Сардинський дхол (Cynotherium sardous) – це вимерлий острівний псовий, що був ендеміком сьогоднішніх середземноморських островів Сардинія (Італія) та Корсика (Франція), які були з’єднаними більшу частини плейстоцену. Він вимер з появою людей на цьому острові. Наукова назва тварин означає “собачий звір Сардинії”, родова назва походить від давньогрецьких слів θήρ – ‘звір, дика тварина’ та κύων – ‘собака’, а видова назва від латинського Sardous – ‘з Сардинії’.
Сардинський дхол (Cynotherium sardous) був невеликим псовим розміром з лисицю, заввишки лише 50 см у плечах та вагою до 10 кг. Його близькими сучасними родичами є строкатий вовк (Lycaon pictus) та дхол (Cuon alpinus). Ймовірно, що він походить від набагато більшого вовкоподібного Xenocyon, який зміг досягти Сардинії-Корсики під час раннього та середнього плейстоцену приблизно 1,2 мільйона років тому, у той час, коли нижчий рівень моря з’єднував цей острів з європейським материком через Тоскану.
Ізольований на острові, де було мало великої здобичі, Cynotherium еволюціонував, щоб спеціалізуватися на полюванні на маленьких швидких тварин, притискуючи своє тіло до землі при скраданні здобичі, подібно до сучасних лисиць (Vulpes) або ефіопських вовків (Canis simensis). Потужні м’язи плечей дозволяли тварині робити раптові високошвидкісні випади, і вона мала особливо міцну гнучку шию, яку можна було б використовувати, щоб схопити вертку ціль і струсити їх до смерті.
Cynotherium вимер десь на початку голоцену, приблизно 11000 років тому, після прибуття людей на Сардинію та Корсику.
Найдавнішим людським решткам на Сардинії не менше 20 000 років, і хоча незрозуміло, чи були вони постійними поселенцями, та здається, що Cynotherium зміг боротися з наслідками людської присутності протягом декількох тисяч років, ймовірно, завдяки своїй головній здобичі (сардинська піка (Prolagus sardus)), котра ще існувала в цей час. Отже, його зникнення могло бути спричинене поєднанням проблем, які повільно знижували його чисельність, таких як потепління клімату, поступове знищення середовища існування та конкуренція з боку таких хижаків, як привезені людьми дикі собаки, – або, можливо, навіть нові захворювання, занесені ними.
Незважаючи на свою назву, Cynotherium sardous не завжди входив до списку родичів сучасного дхола. Недавні дослідження віднесли сардинського дхола до триби Canini та встановили, що він близький до роду Lycaon, який включає строкатого вовка та вимерлого Lycaon sekowei. Вважається, що деякі види Xenocyon були предковими для Cynotherium. Інша гіпотеза стверджує, що сардинський дхол походить від пізньої популяції Canis arnensis (або Canis mosbachensis). Походження від Xenocyon підтверджується Cynotherium malaestai, видом, описаним у 2015 році із середнього плейстоцену Сардинії, проміжним за морфологією між Xenocyon lycaonoides та Cynotherium sardous.
Скам’янілості
Джерела
- https://www.deviantart.com/sanciusart/art/Cynotherium-sardous-recon-810237039
- https://www.deviantart.com/kobweb/art/sardinian-dhole-offers-819637616
- https://nixillustration.com/science-illustration/2019/island-weirdness-56-cynotherium/
- https://www.deviantart.com/sanciusart/art/Size-Chart-Sardinia-Corsica-810239526
- https://en.wikipedia.org/wiki/Sardinian_dhole
- https://www.deviantart.com/hodarinundu/art/Cynotherium-sardous-873558166