Eschatornis — вимерлий рід фороракосових з пізнього плейстоцену північно-східної Бразилії. Рід включає єдиний вид — Eschatornis aterradora, відомий за фрагментом лівого тибіотарсуса, основної кістки гомілки птахів. Це перша знахідка фороракосу пізнього плейстоцену, вік якої було безпосередньо визначено за допомогою радіовуглецевого датування. Він становить, приблизно, 25 326–25 733 років до сьогодення. Це, можливо, розширює межі відомих знахідок фороракосових у плейстоцені.

Голотипний екземпляр Eschatornis, MCL-A-1.795, був виявлений і зібраний Кастором Картелле (Cástor Cartelle) в печері Тока-дос-Оссос у формації Каатінга в штаті Баїя, Бразилія. Скам’янілість складається з неповної дистальної (нижньої) половини лівого тибіотарсуса. У 2008 році бразильський орнітолог Геркулано Альваренга (Herculano Alvarenga) та його колеги попередньо віднесли її до невизначеного виду родини Cathartidae.

У 2026 році бразильський палеонтолог Віктор Уго Мачадо (Victor Hugo M. Machado) разом із колегами переописали цю скам’янілість як новий рід і вид псілоптеринових фороракосових — Eschatornis aterradora. Назва роду, Eschatornis, походить від грецького слова ἔσχατος (éschatos, «останній») та латинського слова ornis, що означає «птах», оскільки цей таксон, ймовірно, є найпізнішим із відомих на момент опису фороракосових. Латинізована назва виду, aterradora, походить від слова, що означає «жахливий» у португальській та іспанській мовах. Вона є відсиланням до народної назви фороракосових — «жахливі птахи».

За оцінками, вага голотипу Eschatornis становила приблизно 6,1 кг або менше, виходячи з мінімального обхвату тибіотарсуса. За розмірами він схожий на спорідненого Psilopterus. Знайдена кістка є відносно більшою і міцнішою, ніж тибіотарсус каріам, найближчих сучасних родичів вимерлих фороракосових. Морфологія тибіотарсуса відповідає морфології родини Phorusrhacidae, особливо нагадуючи форму відносно невеликих підродин Psilopterinae та Mesembriornithinae.

Під час дослідження у 2026 році було відзначено, що деякі ознаки дистального кінця тибіотарсуса, які спочатку використовувалися для її попередньої ідентифікації як представника Cathartidae, також зустрічаються у фороракосових. Серед них, зокрема, супратендінальний місток має похилий вигляд, хоча й у меншій мірі, ніж у Psilopterus, а також овальний отвір у розгинальній борозні. Медіальний край цієї борозни прямий, як у Psilopterus. Латеральний мищелок, суглобовий кістковий виступ на проксимальному кінці гомілково-ступневої кістки, заокруглений, на відміну від катартидів. У них він більше виступає вгору. Медіальний епікондиль тибіотарсуса довгий і орієнтований у вертикальному напрямку, як у Patagornis, і розташований ближче до проксимального кінця та простягається до центру більше, ніж у Psilopterus та каріам.

Автори опису Eschatornis провели пряме радіовуглецеве датування голотипу, використовуючи зразок біоапатиту (природний мінеральний компонент кістки). Це дозволило отримати оцінку віку в 25 326–25 733 каліброваних років до сьогодення. Це є першим випадком прямого датування викопного фороракосу, що, як вважається, належить до пізнього плейстоцену. Такий вік надає вагому підтримку твердженню про те, що псилоптеринові фороракосові існували майже до самого кінця цієї епохи. На відміну від цього, інші потенційні зразки фороракосів з пізнього плейстоцену з Уругваю були датовані опосередковано на основі знайдених поблизу скам’янілостей або максимального віку відкладень.

Скам’янілості в печері Тока-дос-Оссос, включаючи голотип Eschatornis, ймовірно, були перенесені та відкладені потоками води з улоговин, а не утворилися в результаті поступового накопичення з плином часу. Ізотопний склад вуглецю, визначений за голотипом, вказує на те, що Eschatornis мешкав у саванному середовищі, багатому на C3-рослини. Eschatornis, ймовірно, займав нішу мезохижака у своєму біомі, полюючи на дрібніших тварин, щоб уникнути конкуренції з більшими верхівковими хижаками.

Серед вимерлих ссавців, виявлених у печері Тока-дос-Оссос, — великий хоботний Notiomastodon, шаблезубий кіт Smilodon, різні види наземних лінивців, цингулати Pampatherium і Glyptodon, великих токсодонтидних нотунгулатів Toxodon і Trigonodops, великого літоптерна Xenorhinotherium, конеподібних Equus neogeus і Hippidion, верблюдоподібних Palaeolama і Hemiauchenia, вимерлого тапіра Tapirus cristatellus, великого гризуна Neochoerus та великих кажанів-вампірів Desmodus draculae. Серед скам’янілостей сучасних ссавців, виявлених у печері Тока-дос-Оссос, — пума, ягуар, оцелот, пекарі Dicotyles tajacu, білохвостий олень, Subulo gouazoubira, бразильський трисмуговий броненосець, кенду (Coendou), капібара, нутрія, лонтра довгохвоста, смугастий свинорилий скунс, велетенський мурахоїд, американський таманду та ревун (Alouatta).

Скам’янілості

Джерела

1. https://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1002/spp2.70080
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Eschatornis
3. https://novataxa.blogspot.com/2026/06/eschatornis.html

The post Eschatornis first appeared on Вимерлий світ.

Antusuchus — рід нотозухієвих крокодилоподібних з крейдяного періоду. Типовим і єдиним на сьогодні видом є Antusuchus rionegrinus, який мешкав на території сучасної Аргентини.

Antusuchus був виявлений у формації Канделерос групою вчених з CONICET (Національної ради з наукових і технічних досліджень) у палеонтологічному районі Ла-Буїтрера поблизу місця знахідки скам’янілостей Ла-П’єдра-Сола. Було знайдено два екземпляри: зчленований череп із добре збереженою нижньою щелепою (голотип, MPCA PV 1294) та середня й задня частини черепа (MPCA PV 1295).

Родова назва походить від поєднання слова «анту» з мови мапуче, що означає «сонце», та латинізованого грецького слова «suchus», яке позначає Собека — єгипетського бога, пов’язаного з крокодилами. Видова назва походить від назви провінції Ріо-Негро в Аргентині, де було знайдено скам’янілості. У сукупності біноміальна назва приблизно перекладається як «сонячний крокодил з провінції Ріо-Негро».

Antusuchus можна відрізнити від інших пеірозаврів і вважати його діагностичним родом та видом на основі унікального поєднання ознак, зокрема коротка морда, подовжена піднебінна западина, що прилягає до верхньощелепного зубного ряду, палицеподібна вилична перемичка, виражений сагітальний гребінь.

Гіпертрофований третій зуб верхньої щелепи та загальний зифодонтний прикус свідчать про те, що A. rionegrinus харчувався м’ясом.

Незрозуміло чи було відомі екземпляри Antusuchus повністю дорослими чи лише підлітками. Однак наявний матеріал свідчить про те, що це, ймовірно, був найменший з усіх відомих на сьогодні пеірозавридів. Довжину черепа оцінюють приблизно в 11,5 см. Це становить лише приблизно 20–40 % від довжини черепів інших пеірозавридів, яка зазвичай коливається в межах 30–50 см. Навіть у раніше найменшого відомого пеірозаврида, Montealtosuchus, довжина черепа приблизно вдвічі перевищує довжину черепа відомих екземплярів Antusuchus. Загалом це більше відповідає розмірам тіла, порівнянним із уругвайзухідами, а не з іншими пеірозавридами.

Згідно з результатами філогенетичного аналізу, Antusuchus є найдавнішим і найпримітивнішим представником родини Peirosauridae. Він відділився від цієї групи ще до Hamadasuchus.

Вчені описують Antusuchus як проміжну ланку між класичними пеірозавридами та іншими нотозухіями. Наприклад, загальний контур морди та пропорції черепа більше нагадують представників родини Uruguaysuchidae, ніж похідних пеірозавридів. Проте той факт, що філогенетичний аналіз послідовно визначає Antusuchus раннім представником родини Peirosauridae, може свідчити про те, що ця група спочатку мала набагато більшу різноманітність форм черепа, ніж можна було б припустити на основі пізніших форм. Це припущення можуть підтверджувати деякі недостатньо вивчені таксони, такі як Pehuenchesuchus та Araripesuchus rattoides, яких також можна трактувати як ранніх пеірозавридів. Розмір Antusuchus, схоже, також був ближчим до ранніх нотосухіїв та уругвайсухідів, причому його череп становив лише половину розміру раніше відомого найменшого пеірозаврида Montealtosuchus. Той факт, що Antusuchus походить із сеноману Патагонії, ще більше підтверджує гіпотезу про те, що пеірозавриди вже були широко поширені по всій Гондвані до розпаду цього континенту на Південну Америку та Африку.[1]

Скам’янілості Antusuchus були виявлені в місцевості Ла-Буїтрера у формації Канделерос, що датується сеноманом. Серед представників фауни Ла-Буїтрери того ж періоду були целурозавроїдні тероподи, зокрема Alnashetri (альварезаврид) та Buitreraptor (уненлагін).

Antusuchus є одним із численних відомих крокодиломорфів із формації Канделерос, які займали різноманітні екологічні ніші. Antusuchus вважається хижаком, що мав лезоподібні зуби із зазубреними краями. Araripesuchus manzanensis, у свою чергу, вважається дурофагом завдяки своїм опуклим щокам з плоскими поверхнями, на яких розташовані виступи, що роблять їх ідеальними для подрібнення твердої їжі. Водночас інший вид Araripesuchus, Araripesuchus buitreraensis, здається, був скоріше універсалом. Йому бракувало специфічних пристосувань чи до м’ясоїдства, чи до дурофагії. Виявлення двох особин Antusuchus у безпосередній близькості також може свідчити про те, що, подібно до деяких уругвайзухідів, зокрема Araripesuchus, Antusuchus міг бути соціальною твариною, яка, ймовірно, жила групами.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/08912963.2026.2683112
2. https://dinopedia.fandom.com/wiki/Antusuchus
3. https://en.wikipedia.org/wiki/Antusuchus
4. https://paleonerdish.wordpress.com/2026/06/19/antusuchus-rionegrinus-a-predator-in-the-kokorkom-desert/
5. https://www.reddit.com/r/Paleontology/comments/1ubfrlc/new_crocodile_species_identified_antusuchus/
6. https://novataxa.blogspot.com/2026/06/antusuchus.html

The post Antusuchus first appeared on Вимерлий світ.

Cartelles — вимерлий рід мавп Нового Світу. Скам’янілості цього виду були знайдені в штаті Баїя (Бразилія) у печерах Тока-да-Боа-Віста і спочатку були описані як належні до іншого вимерлого роду родини Atelidae — Protopithecus.

Cartelles був дуже великою мавпою і вважається найбільшим представником своєї родини, що коли-небудь існував. Він досягав ваги до 24 кг. На відміну від більшості сучасних мавп Нового Світу, Cartelles, ймовірно, проводив значну частину часу на землі, хоча в пересуванні по деревах він був таким же вправним, як і його менші сучасні родичі. Він жив ще 15 000 років тому.

Скам’янілості Cartelles були виявлені у 1992 році й спочатку віднесені до роду Protopithecus. Однак подальше повторне дослідження його скелета виявило чимало характерних особливостей черепа та посткраніальних кісток. Особливості черепа вказують на те, що найближчими живими родичами цього виду є ревуни (Alouatta) , і його вважають представником підродини Alouattinae. Однак невідомо, чи міг Cartelles ревіти, як сучасні родичі.

Рід було названо на честь палеонтолога Кастора Картелле (Cástor Cartelle), який описав оригінальний викопний матеріал.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.researchgate.net/publication/259095340_A_closer_look_at_the_Protopithecus_fossil_assemblages_New_genus_and_species_from_Bahia_Brazil
2. https://revistapesquisa.fapesp.br/en/supermonkey-americas/
3. https://www.deviantart.com/hodarinundu/art/Cartelles-695368900
4. https://x.com/felipecapoccia/status/1880406439405252810
5. https://www.deviantart.com/hodarinundu/art/Cartelles-Counterattack-875960315
6. https://x.com/JoschuaKnuppe/status/2051108132760256842
7. https://www.paleozoobr.com/primatas-primates
8. https://en.wikipedia.org/wiki/Cartelles

The post Cartelles first appeared on Вимерлий світ.

Silescelida — вимерлий рід еукрокоподних архозавроподібних, відомий із середньотріасової (ладиній) надпослідовності Санта-Марія в Бразилії. Рід містить єдиний вид — Silescelida acristata, про який відомо з фрагментарного скелета. Філогенетичні аналізи вказують на спорідненість Silescelida з родиною Euparkeriidae, яка до цього була не відома у Південній Америці.

Скам’янілості роду Silescelida були виявлені на ділянці Посто в послідовності Піньейрус-Чініка, що входить до надпослідовності Санта-Марія (басейн Парана). Ці відслонення розташовані на території державного парку «Кварта-Колонія» в муніципалітеті Дона-Франсіска штату Ріу-Гранді-ду-Сул, Бразилія, і відносяться до зони Dinodontosaurus Assemblage. Зразок зберігається в Музеї науки і техніки Папського католицького університету Ріо-Гранде-ду-Сул (PUCRS). Тут він зареєстрований як зразок MCP 4186-PV. Скам’янілість складається з лівої лопатки, правої клубової кістки та лівої стегнової кістки, знайдених разом. З огляду на їхній порівнянний розмір, ймовірно, всі вони належали одній особині. У якийсь момент після його виявлення проксимальний кінець стегнової кістки, на якому був викарбуваний кодовий номер зразка, загубився. В результаті дані про його походження були недоступні аж до його повторного виявлення у 2022 році, більш ніж через 20 років.

У 2026 році Маурісіо Гарсія (Maurício S. Garcia) та його колеги на основі цих скам’янілостей описали Silescelida acristata як новий рід і вид архозавроформних евкрокоподів, що відокремилися на ранньому етапі еволюції. Вчені визначили MCP 4186-PV як голотипний екземпляр. Назва роду, Silescelida, поєднує латинське слово siles, що означає «тиша», з грецьким словом skelēs, що означає «задня нога», натякаючи на втрату цієї частини голотипу та його довгий час невідоме походження. Видова назва acristata поєднує латинський префікс a-, що означає «без», з латинським cristāta, що означає «гребінь». Це вказує на характерну відсутність виступу на стегновій кістці для прикріплення м’яза caudofemoralis.

Щоб перевірити спорідненість та взаємозв’язки роду Silescelida, вчені включили його до оновленої версії філогенетичної матриці Сенгупти (Sengupta et al., 2024). Чіткість їхніх результатів варіювалася залежно від того, які таксони були включені, причому деякі версії давали великі, невирішені політомії. Silescelida була віднесена до клади, що включає Halazhaisuchus та німецький Marcianosuchus. Вони всі демонструють анатомічні ознаки, порівнянні з південноафриканською Euparkeria, яка була віднесена до наступної дивергентної клади поряд з китайським Wangisuchus tzeyii, разом утворюючи родину Euparkeriidae. Це робить Silescelida першим ранньовідгалуженим еукрокоподом, знайденим у тріасі Бразилії. Усі інші архозавроморфи з цього регіону належать до більш похідної клади, що включає Proterochampsia та Archosauria. Це також перший таксон, схожий на Euparkeriidae, знайдений у Південній Америці.

Скам’янілості

Джерела

1. https://novataxa.blogspot.com/2026/06/silescelida.html
2. https://www.facebook.com/paleozoobr/posts/bem-vindo-à-família-paleozoobr-silescelida-acristata-fragmentos-do-esqueleto-fos/1657663959117839/
3. https://en.wikipedia.org/wiki/Silescelida
4. https://www.nature.com/articles/s41598-026-53740-9

The post Silescelida first appeared on Вимерлий світ.

Gondwananectes — вимерлий рід плезіозавроїдних плезіозаврів, знайдений у формації Кеуїта (середньоюрський період, байокський ярус) у Чилі. Рід містить єдиний вид — Gondwananectes osvaldoi, представлений частковим скелетом.

Скам’янілості Gondwananectes були виявлені Освальдо Рохасом (Osvaldo Rojas), який зібрав їх разом із командою палеонтологів у 2014 році. Кістки були знайдені на ділянці «Охо-Опаче», що являє собою відслонення формації Кеуїта. Це місце розташоване за 10 кілометрів на захід від міста Калама в регіоні Антофагаста на півночі Чилі. Зразок був знайдений у вигляді декількох розкиданих фрагментів, які були передані до Музею природної та культурної історії пустелі Атакама в Чилі (MUHNCAL). Тут він зараз зберігається під номером MUHNCAL.20173.

У 2020 році Родріго Отеро (Rodrigo A. Otero) з колегами опублікували попередній звіт про цей зразок, зазначивши, що це перший плезіозавр середньоюрського віку, знайдений у цьому регіоні. На підставі ймовірних тазових кісток, що мають очевидну схожість із кістками німецького роду Lindwurmia ранньоюрського періоду, вони визначили його як можливого представника родини Rhomaleosauridae. Додаткова підготовка, проведена Отеро в період з кінця 2024 до початку 2025 року, дозволила краще вивчити матеріал і виявила, що ці «тазові кістки» насправді були частиною грудного поясу. Повна підготовка показала, що збережений матеріал складається з декількох зчленованих шийних хребців та частин грудних і спинних хребців, декількох ребер і гастралій, частини грудного поясу (коракоїдів і лопаток), а також сильно пошкоджених кісток, які можуть бути частиною клубової кістки.

У 2026 році Отеро з співавторами описали Gondwananectes osvaldoi як новий рід і вид ранніх плезіозавроїдних плезіозаврів на основі цих скам’янілостей, визначивши MUHNCAL.20173 як голотипний екземпляр. Назва роду, Gondwananectes, поєднує «Гондвана», стародавній південний суперконтинент, з грецьким словом nēktēs (поширений суфікс у назвах плезіозаврів), що означає «плавець». Видова назва, osvaldoi, вшановує Освальдо Рохаса, першовідкривача голотипу та директора MUHNCAL.

Збережені зчленовані шийні та спинні хребці мають довжину близько 30 сантиметрів. Виходячи з передбачуваної морфології тазового пояса, довжина тулуба, ймовірно, становила 60 см. Розмір плечової кістки вказує на довжину передньої кінцівки 60–70 см. На основі порівнянь з близькоспорідненими плезіозавроїдами, Gondwananectes, ймовірно, мав близько 29–39 шийних хребців та 20–23 спинних хребців. У сукупності загальна довжина тіла, ймовірно, становила від 1,5 до 2 м. Виходячи з певного ступеня зрощення хребців у голотипі, на момент смерті це була не надто молода тварина. Ймовірно, це був підліток, що наближався до зрілості.

Щоб перевірити спорідненість та філогенетичні зв’язки Gondwananectes, вчені включили його до оновленої версії філогенетичної матриці О’Гормана (O’Gorman et al., 2024). Цей набір даних визначив Gondwananectes як представника клади плезіозаврів Plesiosauroidea, що відгалузилася після Franconiasaurus, як сестринський таксон до більш похідної клади Cryptoclidia.

Скам’янілості

Джерела

1. https://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1002/spp2.70068
2. https://x.com/HildoBifrons/status/2031077994916176188
3. https://www.deviantart.com/cisiopurple/art/Gondwananectes-1309709054
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Gondwananectes
5. https://novataxa.blogspot.com/2026/06/gondwananectes.html

The post Gondwananectes first appeared on Вимерлий світ.

Patagoniaemys — вимерлий рід стовбурових черепах, відомий із пізнього крейдяного періоду (кампан-маастрихт) центральної Патагонії, Аргентина. Рід включає два види: типовий вид Patagoniaemys gasparinae, названий у 2011 році, та другий вид Patagoniaemys aeschyli, названий у 2026 році. Це відносно велика черепаха з овальним панциром, що мала велику потиличну виїмку та численні ямки й борозенки на поверхні.

Типовий екземпляр P. gasparinae представлений фрагментами черепа та кількома елементами посткраніального скелета, зокрема майже повним хребетним стовпом. Ці скам’янілості було знайдено між селами Бахада-Морено та Бахада-дель-Діабло на пагорбі Буїтре-Чіко в провінції Чубут, Аргентина. Їх було вилучено з відслонень формації Ла-Колонія. Пізніше було виявлено кілька інших майже повних скам’янілостей Patagoniaemys, що зробило цей рід найповнішою мейоланіформовою черепахою крейдяного періоду, відомою на суперконтиненті Гондвана.

Рід Patagoniaemys був вперше описаний Джуліаною Стерлі (Juliana Sterli) та Марсело С. де ла Фуенте (Marcelo S. de la Fuente) у 2011 році. Назва роду походить від місця відкриття цього таксону — Патагонії — та грецького слова «emys», що означає «черепаха». Видова назва присвячена Зулмі Гаспаріні (Zulma Gasparini), палеонтологині з Музею Ла-Плати в Аргентині.

Другий вид роду Patagoniaemys був знайдений у місцевості Серро-Куадрадо формації Лос-Аламітос у провінції Ріо-Негро, Аргентина. Відомі рештки включають частини панцира, хребетного стовпа, черепа та плечової кістки. Вид описаний Агноліном (Agnolin) з колегами у 2026 році. Видова назва aeschyli посилається на Есхіла, давньогрецького письменника, якого, як кажуть, вбила черепаха, скинута орлом, який помилково прийняв його лису голову за камінь, придатний для розбиття панцира.

Patagoniaemys — це відносно великий рід черепах, у виду P. gasparinae довжина панцира становить 70 сантиметрів, а у виду P. aeschyli — до 80 см. Череп і панцир представників цього роду прикрашені ямками та нерівними борозенками. Панцир мав овальну форму та велику потиличну виїмку, що нагадує загальну морфологію Mongolochelys efremovi. Вид Patagoniaemys відрізняється від Otwayemys наявністю ребер, вигнутих уперед та іншими ознаками.

У своєму філогенетичному аналізі 2011 року вчені визначили Patagoniaemys як сестринський таксон до Otwayemys у кладі, до якого також входить Mongolochelys. Сестринською кладою цієї групи є родина Meiolaniidae.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Patagoniaemys
2. https://novataxa.blogspot.com/2026/06/patagoniaemys.html
3. https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/02724634.2025.2554253
4. https://mitoblogos.blogspot.com/2011/01/evolucao-213-patagoniaemys-gasparinae.html

The post Patagoniaemys first appeared on Вимерлий світ.

Kank — вимерлий рід паравіанових динозаврів з родини Unenlagiidae, знайдений у формації Чоррільо (Chorrillo) пізнього крейдяного періоду (маастрихтський ярус) на південному заході Патагонії, Аргентина. Рід включає лише один вид — Kank australis, відомий за фрагментарними рештками.

Рештки Kank були виявлені у формації Чоррільо маастрихтського віку («місцезнаходження Monotreme»), розташованій на південному заході Патагонії, Аргентина. Голотипний екземпляр — MPM-PV-23106-A — складається з одного хребця. У тому ж місці, що й голотип, було знайдено три фаланги стопи та п’ять зубів. Декілька інших решток із цієї формації можуть належати Kank, зокрема дорсальний хребцевий центр, який спочатку ідентифікували як належний мегараптору, кіготь та окремі зуби. Відкриття Kank робить його першим представником родини Unenlagiidae, зареєстрованим у формації Чоррільо, і є важливим для заповнення прогалини між представниками цієї родини з найпівнічніших частин Патагонії, такими як Austroraptor з формації Аллен, та можливим представником родини Unenlagiidae Imperobator з формації Сноу-Хілл-Айленд в Антарктиді.

Назва роду Kank походить від імені «старшої Реї», яка, згідно з міфологією народу аонікенк, створила сузір’я Чойолс (Південний Хрест). Видова назва australis — це латинське слово, що означає «з півдня», і вказує на географічний регіон, де було виявлено цей вид.

Kank — це середньорозмірний представник родини Unenlagiidae, кістки якого за розмірами схожі на кістки Neuquenraptor. Масу останнього оцінюють у 27 кілограмів.

Зуби Kank невеликі, вигнуті в апікальному напрямку та не мають зазубрин. Зуби верхньої щелепи прямі і не мають язикової кривизни. Вони також мають орієнтовані в апікобазальному напрямку канавки, що оточують бічні борозенки, і не мають зазубрених гребенів. Мезіальні гребені зубів нижньої щелепи обмежуються апікальною третиною коронки, як це спостерігається у Austroraptor. Подібно до Buitreraptor, зуби верхньої щелепи стиснуті в лабіолінгвальному напрямку, якщо дивитися на них у поперечному перерізі.

Формація Чоррільо, з якої походить Kank, характеризується переважно болотним середовищем, що включало як наземні, так і прісноводні умови. Скам’янілості Kank були знайдені разом із численними рештками риб. Серед інших динозаврів цієї формації — мегарапторид Maip, титанозавр Nullotitan, еласмарій Isasicursor, а також неідентифіковані скам’янілості паранкілозаврів і ноазавридів. Серед інших викопних тварин — крокодиломорф пеірозаврид Kostensuchus та ссавці (однопрохідний Patagorhynchus та терій Patagomaia).

Скам’янілості

Джерела

1. https://novataxa.blogspot.com/2026/05/kank.html
2. https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/02724634.2026.2656456
3. https://www.sci.news/paleontology/kank-australis-14804.html
4. https://naked-science.ru/article/paleontology/v-argentine-nashli-kosti/amp
5. https://www.totaldino.com/dino/_kank
6. https://www.deviantart.com/gabuded/art/Kank-australis-1339561484
7. https://www.deviantart.com/angeloraptorex230/art/Kank-australis-1339256707
8. https://www.deviantart.com/cisiopurple/art/Kank-1338621896

The post Kank first appeared on Вимерлий світ.

Colhuehuapisuchus — вимерлий рід нотозухій родини пейрозаврид, відомий із формації Лаго-Колхуе-Уапі пізнього крейдяного періоду в Аргентині. До нього входить єдиний вид — Colhuehuapisuchus lunai. Відомий за єдиним переднім кінцем нижньої щелепи.

Голотип — UNPSJB-PV 961, передня третина пари нижніх щелеп, довжиною від 74 до 78 міліметрів.

У 2019 році Ламанна (Lamanna) з колегами назвали типовий вид Colhuehuapisuchus lunai на основі голотипу. Назва роду походить від озера Колуе-Уапі. Назва виду вшановує пам’ять палеонтолога Марсело Луни (Marcelo Luna).

Матеріал голотипу було знайдено на острові Ефемераль (45°35′52″ південної широти, 68°37′20″ західної довготи) поблизу південно-східного берега озера Кольуе-Уапі, приблизно за 35 км на схід від міста Сармієнто, у південній частині провінції Чубут, у басейні затоки Сан-Хорхе, у центральній Патагонії, Аргентина.

Визначено чотири аутапоморфії. Симфіз нижніх щелеп поперечно ширший, ніж у всіх інших пейрозаврів. Нижні щелепи не звужуються поперечно навколо сьомого зуба. Перший і другий зуби нахилені майже горизонтально вперед. У першого зуба передній і задній ріжучі краї розташовані на гребені, що відходить від основної частини коронки зуба, відокремленому від неї борозенкою.

Colhuehuapisuchus був віднесений до родини Peirosauridae, хоча й без точного кладистичного аналізу.

Передня частина нижньої щелепи пропорційно ширша в поперечному напрямку, ніж у всіх інших відомих пейрозавридів, а зуби були зіфодонтними та псевдогетеродонтними. Припускається, що Colhuehuapisuchus, як і всі інші пейрозавриди, мешкав у напівпустельних середовищах. Це наймолодший пейрозаврид, відомий на сьогодні з викопних знахідок, а також найпівденніший представник цієї родини, що розширює межі їхнього геологічного ареалу в крейдяному періоді. Він, ймовірно, був схожий за розмірами на Kostensuchus і мав довжину 3–4 метри.

Скам’янілості

Джерела

1. https://novataxa.blogspot.com/2020/04/colhuehuapisuchus.html
2. https://www.researchgate.net/publication/335207377_A_New_Peirosaurid_Crocodyliform_from_the_Upper_Cretaceous_Lago_Colhue_Huapi_Formation_of_Central_Patagonia_Argentina
3. https://uk.wikipedia.org/wiki/Colhuehuapisuchus_lunai
4. https://nl.wikipedia.org/wiki/Colhuehuapisuchus
5. https://en.wikipedia.org/wiki/Colhuehuapisuchus
6. https://www.deviantart.com/gabuded/art/Colhuehuapisuchus-lunai-1333161074

The post Colhuehuapisuchus first appeared on Вимерлий світ.

Alamitophis — рід вимерлих змій із родини Madtsoiidae, які мешкали в Південній Америці та Австралії в період від пізнього крейдового до раннього еоценового періоду.

Описано три види. Типовий вид Alamitophis argentinus був описаний у 1986 році, а його генотиповим зразком став MACN-RN 27 — серія хребців. Цей вид жив у пізньому крейдяному періоді і відомий за скам’янілостями, знайденими у формаціях Ла-Колонія та Лос-Аламітос в Аргентині. A. elongatus також відомий з пізнього крейдяного періоду Аргентини за скам’янілостями у формації Аллен.

A. tingamarra була описана у 2005 році, а її голотипом став QMF 19729 — хребець. Вид названий на честь фауни Тінгамарра з місця знахідок скам’янілостей Мургон у штаті Квінсленд, Австралія. A. tingamarra жив у ранньому еоцені. У місці знахідок скам’янілостей Мургон також були знайдені скам’янілості споріднених видів Patagoniophis та Madtsoia.

Можливо, представники родини Madtsoiidae були живородними, а не яйцекладними, оскільки більшість сучасних змій, що мешкають у подібних прохолодних умовах високих широт, є живородними. Скам’янілості мадцоїдів часто знаходять у прісноводних відкладах. Однак, судячи з усього, вони не були повністю водними (можливо, як і багато наземних змій, вони плавали або шукали їжу на берегах струмків чи озер).

Alamitophis tingamarra найближче споріднений з іншими видами роду Alamitophis, що мешкали в Патагонії у пізньому крейдяному періоді. Alamitophis також споріднений із більш відомими Yurlunggur та Wonambi naracoortensis — більшими зміями, що мешкали в Австралії у міоцені та плейстоцені.

Наприкінці крейдового періоду та на початку кайнозою Південна Америка й Австралія були з’єднані між собою через Антарктиду як залишки колишнього суперконтиненту Гондвана. Це пояснює наявність на обох континентах Alamitophis та його родичів.

Скам’янілості

Джерела

1. https://australian.museum/learn/australia-over-time/extinct-animals/alamitophis-tingamarra/
2. https://nl.wikipedia.org/wiki/Alamitophis
3. https://en.wikipedia.org/wiki/Alamitophis
4. https://www.researchgate.net/publication/265208974_Australia’s_oldest_known_snakes_Patagoniophis_Alamitophis_and_cf_Madtsoia_Squamata_Madtsoiidae_from_the_Eocene_of_Queensland
5. https://www.deviantart.com/gabuded/art/Alamitophis-argentinus-1336842184
6. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/Super-sized-snakes-Madtsoiids-870223284

The post Alamitophis first appeared on Вимерлий світ.

Saltenia — вимерлий рід жаб. У 1988 році Р. Л. Керролл (R. L. Carroll) відніс його до родини Pipidae, а в 2005 році це повторили А. М. Баес і Т. Гаррісон (A. M. Báez & T. Harrison). Вважається, що єдиний описаний вид, Saltenia ibanezi, мешкав у Південній Америці в пізньому крейдяному періоді.

Saltenia — це невелика безхвоста жаба з вісьмома пресакральними хребцями, цілком ймовірно процельними; з трьома парами вільних ребер; уростилем, зрощеним із сакральним хребцем із помірно розширеними кінцями; плечовим поясом, цілком ймовірно дугоподібним, із паличкоподібним коракоїдом і ключицею, зігнутою вперед; череп довший, ніж ширший, квадратна кістка розташована на лінії, що лежить попереду лінії суглобових виступів, лобо-тім’яні кістки зрощені, а квадрато-вилична кістка нормально розвинена.

Рід Saltenia вважається базальним представником роду Pipidae, яка на сьогодні представлена африканськими родами Silurana та Xenopus. Однак його місце в родині Pipidae досі залишається спірним, частково через поганий стан збереження. Це не дозволяє достовірно оцінити багато
ознак, які використовувалися в аналізах парсимонії сучасних та вимерлих представників роду Pipidae.

Найближчими сучасними родичами цього виду є жаби роду Silurana. Скам’янілості Saltenia були знайдені в аргентинській формації Лас-Куртиембрес, що датується кампанським віком.

Скам’янілості

Джерела

1. http://ameghiniana.org.ar/index.php/ameghiniana/article/view/1094
2. https://www.researchgate.net/publication/260774313_A_vertebrate_assemblage_of_Las_Curtiembres_Formation_Upper_Cretaceous_of_northwestern_Argentina
3. https://dinopedia.fandom.com/wiki/Saltenia
4. http://rocek.gli.cas.cz/Reprints/AmphBiol3.pdf
5. http://www.amphibiatree.org/sites/amphibiatree.org/files/TruebBaez2006_Cordicephalus.pdf
6. https://en.wikipedia.org/wiki/Saltenia
7. https://www.instagram.com/p/DYiYAgXjND3/
8. https://www.deviantart.com/gabuded/art/Saltenia-ibanezi-1335044017

The post Saltenia first appeared on Вимерлий світ.