Sirilorica — рід безхребетних з групи Scalidophora (можливо, близька до типу Loricifera) відомий з кембрійських відкладів у Сіріус-Пассет (Гренландія). Sirilorica була червоподібною твариною довжиною від трьох до восьми сантиметрів.
Лоріцифери (лат. Loricifera) — група морських інтерстиціальних безхребетних, описана в 1983 році як новий тип тваринного царства. Перший вид Nanaloricus mysticus був описаний данським зоологом Райнхарттом Крістенсеном. Мешкають в інтерстиціалі від прибережжя до глибини 7000 м. Довжина тіла дорослих особин від 100 мкм до 1 мм, хіггінсові личинки деяких видів можуть досягати 800 мікрон.
Тіло ділиться на тулуб і хобот (інтроверт). Тулуб покрито кутикулою — лорикою, яка складається з окремих пластинок. Інтроверт розділений на ротової конус, озброєний стилетами, середню частину з довгими придатками — скалідами і шийну область.
Серед лоріцифер виявлено види, які постійно мешкають в анаеробних умовах — унікальна риса, поки не виявлена у інших тварин.
За сучасними уявленнями лоріцифер включають до групи Scalidophora — червів, що мають інтроверт і скаліди, куди також належать пріапуліди і кіноринхи. Однак генетичні дослідження показали, що вони насправді можуть бути набагато ближче спорідненими з нематоїдами та ранніми панартроподами.
Sirilorica, ймовірно, рилася на поверхні осаду, хоча, оскільки вона ніколи не зберігається поруч з норами, скам’янілості, ймовірно, були змиті до місця їхнього останнього упокоєння.
Лорикатні пластини споріднюють Sirilorica з лоріциферами та їх сестринською групою пріапулідами (які мають лорику на стадії ювенільного віку).
Родова назва тварини відображає її походження з Сіріус-Пассет та лорикатний вигляд. Видовий епітет одного виду, carlsbergi, вшановує фінансовий внесок Carlsberg Foundation у дослідження Сіріус-Пассет.
Знахідка Sirilorica говорить про те, що сучасні лоріцифери насправді дуже мініатюризовані та неотенічні. Вони еволюціонували, щоб зберегти крихітний план тіла, схожий на личинку, і повністю використовувати спосіб життя мейофауни (дрібні водні організми, що живуть на дні та проходять крізь сито з розміром вічка 1 мм, але затримуються в ситі з розміром вічка 32 мкм). Це призвело до втрати ними своїх початкових і більших червоподібних дорослих форм. Ймовірно, що це відбулося вже в кембрійському періоді, оскільки Eolorica відома з кембрію (~497-485 млн. років) Канади вже нагадує сучасні форми.
Скам’янілості
Джерела