Acheronauta — рід вимерлих червоподібних членистоногих, що мешкали у ранньому силурі (етапи Телич — Шейнвуд) у місцезнаходженні викопних решток біоти Вокеша на південному сході штату Вісконсин. Цього членистоногого вперше виявили разом з біотою у 1985 році, але повністю описали лише у жовтні 2022 року.
Acheronauta походить від латинського слова Acheronta, яке є латинською версією грецького слова Acheron, котре, в свою чергу, є іншою назвою Ріки Скорботи, річки грецького підземного світу. Остання частина родового імені Nauta означає “моряк”. Таким чином, Acheronauta перекладається як “моряк на річці горя”. Ця назва є відсиланням до суворих умов силурійської Ваукеші, які й дозволили зберегтися скам’янілостям цієї біоти. Видова назва Stimulapis походить від латинських слів Stimulas, що означає “жало”, та apis, що означає “бджола”. Видовий епітет таким чином перекладається “жалить як бджола”. Він наданий, за словами авторів опису, на честь американського боксера Мухаммеда Алі.
Рештки Acheronauta — одні з найпоширеніших скам’янілостей членистоногих з біоти. Їх перевершують лише досі неописаний трилобіт-далмантид та кілька лепердикопідних остракод. Відомо близько двадцяти трьох скам’янілостей цього членистоногого, знайдених у 1980-х і 1990-х роках під час видобутку корисних копалин, що й призвело до виявлення лагерштетта. Наразі вони зберігаються в UW–Madison Geology Museum разом з багатьма іншими знахідками з цього місця. Спочатку вважалося, що рештки Acheronauta були тилакоцефалами, але без панцира на всьому тілі.
Багато зразків A. stimulapis не зберегли повної анатомії членистоногого, проте велика кількість екземплярів допомогла палеонтологам реконструювати її.
Знайдені зразки цього членистоногого показують, що він мав два тагмати, панцир, що покривав голову і містив ряд головних придатків, а також видовжений багатосегментний тулуб. Тулуб складався з приблизно сорока чотирьох пар сегментів, що містили невеликі плавальні придатки. Панцир Acheronauta був невеликим, він захищав лише голову та перші сегменти тулуба. Ця особливість схожа на двостулкові панцирі інших членистоногих, таких як гіменокарини, але через відсутність дорсально орієнтованих скам’янілостей немає підтвердження наявності шарнірної лінії.
На передній ділянці голови знаходився очний соміт, який мав пару краплеподібних фасеткових очей. Наявність мандибули у цієї істоти, здається, надає більше доказів спорідненості з Mandibulata. Знайдені мандибули демонструють ряди простих зубів, які сиділи на поверхні, схожій на шліфувальну поверхню. Позаду соміту було п’ять придатків голови: перший набір — артрозовані вусики, мандибули, а інші — задні двочленні придатки, які, схоже, закінчувалися одним кігтем.
Перші три сегменти тулуба менші за інші. Кожен сегмент тулуба мав по парі невеликих веслоподібних плавальних придатків. Органних матеріалів від цього виду не виявлено, за винятком деяких випадків погано збережених кишкових трактів. Існують також деякі докази присутності м’язових волокон у голові деяких скам’янілостей.
Хоча немає достатніх доказів, щоб стверджувати про існування двох видів, існують відмінності в деяких скам’янілостях цього членистоногого, які автори позначили як “Морф А” і “Морф Б”. Основна відмінність між цими двома морфами полягає у формі закінчення тулуба. Тулуб скам’янілостей “Морфи А” коротший, ніж у скам’янілостей “Морфи В”, і має менше тридцяти придатків. Другою відмінністю є форма панцира. Скам’янілості “Морфа А” мають тупий передній край, а очі виходять за цей край. Скам’янілості “Морфа B”, з іншого боку, мають яскраво виражений передньоспинний кіль, що відходить від цього краю, при цьому панцир трохи глибший, а очі розташовані трохи далі позаду.
Проведені філогенетичні аналізи показали, що Acheronauta є сестринською групою для тилакоцефалів та Captopodus poschmanni. Також дослідження показало, що тилакоцефали мають бути поміщені поза ракоподібними та багатоніжками кронової групи, як стовбурова група мандибулят. Крім того, було встановлено, що Parioscorpio, який залишався загадкою протягом більше трьох років з моменту його опису в 2020 році, займає положення між Artiopoda та Mandibulata. Це робить його дещо спорідненим з A. stimulapis і базальним таксоном до загальної групи Mandibulata. Нове відкриття узгоджується з нещодавнім відкиданням того, що Parioscorpio є хелонієлідом в межах Artiopoda.
Виходячи з характеристик будови Acheronauta (включаючи спеціалізацію придатків та великі розміри порівняно з іншими таксонами з лагерштетта), вважається, що цей членистоногий міг бути як падальником, так і хижаком, в залежності від обставин. Екзоподи та ендоподи на придатках Acheronauta, можливо, функціонували як жувальний кошик, подібний до кошика більшості сучасних ракоподібних. З іншого боку, великий розмір придатків і відсутність на них щетинок, ймовірно, обмежували тварину нішею захоплення дрібної здобичі та не дозволяли суспензійне харчування.
Acheronauta жив поряд з багатьма іншими унікальними таксонами, що складали фауну біоти. У придонних частинах приливно-відливних зон мешкали такі членистоногі, як Parioscorpio та синзифозурин Venustulus waukeshaensis. Тут же жили і різноманітні черви, такі як аннеліди, палеосколециди та поліхети. Можливо, у товщі воді полював Thylacares brandonensis, тилакоцефал, найближчий родич A. stimulapis за географічним розташуванням. Відома звідси і низка двостулкових членистоногих, таких як ракоподібні філокариди та остракоди. Також у цьому районі було знайдено загадкову “тварину-метелика”, яка є неописаним членистоногим з невідомою таксономічною приналежністю.
Твердопанцирні організми, такі як наутилоїдні головоногі молюски, брахіоподи, молюски, корали та криноїди, рідкісні в цих відкладеннях, а ті, що знайдені, не дуже добре збереглися. Це дивно, оскільки ці організми зазвичай поширені в силурійських відкладеннях. Причина цього полягає в унікальному характері збереженості цього місця, де консервація легкоскелетованих або м’якотілих скам’янілостей була більш ймовірною, ніж в інших умовах. Окрім трилобітів, єдиною групою організмів з твердим панциром, поширеною в цих відкладеннях, були конулярії — загадкові панцирні безхребетні. Вони, найімовірніше, були кнідаріями, тісно пов’язаними з ставромедузами. З цих відкладів також відомі хижі хордові, такі як Panderodus.