Eldonia — тварина з кембрію та ордовику 🦤 Вимерлий світ

Eldonia — вимерла камброернідна тварина з м’яким тілом невідомої спорідненості. Вона найбільш відома за оголенням порід Fossil Ridge сланців Берджес, зокрема в «Great Eldonia layer» в кар’єрі Уолкотта. На додаток до 550 екземплярів, зібраних Уолкоттом (Walcott), з пласта Greater Phyllopod bed відомо ще 224 екземпляри Eldonia, тут вони становлять 0,43% спільноти. Види роду також зустрічаються в біоті Ченцзян та у верхньому ордовику Марокко.

Уолкотт відніс елдонію до голотурії; пізніше їх зараховували і до сифонофорів, і до медуз, і лише в 1989 році польський палеонтолог Єжи Дзік (Jerzy Dzik) після більш детального вивчення визначив елдоній як сидячих бентосних тварин із групи Lophophorata. Наступні дослідження підтвердили цю класифікацію з тією лише поправкою, що зарахували Eldonia не до сидячих, а до вільноплавних, тобто пелагічних організмів. Хоча всі сучасні лофофорати сидячі, на початку палеозою, схоже, було чимало їхніх пелагічних родичів. Втім, в 2010 році вийшла стаття, автори якої вказали на можливу відсутність газонаповнених камер для підтримки плавучості. Ця обставина зближує елдоній з курйозним організмом Herpetogaster і говорить про те, що вони, якщо й не були сидячими, то, як мінімум, плавали біля дна.

У роді Eldonia зараз виділяють три види: E. ludwigii із сланців Берджес, E. eumorpha з китайської фауни маотяньшаньських сланців (ченцзянської біоти), де вона є одним із найпоширеніших видів (більше 2000 екземплярів), та E. berbera з відкладів верхнього ордовика у Марокко. Разом з трьома близькими родами (Paropsonema, Rotadiscus і Stellostomites) їх об’єднують у родину Eldoniidae, котру відносять до групи Ambulacraria, що включає сучасних голкошкірих та напівхордових. Крім того, раніше описані викопні медузоподібні тварини з маотяньшаньських сланців Stellostomites eumorphus і Yunnanomedusa eleganta тепер зараховують до елдоній, як E. eumorpha, проте перший може бути і окремим родом.

Елдонії традиційно розглядаються як пелагічні організми, тому що за зовнішньою будовою вони нагадували сучасних гідроїдних медузи. Це були явно м’якотілі тварини, їхня оболонка не була мінералізована, що робило тварин особливо вразливими для хижаків, тому навряд чи вони жили довго. E. ludwigii має середній діаметр 30-35 мм. Для E. eumorpha вдалося побудувати криву розміру та виживання, яка показує поступове зниження відсотка скам’янілостей діаметром від 55 мм до 110 мм. Тобто чим більшими були елдонії, тим активніше їх їли.

Елдонії були, схоже, досить сплющеними, і тому при захороненні мали ще більше розплющуватися в тонку плівку, якби мул не потрапляв при цьому в порожнини тіла (які відрізнялися за доступністю для мулу); відповідно, ступінь стиснення був обернено пропорційним кількості мулу. Внаслідок цього збереженість і ступінь деформації різних особин і елементів тіла значно різняться. Мертві елдонії мали тонути в гідродинамічно найбільш стабільному положенні — увігнутою стороною вниз, тому більшість скам’янілостей орієнтовані паралельно пласту поховання. Зворотна орієнтація зразків говорить про те, що під час занурення в осад деякі елдонії все ще були живими.

Внутрішня анатомія Eldonia була аж ніяк не радіальною, як у медуз, а асиметричною, з горизонтально закрученим за годинниковою стрілкою (якщо дивитися зверху) С-подібним (спіральним) мішком – його добре видно на реконструкціях тварини. Імовірно, це кишківник, і він закінчувався ротом та анусом, розташованими близько один до одного на увігнутій стороні диска. Інших отворів мішок немав і слугував перешкодою для верхнього (спинного) і нижнього набору радіальних каналів. У елдоній, як і у багатьох безхребетних, був характерний хоботок, який допомагав їм годуватися, – лофофор, він у скам’янілому вигляді зберігся приблизно в 2% випадків. Лофофор елдоній мав напівкруглу розширену основу, яка оточувала рот, – ймовірно, це свого роду очеревина. У E. eumorpha лофофор мав чотири мацаки, що розгалужувалися на кінці.

Порожнина тіла цих тварин була розділена на відсіки: центральну порожнину, численні радіальні мішки, і навіть структуру (інтерпретовану як травний канал) з круглим отвором на кінці, розташованим у центрі нижньої поверхні диска. Центральна порожнина E. eumorpha була з усіх боків укладена в жорстку ребристу оболонку. Її опукла спинна сторона була укріплена 7-8 поперечними гребенями. Радіальні мішки були повністю закритими, тому не заповнилися мулом і повністю розплющились. Всі порожнини були клиноподібними за контуром, розширюючись до краю диска. Чіткі та зазвичай опуклі частки спинної поверхні диска відповідали спинним радіальним мішкам. Найчастіше вони підтримувалися нижніми каналами, початкова форма яких повністю втратилася.

Багато зразків E. eumorpha мають лінійно розташовані зморшки у центрі диска. Вони, схоже, відповідають внутрішній структурі, що витягнута по горизонталі над верхньою частиною центральної порожнини. Це утворення з’єднує оральний або анальний кінці травного тракту з центром, його довжина дорівнює одній третині діаметра диска. На спині цього виду помітна кільцева смуга, що складається з групи піднятих ребер шириною 2-4 мм, що віддаляються від зовнішнього краю диска на одну п’яту радіуса. У ряду зразків помітні тонкі концентричні лінії, рівномірно розташовані по всій поверхні спини з інтервалом близько 0,1 мм. Ймовірно, це лінії росту, що показують, що зовнішня кутикула виділялася епідермісом на периферії диска.

На кількох дисках E. eumorpha дослідники знайшли прикріплених чи то симбіонтів, чи нахлібників лобопод з родів Microdictyon і Paucipodia. А на одному зразку було одразу вісім молодих лобопідів Microdictyon. В одній китайській елдонії знайшли ще хробака Maotianshania, який проник через оболонку тварини. Схоже, що він був не проти поласувати такими істотами.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter