Aeviperditus — вимерлий рід горобцеподібних птахів (Passeriformes), що жив у середньому міоцені на території сучасної Нової Зеландії. Єдиним відомим видом є Aeviperditus gracilis, описаний у 2025 році з місцевості Сент-Батанз (St Bathans) у Центральному Отаго. Вважається найдавнішим представником або близьким родичем родини Ptilonorhynchidae (наметникові, або альтаночницеві), який мешкав за межами Австралії.
Викопні рештки Aeviperditus gracilis були виявлені в міоценових відкладах поблизу селища Сент-Батанс у Центральному Отаго на Південному острові Нової Зеландії. Відкриття було зроблено міжнародною науковою групою за участю Університету Отаго, Музею Нової Зеландії Те Папа Тонгарева та Кембриджського університету.
Основною знахідкою стала викопна кістка стопи довжиною лише 2,9 см, виявлена серед тисяч дрібних кісток у місцезнаходженні Сент-Батанс. Цю кістку було ідентифіковано за допомогою мікро-КТ сканування та цифрового моделювання, яке дозволило порівняти викопні рештки з великою кількістю інших горобцеподібних птахів.
Результати дослідження були опубліковані 7 жовтня 2025 року в науковому журналі Historical Biology.
Назва роду Aeviperditus походить від латинського aevum («вік») і perditus («втрачений»). Видова назва gracilis походить від латинського слова, що означає «стрункий» або «граціозний». Назва означає витончений таксон, який був втрачений як географічно, так і протягом століть. Він географічно віддалений від своїх ймовірних близьких родичів в Австралії та Новій Гвінеї і вимер в Зеландії до наших днів.
Aeviperditus відомий лише за однією кісткою — цівкою (tarsometatarsus, NMNZ S.44264), довжиною близько 30 мм. За морфологією вона нагадує відповідні кістки сучасних Ptilonorhynchidae, проте значно менших розмірів. Орієнтовна маса тіла птаха оцінюється у близько 33 г, що втричі менше, ніж у сучасних представників родини.
За морфологією кістки стопи, цей птах був найбільш подібний до групи шалашників, які будують так звані “альтанки”, наприклад, альтанник вогнистоголовий (Sericulus ardens) чи наметник фіолетовий (Ptilonorhynchus violaceus). Це дає підстави припускати, що самці Aeviperditus gracilis могли мати схожу складну шлюбну поведінку, будуючи прикрашені конструкції для залучення самок.
Aeviperditus gracilis мешкав в епоху міоцену (19–14 млн років тому) на території, що оточувала величезне озеро Мануерікія, розташоване на місці сучасного Центрального Отаго. Рештки тисяч птахів були законсервовані у відкладах в озері та навколо нього. Клімат того періоду був значно теплішим, ніж сучасний клімат Нової Зеландії, що сприяло існуванню різноманітної фауни, включаючи крокодилів, черепах, різноманітних птахів та навіть невеликих ссавців.
Aeviperditus gracilis, як і багато інших унікальних тварин з фауни Сент-Батанс, не має сучасних нащадків в Новій Зеландії. Наметник був особливо вразливим до зниження температур напередодні льодовикових періодів та пов’язаних із цим змін у складі та розподілі лісів, що, ймовірно, і призвело до його вимирання.
Скам’янілості
