Палеонтологи виявили, що тонкі шийні хребці птерозаврів-аждархідів були міцними завдяки хитромудрій внутрішній структурі.
Птерозаври, летючі рептилії епохи мезозою, вперше з’явились у скам’янілих рештках пізнього тріасу і дожили до кінця крейдового періоду (приблизно 66 мільйонів років тому). Хоча деякі птерозаври були невеликими, з розмахом крил менше 1 м, представники загадкової родини птерозаврів Azhdarchidae мали розмах крил до 10 м, можливо навіть до 12 м.
Аждархіди вирізнялися значним подовженням шиї в результаті гіперподовження шийних хребців.
У цих тварин були до смішного довгі шиї. У деяких видів п’ятий шийний хребець від голови довжиною з все тіло тварини. Це робить вигляд жирафа абсолютно нормальним. Ми хотіли дізнатись трохи про те, як саме функціонувала ця неймовірно довга шия, оскільки, схоже, вона мала дуже малу рухливість між хребцями.
Каріад Вільямс, кандидат в доктори філософії, Університет Іллінойсу в Урбана-Шампейн
Вільямс з колегами досліджували внутрішню мікроархітектуру добре збереженого шийного хребця крейдового аждархідного птерозавра Alanqa sp., що був знайдений у групі Кем Кем в Марокко. Нервова трубка розміщена в центрі хребця і з’єднана із зовнішньою стінкою за допомогою ряду тонких паличкоподібних трабекул, радіально розташованих, як спиці велосипедного колеса, і спірально розташованих по довжині хребця. Вони навіть перетинаються, як спиці велосипедного колеса. Аналіз групи показує, що всього лише 50 спицеподібних трабекул збільшували вагу, яку могли переносити шиї аждархідів, не згинаючись, на 90%. Разом з основною структурою шиї, що мала вигляд трубки всередині трубки, це пояснює, як порівняно легкі тварини могли захоплювати та нести важку здобич, не ламаючи собі шиї.
Така структура з надзвичайно тонких шийних хребців та спірально розташованих поперечних розпірок вирішила багато запитань щодо біомеханіки птерозаврів та того, як ці істоти могли підтримувати масивні голови, довжиною більше 1,5 м, на шиях довших, ніж у сучасних жирафів, при цьому зберігаючи здатність до польоту.
Хоча птерозаврів іноді вважають еволюційним глухим кутом, проте нові знахідки показують їх як фантастично складних та вишуканих тварин. Їх кістки та скелети були чудесами біології – надзвичайно легкими, але міцними.
Джерело
http://www.sci-news.com/paleontology/azhdarchid-neck-09557.html