Baculites — рід гетероморфних амонітів 🦤 Вимерлий світ

Baculites — вимерлий рід головоногих молюсків з майже прямою черепашкою, що належав до гетероморфних амонітів. Рід був поширеним по всьому світу протягом більшої частини пізньої крейди та, навіть, ненадовго пережив масове вимирання на межі крейди-палеогену. Baculites був названий Ламарком (Lamarck) у 1799 році.

Мушля дорослих Baculites зазвичай пряма і може бути як гладенькою, так і зі звивистими смугами або ребрами, які зазвичай нахилені дорсо-вентрально вперед. Устя також нахилене вперед і має звивистий край. Черевце вузько закруглене до гострого, тоді як спинка ширша. Черепашка молодих особин згорнута в один або два витки і описується як мініатюрна, близько 1 сантиметра в діаметрі. Дорослі бакуліти мають розмір від 7 сантиметрів (Baculites larsoni) до 2 метрів у довжину.

Як і в інших амонітів, черепашка складалася з ряду камер, які були з’єднані з твариною вузькою трубкою, що називалася сифункулом, за допомогою якої можна було регулювати вміст газу, а отже, і плавучість, подібно до того, як це робить наутилус (Nautilus) сьогодні. Камери розділені стінками, які називаються септами. Лінія, де кожна перегородка з’єднується із зовнішньою оболонкою, називається швом. Як і інші справжні амоніти, Baculites мають складні візерунки швів на мушлі, які можна використовувати для ідентифікації різних видів.

Однією з примітних особливостей Baculites є те, що самці могли бути на третину або половину меншими за самок і могли мати набагато світлішу ребристість на поверхні черепашки.

Морфологія мушлі бакулітів з нахиленими смугами або ребрами, таким же нахиленим устям і більш вузьким заокругленим до гострого кілеподібного черевця вказує на те, що вони мали горизонтальну орієнтацію в дорослому віці. Такий самий тип поперечного перерізу зустрічається у набагато більш ранніх наутилоїдів, таких як Bassleroceras і Clitendoceras з ордовицького періоду, які, як доведено, мали горизонтальну орієнтацію. Незважаючи на це, деякі дослідники дійшли висновку, що бакуліти пересувалися вертикально, головою вниз, оскільки за відсутності апікальної противаги рух був значною мірою обмежений цим напрямком. Пізніші дослідження, зокрема Герда Вестермана (Gerd Westermann), підтвердили, що принаймні деякі види Baculites насправді жили в більш-менш горизонтальній орієнтації.

На основі досліджень ізотопів черепашок вважається, що бакуліти мешкали в середній частині товщі води, не надто близько до дна або поверхні океану. У деяких відкладеннях гірських порід Baculites широко поширені, і вважається, що вони збиралися у великі косяки. Однак, вони не трапляються настільки часто, щоб бути скелеутворюючими, як деякі інші вимерлі головоногі молюски з прямою черепашкою (наприклад, ортоцеридні наутилоїди). Дослідження винятково збережених зразків дозволили виявити радулу за допомогою синхротронних зображень. Результати свідчать про те, що бакуліти живилися пелагічним зоопланктоном (на це вказують рештки личинки черевоногих молюсків та пелагічного ізопода в ротовій порожнині).

Бакулітів та споріднених з ними крейдових прямих амонітів часто плутають із зовні схожими ортоцеридними наутилоїдними головоногими молюсками. І ті, і інші мають довгу трубчасту форму, і є поширеними експонатами для продажу в магазинах скам’янілостей (часто під різними назвами). Обидві лінії, очевидно, розвинули трубчасту форму незалежно і в різний час в історії Землі. Ортоцеридні наутилоїди здебільшого жили набагато раніше (поширені протягом палеозойської ери, можливо, вимерли в ранній крейді), ніж бакуліти (лише пізньокрейдяні/даньські скам’янілості). Ці два типи скам’янілостей можна відрізнити за багатьма ознаками. Найочевиднішою з них є лінія шва: вона проста у ортоцеридних наутилоїдів і химерно складена у Baculites та споріднених амоноїдів.

Скам’янілості бакулітів дуже крихкі і майже завжди ламаються. Найчастіше їх знаходять розламаними навпіл або на кілька частин, як правило, по лініях швів. Окремі камери, знайдені таким чином, іноді називають “кам’яними буйволами” (через їхню форму). Однак, індіанська атрибуція, яку зазвичай наводять як частину історії, що стоїть за цією назвою, швидше за все, є апокрифічною. У чорноногих є усні перекази, які розповідають історію про Ініскімм (Камінь, що кличе буйвола). Вони все ще розповідаються корінними народами сьогодні.

Baculites ovatus, перший вид бакулітів, названий з Америки, був описаний Томасом Сеєм (Thomas Say) у 1820 році на основі єдиного зразка з формації Навісінк в Атлантичному нагір’ї, штат Нью-Джерсі. Пізніше цей зразок був намальований Семюелем Джорджем Мортоном (Samuel George Morton), який опублікував гравюру в 1828 році. Після смерті власника зразка, квакерського вченого Рубена Хейнса ІІІ (Reuben Haines III) у 1831 році, зразок був втрачений на 180 років, поки його не віднайшов Метью Галлей (Matthew Halley) у 2017 році в будинку Хейнса, історичному будинку Вайк Хаус.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter