Bumastus – вимерлий рід коринексохідних трилобітів, який існував з раннього ордовика до пізнього силуру. Вони були відносно великими трилобітами, що досягали довжини 15 сантиметрів. Характерною особливістю Bumastus є гладкий кулястий панцир та добре розвинені, великі складні очі. Вважається, що вони мешкали в мілководних водоймах. Скам’янілості Bumastus виявлені в Північній та Південній Америці, Європі, Азії та Австралії. Вони класифікуються в родину Styginidae ряду Corynexochida.
Тіло Bumastus довгасто-овальне, завдовжки приблизно в два рази більше, ніж в ширину. Має сильно опуклий профіль, що надає тілу своєрідний кулястий вигляд.
Як і всі трилобіти, тіло поділяється на три функціональні сегменти, відомі як тагми, які в свою чергу поділяються на три частки – центральну частку (осьову) і дві бічні частки (плевральні). Окрім слабких западин в грудній клітці, Bumastus незвичний тим, що три частки ледь відрізняються одна від одної. Осьова частка Bumastus також дуже широка в порівнянні з плевральною часткою.
Цефалон дуже великий і сильно опуклий. Особові шви опістопаріеві (Лицьовий шов закінчується на задньому краї голови). Щічні кінці цефалону закруглені.Цефалон гладкий і в основному не має якихось особливостей. Така еволюційна тенденція спостерігається також у Illaenus та Trimerus, хоча вона і не настільки виражена, як у Bumastus. Глабель майже зростається з фіксігеною (внутрішньою нерухомою щокою).
Торакс має десять вузьких сегментів, тоді як пігідій (хвіст) гладкий і дуже округлий. Він ізопіготний – тобто пігідій має приблизно такі ж розміри, як і голова. У пігідію повністю відсутня будь-яка видима трилобація. Зазвичай він напівкруглої форми, але може бути загостреним у деяких видів, таких як B. niagarensis.
Поверхня панцира у більшості видів вкрита дрібними проколами.
Гладкі складні очі великі і особливо добре розвинені. Це, разом із округлими контурами їх тіла, свідчить про те, що Bumastus, можливо, проводив більшу частину часу ховаючись в намулі, висунувши назовні лише очі. Очі розташовані таким чином, що забезпечують трилобіту напівкругле поле зору з кожного боку, дозволяючи реагувати на рухи поблизу.
Bumastus також міг згорнутися у форму кулі. Вважається, що це вказує на те, що місцем його проживання могло бути мілководдя прибережної зони.. Коли хвилі вимивали їх з намулу, вони могли просто згорнутись і рухатись разом з ними. Згортання ховало м’які частини тіла під екзоскелетом, тоді як сферична форма забезпечувала найменший опір діям хвиль.
Ймовірно, Bumastus був або детритофагом, що харчувався органічним матеріалом, котрий дрейфував вниз по течіях, або хижаком.
Вперше Bumastus був описаний шотландським геологом сером Родеріком Імпі Мерчісоном (Roderick Impey Murchison) в 1839 році. Типовий вид, Bumastus barriensis, був видобутий з Коалбрукдейльської формації групи Венлок в Англії. Мерчісон спочатку вважав, що виявлені ним зразки (у тому числі великий, 13 см на 8,9 см) належали до роду Isotelus через розмір, форму та майже гладкий цефалон. Але він відзначив, що трилобація тіла майже відсутня та помітив різницю в кількості сегментів у тораксі (10 у B. barriensis та 8 у Isotelus). Вчений також визнав його тісний зв’язок із родом Illaenus, але врешті-решт класифікував зразок як новий рід, засновуючи свою думку на надзвичайному згладжуванні цефалону Bumastus.
Рід названий так через свою дивовижну схожість з великим круглим виноградом. Назва походить від латинського слова būmastus (великий виноград, що нагадує вим’я корови), що, в свою чергу, походить від грецьких βοῦς (корова) та μαστός (груди). Це слово було знайомим для англійської мови часів Мерчісона, оскільки зустрічається в другій книзі Георгіків Вергілія.
Скам’янілості
Bumastus barriensis із силурської серії Венлок, знайдений в Дадлі, Вустершир. 
Боковий та вентральний види згорнутого екземпляра Bumastus beckeri з Айови. 
Bumastus ioxus (штат Нью-Йорк, США). 
Неповний панцир Bumastus sibiricus (басейн річки Подкаменная Тунгуска, Росія). 
Bumastus armatus 
Bumastus ioxus
