Taytalura 🦤 Вимерлий світ

Taytalura alcoberi жила на території сучасної Аргентини в епоху пізнього тріасу, приблизно 231 млн років тому. Стародавня рептилія була представницею Lepidosauromorpha, великої групи, до складу якої входять лускаті (ящірки та змії) та дзьобоголові (туатари).

Лепідозавроморфи та архозавроморфи представляють собою дві основні гілки еволюційного дерева плазунів, що збереглися до наших днів. Сьогодні перші переважно складаються з лускатих (близько 11 000 видів ящірок, змій та амфісбенів), а другі переважно представлені птахами (близько 10800 видів). Однак, на відміну від архозавроморфів, рання еволюція лепідозавроморфів залишається однією з найбільших прогалин у знаннях про еволюцію рептилій.

Команді палеонтологів на чолі з Рікардо Мартінесом (Ricardo N. Martínez) з Національного університету провінції Сан-Хуан вдалося детально вивчити це питання. Під час розкопок верхньотріасової геологічної формації Ісчіґуаласто на північному заході Аргентини вчені виявили чудово збережений череп невеликий рептилії, схожою на ящірку, віком 231,4 мільйона років. Довжина знахідки склала 32 міліметри.

Мартінес і його колеги проаналізували зразок за допомогою мікрокомп’ютерної томографії. Порівнявши його ознаки з великою вибіркою ранніх діапсід (Diapsida) (дана група включає, крім іншого, всіх лепідозавров, архозаврів включаючи птахів, їх родичів та ряд інших рептилій), вони прийшли до висновку, що мають справу з базальним представником надряду лепідозавров. За словами авторів, філогенетичне становище більшості інших викопних видів, які претендують на цю роль, залишається набагато більш спірним, оскільки їх залишки збереглися куди гірше.

Дослідники дали давній рептилії наукову назву Taytalura alcoberi. Родове ім’я складено зі слів, які автори запозичили з двох індіанських мов: «tayta» на кечуа означає «батько», а «lura» – це «ящірка» зниклою мовою какан. А видовий епітет даний в честь аргентинського палеонтолога Оскара Алкобера (Oscar A. Alcober), що доклав багато зусиль для вивчення пізньотріасової фауни.

Як відзначають Мартінес і його колеги, знахідка Taytalura дозволяє краще зрозуміти, як йшла еволюція черепа лепідозаврів. Наприклад, будова даного зразка демонструє, що злиття лобових і тім’яних кісток сталася у дзьобоголових і лускатих рептилій незалежно один від одного. А унікальний спосіб, яким зуби тайталури кріпляться до кісток черепа, ілюструє перехід від кріплення зубів, характерного для інших діапсід, до того, що властивий лепідозаврам. Крім того, вивчення «батька ящірок» вказує на еволюційні відмінності дзьобоголових і лускатих рептилій: якщо перші зберегли багато особливостей будови черепа, характерних для базальних лепідозаврів, то другі їх втратили або модифікували. Це співвідноситься з даними про вкрай повільну еволюції будови тіла у гатерій (яка, втім, поєднується з швидкою молекулярної еволюцією).

Знахідка T. alcoberi цінна по ще одній причині: ця рептилія – один з небагатьох тріасових лепідозавроморфів, що був виявлений на території південного суперконтиненту Гондвана. Більшість інших представників цієї групи аналогічного віку походять з Європи. На думку авторів, це вказує на те, що ранні лепідозаври могли розселятися на значні відстані.

Цікаво, що Taytalura alcoberi передує розходженню між лускатими та дзьобоголовими та близька до перших лепідозавроморфів. Вид приблизно на 11 мільйонів років молодший за найдавніших відомих лепідозавроморфів з Європи та приблизно такого ж віку, як і найдавніший відомий південноамериканський лепідозавроморф. Це означає, що базальні представники лепідозаврів співіснували з більш просунутими лускатими і дзьобоголовими рептиліями протягом щонайменше десяти мільйонів років (а, можливо, що і понад двадцять мільйонів років).

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter