Гігантський ай-ай — вимерлий родич ай-ай 🦤 Вимерлий світ

Гігантський ай-ай (Daubentonia robusta) — вимерлий родич ай-ай, єдиного іншого виду роду Daubentonia. Він мешкав на Мадагаскарі та зник, ймовірно, менше 1000 років тому.

Вид D. robusta описаний палеонтологом Шарлем Ламбертоном (Charles Lamberton) у 1934 році. Голотипом виду став частковий скелет із розкопу Тсіраве в південно-західній частині Мадагаскару, кістки з якого зберігаються в колекції Університету Антананаріву. Інші палеонтологічні розкопи, в яких знайдено кістки представників цього виду – Анавоха, Анкілітело, Ламбохарана і, можливо, Ампасамбазімба — розташовані також у південно-західних або в центральних районах Мадагаскару. Це за межами ареалу сучасного ай-ай.

Відомі кісткові останки Daubentonia robusta дуже схожі зі скелетом її дрібнішого родича Daubentonia madagascariensis. Однак вимерлий вид значно більший: різниця в лінійних розмірах становить близько 30 %, а оцінювана маса тіла D. robusta досягає 13 (або навіть 15) кілограмів. Це вп’ятеро більше, ніж у другого виду. При цьому тілобудова вимерлого виду була більш компактною і масивною, а довжина кінцівок відносно його загальних розмірів — меншою, ніж у сучасного. Інтермембральний індекс (співвідношення довжин передніх і задніх кінцівок) становить приблизно 85, плечо-стегновий індекс (співвідношення довжин плечової і стегнової кісток) вище, ніж у мадагаскарської руконіжки.

Daubentonia robusta мав багато спільних рис із ай-ай. Ці риси включають довгі різці долотоподібної форми, що постійно росли; подовжений і тонкий («ниткоподібний») третій палець на руці; витягнуту п’ясткову кістку цього пальця. За винятком передніх зубів не було знайдено жодних кісток черепа, тому не можна стверджувати, чи була голова D. robusta збільшеною відносно тіла і чи були його очі пристосованими до нічного способу життя так само, як у сучасних родичів.

Специфічні характеристики гігантського ай-ай, довгі тонкі пальці і долотоподібні різці, вказують на те, що його раціон, як і раціон дрібнішого родича, був орієнтованим на плоди в твердих оболонках, горіхи і насіння. Їх вміст тварина витягувала з шкаралупи за допомогою своїх природних адаптацій. При цьому, якщо в раціоні мадагаскарської руконіжки з такими продуктами сусідять комахи і їх личинки, великі розміри D. robusta означають, що, найімовірніше, насіння відігравало в її раціоні більш важливу роль. Дані щодо співвідношення ізотопів вуглецю у відомих кісткових останках вказують, що основу раціону D. robusta складали C3-рослини.

Хоча досі не виявлено жодного черепа гігантської руконіжки, схожість інших її рис з рисами ай-ай дозволяє палеонтологам припустити, що вони займали одну і ту ж екологічну нішу. Ймовірно, що D. robusta, на відміну від інших субфосильних лемурів, теж вів нічний спосіб життя.

Мадагаскарська руконіжка — вид, здатний пересуватися різними способами. В основному вона віддає перевагу пересуванню по гілках дерев на всіх чотирьох кінцівках, але добре вміє і здійснювати стрибки з дерева на дерево. Менша довжина кінцівок D. robusta відносно розмірів тіла і більш високий інтермембральний індекс вказують на те, що цей вид був більш обмеженим у способах переміщення. Він мабуть, більше часу проводив на чотирьох ногах і частіше спускався на землю. Ймовірно, гігантський ай-ай був гірше пристосованим до виконання стрибків. Однак, немає і ніяких даних, що вказують на перехід до висячого способу життя, характерного для багатьох інших великих субфосильних лемурів.

Схожі пропорції тіла з сучасних ссавців спостерігаються у тріока (Dactylopsila) і деяких інших видів, що ведуть наземний норний спосіб життя. Можливо, що аналогічні моделі поведінки виробилися і у гігантської руконіжки.

Знахідки вказують на те, що зуби Daubentonia robusta оброблялися і використовувалися для виготовлення прикрас. Це дозволяє припустити, що вид дожив принаймні до прибуття людей на Мадагаскар близько 1500 років тому. Наразі незрозуміло в якій мірі людський вплив спричинив вимирання виду.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Залишити коментар Скасувати коментар