Tiliqua frangens — вимерлий вид сучасного роду Tiliqua, синьоязиких сцинків. Жив у пліоцені та плейстоцені на території Нового Південного Уельсу в Австралії. Маючи вагу приблизно 2,4 кг, стародавній вид більш ніж удвічі перевищував масу будь-якого сучасного сцинка, мав надзвичайно широкий та глибокий череп, приземкуваті кінцівки і важкий, орнаментований панцир.
У 2009 році голотип виду був знайдений у породах, що мають вік від раннього пліоцену до раннього плейстоцену та походять з Веллінгтонських печер Нового Південного Уельсу в Австралії. Він складався з передньої частини лівої нижньої щелепи, від симфізу до пластинчатої кістки, і містив частини короноїда. З цих решток Хатчінсон (Hutchinson) і Скенлон (Scanlon) назвали новий рід і вид, Aethesia frangens. Родова назва походить від грецького слова ἀήθως, що означає “дивний” або “незвичайний”, тоді як видова назва означає “розбивати на шматки” та базується на можливому впливі його великих щелеп. Вціліли зуби з 9 по 15, восьмий зуб є неповним. Жоден з інших зубів не виходить за межі нижньої щелепи. Зуби трохи збільшуються спереду назад.
У 2013 році Чернянський (Čerňanský) та Хатчінсон (Hutchinson) описали новий вид синьоязикатого сцинка, T. laticephala, з пліоценових порід того ж місця, де був виявлений A. frangens. Видова назва є портманто з латинського слова latus, що означає “широкий”, та грецького слова κεφαλή, що означає “голова”. У 2023 році Торн (Thorn) з колегами перейменували A. frangens на T. frangens, оскільки філогенетичний аналіз показав, що він найбільш близький до сучасного короткохвостого сцинка (Tiliqua rugosa), і стверджували, що T. laticephala, можливо, представляє той самий таксон з пераморфними рисами. Вони також повідомили про нові зразки цього виду, включаючи пізньоплейстоценовий матеріал, також знайдений у Веллінгтонських печерах.
T. frangens — найбільший з відомих сцинків, довжиною понад 60 см і вагою приблизно 2,4 кг. Хоча череп довжиною 7 см не є значно більшим порівняно з іншими видами Tiliqua, він набагато міцніший, ширший і глибший, з коротшою мордою. Він також мав меккелівську борозну і характерну для сучасних сцинків схему зміни зубів.
Ці великі, повільні панцирні ящірки могли заповнити екологічну нішу невеликих сухопутних черепах, відсутніх на території сучасної Австралії. Вчені припускають, що його розмір і покрив дозволяли сцинку харчуватися на відкритій місцевості вдень. Ймовірно, він, як і його сучасні родичі, харчувався рослинами.
Вимирання Tiliqua frangens збігається зі зникненням мегафауни і свідчить про те, що вимирання наприкінці плейстоцену було більш масштабним і зачепило також і менших істот.
Скам’янілості
Джерела
- https://www.researchgate.net/publication/265163788_New_and_Unusual_Plio-Pleistocene_Lizard_Reptilia_Scincidae_from_Wellington_Caves_New_South_Wales_Australia
- https://phys.org/news/2023-06-ancient-extinct-skink-magnitude-bigger.html
- https://www.australiangeographic.com.au/topics/science-environment/2023/06/meet-the-biggest-and-most-bizarre-skink-ever-found-in-australia/
- https://www.sci.news/paleontology/tiliqua-frangens-12003.html
- https://en.wikipedia.org/wiki/Tiliqua_frangens