Antaecetus — рід базилозавридів із середнього еоцену (бартон) на сході Західної Сахари.
Antaecetus спочатку був названий як вид Platyosphys, P. aithai, на основі посткраніальних решток, знайдених у Західній Сахарі. Подальші відкриття, у тому числі повний череп, призвели до створення нового роду Antaecetus для P. aithai.
Рід названий на честь Антея з грецької міфології (лат. Antaeus, бербер. Anti), напіввелетня, сина морського бога Посейдона та богині землі Геї. Це ім’я поєднується з cetus (лат., чол. рід.), кит. За легендою Плутарха, Антей жив у західній пустелі Північної Африки, а його могила знаходилась на території сучасного Марокко.
Antaecetus відомий за черепом і більшою частиною пов’язаного з ним осьового скелета. Він схожий на Pachycetus, але відрізняється від нього меншими розмірами, відносно невеликим черепом і значно меншими та більш грацильними зубами. Ймовірно, Antaecetus був близько 6 м завдовжки.
Всі відомі зразки Antaecetus aithai походять з аридної формації в сабхах Геран і Ель-Брієй. Нове місцезнаходження Ель-Брієй розташоване за 35 км на північний північ від Герана на карті Гінджеріча і Зухрі.
Antaecetus мав характерні пахіостеосклеротичні хребці пахіцетинових базилозаврів, але відрізняється від Pachycetus меншими розмірами та помітно меншим черепом. Зуби більш грацильні, з гладкою, а не хвилястою емаллю. Перший верхній премоляр, P1, відрізняється від Pachycetus тим, що є однокореневим. Задні верхні премоляри відрізняються від Pachycetus трьома, а не чотирма додатковими горбками або зубчиками, що оточують центральний горбок спереду та ззаду. Верхні моляри відрізняються збереженням чіткого задньомедіального розширення на місці, яке раніше займав протоконус.
Подовження скелета у Antaecetus та Pachycetus подібне до такого у Basilosaurus, а тазовий пояс і задні кінцівки, схоже, зазнали схожих змін. З витягнутого тулуба і редукованих задніх кінцівок можна зробити висновок, що тварини плавали, як і Basilosaurus, за допомогою хвилеподібних рухів тіла. Однак, на відміну від базилозавра, передньо-заднє видовження поперечних відростків у Antaecetus і Pachycetus означає, що між сусідніми поперечними відростками було мало місця для скорочення м’язів. Це мінімізувало потенціал для бічного згинання і бічної звивистості хребетного стовпа. Через це плавальні рухи в Antaecetus і Pachycetus обмежувалися дорсовентральною звивистістю.
Antaecetus і Pachycetus відрізняються від Basilosaurus значно більшою щільністю кісткової тканини: хребці, а також ребра характеризуються пахіостозом і остеосклерозом. Подібний баласт може бути пов’язаний зі збільшеним об’ємом легенів. Ці два фактори разом, ймовірно, є перевагою для тварини, яка живиться на відносному мілководді, на морському дні або поблизу нього; зависає або повільно плаває; і покладається на вільне повітря в легенях як на джерело кисню. Хрящові та зв’язкові зчленування ребер, можливо, дозволяли розширити грудну клітку, щоб збільшити всмоктування повітря на поверхні моря, а потім полегшували скорочення грудної клітки при видиху повітря, щоб мінімізувати плавучість на морському дні. Локомоторною ціною такого значного пахіостозу та остеосклерозу у тварин є зниження здатності до прискорення та маневрування.
Пахіцетини, ймовірно, були повільними плавцями, які живилися в мілководній зоні прибережних морів. Однак Antaecetus, з його відносно дрібними і грацильними зубами, не міг харчуватися рослинами, як сирени, або твердими безхребетними, як морські калани. Дрібні грацильні зуби роблять малоймовірним, що Antaecetus харчувався на морському дні, оскільки проковтнутий осад призводив би до швидкого стирання делікатних зубів. Будучи повільним плавцем, Antaecetus, швидше за все, не переслідував здобич, а підстерігав її в засідці. Ссавці потребують кисню, тому цей кит час від часу піднімався на поверхню, щоб подихати, як це роблять сучасні китоподібні.
Скам’янілості
