Pampaluctor — вимерлий рід метатерієвих ссавців із родини Thylacosmilidae, яка включала хижих спарасодонтів з саблеподібними зубами. Рід містить єдиний вид — Pampaluctor calibar, відомий за частковим скелетом. Він походить із формації Ворохуе в Аргентині, яка віднесена до Ворохуеанського підвіку південноамериканського віку наземних ссавців (SALMA). Це корелює з періодом від пізнього пліоцену до раннього плейстоцену. З оціночною масою тіла близько 100 кілограмів, Pampaluctor є одним із найбільших відомих хижих ссавців Південної Америки.

Скам’янілі рештки Pampaluctor були виявлені у відслоненнях формації Ворохуе на прибережному скельному уступі на північ від міста Мірамар у провінції Буенос-Айрес, Аргентина. Зразок зберігається у палеонтологічній колекції Муніципального музею Пунта-Ерменго в Мірамарі, де він назавжди зареєстрований під номером MPH P0730. Він складається з часткового посткраніального скелета, що включає перші шість шийних хребців, частину правої лопатки, дистальний кінець правої плечової кістки, діафіз правої променевої кістки, більшу частину лівої стегнової кістки, діафіз лівої гомілкової кістки, два хвостові хребці та невеликий неідентифікований фрагмент дистальної кістки кінцівки.

У 2026 році Ерік дель Кампо (Eric N. del Campo) та його колеги на основі цих скам’янілостей описали Pampaluctor calibar як новий рід і вид ссавців родини тилакосмілідів. MPH P0730 був визначений як голотипний екземпляр. Родова назва Pampaluctor поєднує в собі назву аргентинського регіону Пампас, де було знайдено голотип, та латинське слово luctor, «боротися». Видова назва calibar походить від імені Калібар — гаучо з Центральної Аргентини XIX століття, який займався розшуком злочинців.

В аргентинській формації Ель-Польворін, палеомагнітне датування якої становить приблизно від 3,55 до 2,59 мільйона років тому, було знайдено одну плечову кістку та два супутні моляри (зразок CCA-196). З огляду на їхній порівнянний вік, а також анатомічну схожість цієї плечової кістки з голотипом P. calibar, існує ймовірність, що CCA-196 є ще одним екземпляром цього таксону.

Щоб перевірити спорідненість та філогенетичні зв’язки Pampaluctor,вчені включили його до оновленої версії філогенетичної матриці (Suarez et al., 2025) з публікації, в якій було описано більш базального тилакосміліформа Dimartinia. Pampaluctor було визначено як сестринський таксон до Thylacosmilus, тоді як два інші названі тилакосміліди, Anachlysictis та Patagosmilus, утворюють власну кладу.

Скам’янілості

Джерела

1. https://x.com/NatSciChannel/status/2102841050947866940
2. https://www.instagram.com/p/DdpjlhKHXGY/
3. https://en.wikipedia.org/wiki/Pampaluctor

The post Pampaluctor first appeared on Вимерлий світ.

Dinodontosaurus (що означає «ящірка зі страшними зубами») — рід дицинодонтів-терапсидів, які мешкали в Бразилії та Південній Африці (Танзанія) у період від середнього до верхнього тріасу. Це був дицинодон середнього та великого розміру з черепом довжиною до 40 сантиметрів та роговим дзьобом. До цього роду належать щонайменше три види: D. brevirostris, D. tener та D. isiyavamanda. Існує також четвертий вид, який вважається nomen dubium, — D. turpior.

Dinodontosaurus tener — найпоширеніший вид дицинодонів, що існував у середньому тріасі. Він найчастіше зустрічається у викопних шарах цього віку в штаті Ріу-Гранді-ду-Сул, у Палеонтологічному маршруті «Рота». Їх знаходять переважно на палеонтологічному місці Чініка в містах Сан-Педро-ду-Сул та Канделарія, де було виявлено групу з десяти дитинчат. Це свідчить про те, що ці тварини мали стратегії групового співіснування та догляду за своїм потомством. Diodontosaurus pedroanum Tupi-Caldas, 1936 та Dinodontosaurus oliveirai, Romer 1943 є синонімами.

Про Dinodontosaurus brevirostris відомо з решток скелета та копролітової «тваринної вбиральні», знайдених в Аргентині. Chanaria platyceps Cox, 1968 та Dinodontosaurus platygnathus є синонімами.

Dinodontosaurus isiyavamanda відомий завдяки скам’янілостям, знайденим у відкладеннях Манда в Танзанії, зокрема великому частковому скелету. Назва виду перекладається як «країна Ваманда» на честь народу ваманда, який допоміг вилучити оригінальний скелет. Ця скам’янілість була вперше названа «Ruhuhuungualasaurus croucheri» у магістерській роботі Ларкіна (Larkin, 1994), хоча ця назва є nomen nudum, оскільки вона ніколи офіційно не публікувалася в науковому журналі. Зрештою її було визнано новим видом роду Dinodontosaurus у роботі Джорджа з колегами (George et al., 2026).

Розміри великі: довжина черепа сягає 40 см, загальна довжина становить 2–2,4 м.

Череп короткий і невисокий. Його передочний відділ укорочений. Передщелепні кістки плоскі, тупі спереду. У носовій та лобовій областях є пахіостозні розростання. Сагітальний гребінь розвинений помірно, але помітно піднятий над рівнем виличної дуги. Верхньощелепні ікла довгі, бивнеподібні. Тулуб укорочений. Кінцівки довгі. Хвіст короткий.

Зразки Dinodontosaurus tener характеризуються значною морфологічною мінливістю серед відомих екземплярів. Хоча частина цієї мінливості частково пояснюється тафономічними змінами скелетів, вона також може бути пов’язана з внутрішньовидовою або навіть міжвидовою мінливістю.

Dinodontosaurus — один із найпоширеніших таксонів тетраподів, що мешкали в період середнього тріасу. Його рештки найчастіше зустрічаються у відкладах Ріо-Гранде-ду-Сул та суперпослідовності Санта-Марія.

Копроліти (окам’янілий послід) із формації Чаньярес, які було віднесені до дінодонтозавра, свідчать про те, що він харчувався різноманітними низькорослими рослинами.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.prehistoric-wildlife.com/species/dinodontosaurus/
2. https://novataxa.blogspot.com/2026/09/dinodontosaurus.html
3. https://age-of-mammals.ucoz.ru/index/dinodontozavry/0-1211
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Dinodontosaurus

The post Dinodontosaurus first appeared on Вимерлий світ.

Condorraptor — вимерлий рід мегалозавроїдних тероподів. Назва роду означає «розбійник із Серро-Кондор» і походить від назви сусіднього селища, тоді як видова назва currumili походить від імені Іполіто Курруміля (Hipolito Currumil) — землевласника та першовідкривача місця знахідки. Це був один із найдавніших великих південноамериканських тероподів, знайдений у нижньоюрських шарах формації Каньядон-Асфальто в басейні Каньядон-Асфальто в Аргентині.

Типовим видом, описаним у 2005 році, є Condorraptor currumili. Опис базується на гомілці, з пов’язаним з нею частковим скелетом, який, ймовірно, належить тій самій особині. Спочатку його описували як базального тетанура, проте Бенсон (Benson, 2010) встановив, що це мегалозавроїд з родини піатніцкізавридів і сестринський таксон до Piatnitzkysaurus. Це підтверджується пізнішими дослідженнями.

Голотипом Condorraptor є MPEF-PV 1672 — ліва гомілка. До цього виду також віднесені додаткові рештки (MPEF-PV 1673–1697 та MPEF-PV 1700–1705). Це, зокрема хребці, зуби, фрагменти ребер і шевронів, фрагменти тазостегнових кісток, стегнові кістки, IV плеснева кістка та фаланга стопи. Усі ці рештки походять з того самого місця знахідки, що й голотип, і, ймовірно, належать одній особині. У 2007 році різні засоби масової інформації повідомляли, що зчленований скелет цього виду був виявлений командою під керівництвом Олівера Раухута (Oliver Rauhut), але ця знахідка не була описана та не згадувалася в літературі. Також у 2007 році Раухут описав фрагментарну частину черепа, MPEF 1717, з формації Канадон-Асфальто. З огляду на розмір черепа, місце знахідки, характерні риси тетануранів та відмінності від черепного матеріалу Piatnitzkysaurus, існує ймовірність, що він належить до Condorraptor. Типовий екземпляр був молодим особиною довжиною близько 4,5 метра та вагою близько 200 кг.

Condorraptor є надзвичайно схожим на іншого теропода з тієї ж формації — Piatnitzkysaurus. Ці два види, унікальні серед тетанурів, мають спільну рису — плоску передню поверхню передніх пресакральних тіл хребців. Однак його можна відрізнити від Piatnitzkysaurus та інших мегалозавроїдів за кількома діагностичними ознаками. Хоча пізніше було встановлено, що деякі ознаки, які в оригінальному описі вважалися діагностичними, присутні й у інших мегалозавроїдів, кілька ознак досі відомі лише у Condorraptor. До них належать:

• Плевроцел у передніх шийних хребцях, розташований безпосередньо позаду та зверху від парапофізу.
• Неглибоке заглиблення на бічній поверхні гомілки в основі гомілкового гребеня.
• IV плюснева кістка з чітко вираженим дорсальним переходом між тілом кістки та дистальною суглобовою поверхнею.

Крім того, Condorraptor відрізняється від Piatnitzkysaurus за формою нижньої поверхні крижових тіл. У Condorraptor друге крижове тіло має широку й плоску основу, тоді як третє — злегка увігнуте. У Piatnitzkysaurus основа другого крижового тіла плавно заокруглена, тоді як основа третього — плоска вздовж середньої лінії.

Найбільш базальна клада в межах Megalosauroidea включає Condorraptor, Marshosaurus, Piatnitzkysaurus та Xuanhanosaurus. Наступною за базальністю кладою є Chuandongocoelurus та Monolophosaurus. Однак приналежність цих клад до Megalosauroidea недостатньо підтверджується показниками надійності філогенетичних дерев, і цілком можливо, що в майбутніх аналізах їх буде віднесено поза межі Megalosauroidea.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.prehistoric-wildlife.com/species/condorraptor/
2. https://www.deviantart.com/definetilynotpedro/art/Condorraptor-currumilli-737866191
3. https://www.deviantart.com/cisiopurple/art/Condorraptor-701161831
4. https://www.deviantart.com/dinostavros/art/Condorraptor-currumili-1032764328
5. https://x.com/SerpenIllus/status/1126115899101130752
6. https://www.facebook.com/groups/2417144643/posts/10164680580114644/
7. https://www.instagram.com/p/DWy5SYXjHRP/
8. https://en.wikipedia.org/wiki/Condorraptor

The post Condorraptor first appeared on Вимерлий світ.

Paleoteius — вимерлий рід лускатих з пізньокрейдового періоду (маастрихтський ярус) формації Аллен в Аргентині. Рід містить єдиний вид, Paleoteius lakui, відомий за частковим черепом та фрагментами посткраніального скелета.

Paleoteius має очевидну спорідненість із кладою Scincomorpha та, ймовірно, з родиною Xantusiidae, хоча його точні філогенетичні зв’язки різняться залежно від використовуваної методології. Paleoteius є найповнішою знайденою скам’янілістю наземної ящірки пізнього крейдового періоду Південної Америки.

Скам’янілість Paleoteius була виявлена на «ділянці Bonapartenykus» на фермі Арріагада, що являє собою відслонення річкового пісковика формації Аллен, за 70 кілометрів на південь від міста Генерал-Рока в провінції Ріо-Негро, Аргентина. Зразок зберігається в Патагонському музеї природничих наук у Генерал-Році, де він назавжди зареєстрований під номером MPCN-PV-1183. Зразок складається з часткового черепа та скелета, що належать одній особині. Черепний матеріал включає ліву верхню щелепу, лобову кістку, тім’яну кістку, частину виличної кістки, частини квадратної кістки, праву передлобову кістку та різні неідентифіковані фрагменти. Ідентифіковані посткраніальні рештки включають три повні, з’єднані між собою хребці тулуба та ізольований пресакральний хребцевий центр, нижню частину лівої плечової кістки, верхні частини обох стегнових кісток та інші фрагменти.

У 2026 році Федеріко Агнолін (Federico L. Agnolín) та його колеги описали Paleoteius lakui як новий рід і вид ящірки на основі цих скам’янілостей. Вони визначили MPCN-PV-1183 як голотипний екземпляр. Назва роду, Paleoteius, поєднує давньогрецьке слово παλαιός, що означає «старий», із «teius», похідним від слова teyú з мови тупі-гуарані — найпоширенішого місцевого терміна для позначення лускатих у цьому регіоні. Видова назва, lakui, походить від слова laku з мови мапудунгун, що означає «дід».

Paleoteius lakui належить до ряду плазунів Squamata (ящірки та змії). Хоча деякі вчені класифікують його в межах групи Scincomorpha як близького родича родини Xantusiidae (нічні ящірки), аналіз даних на основі молекулярного дерева показує, що він не входить до сучасних сцинкоподібних. Натомість він належить до вимерлої, рано відгалуженої лінії, що існувала від юрського періоду до палеогену. Таке унікальне положення свідчить про те, що в Південній Америці могла існувати раніше невиявлена лінія лускатих.

Довжина нижньої щелепи Paleoteius в цілому становить лише 21,6 мм. За оцінками, довжина тварини від носа до кінчика хвоста становила трохи більше 15 см.

Paleoteius lakui мешкав у низинному середовищі, що складалося з неглибоких річок, мулистих заплав та озер. Ця територія постійно змінювалася між внутрішніми руслами річок та прибережними естуаріями залежно від океанських припливів і відпливів. У цій різноманітній екосистемі Paleoteius виконував роль невеликого наземного мікрохижака. Він займав ці нижчі екологічні ніші поряд із ранніми птахами, невеликим броньованим динозавром Patagopelta та альваресзавридом Bonapartenykus.

Дбайливе збереження кісток черепа без пошкоджень свідчить про те, що Paleoteius був швидко похований у стабільному вологому кліматі. Це вологе середовище дозволило багатьом наземним і прісноводним тваринам процвітати аж до крейдово-палеогенового вимирання.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.researchgate.net/publication/401361155_A_new_late_Cretaceous_squamate_from_Patagonia_sheds_light_on_Gondwanan_diversity
2. https://www.deviantart.com/gabuded/art/Paleoteius-lakui-1338818073
3. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Палеотейю
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Paleoteius

The post Paleoteius first appeared on Вимерлий світ.

Mesetasaurus — рід еолозаврових титанозаврових зауроподів, знайдений у формації Гуїчон (пізня крейда) у департаменті Пайсанду, Уругвай. Рід містить єдиний вид — типовий вид Mesetasaurus protector, відомий за двома добре збереженими хвостовими хребцями. Це другий таксон титанозаврів, відомий з цієї формації, та другий непташиний динозавр, описаний в Уругваї, після сальтазавроїда Udelartitan.

Голотипний матеріал Mesetasaurus складається з двох хвостових хребців, які, ймовірно, відповідають третій та шостій позиціям. Хребці було знайдено у 1980-х роках. Вони зберігаються у колекції скам’янілостей хребетних Університету Республіки в Монтевідео, Уругвай, де вони зареєстровані під кодом FC-DPV 3740. Вчені додатково виділяють більш передній хребець як 3740A, а більш задній — як 3740B.

У 2026 році рештки було описано як представників нового роду та виду титанозаврів. Родова назва Mesetasaurus походить від назви місцевості, де було знайдено скам’янілості, — Месета-де-Артігас. Видова назва protector пов’язана з уругвайським героєм Хосе Гервасіо Артігасом (José Gervasio Artigas), відомого також як «Захисник вільних народів». Поблизу місця знахідки скам’янілостей встановлено його бюст.

Щоб визначити філогенетичні зв’язки Mesetasaurus, вчені включили його до філогенетичного аналізу Переса Морено (Pérez Moreno et al., 2026). Цей аналіз відніс Mesetasaurus до клади Aeolosaurini, яка поділяється на дві менші клади (названі авторами «Клада А» та «Клада Б»).

Mesetasaurus та його сучасник Udelartitan відомі з пізньокрейдяної формації Гічон в Уругваї. Точний вік цієї формації залишається невизначеним. Деякі автори раніше припускали, що вона належить до нижнього крейдового періоду (апт-альб) через схожість із формацією Мігес. Однак формація Мерседес, що лежить вище, датується кампан-маастрихтським періодом верхнього крейдового періоду, що створює значний часовий розрив. Виявлення у цій формації шкаралуп яєць динозаврів, схожих на Sphaerovum, спонукало пізніших дослідників схилятися до думки, що формація Гічон належить до пізнього крейдового періоду. Автори опису Mesetasaurus припустили, що формацію можна датувати ще точніше — до коньякського та маастрихтського етапів, оскільки саме в цей час жили інші еолозаврини.

Серед інших скам’янілостей з формації Гічон — кілька екземплярів Uruguaysuchus, крокодилоподібного, тісно спорідненого з Araripesuchus, а також зуби неідентифікованих ігуанодонтів та тероподів. Молодша за віком формація Асенсіо в Уругваї також містить екземпляри титанозаврів, зокрема центр хвостового хребця, що відноситься до виду Aeolosaurus sp.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Mesetasaurus
2. https://www.sci.news/paleontology/mesetasaurus-protector-14914.html
3. https://www.deviantart.com/angeloraptorex230/art/Mesetasaurus-1359439530
4. https://www.deviantart.com/cisiopurple/art/Mesetasaurus-1355232973
5. https://www.deviantart.com/paleohistoric/art/Perfil-Mesetasaurus-protector-1360936137
6. https://www.reddit.com/r/Paleontology/comments/1urkjuq/new_dinosaur_just_dropped/

The post Mesetasaurus first appeared on Вимерлий світ.

Cicero — вимерлий рід рівноногих раків з родини Archaeoniscidae. Типовим та єдиним видом є Cicero spectabilis. Вид описаний у 2026 році з відкладень раннього крейдяного періоду (аптський ярус) формації Крато в басейні Араріпе на північному сході Бразилії.

Вид і рід описали Даніел Ліма (Daniel Lima), Артур Анкер (Arthur Anker), Сем Хедс (Sam W. Heads) , Еліссон Піньєйру (Allysson P. Pinheiro) та Вільям Сантана (William Santana) в статті, опублікованій у журналі Scientific Reports у 2026 році. Рід Cicero належить до родини Archaeoniscidae підряду Sphaeromatidea і є першим підтвердженим представником цієї родини, знайденим у відкладеннях формації Крато.

Скам’янілості Cicero spectabilis походять із члена Нова-Олінда формації Крато, розташованого в осадовому басейні Арарипі (штат Сеара, Бразилія), і датуються аптським ярусом раннього крейдяного періоду. Голотип, що зберігається під номером MPSC 9701, є вентральним відбитком у пластинчастому вапняку.

Голотип виду добре, що дозволило дослідникам детально проаналізувати морфологічно важливі ознаки тварини. За результатами дослідження, новий рід відрізняється від інших відомих таксонів родини Archaeoniscidae (Archaeoniscus, Ferreniscus та Codoisopus) широким овальним тілом, характерним поділом антен, а також віялоподібною хвостовою структурою, утвореною двогілчастими уроподами з добре відокремленими екзоподитом та ендоподитом, у поєднанні із заокругленим субпрямокутним плеотельсоном, що ніс ряд задніх щетинок.

Виняткова збереженість C. spectabilis дозволила детально оцінити функціонально значущі ознаки та підтвердила інтерпретацію бентосного способу життя на м’яких субстратах з низькою енергією. Тварина, ймовірно, мешкала на дні мілководних озерних водойм.

Знахідка Cicero spectabilis у стратифікованій озерній системі басейну Араріпе, разом з іншими мезозойськими знахідками архаеоніскід-подібних форм, свідчить про те, що деякі лінії, які відносять до Archaeoniscidae, були здатні заселяти різноманітні прісноводні середовища існування протягом раннього крейдяного періоду. Це підтримує гіпотезу про пов’язане з Тетісом розселення предків цих ізопод у прісноводні (озерні) екосистеми Гондвани.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.researchgate.net/publication/410553349_Aptian_archaeoniscid_isopod_from_the_Araripe_Basin_supports_Tethyan-linked_dispersal_into_Gondwanan_lacustrine_systems
2. https://novataxa.blogspot.com/2026/08/cicero.html

The post Cicero first appeared on Вимерлий світ.

Tametara — вимерлий рід пра-змій, відомий із пізньокрейдяних (сантонсько-кампанських) відкладень формації Адамантіна в Бразилії. Рід містить єдиний вид — Tametara mirim, відомий за частковим, збереженим у зчленованому стані, черепом та скелетом. Поряд із Dinilysia, Najash та Sanajeh, Tametara є однією з небагатьох мезозойських змій, що відомі за зчленованими та тривимірними скам’янілостями.

Палеонтологічний матеріал Tametara був виявлений у 2020 році Вільямом Навою (William R. Nava) та Джованною Пайшао (Giovanna M. X. Paixão) на палеонтологічному місці «Хосе Мартін Суарес» (кар’єр Вільяма № 2). Воно являє собою відслонення формації Адамантіна (група Бауру). Ця місцевість розташоване в муніципалітеті Президенте-Пруденте штату Сан-Паулу, Бразилія. Зразок зберігається в Палеонтологічному музеї Марілії, де він зареєстрований під номером MPM 420. Він складається з більшої частини зчленованого тривимірного скелета, включаючи задню частину черепа та нижню щелепу, а також перші 103 хребці хребетного стовпа.

У 2026 році Тіаго Р. Сімоес (Tiago R. Simões) з колегами описали Tametara mirim як новий рід і вид ранніх змій на основі цих скам’янілостей, визначивши MPM 420 як голотип. Родова назва Tametara походить від слова з мови тупі-гуарані, що означає «прикрашений». Вона пов’язана з виразним сагітальним гребенем цього таксону. Видова назва «mirim» — це слово з мови тупі-гуарані, що означає «невеликий за розміром».

Найпомітнішою особливістю Tametara mirim є винятковий рівень збереження черепа, що дозволив дослідникам застосувати високороздільну комп’ютерну томографію (мікро-КТ) для реконструкції головного мозку, черепних нервів і внутрішнього вуха тварини. Це найдетальніша на сьогодні реконструкція будови мозку серед усіх відомих стовбурових змій.

Форма мозку Tametara mirim виявилася відмінною від форми мозку будь-якої іншої відомої як вимерлої, так і сучасної змії. Це свідчить про значно більшу різноманітність будови мозку та, ймовірно, сенсорних здібностей на ранніх етапах еволюції змій, ніж вважалося раніше.

Поєднавши дані про будову мозку з аналізом мікроструктури кісток (метод, що дозволяє визначати спосіб життя тварини за щільністю й товщиною скелета), дослідники дійшли висновку, що Tametara mirim вела риючий спосіб життя.

Кістки даху черепа тварини були потовщені й ущільнені. Ця риса, характерна для тварин, які риють нори «головою вперед», вона незалежно виникала у багатьох лініях риючих ящірок для зміцнення черепа проти навантажень під час риття. Відновлена цифрова модель мозку показала зменшені зорові центри та спрощений передній мозок, що також вказує на підземний спосіб життя з обмеженою роллю зору.

Ці висновки різко контрастують із результатами аналогічного аналізу іншої відомої стовбурової змії — Dinilysia patagonica з Аргентини. Будова її мозку та кісток, навпаки, вказує на наземний, а не риючий спосіб життя.

Понад століття серед палеонтологів точилася дискусія щодо середовища, в якому виникли перші змії: чи заселили вони водне середовище (подібно до вугра), чи жили на поверхні землі серед рослинності, чи перейшли до риючого способу життя під землею, подібно до сучасних сліпунів. Ця дискусія ускладнювалася вкрай обмеженою кількістю відомих скам’янілостей — науці відомо менш як десять скелетів ранніх змій цього періоду.

Порівняння Tametara mirim і Dinilysia patagonica, двох найдавніших змій, будову мозку яких можна вивчити з такою деталізацією, показало, що вже на ранніх етапах еволюції змії не були екологічно однорідними. Замість походження від єдиного предка з одним усталеним способом життя, різні лінії ранніх змій, вочевидь, незалежно освоювали риючий, наземний і, можливо, навіть водний спосіб життя, причому це відбувалося паралельно протягом десятків мільйонів років до появи груп сучасних змій.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.sci.news/paleontology/tametara-mirim-14942.html
2. https://phys.org/news/2026-07-80millionyearold-snake-fossil-lizards-lost.html
3. https://www.nature.com/articles/s41586-026-10809-9
4. https://novataxa.blogspot.com/2026/07/tametara.html
5. https://en.wikipedia.org/wiki/Tametara

The post Tametara first appeared on Вимерлий світ.

Macrogryphosaurus — рід еласмарієвих динозаврів із коньякського ярусу верхнього крейдового періоду, знайдений у формації Сьєрра-Барроса (група Неукен) в Патагонії, Аргентина. Цей рід був описаний Хорхе Кальво (Jorge Calvo) та його колегами у 2007 році, а типовим і єдиним видом є M. gondwanicus.

У травні 1999 року під час польових робіт на озері Марі Менуко в Аргентині (за шістдесят кілометрів на північний захід від Неукена), що проводилися Національним університетом Комауе, було виявлено та вилучено зі землі зчленований, майже повний скелет динозавра. Увагу палеонтологів на нього звернув юнак Рафаель Мояно (Rafael Moyano), який його і знайшов. Спочатку повідомлялося, що він походить із формації Портесуело групи Неукен, проте пізніше місцезнаходження було переглянуто і визначено як формація Сьєрра-Барроса тієї ж геологічної групи. Ця формація датується коньякським віком пізнього крейдового періоду. Завдяки кістковим пластинам на грудній клітці його було ідентифіковано як великий вид орнітопода.

Цей вид був описаний і названий Macrogryphosaurus gondwanicus у 2007 році в роботі, авторами якої були Хорхе Кальво (Jorge O. Calvo), Хуан Порфірі (Juan D. Porfiri) та Фернандо Новас (Fernando E. Novas). Назва роду походить від грецьких слів macro (великий), grypho (загадковий) та saurus (ящірка). Видовий епітет gondwanicus пов’язаний із стародавнім континентом Гондвана. Голотипний зразок, MUCPv-32, складається з практично повного набору хребців, низки ребер, чотирьох мінералізованих грудних пластин, обох сторін грудного поясу та грудини. Вважається, що ця особина була дорослою. Стан збереження скам’янілості доктор Стівен Поропат (Stephen F. Poropat) охарактеризував як «дивовижний».

У подальших дослідженнях до цього виду не було віднесено жодних інших зразків. Однак у 2016 році було опубліковано дослідження щодо MAU-Pv-PH-458 — фрагмента спинної нервової дуги з формації Плоттьє на півночі Аргентини. Ця кістка є найпівнічнішою знахідкою орнітопода в Південній Америці. Не було встановлено, що вона належить Macrogryphosaurus, але зазначено, що вона походить від тварини подібного розміру та анатомії, а також з приблизно того самого географічного та стратиграфічного місця, хоча та жила дещо раніше.

Інші неідентифіковані зразки орнітоподів з Аргентини також вказують на тварин, розміри яких подібні до цього таксону. У 2020 році було опубліковано повний остеологічний опис M. gondwanicus у журналі «Cretaceous Research». У ньому анатомія виду була описана набагато детальніше, а його класифікація та біомеханіка досліджувалися з більш сучасної точки зору. Автори вважали цей рід важливим, оскільки він є найбільшим із відомих видів роду Elasmaria, а також завдяки повноті його решток, що дають уявлення про анатомію цієї групи.

Macrogryphosaurus відомий своїми великими розмірами порівняно з іншими південноамериканськими орнітоподами. За оцінками, його довжина становила близько 6 метрів, хоча єдиний відомий екземпляр, можливо, ще не досяг повної зрілості. Грегорі Пол (Gregory S. Paul) оцінив довжину цього екземпляра в 5 м, а масу тіла — у 300 кг. Таким чином, це найбільший вид південноамериканських орнітопод, що не належить до гадрозавридів, та найбільший вид еласмарій. Наближаючись за розмірами до багатьох більш похідних ігуанодонтових орнітопод, він, порівняно з цими похідними таксонами, має набагато витонченішу та легшу будову.

Однією з найбільш відмічених особливостей цього таксону є його мінералізовані грудні пластини, які також називають міжреберними пластинами. Це низка пластин уздовж боків тулуба, спільна для кількох інших птахотазових, таких як Talenkauen, Thescelosaurus та Hypsilophodon. Разом із зрощеною, схожою на пташину грудиною, його короткий тулуб, ймовірно, мав досить жорстку будову. Це, поряд із відносно подовженою шиєю та хвостом, схожим на хвіст целурозаврів, надавало йому досить унікальної форми порівняно з тими, що задокументовані в інших птахотазових динозаврів.

Скам’янілості

Джерела

1. https://stephenporopat.weebly.com/blog/macrogryphosaurus-the-big-enigmatic-lizard
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Macrogryphosaurus
3. https://www.deviantart.com/gonzaleztorresdaniel/art/Macrogryphosaurus-gondwanicus-998733238
4. https://www.deviantart.com/angeloraptorex230/art/Macrogryphosaurus-1322423399
5. https://www.deviantart.com/cisiopurple/art/Macrogryphosaurus-760166078
6. https://www.deviantart.com/angeloraptorex230/art/Tierra-de-Gigantes-1338351586
7. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/Born-to-run-Elasmarian-ornithopods-905638195
8. https://dinopedia.fandom.com/wiki/Macrogryphosaurus

The post Macrogryphosaurus first appeared on Вимерлий світ.

Shakajlura — вимерлий рід паракрокодиломорфів, знайдений у формації Чанарес в Аргентині, що датується середнім та пізнім тріасом (ладинський та карнійський віки). Рід містить єдиний вид — Shakajlura riojanensis, відомий з часткового черепа та фрагментарного скелета.

Палеонтологічний матеріал із Шакаджури було виявлено під час польових досліджень восени 2017 та 2018 років у місцевості Кампо-Кордова-Норте формації Чаньярес (басейн Ісчігуаласто-Вілла-Уніон) у Національному парку Талампая в провінції Ла-Ріоха на північному заході Аргентини. Ці гірські шари відносяться до зони сбору Tarjadia. Скам’янілості були препаровані в Музеї Ла-Плати, після чого були внесені до колекції палеонтології хребетних Регіонального центру наукових досліджень та технологічного трансферу (CRILAR-Pv) під номером CRILAR-Pv 572. Зразок складається з різних розчленованих фрагментів черепа та посткраніального скелета.

У 2026 році Аріель Карділло (Ariel F. Cardillo) з колегами на основі цих викопних решток описали Shakajlura riojanensis як новий рід і вид паракрокодиломорфів. Вони визначили CRILAR-Pv 572 як голотипний екземпляр. Родова назва Shakajlura походить від слів мови какан shakaj і lura, що означають відповідно «благословенний» і «ящірка». Видова назва riojanensis вказує на аргентинську провінцію, з якої було зібрано голотип.

Щоб перевірити спорідненість та філогенетичні зв’язки Shakajlura, вчені включили рід до оновленої версії філогенетичної матриці (Desojo & Rauhut, 2024). За допомогою методу припущеного зважування Shakajlura було віднесено до ранньовідгалужених представників псевдозухієвої клади Paracrocodylomorpha у невирішеній політомії, поза межами груп Poposauroidea та Loricata. Приблизно сучасний Luperosuchus, який за розмірами та зовнішнім виглядом схожий на Shakajlura, був віднесений до базальних лорікатових.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.deviantart.com/nogain98/art/Shakajlura-riojanensis-1342949594
2. https://x.com/Toyotamaphimea/status/2073062249221251402
3. https://x.com/PaleontologieFr/status/2070949338876977288
4. https://x.com/ThePalAss/status/2064760971034235154
5. https://en.wikipedia.org/wiki/Shakajlura

The post Shakajlura first appeared on Вимерлий світ.

Dasyatis manuelcamposi — вимерлий вид хрящових риб родини хвостоколових (Dasyatidae), відомий лише за викопними рештками зубів з відкладень верхнього міоцену Чилі. Вид був описаний у 2025 році групою чилійських та іноземних палеоіхтіологів на чолі з Хайме Вільяфанья (Jaime A. Villafaña).

Dasyatis manuelcamposi належить до роду Dasyatis (хвостоколи) родини Dasyatidae, ряду хвостоколоподібних (Myliobatiformes) надряду Batomorphi (скатоподібні). Вид описаний у статті «Diving into the Past: A New Assemblage of Neogene elasmobranch Microfossils from the eastern Pacific of South America», опублікованій у журналі Papers in Palaeontology.

Разом із Dasyatis manuelcamposi у тій самій статті було описано новий рід і вид пилконосих акул Pochitaserra patriciacanalae — цей вид отримав широку медійну увагу через те, що його родова назва є алюзією на персонажа Почіту з манги та аніме «Chainsaw Man» .

Вид відомий за голотипом — зубом самиці (екземпляр PDE356a) — та паратипом, також зубом самиці (PDE356b). Дослідники повідомили про 19 таксонів пластинчастозябрових риб верхнього міоцену формації Баія-Інглеса, серед яких п’ять визначено на рівні виду, сім — на рівні роду, три — на рівні родини і чотири — на рівні надряду. Серед інших знахідок цього дослідження — перша знахідка роду Sympterygia для Америки, перший запис Dipturus для неогену та перша згадка Rhinobatos для неогену Південної Америки, а також перше визначення гігантської акули Cetorhinus maximus для Південної Америки та леопардової акули Triakis semifasciata в будь-якій точці світу.

Видова назва manuelcamposi дана на честь чилійського рибалки Мануеля Кампоса (Manuel Campos Dıaz), який підтримував наукову діяльність дослідників і сприяв їхній роботі в регіоні.

Викопні рештки походять з формації Баія-Інглеса (Bahía Inglesa Formation) в регіоні Атакама, Чилі — одного з найважливіших місцезнаходжень скам’янілостей хрящових риб на тихоокеанському узбережжі Південної Америки. Матеріал зібраний у місцевості Econssa, в комуні Кальдера, з відкладень верхнього міоцену віком приблизно 7 мільйонів років. Для виявлення дрібних (менших за 1 см) зубів хрящових риб дослідники обробили понад 300 кг осадових порід — це найбільша на сьогодні кількість зібраних і описаних мікрозалишків хрящових риб з чилійських місцезнаходжень.

Dasyatis manuelcamposi — перший викопний вид цього роду, зареєстрований для неогену Південної Америки. Новий вид характеризується поєднанням таких ознак: нерегулярний поперечний гребінь, що розділяє лабіальну (губну) та лінгвальну (язикову) поверхні коронки зуба; перпендикулярні виступи різного розміру, що прикрашають поперечний гребінь і межу лінгвальної поверхні коронки; лабіальна поверхня коронки, сильно орнаментована зернистістю (гранулами), із виразно заглибленою медіальною ділянкою; в оклюзійному вигляді лабіальний козирок трохи опуклий, у профільному вигляді лабіальна поверхня коронки слабко увігнута.

Рід Dasyatis включає скатів, які й сьогодні поширені у морях помірних та тропічних широт, однак сучасні представники роду відсутні біля узбережжя Чилі, що робить знахідку D. manuelcamposi важливою для реконструкції історії поширення групи в тихоокеанському регіоні Південної Америки.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.researchgate.net/publication/397374795_Diving_into_the_past_a_new_assemblage_of_Neogene_elasmobranch_microfossils_from_the_eastern_Pacific_of_South_America
2. https://shark-references.com/species/view/Dasyatis-manuelcamposi
3. https://novataxa.blogspot.com/2025/11/pochitaserra.html
4. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Dasyatis_manuelcamposi

The post Dasyatis manuelcamposi first appeared on Вимерлий світ.