Nimiokoala — родич коали з міоцену Австралії 🦤Вимерлий світ

Nimiokoala — вимерлий сумчастий ссавець, близький до сучасної коали, що мешкав на північному заході Квінсленду на початку та в середині міоцену (23-16 мільйонів років тому). Єдиний та типовий вид — Nimiokoala greystanesi. Поряд з видами спорідненого роду Litokoala, Nimiokoala є найменшим представником родини Phascolarctidae.

На основі кладистичного аналізу, Nimiokoala є одним з найбільш базальних родів Phascolarctide. Вона вимерла через зміну клімату, що зробило навколишнє середовище більш посушливим. Ймовірно, Nimiokoala мала більш універсальну дієту, ніж сучасні види, але її точні харчові вподобання невідомі.

Родова назва, Nimiokoala, походить від латинського слова Nimio (“надмірний”), що вказує на складну морфологію молярів порівняно з іншими видами коал. Видова назва, greystanesi, походить від назви середньої школи Грейстейнса.

Викопні рештки коал налічують щонайменше 163 екземпляри з 58 родовищ у Ріверслі. Як мінімум, 55 екземплярів належать Nimiokoala. На сьогоднішній день було знайдено частковий череп, а також кілька нижніх щелеп та окремі зуби. На основі цих скам’янілостей був повністю відновлений зубний апарат тварини. Вид Nimiokoala greystanesi був названий у 1997 році. Зразок QMF30482 був визначений як голотип, його кістки зберігаються в Квінслендському музеї.

Через відсутність посткраніальних частин тварини розміри Nimiokoala розраховані, виходячи з розмірів її зубів. Розрахункова довжина тіла цього виду коал становила близько 25-30 сантиметрів, а маса близько 3,5 кг. Таким чином Nimiokoala була приблизно втричі менша, ніж у сучасних коал, і більш ніж у 10 разів менша, ніж найбільший відомого представник родини коал (Phascolarctos yorkensis). Поряд із представниками роду Litokoala, Nimiokoala є найдрібнішими представниками родини. Морда тварини була більш виступаючою (нагадувала морду кускусових) порівняно з сучасними коалами.

Зуби Nimiokoala, на честь яких він отримав свою назву, мають характерну для коал селенодонтну форму (корінні зуби у формі півмісяця), з додатковими ріжучими краями. Серед інших видів коал Nimiokoala виділяється найбільш розгалуженою системою ріжучих країв. Очниці цієї тварини відносно її розмірів були більшими, ніж у сучасних коал. Великі слухові булли Nimiokoala вказують на хорошу чутливість до низькочастотних сигналів.

Низькочастотні звуки проникають крізь густий рослинний покрив, тоді як високочастотні відбиваються, що робить спрямовану локацію майже неможливою. Це також свідчить про те, що ранні представники коал мали таку ж високу фонетичну здатність спілкуватися в густих тропічних лісах, як і сучасні. Це, очевидно, є давньою рисою цієї групи, яка розвинулася дуже рано. Сучасні коали мають ще більше середнє вухо, що може бути пов’язано зі зменшенням рослинності, оскільки у відкритих ландшафтах інфразвук поширюється на великі відстані. Це могло бути необхідним для того, щоб вчасно виявляти хижаків під час міграції до джерел їжі.

Невеликі розміри Nimiokoala, які вимагають пропорційно більш інтенсивного харчування, і великі очниці, що свідчать про хороший нічний зір, дозволяють припустити, що ця тварина була набагато рухливішою, ніж сучасна коала.

Досі Nimiocoala був виявлений тільки у відкладеннях Ріверслея в північному Квінсленді. Імовірно в нижньому і середньому міоцені це місце було вкрите тропічними лісами, з відкритими місцями в основному на околицях лісів. У ґрунті переважали карстові породи. Існували прісноводні струмки або озера. Це був період кліматичного оптимуму для коал, після якого клімат став більш посушливим з більш яскраво вираженою зміною сезонів, що і призвело до вимирання дрібних видів коал, зокрема й Nimiokoala.

Дієта Nimiokoala greystanesi достеменно не відома. Будова їхніх зубів дає змогу стверджувати, що, як і сучасні коали, Nimiokoala харчувалася рослинною їжею з високим вмістом волокон, але, ймовірно, не спеціалізувалася, як сучасні коали, на листках евкаліпта, хоча і це достеменно не відомо. Слід зазначити, що евкаліпти зустрічалися в лісах епохи міоцену досить рідко. Є підстави припускати, що, як базальніша відносно сучасних коал, Nimiokoala була менш спеціалізованою і могла вживати в їжу листя різних дерев, а також, можливо, насіння і фрукти.

В основі філогенезу коал лежить спільний предок їх і вомбатів, що належить до підзагону Vombatiformes, який, імовірно, жив в олігоцені. Перші деревні коали, що походять від наземних вомбатоподібних, перейшли до проживання на верхніх поверхах лісу. Це, цілком ймовірно, дало їм еволюційну перевагу, зумовлену можливістю харчуватися там, де у них не було конкурентів. Nimiokolala є одним з базальних видів коал і вважається сестринським таксоном для клади, що включає в себе викопних Litokoala і сучасних коал. Проте є і більш базальні таксони коал, наприклад, Madokolala і Perikoala. Рід Nimiokoala може включати і другий вид, що мешкав у Південній Австралії. Його було виявлено у відкладеннях Frome Basin, датованих пізнім олігоценом, і до цих пір не описано.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter