Yelaphomte — птерозавр з тріасу Аргентини 🦤 Вимерлий світ

Yelaphomte — вимерлий рід нептеродактилоїдних птерозаврів з формації Кебрада-дель-Барро (пізній норій – ранній рет) в Аргентині. Він жив у період пізнього тріасу і є одним із небагатьох тріасових птерозаврів з південної півкулі (разом із одночасним та спорідненим Pachagnathus).

Це був маленький птерозавр, прикрашений гребенем, однак його малий розмір може бути пов’язаним з юним віком. Yelaphomte також один із небагатьох відомих континентальних тріасових птерозаврів. Його знахідка вказує на те, що відсутність ранніх птерозаврів як у південній півкулі, так і в наземному середовищі, ймовірно пов’язана з поганою збереженістю, а не відсутністю самих тварин.

Типовий і єдиний відомий екземпляр Yelaphomte, PVSJ 914, був зібраний під час польових досліджень Museo de Ciencias Naturales Національного університету Сан-Хуана з 2012 по 2014 рік. Він складається лише з фрагмента морди, що зберіг передню частину обох верхньощелепних кісток, піднебіння від передньої межі ніздрів, а також задню частину обох передщелепних кісток. Усі кістки збережені в трьох вимірах і неспотворені. Вперше про нього повідомили у 2015 році Мартінес (Martínez) з колегами, хоча на той час зразок не був повністю підготовлений і не міг бути ідентифікований точніше, ніж невизначений птерозавр. Пізніше PVSJ 914 був повністю описаний і названий Мартінесом з колегами (2022) як новий рід і вид, Yelaphomte praderioi, разом з іншими рештками птерозаврів з формації Кебрада-дель-Барро (включаючи спорідненого Pachagnathus).

Родова назва походить від слів з мови Allentiac, рідної мови народу Huarpe, що проживає в провінції Сан-Хуан. Вона поєднує слова yelap (“звір”) і homtec (“повітря”). Це посилання як на пневматичні порожнини, наповнені повітрям у його морді, так і на здатність літати. Назва виду вшановує Ангела Прадеріо (Angel Praderio), члена команди шукачів викопностей, який виявив PVSJ 914.

Yelaphomte — невеликий птерозавр, відомий за частковою мордою довжиною лише 15,4 мм. Основна частина збереженої морди вузька і приблизно трикутної форми, що звужується до незбереженого кінчика морди. Передщелепна кістка контактує з верхньощелепною вздовж довгого прямого шва, який проходить від нижнього кута передньої частини носа до нижнього кута збереженої частини морди. Цей шов видно лише на КТ, і кістки були щільно зрощені один до одного. Самі передщелепні кістки так само зрощені і зберегли частину видатного гребеня, що проходив вздовж верхньої частини морди. Цей вузький кістковий гребінь був високим і тонким, схожий на споріднених Raeticodactylus і Austriadactylus. Хоча всі краї гребеня зламані, через що його розмір неможливо визначити остаточно, товщина збереженої частини та низький ступінь звуження свідчать, що він був набагато вищим і довшим за збережену частину. Гребінь прикрашений серією добре розташованих радіальних борозен з кожного боку. Подібні орнаменти радіальних смуг також зустрічаються на гребенях Raeticodactylus і Austriadactylus, але орнаментальний малюнок Yelaphomte є унікальним серед птерозаврів.

Зламаний кінчик морди та КТ-сканування виявили великі пневматичні порожнини в передщелепній кістці, розділені складними розпірками кісткових трабекул. Ці трабекули симетричні, з двома вздовж середньої лінії і чотирма з боків у місці зламу. Ці повітряні простори сходяться далі в три порожнини, а потім в одну велику, глибоку камеру перед носовим отвором. Пневматизовані кістки характерні для птерозаврів загалом, але складний набір трабекул свідчить про ще більший ступінь пневматизації у Yelaphomte, ніж зазвичай.

Щічні зуби погано збереглися, в лунках залишилися лише коріння. Як і інші зуби еоптерозаврів, вони розташовані близько один до одного (менше ніж ширина зуба), рівномірно розподілені і розташовані вертикально, без зсуву убік. Однак, що незвично, коріння зубів нахилені приблизно під кутом 60° до краю щелепи. Це свідчить про те, що щічні зуби були нахилені вперед. Така їх будова відрізняється, як від зубів інших еоптерозаврів, так і від зубів рамфоринхідів. Перед щічними зубами велика діастема, що поширюється на передню частину верхньої щелепи. Ця особливість є спільною з Raeticodactylus, але в Yelaphomte діастема помітно більша, довша, ніж простір, який займають чотири розташованих поряд щічних зуби.

Щоб визначити стосунки Yelaphomte з іншими птерозаврами, вчені провели філогенетичний аналіз, використовуючи оновлену версію матриці даних птерозаврів (Andres, 2014). Цей аналіз відновив Yelaphomte як члена Raeticodactylidae. Однак, він не зміг вирішити його відносини з Raeticodactylus і Pachagnathus за межами політомії цих трьох видів через відсутність матеріалу, що перекривається.

Невеликий розмір Yelaphomte свідчить про те, що екземпляр міг належати незрілій особині. Таким чином, відмінності між ним і сучасним ретикодактилідом Pachagnathus можуть бути пов’язані з онтогенезом. Однак, вчені прийшли до висновку, що це малоймовірно, оскільки високий ступінь злиття кісток в морді може свідчити про зрілість тварини і говорить про невеликий розмір дорослої особини. Хоча вчені відзначають, що кістки морди і нижньої щелепи в птерозаврів могли зливатися ще в молодому віці.

Yelaphomte жив у континентальному середовищі на великій відстані від найближчого узбережжя. Таким чином він майже напевно був наземною твариною, на відміну від різних прибережних тріасових птерозаврів, знайдених в північній півкулі. Це підтверджує гіпотезу про те, що значна частина ранньої еволюції птерозаврів могла відбуватися в наземних умовах.

Формація Кебрада-дель-Барро також дала рештки спорідненого більшого птерозавра Pachagnathus, а також різноманітні скам’янілості хребетних, включаючи динозаврів, таких як хижий теропод Lucianovenator і великий зауроподоморф Ingentia, лагерпетида Dromomeron, райзухіда і невелику крокодиломорфну псевдозухію, сфенодонта Sphenotitan, черепаху Waluchelys і неописаних цинодонтів.

Скам’янілості

Джерела

Поширити