Палеонтологи в Марокко виявили подрібнену окостенілу легеню величезного морського целаканту, який жив у епоху пізньої крейди, приблизно 66 мільйонів років тому.
Целаканти – це група примітивних глибоководних риб, тісно пов’язаних із тетраподами, чотириногими хребетними, що включають земноводних, ссавців та плазунів. Вважалося, що вони вимерли ще 66 мільйонів років тому, аж до того моменту, коли живий екземпляр був впійманий південноафриканським рибалкою в 1938 році.
Целаканти вперше з’явилися в ранньому девоні, дещо урізноманітнилися в девоні і карбоні, та досягли максимуму різноманітності в ранньому тріасі. Протягом крейдового періоду вони відомі лише двома родинами: Latimeriidae, які дожили до сьогодні, разом із родом Latimeria, та Mawsoniidae, які вимерли наприкінці крейдового періоду.
Щойно відкритий зразок належить до останньої родини і є останнім записом про целакантів до їх псевдо-вимирання 66 мільйонів років тому. Викопні залишки були знайдені в найвищих крейдових відкладів Уед-Зему в Марокко. Целакант лежав поруч з птеродактилем, що доводить, що він жив саме у крейдовий період.
Зразок є першою знахідкою морського целаканту з мезозою Марокко та першою появою целакантів у відкладах фосфатів Північної Африки.
Великі розміри легенів дозволяють припустити, що древня риба мала загальну довжину тіла від 3,65 м до 5,52 м, що значно більше, ніж у сучасних целакантів, які виростають лише до максимальної довжини 2 м. Це, мабуть, найбільший з усіх коли-небудь виявлених целакантів.