше донизу, а не вперед, як у більшості інших акул.

Bandringa була вперше названа в 1969 році Р. Цангерлом (R.‭ ‬Zangerl), типовий вид отримав назву B. rayi, ще через десять років Цангерл (‬Zangerl) назвав другий вид, B. herdinae. Відрізнялися ці види по умовах життя та за розміром. Типовий вид, B. rayi, досягав довжини до трьох метрів та мешкав у прісних водах. В свою чергу, B. herdinae був крихітним у порівнянні, близько від десяти до п’ятнадцяти сантиметрів у довжину, та жив у солоній воді. Пізніше, у 2012 році, Лорен Коул Саллан (Lauren Cole Sallan) та Майкл І. Коутс (Michael I Coates) зробили нове дослідження (опубліковане в Інтернеті в 2014 році), яке сильно змінило думку вчених про рід Bandringa.

Основним фокусом дослідження Саллан і Коутса були морські (солоноводні) екземпляри B. herdinae. Проблемою цього виду був не малий розмір особин, а те, що всі відомі зразки B. herdinae були або молодими особинами, або яйцями, не було знайдено жодної дорослої особини. Тоді як в виді B. rayi до типових були віднесені лише дорослі особини. Вчені накреслили відомі географічні розташування скам’янілостей та отримали простий результат: і B. rayi, і B. herdinae насправді є одним і тим же видом. Це означає, що Bandringa herdinae тепер є синонімом Bandringa rayi, але це також розкриває дуже цікаву та вражаючу теорію про розмноження цих акул.

Дорослі особини Bandringa до цих пір завжди знаходили в прісноводних відкладеннях. Саме по собі це не є незвичайним, у прісній воді жило багато доісторичних акул, і навіть сьогодні деякі хрящові риби, в тому числі акула-бик (Carcharhinus leucas) і відомо, що деякі скати проникають і запливають у прісноводні річкові системи. Але чому тоді молодь зустрічається тільки в прісній воді? Проста відповідь полягає в тому, що це один із найперших підтверджених випадків міграції акул до нерестовища.

Міграція у певні райони, щоб відкласти яйця або народити живих дитинчат, не є незвичайною для акул, навпаки вона є добре задокументованою. Навіть дані скам’янілостей підтверджують таку поведінку, оскільки зуби молодняку гігантської акули C. megalodon зустрічаються набагато частіше, ніж зуби дорослих в деяких мілководних середовищах, наприклад, навколо Центральної Америки та біля узбережжя Меріленду, США. Незвичним є те, що дорослі особини, які живуть у прісній воді, вибирають міграцію з прісної води в солону.

Міграція з прісної води в морську відома у деяких риб, найвідомішим з яких є європейський вугор (Anguilla anguilla), який починає життя в Саргасовому морі, а потім мігрує в прісноводні річки та озера, де риба живе приблизно від п’яти до двадцять років до того, як остаточно повернутися в Саргасове море, щоб нереститися. Однак до дослідження Саллана і Коутса така міграція була абсолютно невідома для акул. Відомо, що вугри гинуть у Саргасовому морі після нересту, але це могло бути не так для Bandringa. По-перше, акули не відомі тим, що масово гинуть після відкладання яєць, а відсутність дорослих скам’янілостей разом із молодими вказує на те, що дорослі особини повертались в прісноводні екосистеми після відкладання яєць.

Важливе питання, чому Bandringa облаштувала нерестовища в солоній воді? Те, що вся молодь Bandringa перебувала на мілководді давало ряд переваг для вирощування молодих акул. Мілкі прибережні води зазвичай характеризуються широкою різноманітністю життя з майже безмежною кількістю дрібних водних тварин, від хробаків, до креветок і навіть деяких видів риб, що закопуються у м’який піщаний намул. Поки акула молода, велика кількість дрібних тварин – це саме те, що потрібно, щоб швидко вирости великою. Також прибережні води обмежують пересування більших хижаків, забезпечуючи більші шанси на виживання для дрібної молоді. Прибережні води також, як правило, набагато тепліші, їх легше нагрівають сонячні промені і, можливо, вони навіть нагрівалися океанічними течіями, що підвищувало швидкість обміну речовин і збільшення темпів росту, в порівнянні з тим, що було б у холодніших річкових системах.

Ті самі м’які відкладення, які містили велику кількість здобичі для молоді Bandringa, також забезпечили високий рівень збереження у деяких з цих молодих особин, збереглися навіть м’які тканини. Це допомогло підтвердити наявність таких ознак, як рот, звернений донизу, а також виявлення нових, які не збереглися у дорослих через різні фактори скам’яніння. До них належать невеликі голчасті шипи на голові та щоках, а також наявність великої кількості електрорецепторів, які знаходились на морді. Це підтверджує, що, як і в інших акул з довгим рилом, морда Bandringa в першу чергу служила органом чуття, щоб розпізнавати закопану здобич, а потім використовувалася для її викопування.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter