Barbourofelis - великий котовидий ссавець 🦤 Вимерлий світ

Barbourofelis – вимерлий рід великих котовидих хижих ссавців родини Barbourofelidae (несправжніх шаблезубих котів). Рід був ендемічним для Північної Америки та Євразії часів міоцену та зник в тортонському віці, таким чином він існував з 17 до 7,3 млн. років.

Вид B. fricki був хижаком розміром з лева, маючи вагу, порівнянну з африканським левом, а його кістки кінцівок вказують на мускулисте, міцне тіло. Інші види в роді, такі як B. morrisi, як вважають, були ближче до розмірів леопардів.

Вид B. fricki мали найдовші ікла з усіх барбурофелідів, які також були сплюснутими, що свідчить про високу ступінь спеціалізації його раціону. Ці ікла мали поздовжню борозенку на бічній поверхні, вона була описана, як засіб для стікання крові з ран. Однак, ця борозна, швидше за все, була пристосуванням, щоб зробити ікла легшими, зберігаючи їх ефективність.

Великі особини B. fricki були реконструйовані з висотою в плечах близько 90 см. Барбурофеліди, мабуть, були дуже кремезної статури. Зовні вони нагадували ведмедеподібного лева чи левоподібного ведмедя. Виходячи з будови стопи, види Barbourofelis були напівстопохідними.

Barbourofelis fricki також мав дуже маленький мозок порівняно з розміром його тіла. Його мозок за розміром був схожий на мозок рисі, що вказує на те, що він не був таким розумним, як пізніші котовиді чи справжні котячі. Barbourofelis також мав великі хижі зуби, призначені для ефективного об’їдання туші. Це вказує, що він або жив у висококонкурентній екосистемі або, що він був соціальним і їв в конкурентному, шаленому темпі, щоб з’їсти стільки, скільки інші члени сімейної групи. Можливо, існувала комбінація обох сценаріїв.

Були знайдені скелети юних Barbourofelis, і вивчення їх скелетів показало, що дитинчата досягали майже дорослих розмірів, перш ніж починали прорізуватись їхні молочні ікла. Це вказує на те, що вони перебували на утриманні своєї матері або потенційної сімейної групи аж до другого року життя. Такий тривалий період залежності, ймовірно, призводив би до ситуацій, коли майже дорослі дитинчата, ймовірно, допомагали стримувати здобич, поки їх мати її вбивала. Така поведінка потенційно могла стати основою для більш широких соціальних зв’язків у пізніших котовидих та котячих.

Barbourofelis був не єдиним несправжнім шаблезубих котом в Північній Америці, хоча інші більш ранні форми, такі як Nimravus і Hoplophoneus були набагато меншими. Основним конкурентом Barbourofelis був Amphicyon. Це представник ранніх собачих, який також був великим і потужним хижаком. Однак ні Barbourofelis, ні Amphicyon епоху міоцену не пережили. Вважається, що поєднання змін клімату і поява нових більш досконалих хижаків, які полювали на ту ж здобич, змістило цих тварин з вершини харчової піраміди, після чого вони швидко вимерли.

Навколишнє середовище, де жив Barbourofelis loveorum, являло собою суміш луків, річкових лісів та боліт. Тут він ділив би територію з рослиноїдними тваринами, такими як земноводний носоріг Teleoceras, протоцератид Synthetoceras, верблюд Aepycamelus, коні, такі як Neohipparion і Nannippus. Серед хижаків були присутні махайродонт Nimravides, собаки Epicyon та Osteoborus та ведмідь Agriotherium. Пізніше Barbourofelis fricki поділяв територію з махайродонтом Amphimachairodus coloradensis. Обидва роди махайродонтів, а також ведмідь Agriotherium та собаки Epicyon та Osteoborus складали б конкуренцію Barbourofelis, тоді як усі великі травоїдні тварини були потенційними видами здобичі.

Джерела

Поширити

Джерела

Фільтрувати

Meta Data and Taxonomies Filter