Llanocetus - гігантський кит з еоцену 🦤 Вимерлий світ

Llanocetus — рід вимерлих зубатих вусатих китів з пізнього еоцену Антарктиди. Типовий вид, Llanocetus denticrenatus, досягав гігантських розмірів. Молодий екземпляр досягав приблизно 8 м в довжину, а другий, безіменний вид, відомий лише за трьома ізольованими премолярними зубами, досягав загальної довжини тіла до 12 м. Як і інших вусатих китів еоцену, у Llanocetus відсутній китовий вус. Ймовірно, він живився всмоктуванням, як сучасні дзьоборилові та карликові кити.

Рід Llanocetus був описаний у 1989 році палеонтологом Едвардом Мітчеллом (Edward Mitchell) на основі черепної коробки та часткової нижньої щелепи з двома зубами, зразок USNM 183022, з формації Ла-Мезета острова Сеймур, Антарктида. Датований пізнім еоценом, він є другим найдавнішим відомим вусатим китом, після Mystacodon. Мітчелл відніс його до нового інфраряду Crenaticeti, проміжного між археоцетами, попередниками сучасних китів, і більш сучасними китами, але пізніше, у 2016 році, Crenaticeti був визнаний недійсним.

Назва роду дана на честь американського біолога Джорджа Льяно (George A. Llano), який допоміг Мітчеллу отримати доступ до зразка. Назва виду походить від латинських слів denti – зуби та crena – виїмка, що вказує на форму зубів, які схожі на зуби тюленя-крабоїда (Lobodon carcinophagus).

Повний череп був описаний у 2018 році палеонтологами Робертом Еваном Фордайсом (Robert Ewan Fordyce) та Феліксом Марксом (Felix Marx). Він згрупований в еоценову родину Llanocetidae разом з Mystacodon і досі не описаним зразком OU GS10897 з Нової Зеландії. Хоча Мітчелл, виходячи з розміру і щільності кістки, вважав, що описав дорослий екземпляр, Фордайс і Маркс прийшли до висновку, що це була молода особина.

Llanocetus мав кілька архаїчних ознак, що нагадують археоцетів. Його зубна формула подібна до базилозаврових археоцетів. Однак широке рило відрізняється від них. Характер зносу щічних зубів, молярів та премолярів, вказує на те, що вони під час кусання проходили один повз одного. Це давало б Llanocetus можливість розрізати плоть, а зазубреність вказує на хапальну функцію. Між зубами були широкі проміжки (діастеми). Зуби Llanocetus мали один з найтовстіших шарів емалі серед усіх відомих китів. Її товщина складала 830-890 мкм у верхній частині і 350-380 мкм біля основи. Це також узгоджується з ріжучою дією. Кит мав гребінь на нижній щелепі, який, можливо, підтримував відповідну мускулатуру для стискання губ.

У всіх піднебінних китів у роті між зубними лунками є піднебінні борозни, по яких тече кров. Це, як правило, вважається ознакою вусатого кита. Однак, у Llanocetus ці борозни присутні всередині зубних лунок, тобто борозни не завжди є ознакою наявності китового вуса, і цей кит, ймовірно, не мав китового вуса. Піднебінні борозни, як правило, пов’язані з великими яснами, і їх посилене кровопостачання у цих ранніх китів, можливо, в кінцевому підсумку призвело до вторинної еволюції китового вуса у пізніших китів.

Орієнтовна мінімальна довжина молодого екземпляра Llanocetus становить 8 м, що можна порівняти з розміром сучасного дорослого гренландського кита (Balaena mysticetus), і перевищує розміри більшості китів до пізнього міоцену. Протягом більшої частини олігоцену та міоцену кити, як правило, не перевищували 6 м у довжину. Вважалося, що великі розміри китів були пов’язані з еволюцією китового вуса та їх харчуванням планктоном. Проте Llanocetus є доказом того, що гігантизм у китів еволюціонував неодноразово. Розмір Llanocetus, ймовірно, пов’язаний з полярним середовищем життя або потенційними подорожами на великі відстані.

На момент першого опису, вважалося, що Llanocetus живився фільтрацією, подібно до сучасного тюленя-крабоїда. Ця думка була заснованим на зубчастих зубах, які, на думку Мітчелла, стискалися та використовувались для проціджування їжі з води. Однак зараз вважається, що він живився всмоктуванням, оскільки подібні лицьові структури спостерігаються у сучасних дзьоборилових китів, що живляться всмоктуванням, і у карликового кита. Можливо, Llanocetus поєднував всмоктувальний спосіб харчування з хижою поведінкою, коли він використовував зуби для полювання на здобич.

Ендокасти Llanocetus показали наявність розгалуженої і добре розвиненої мережі кровоносних судин, схожої за формою на ту, що є у деяких видів сучасних глибоководних китів. Ця мережа могла захищати мозок від зміни тиску води і могла бути показником того, що Llanocetus був здатним пірнати на велику глибину, щоб полювати на здобич.

Формація Ла-Месета датується еоценом та охоплює період від 48 до 34 мільйонів років тому. На відміну від сучасної Антарктиди, в цій місцевості, ймовірно, було прохолодне водне середовище, де все ще формувалася течія Гумбольдта, яка циркулювала з холодною, багатою на поживні речовини водою. Зразок був знайдений, ймовірно, в дельті річки в лагуні, захищеній від хвиль мілинами. Формація демонструє різноманітне угруповання пластинозябрових (акул та скатів), найпоширенішими з яких є акули-ангели (Squatina), пилконосі акули Pristiophorus та піщані акули (Odontaspididae). Це переважно холодноводна фауна, хоча були знайдені і деякі тепловодні іммігранти, такі як зеброві акули (Stegostoma fasciatum). Кісткові риби не так поширені. Знайдено безщиткову черепаху Psephophorus. Найпоширенішими морськими птахами були гігантські пінгвіни (Palaeeudyptinae).

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter