Chilotherium — носорог з міоцену-пліоцену 🦤 Вимерлий світ

Chilotherium — рід носорогових, який жив в пізньому міоцені – до пліоцену 15-2 мільйонів років тому. Ареал поширення хілотерія був від Азії до Північно-Східної Європи. Відомо близько одинадцяти видів хілотеріїв.

Рід Chilotherium був названий Рінгстремом (Ringström) у 1924 році. Він був віднесений до Rhinocerotidae Керроллом (Carroll, 1988), до Aceratheriini Антуаном (Antoine) і Сарасом (Saraç, 2005) та до Chilotheriini Денгом (Deng, 2005).

Було описано дванадцять видів Chilotherium і ще 19 видів були віднесені до роду. Дев’ять вважаються досі достовірними: чотири з Європи, один з Ірану та чотири з Китаю.

Довжина тіла близько 3 метрів, висота 1,5 – 1,8 метрів. Вага тварини була в межах 1 – 2,5 тонн. Череп хілотерія був ширший і менший ніж у їх родичів — ацератеріїв (Aceratherium).

Chilotherium були групою пасовищних тварин, яка розділилась на кілька підродів і видів. Їхні ноги були трипалими, а ноги коротшими, ніж у споріднених тварин. Деякі з них продовжили харчуватись високорослою рослинністю, але більшість з них пристосувались до трав’яної дієти, звідси і короткі ноги. Їхні голови були безрогими, але тварини мали на нижній щелепі пару невеликих бивнеподібних різців довжиною в 12 сантиметрів, кінчики бивнів були направлені вперед і трохи зігнуті до верху. Голову ці носороги тримали в горизонтальному положенні, на відміну від сучасних родичів.

Невеликий зріст і довжина ніг хілотерія свідчать про те, що це була травоїдна тварина, котра харчувалась наземною рослинністю, а широка нижня щелепа допомагала викопувати кореневища. Мешкали скоріше за все у болотистих низинах та біля річок. Судячи з усього, за способом життя ці носороги нагадували сучасного гіпопотама (Hippopotamus amphibius). Вони були добре пристосовані до ходіння по в’язкому ґрунту і, ймовірно, непогано плавали. Необхідно зазначити, що ступінь прив’язаності різних видів до прибережних біотопів був різним.

Хілотерії населяли так звану субпаратетичну (sub-Paratethyan) або греко-іранську провінцію в кінці міоцену, коли в цей регіон вторглися просунуті носороги з Африки, такі як Ceratotherium (сучасні білі носороги). Як і вони, Chilotherium поступово еволюціонував в спеціалізованих пасовищних тварин, що включало розвиток гіподонтних зубів та вкорочення кісток нижніх кінцівок.

Значні скупчення знахідок решток вказують, що ці тварини, ймовірно, жили стадом. Стадний спосіб життя забезпечував відносну безпеку окремих представників, і успішне виживання потомства яке було під охороною старших. Міцні гострі різці додатково могли бути призначеними для захисту від хижих тварин і в боротьбі самців за самок.

На подовжених різцях Chilotherium часто зустрічаються сліди, які дозволяють припустити, що він використовував їх для захисту в територіальних боях або боях за домінування, подібно до сучасних азіатських носорогів. Оскільки у Chilotherium wimani зафіксовано статевий диморфізм – зокрема, бивні самців довші та потужніші – цілком імовірним є припущення, що між ними відбувалися сутички за самок, а також під час з’ясування ієрархічного статусу. Доказом цього можуть слугувати більш зношені, а іноді й відламані різці самців Chilotherium wimani. Судячи з усього, статевий диморфізм був характерний і для інших видів розглянутого роду. У деяких випадках також були виявлені патології зубного ряду у вигляді зміщених або додатково сформованих зубів.

В пліоцені хілотерії починають вимирати. Ймовірно причиною їх вимирання було зміна клімату в пліоцені, клімат став посушливий, унаслідок чого скоротилась рослинність біля річок та боліт, де мешкали хілотерії.

Чисельність хілотеріїв, судячи з частоти зустрічальності їхніх решток, була надзвичайно високою. Вони переважають у місцезнаходженнях гіппаріонових фаун півдня України, Казахстану та Китаю. Можливо, цвинтарі цих тварин утворилися в посушливий період на берегах водойм, що пересихають, а не в результаті нагромадження решток поверхневими водами протягом багатьох сезонів.

Аналіз майже 200 особин Chilotherium з формації Люшу в басейні Лінся виявив напрочуд високу частку енергійних дорослих тварин у віці від 14 до 32 років, що становить понад дві третини всіх знахідок хілотериїв, тоді як молодняк і старі особини зустрічаються досить рідко. Оскільки тварини, які жили на берегах озера, померли природною смертю і не стали жертвами жодної катастрофи, незрозуміло, чому у викопному стані збереглося так багато дорослих особин.

Мало що відомо про природних ворогів хілотеріїв, але з огляду на значні розміри цих тварин можна припустити, що, як і сучасні носороги, вони нечасто зазнавали нападів хижаків. Череп самки Chilotherium має характерні сліди укусів Dinocrocuta gigantea на лобі. Судячи з росту кістки навколо місця травми, носоріг уникнув нападу хижака і згодом одужав.

Оскільки перші представники роду — найбільш ранній Chilotherium рrimigenius і Chilotherium wimani, що жив дещо пізніше, — виявлено в Китаї, центром походження цих носорогів можна вважати Східну Азію, звідки вони надалі розселилися до Балканського півострова та Малої Азії на заході й до Південно-Східної Азії на сході. У північно-західному напрямку непереборною природною перешкодою на шляху розселення цих коротконогих носорогів стали гори Карпати.

Імовірно, цей рід виник від більш примітивного китайського роду Acerorhinus, який раніше включали до роду Chilotherium. Досить близьким до останнього був також рід Subchilotherium, який у минулому навіть відносили до роду Chilotherium. Можливо, вони являють собою дві паралельні лінії, що походили від спільного предка.

Дані китайських палеонтологів свідчать про те, що предковою формою або близькою до неї міг бути найпримітивніший вид роду Chilotherium primigenius, що дав початок Chilotherium wimani, від якого, своєю чергою, могли походити Chilotherium xizangensis, Chilotherium persiae і Chilotherium kiliasi. Пізнішою видовою групою роду є Chilotherium anderssoni, Chilotherium habereri, Chilotherium samium, Chilotherium schlosseri і Chilotherium kowalevskii. Найпізнішим і найпрогресивнішим представником роду був павлодарський Chilotherium orlovi.

Еволюція хілотеріїв протікала в нерозривному зв’язку з вологими, прибережними і заболоченими біотопами, які населяли ці носороги. Рід виявився вельми успішним, він існував упродовж щонайменше 8 млн. років на значній території Євразії і дав низку місцевих різновидів. Розквіт роду припав на кінець міоцену.

Скам’янілості

Джерела

Поширити

Скам’янілості

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter