Xenosmilus — шаблезубий кіт з плейтоценуe 🦤 Вимерлий світ

Xenosmilus — вимерлий рід з клади Machairodontinae, або шаблезубих кішок. Типовий вид — Xenosmilus hodsonae.

Новий рід і вид Xenosmilus hodsonae був описаний у 2001 році на основі майже повного скелета (BIOPSI 101) зі знахідки Хайле 21А у Флориді та другого часткового скелета (UF 60 000) як паратипу. Обидва скелети походять з порід раннього плейстоцену у Флориді.

Назва роду Xenosmilus походить від грецьких ξένος ( “дивний”) і σμίλη (“ніж”). Видова назва hodsonae дана на честь Дебри Ходсон (Debra Hodson), дружини дослідника.

Два досить цілих екземпляри Xenosmilus були знайдені мисливцями-любителями в 1983 році (за деякими даними, в 1981 році) у вапнякових копальнях Хайле в окрузі Алачуа, штат Флорида. У 1994 році скам’янілості були досліджені, і було вирішено, що коти належать до абсолютно нового роду. Скам’янілості належали до ірвінгтонського віку (від 1,8 до 0,3 млн років тому).

Оскільки скелети були знайдені поряд один з одним, науковці припускають, що Xenosmilus був соціальним ссавцем. Поряд з двома скелетами були знайдені десятки пекарієвих кісток. Зважаючи на їхню мускулисту статуру, здається ймовірним, що X. hodsonae полювали саме на пекарі.

Ця кішка була завдовжки близько 2 м з дуже мускулистим тілом і важила близько 300-350 кг. Це робить її схожою за розмірами з іншими махайродонтами Machairodus horribilis та Amphimachairodus kabir. Серед шаблезубих кішок помітно більшим був лише Smilodon populator. Череп Xenosmilus мав 33 сантиметри в довжину.

Xenosmilus належить до триби Homotherini підродини Machairodontinae родини котячих.

У статті, опублікованій у 2022 році, було запропоновано, що Xenosmilus є більш похідним членом триби Machairodontini (інша назва Homotherini), і що Homotherium venezuelensis слід перевести до Xenosmilus.

До відкриття Xenosmilus всі відомі шаблезубі коти поділялися на дві основні категорії. Кинджалозубі (Dirk toothed) коти мали довгі верхні ікла і міцні ноги. Скімітарозубі (Scimitar toothed) коти мали лише злегка витягнуті ікла і довгі ноги. Xenosmilus зламав цю класифікацію, маючи міцні м’язисті ноги і тіло, а також короткі широкі верхні ікла. На відміну від більшості інших шаблезубих котів, у нього всі зуби були зазубрені, а не лише ікла та різці. Розташування верхніх зубів також дозволяло Xenosmilus концентрувати силу укусу на двох зубах одночасно.

Дехто також припускає, що Xenosmilus полював, використовуючи стратегію “вкусити і відступити”. Він наносив глибокі рани зубами, використовуючи те, що його ікла та різці могли діяти як єдине ціле під час укусу. Це призвело до того, що Xenosmilus отримав прізвисько “кіт-печиворіз”. Дослідження, опубліковані в 2022 році, припускають, що Xenosmilus та інші махайродонти, такі як Smilodon, також були здатні ефективно видаляти м’ясо з жертви, не пошкоджуючи при цьому зуби. Про це свідчать сліди укусів на кістках Platygonus. Це ж дослідження також припускає, що махайродонти могли поїдати принаймні менші кістки при харчуванні, подібно до левів.

За оцінками, Xenosmilus жив один мільйон років тому під час калабрійської фази плейстоцену. Однак, оскільки відомі лише два зразки з одного місцезнаходження, повний часовий діапазон існування Xenosmilus у викопних рештках не може бути встановлений. Однак це місцезнаходження показує, що потенційну конкуренцію Xenosmilus могли скласти ранні види Smilodon, жахливі вовки (Aenocyon dirus) і, можливо, предок жахливих вовків, вовк Армбрустера (Canis armbrusteri).

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter