Meterchen — вимерлий рід гусей з родини качкові (Anatidae), що існував у бурдигальському віці міоцену в Новій Зеландії. Типовий та єдиний вид — Meterchen luti.

Рід описала міжнародна команда палеонтологів під керівництвом Алана Теннісона (Alan J. D. Tennyson) у статті, опублікованій у журналі Historical Biology в 2026 році. Дослідники переглянули таксономічний статус 11 ізольованих викопних кісток, які раніше відносили до гусей (Anserinae) з відкладень Сент-Батанс. Розширений порівняльний морфологічний аналіз показав, що чотири зразки належать до виду Miotadorna sanctibathansi, а п’ять — імовірно великому представнику родини качкових, можливо Notochen bannockburnensis. Решта — одна, можливо дві кістки — виявилися представниками невідомого раніше виду розміром із невелику гуску. Він і був описаний як новий рід і вид Meterchen luti.

Родове ім’я Meterchen у перекладі з давньогрецької означає «мама-гуска», а видова назва luti — «болотяний» латиною. Отже, це біноміальне ім’я пов’язане з дитячим віршиком про маму-гуску, в якому мама-гуска піднімається з болота.

Рештки виду походять із відкладень раннього–середнього міоцену району Сент-Батанс, Отаго. Вони утворилися на берегах давнього озера Манугерікія близько 14–19 мільйонів років тому. Вік місцезнаходження є предметом дискусії. Раніше його відносили до раннього міоцену (бурдигальський ярус, ~19–16 млн років тому), однак пізніші дослідження припускають дещо молодший вік — одразу після позначки 14 млн років тому.

Відклади Сент-Батанс відомі як одне з найбагатших у світі джерел міоценових викопних решток і дають унікальне уявлення про давню біорізноманітність Зеландії. У часи існування Meterchen luti на берегах озера Манугерікія мешкали крокодили, черепахи, наметникові, ранні родичі кажанів, а також предки моа та ківі, поряд із багатим різноманіттям водоплавних птахів — качок і гусей. На сьогодні з цих відкладень описано десять унікальних видів водоплавних птахів.

Meterchen luti не є близьким родичем нещодавно вимерлих гігантських нелітаючих гусей Cnemiornis, ендемічних для Нової Зеландії. Дослідники не виявили жодних кісток із чіткою спорідненістю до підродини Cereopsinae серед матеріалу зі Сент-Батанс. Це суперечить попередній гіпотезі про тривалу історію цереопсин у Зеландії, яка нібито сягала щонайменше раннього–середнього міоцену.

Натомість отримані дані узгоджуються з сучасними оцінками молекулярного часу дивергенції. Згідно з ними, предки роду Cnemiornis прибули до Зеландії лише в пізньому міоцені — приблизно 7 мільйонів років тому, тобто значно пізніше, ніж вважалося раніше.

Дослідження дедалі частіше свідчать про те, що протягом усієї історії Зеландії відбувалися значні зміни у біологічному складі фауни. Хоча предки Meterchen, безсумнівно, з’явилися в Зеландії раніше, ніж 14 мільйонів років тому, жоден з їхніх нащадків не вижив. Натомість предки гігантських гусей роду Cnemiornis заселили ці землі набагато пізніше, але їхні нащадки вимерли незабаром після появи людей через надмірне полювання та хижацтво. Відносно недавня еволюція Cnemiornis є яскравим прикладом швидких морфологічних змін, які можуть відбуватися за короткий проміжок часу на островах. Заввишки у один метр і вагою до 18 кг це були найбільші гуси у світі.

Відкриття Meterchen luti разом з іншими нещодавніми генетичними даними свідчить про те, що походження авіфауни Нової Зеландії було складнішим і мінливішим, ніж вважалося раніше. Воно включало неодноразові заселення, вимирання та швидку острівну еволюцію.

Джерела

1. https://novataxa.blogspot.com/2026/03/meterchen.html
2. https://theconversation.com/meet-the-old-mother-goose-from-nzs-subtropical-prehistoric-past-271722
3. https://doi.org/10.1080/08912963.2025.2601236
4. https://novataxa.blogspot.com/2026/03/meterchen.html

The post Meterchen first appeared on Вимерлий світ.

Cnemiornis — вимерлий рід гусеподібних птахів родини качкових (Anatidae). Був поширений в Новій Зеландії та вимер після появи людей. Включає два види: С. gracilis мешкав на Північному острові, С. calcitrans — на Південному острові.

Ця гуска була розміром з деяких невеликих моа. Вид з Північного острова мав масу тіла 15 кг, тоді як вид з Південного острова досягав 18 кг. Це значно перевищує масу канадської казарки (Branta canadensis) та тасманійських гусей (Cereopsis novaehollandiae). Cnemiornis були нелітаючими, з значно зменшеною перетинкою між пальцями ніг — це пристосування до наземного способу життя, подібне до того, що має гавайська казарка (Branta sandvicensis). Зазвичай їх вважають найближчими родичами австралійського гусака з Кейп-Баррен (Cereopsis novaehollandiae).

Вони ніколи не були особливо поширеними, і, як і багато інших великих ендемічних видів Нової Зеландії, страждали від полювання з боку полінезійських поселенців, а також хижацтва щодо їхніх яєць та пташенят з боку полінезійського пацюка (Rattus exulans, супроводжував поселенців) та собак. Cnemiornis вимерли ще до прибуття європейських поселенців. Маорійська назва гуски Північного острова (C. gracilis) — «тарепо».

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/New_Zealand_goose
2. https://uk.wikipedia.org/wiki/Cnemiornis
3. https://collections.tepapa.govt.nz/object/710929
4. https://uchytel.com/ua/cnemiornis
5. https://www.reddit.com/r/pleistocene/comments/1q99zdi/a_south_island_goose_cnemiornis_calcitrans_stands/

The post Cnemiornis first appeared on Вимерлий світ.

Tujiaaspis — це вимерлий рід еугалеаспідиформів, групи броньованих безщелепних риб, знайдений у формації Хуйсіншао в Китаї. До цього роду входить один вид — Tujiaaspis vividus, який жив 436 мільйонів років тому, у теліхійському віці силурійського періоду.

Довжиною близько 7 см, Tujiaaspis був захищений кістковим щитком на голові, вкритим мережею сенсорних каналів. Він також мав пару вентролатеральних плавців — видовжених плавців, що простягалися вздовж поверхні тіла від зябер до основи хвоста, які, ймовірно, допомагали йому пасивно створювати підйомну силу. Tujiaaspis — перший галеаспід, відомий за збереженими у зчленованими стані зразками. Він став доказом того, що ці тварини мали вентролатеральні плавці, які, можливо, були попередниками парних грудних і черевних кінцівок у гнатостомів. За життя Tujiaaspis, ймовірно, був активним плавцем, що мешкав у прибережному середовищі, багатому на поживні речовини.

Вид Tujiaaspis vividus був описаний у 2022 році на основі знахідок із формації Хуйсіншао в Китаї, що датуються середньо-пізнім теліхійським віком силуру, приблизно 436 мільйонів років тому. Відомі три майже повні зчленовані екземпляри, знайдені у двох місцевостях: у повіті Сюшань муніципалітету Чунцін та у повіті Баоцзин провінції Хунань. Це робить Tujiaaspis першим відомим галеаспідом із добре збереженим тілом. Tujiaaspis було віднесено до лагерштетту Чунцін — місця з добре озбереженими скам’янілостями у формації Хуйсіншао.

Родова назва походить від назви народу туцзя — етнічної меншини, яка мешкає в районах знахідок, у поєднанні з терміном aspis (ἀσπίς), що в перекладі з давньогрецької означає «щит». Видовий епітет vividus у перекладі з латинської означає «жвавий».

Довжина Tujiaaspis становила близько 7 см. Передня половина його тіла була вкрита сплощеним, приблизно трикутним кістковим щитком. Цей щиток мав складну мережу сенсорних каналів і закінчувався двома парами виступів — роговими та внутрішніми роговими відростками, розташованими відповідно з боків та посередині. Середній спинний отвір у передній частині головового щитка був видовженим у поздовжньому напрямку й сягав аж до середини очних ямок. Тіло було видовженим і сплощеним з черевного боку, його ширина становила близько 13 мм, а висота — 4 мм у найширшому місці, де воно з’єднувалося з голововим щитком. Тулуб звужувався у напрямку до хвоста.

Два трикутні непарні спинні плавці з’єднувалися біля основи, поблизу головового щитка. Вони, як припускають, утворювали єдиний складний плавець. Третій, більш похилий спинний плавець, розташовувався біля основи хвоста. Луски на всіх трьох плавцях були розташовані за схемою, схожою на розташування променів плавців. Гіпоцеркальний хвіст був приблизно симетричним, на відміну від інших галеаспідів, таких як Foxaspis. Хоча він зберігся неповністю, край хвоста вказує на наявність щонайменше шести рядів борозен, вкритих шкірними лусками, аналогічних променям плавців. Вони, ймовірно, були з’єднані плавцевою перетинкою.

Подовжені парні плавці, які називаються вентролатеральними плавцями, простягалися вздовж тіла від зябрової ділянки до основи нижньої лопаті хвостового плавця. Вони підтримувалися V-подібними скелетними елементами та вкриті рядом паралельних лусок. Моделювання методом обчислювальної гідродинаміки показало, що ці плавці пасивно створювали підйомну силу, перенаправляючи потік води до черевної поверхні. Це, на думку дослідників, можна порівняти з гідрокрилами.

Tujiaaspis належав до галеаспідів — вимерлої групи броньованих безщелепних риб. Він класифікується в ряді Eugaleaspidiformes на підставі таких синапоморфій, як поздовжня овальна форма серединного спинного отвору та наявність рогоподібних і внутрішніх рогоподібних відростків на задній частині головного щитка. Вважається, що його найближчим родичем є Miaojiaaspis, з яким він утворює родину Tujiaaspidae, що характеризується особливостями будови сенсорних каналів. Tujiaaspis відрізнявся від Miaojiaaspis трикутною формою головового щитка, більш розгалуженою мережею сенсорних каналів та більш видовженим серединним спинним отвором. Філогенетичні дослідження розміщують цю родину у невизначеній політомії в основі Eugaleaspidiformes, поряд із Shuyuidae та більшою кладою, що включає «кластер еугалеаспідів».

Вентролатеральні плавці у Tujiaaspis порівнювали з подібними гребенеподібними структурами у анаспідів, телодонтів та остеостраків, причому останні мають диференційовані грудні плавці. Дослідники, які відкрили Tujiaaspis, висунули гіпотезу, що вентролатеральні плавці у галеаспідів та остеостраків є гомологічними і що вони є предковими для обох груп парних кінцівок у щелепних. Згідно з цією гіпотезою, грудні плавці з’явилися першими в результаті спеціалізації передньої частини плавцевої складки, про що свідчать остеостраки. Пізніше, у гнатостомів, решта вентролатеральних плавців, ймовірно, обмежилися областю таза, що призвело до утворення черевних плавців. Обидві пари плавців згодом розвинули суглобове з’єднання, оскільки їхня роль змінилася з пасивного створення підйомної сили на активний рух.

Вентролатеральні плавці також відомі у роду Miaojiaaspis і простежуються за малюнком лусок у більш примітивному роді Xihaiaspis. Це дозволяє припустити, що вони були спільними для всіх галеаспідів.

Аналіз видів Tujiaaspis та Foxaspis, показав, що галеаспіди, ймовірно, були відносно швидкими та активними плавцями. Це суперечить попереднім гіпотезам про те, що для такого способу життя був необхідний хвіст з гетероцеркальними відростками.

У формації Хуйсіншао збереглося прибережне середовище з притоками прісної води, розташоване в шельфовому басейні Янцзиського моря, периферійного моря Циньлінського океану. Хімічне вивітрювання, ймовірно, призвело до утворення середовища, багатого на поживні речовини, що сприяло підвищенню біологічної продуктивності під час відкладення лагерштетте Чунцін. Поряд із Tujiaaspis тут збереглися його родич Miaojiaaspis та більш похідний еугалеаспоїдний вид Yongdongaspis. Інший зразок галеаспоїда, тимчасово названий IVPP 26669, відомий з того самого місцезнаходження, що й голотип Tujiaaspis. Серед інших відомих хребетних з цієї формації — плакодерм Xiushanosteus та хрящова риба Shenacanthus. Вони мешкали в одному середовищі з морськими скорпіонами, такими як Hunanopterus (раніше вважався видом роду Hughmilleria), та різними філокаридними ракоподібними.

Скам’янілості

Джерела

1. https://novataxa.blogspot.com/2022/10/tujiaaspis.html
2. https://www.sci.news/paleontology/tujiaaspis-vividus-11240.html
3. https://elementy.ru/novosti_nauki/434025/Pantsirnoe_beschelyustnoe_tutszyaaspis_prolivaet_svet_na_proiskhozhdenie_konechnostey_pozvonochnykh
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Tujiaaspis

The post Tujiaaspis first appeared on Вимерлий світ.

Zhengheornis — вимерлий рід базальних авіалів, знайдений у формації Наньюань у Китаї, що датується пізньою юрою (кімеридж — титон). Цей рід містить лише один вид — Zhengheornis buyu, відомий за частковим скелетом зі слідами пір’я, що зберігся на плиті та контрплиті.

Скам’янілість Zhengheornis була виявлена під час польових досліджень у березні–квітні 2024 року в відслоненнях формації Наньюань («шар 6») поблизу села Ян’юань у повіті Чженхе, провінція Фуцзянь, Китай. Зразок зберігається в Інституті палеонтології хребетних та палеоантропології (IVPP), де він зареєстрований під номером IVPP V34168. Він складається з частково зчленованого скелета зі слідами пір’я, збереженого у вигляді плити та контрплити. Відомий матеріал включає значну частину хребетного стовпа після шийного відділу, частину таза, а також значну частину передніх і задніх кінцівок, більша частина яких збереглася у вигляді відбитків.

У 2026 році Мін Ван (Min Wang) з колегами на основі цих скам’янілостей описали Zhengheornis buyu як новий рід і вид раннього авіального динозавра. Екземпляр IVPP V34168 був визначений як голотип. Родова назва Zhengheornis поєднує в собі згадку про місце знахідки єдиного відомого екземпляра в повіті Чженхе та грецьке слово ornis, що означає «птах». Видова назва buyu — це слово з мандаринської мови, що означає «несподіваний». Вона вказує на характерну морфологію таза та хвоста цього виду.

Zhengheornis розміщується на дуже базальному рівні в групі Avialae, у філогенетичному дереві — безпосередньо вище за Archaeopteryx. Їхня клада утворює сестринську групу до Anchiornithinae, до якої було віднесено Fujianvenator. Це свідчить про те, що ці два таксони не є ідентичними. Baminornis, який має пігостиль, займає вищу позицію в генеалогічному дереві.

Те, що Zhengheornis належить до Avialae, підтверджується синапоморфією — спільною новою ознакою, що полягає у наявності перехідної точки в хвості, розташованої перед сьомим хребцем. Позиція вище Archaeopteryx підтверджується наявністю другої плеснової кістки, яка не простягається далі основи трохлеї четвертої плеснової кістки, а також нижнього кінця плечової кістки, ширина якого становить менше половини ширини її діафізу.

У ході дослідження також було встановлено, що Zhengheornis buyu є найменшим з відомих науці авіалів з довгим хвостом.

Його вага, за оцінками, становила від 74 до 163 грамів, а довжина — близько 20 сантиметрів. Довжина його стегнової кістки становила лише 63 % від довжини стегнової кістки M. zhaoianus, якого раніше вважали одним із найменших відомих динозаврів. Він був приблизно на 10 % меншим за нещодавно описаний чиказький екземпляр Archaeopteryx.

Його мініатюрні розміри свідчать про те, що деякі ранні динозаври з лінії птахів зазнали зменшення розмірів тіла набагато швидше, ніж вважалося раніше. Це сталось, ймовірно, у процесі адаптації до нових екологічних ніш, таких як деревне середовище існування та активний політ.

Щоб визначити спосіб життя Zhengheornis, автори опису провели морфометричний аналіз пропорцій. З нього з’ясувалося, що ці пропорції займали проміжне положення між Enantiornithes та Ornithuromorpha. Першу групу вони вважали мешканцями дерев, а другу — мешканцями землі. На останнє вказували короткий і високий перший палець, коротка гомілкова кістка та досить короткі кігті. Пристосуванням для сидіння на дереві могла бути коротка гомілкова кістка. Загалом Zhengheornis не був надто спеціалізованим, що відповідає його базальному філогенетичному положенню.

У описовій статті значну увагу приділено еволюції хвоста. Вважається, що в пізньому юрському періоді та на початку крейдового періоду птахи замінили свої оригінальні довгі костяні хвости на короткі пігостилі, але протягом багатьох мільйонів років обидві форми існували паралельно, як це спостерігається у фауні Чженхе. Jeholornis доводить, що хвости також могли подовжуватися. Явні проміжні форми до 2026 року були рідкісними, тоді як ембріологічні дослідження показали, що лише кілька точкових мутацій або запалення було достатньо, щоб хребці зрослися. Тому було висунуто припущення, що укорочення хвоста могло відбутися в результаті раптового еволюційного стрибка. Автори опису вважають Zhengheornis остаточним спростуванням цієї гіпотези.

Поступова зміна викликала питання про те, у чому полягала перевага такого скорочення. Пігостиль ще не сформувався, але довжина хвоста вже зменшувалася — найсильніше серед усіх видів юрського періоду, у яких ще не спостерігалося зрощення останніх хребців. Такий скорочений хвіст є легшим і зміщує центр ваги вперед. Завдяки меншій кількості суглобів жорсткість хвоста збільшується, а отже, і стабільність. Коротший хвіст також зменшує ефект важеля для вертикального руху, наприклад, для роботи хвостового віяла як повітряного гальма, що, у свою чергу, покращує стабільність і маневреність.

Подовжені шеврони та суглобові виступи відсутні. Це робить хвіст більш гнучким. У будь-якому разі, ці зміни передували формуванню пігостилю.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.ecns.cn/m/cns-wire/2026-07-03/detail-ihffyeqp1386377.shtml
2. https://www.iflscience.com/a-new-species-of-jurassic-dinosaur-reveals-how-their-long-tails-turned-into-birds-feathered-flight-control-83977
3. https://www.totaldino.com/dino/zhengheornis
4. https://www.science.org/doi/10.1126/sciadv.aeb5202
5. https://x.com/GUIPREHISTORIC/status/2073498845661511763
6. https://nl.wikipedia.org/wiki/Zhengheornis
7. https://en.wikipedia.org/wiki/Zhengheornis
8. https://novataxa.blogspot.com/2026/07/zhengheornis.html

The post Zhengheornis first appeared on Вимерлий світ.

Dasyatis manuelcamposi — вимерлий вид хрящових риб родини хвостоколових (Dasyatidae), відомий лише за викопними рештками зубів з відкладень верхнього міоцену Чилі. Вид був описаний у 2025 році групою чилійських та іноземних палеоіхтіологів на чолі з Хайме Вільяфанья (Jaime A. Villafaña).

Dasyatis manuelcamposi належить до роду Dasyatis (хвостоколи) родини Dasyatidae, ряду хвостоколоподібних (Myliobatiformes) надряду Batomorphi (скатоподібні). Вид описаний у статті «Diving into the Past: A New Assemblage of Neogene elasmobranch Microfossils from the eastern Pacific of South America», опублікованій у журналі Papers in Palaeontology.

Разом із Dasyatis manuelcamposi у тій самій статті було описано новий рід і вид пилконосих акул Pochitaserra patriciacanalae — цей вид отримав широку медійну увагу через те, що його родова назва є алюзією на персонажа Почіту з манги та аніме «Chainsaw Man» .

Вид відомий за голотипом — зубом самиці (екземпляр PDE356a) — та паратипом, також зубом самиці (PDE356b). Дослідники повідомили про 19 таксонів пластинчастозябрових риб верхнього міоцену формації Баія-Інглеса, серед яких п’ять визначено на рівні виду, сім — на рівні роду, три — на рівні родини і чотири — на рівні надряду. Серед інших знахідок цього дослідження — перша знахідка роду Sympterygia для Америки, перший запис Dipturus для неогену та перша згадка Rhinobatos для неогену Південної Америки, а також перше визначення гігантської акули Cetorhinus maximus для Південної Америки та леопардової акули Triakis semifasciata в будь-якій точці світу.

Видова назва manuelcamposi дана на честь чилійського рибалки Мануеля Кампоса (Manuel Campos Dıaz), який підтримував наукову діяльність дослідників і сприяв їхній роботі в регіоні.

Викопні рештки походять з формації Баія-Інглеса (Bahía Inglesa Formation) в регіоні Атакама, Чилі — одного з найважливіших місцезнаходжень скам’янілостей хрящових риб на тихоокеанському узбережжі Південної Америки. Матеріал зібраний у місцевості Econssa, в комуні Кальдера, з відкладень верхнього міоцену віком приблизно 7 мільйонів років. Для виявлення дрібних (менших за 1 см) зубів хрящових риб дослідники обробили понад 300 кг осадових порід — це найбільша на сьогодні кількість зібраних і описаних мікрозалишків хрящових риб з чилійських місцезнаходжень.

Dasyatis manuelcamposi — перший викопний вид цього роду, зареєстрований для неогену Південної Америки. Новий вид характеризується поєднанням таких ознак: нерегулярний поперечний гребінь, що розділяє лабіальну (губну) та лінгвальну (язикову) поверхні коронки зуба; перпендикулярні виступи різного розміру, що прикрашають поперечний гребінь і межу лінгвальної поверхні коронки; лабіальна поверхня коронки, сильно орнаментована зернистістю (гранулами), із виразно заглибленою медіальною ділянкою; в оклюзійному вигляді лабіальний козирок трохи опуклий, у профільному вигляді лабіальна поверхня коронки слабко увігнута.

Рід Dasyatis включає скатів, які й сьогодні поширені у морях помірних та тропічних широт, однак сучасні представники роду відсутні біля узбережжя Чилі, що робить знахідку D. manuelcamposi важливою для реконструкції історії поширення групи в тихоокеанському регіоні Південної Америки.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.researchgate.net/publication/397374795_Diving_into_the_past_a_new_assemblage_of_Neogene_elasmobranch_microfossils_from_the_eastern_Pacific_of_South_America
2. https://shark-references.com/species/view/Dasyatis-manuelcamposi
3. https://novataxa.blogspot.com/2025/11/pochitaserra.html
4. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Dasyatis_manuelcamposi

The post Dasyatis manuelcamposi first appeared on Вимерлий світ.

Pochitaserra — вимерлий рід пилконосих акул із родини Pristiophoridae. Він був виявлений у формації Баїя-Інглеса в Чилі, а названий на честь персонажа Почіти з манги «Chainsaw Man» авторства Тацукі Фудзімото (Tatsuki Fujimoto). Це монотипний таксон, представлений типовим видом Pochitaserra patriciacanalae.

Рештки виду виявила міжнародна команда палеонтологів під час дослідження мікрофауни акул і скатів у секторі Econssa формації Баїя-Інглеса поблизу міста Кальдера в регіоні Атакама (Чилі). Ця формація містить відкладення, які датуються періодом від середнього міоцену до раннього плейстоцену. Дослідники обробили близько 300 кілограмів осадових порід і виявили понад 241 мікроскопічну викопну рештку, що належали щонайменше 19 видам риб. Серед цих знахідок було дев’ять зубів — вісім передніх і один бічний (латеральний) — які й лягли в основу опису нового роду та виду. Вважається, що відкладення, в якому знайдено Pochitaserra, належить до пізнього міоцену і має вік щонайменше 7 мільйонів років.

Разом з Pochitaserra patriciacanalae у цій же роботі описано інший новий вид — вимерлого ската Dasyatis manuelcamposi.

Назва роду Pochitaserra походить від імені персонажа Почіти з манги «Chainsaw Man» авторства Тацукі Фудзімото. Цю назву було обрано через те, що як у пилконосих акул, так і у цього персонажа подовжені морди, схожі на пилки. За словами співавтора дослідження, доктора Мартіна Чавеса (Martín F. Chávez-Hoffmeister), наукового директора Центру досліджень довкілля та людини Атакама (CIHDE), команда прагнула створити «назву, яку легко запам’ятати і яка водночас поєднує науку із сучасною культурою».

Видовий епітет patriciacanalae присвячено пам’яті чилійської палеонтологині Патрісії Каналес (Patricia Canales), яка брала участь у дослідженні. Вона відома роботами з вивчення морських викопних решток, а також дослідженнями льодовикової фауни на археологічних пам’ятках, зокрема на стоянці Пілауко-Бахо поблизу міста Осорно.

Pochitaserra, ймовірно, була дрібною акулою. Пилконосі акули мають довге, дещо сплюснуте тіло з парою спинних, грудних і черевних плавців. Хвостовий плавець має форму пера, гетероцеркальний. Очі дуже великі.

Місцева фауна представлена як вимерлими, так і сучасними родами та видами, які зараз не зустрічаються разом. Найчастіше палеонтологи знаходили акулу Galeorhinus galeus — типового мешканця теплих шельфових вод Чилі. Другим за поширеністю є Raja sp., який нині відсутній у прибережних водах обох Америк. Зникнення цього роду може вказувати на більшу екологічну вразливість скатів порівняно з акулами. Клімат Еконси було реконструйовано як тропічний або субтропічний, дно було мулистим або піщаним. Переважання донної фауни відрізняє місцеву свиту від інших знахідок Байя-Інглеса, які представлені переважно пелагічними відкладами.

Скам’янілості

Джерела

1. https://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1002/spp2.70043
2. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Почитасерра
3. https://en.wikipedia.org/wiki/Pochitaserra
4. https://animecorner.me/pochitaserra-patriciacanalae-a-sawshark-named-after-pochita/
5. https://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1002/spp2.70043
6. https://www.researchgate.net/publication/397374795_Diving_into_the_past_a_new_assemblage_of_Neogene_elasmobranch_microfossils_from_the_eastern_Pacific_of_South_America
7. https://www.tokyoweekender.com/entertainment/anime-and-manga/scientists-name-shark-fossil-after-chainsaw-mans-pochita/

The post Pochitaserra first appeared on Вимерлий світ.

Eopinacosaurus — вимерлий рід броньованих динозаврів з родини анкілозавридів, знайдений у формації Баян-Мандаху (Китай) та формації Джадокхта (Монголія), що відносяться до пізнього крейдового періоду (кампанський вік). Рід включає єдиний вид — Eopinacosaurus mephistocephalus, який спочатку був віднесений до сучасного йому роду Pinacosaurus.

У 1996 році бельгійсько-китайська експедиція виявила великий, збережений у зчленованому вигляді скелет у формації Баян-Мандаху в Китаї. У 1999 році Паскаль Годефруа (Pascal Godefroit) та його колеги назвали цей екземпляр, зареєстрований під номером IMM 96BM3/1, новим видом роду Pinacosaurus — P. mephistocephalus. Видова назва є скороченням від «Мефістофель» та грецького слова κεφαλή (kephalè) — «голова», що пов’язано з «диявольськими» рогами на лускатих кістках. У 2010 році Грегорі Пол (Gregory S. Paul) висунув припущення, що P. mephistocephalus є молодшим синонімом P. grangeri. У 2012 році Роберт Хілл (Robert Hill) визнав цей вид дійсним, ґрунтуючись на «вторинних шкірних» (лускатих) рогах та особливостях ніздрів. Вікторія Арбур (Victoria Arbour) та Майкл Бернс (Michael Burns) підтвердили дійсність цього виду.

У 2026 році Пол Пенкальскі (Paul Penkalski) переніс P. mephistocephalus до нового роду — Eopinacosaurus.

Зразок MPC-D 100/1337a також було віднесено до роду Eopinacosaurus. Його було знайдено в 1998 році японсько-монгольською експедицією на родовищі Тугрікін-Шірех у формації Джадохта в Монголії. Він складається зі скелета з черепом. Кістки пронизані тунелями, зробленими личинками жуків.

Дорослий Eopinacosaurus досягав у довжину близько п’яти метрів і важив дві тонни. Довжина молодого голотипу, за оцінками, становила три метри.

У 1999 році Годефруа вказав на низку відмінностей від Pinacosaurus grangeri. Дві пари отворів ведуть до порожнин у передщелепних кістках. Отвір, який вважається порожниною для сольової залози, спрямований вперед. Як верхні, так і нижні передщелепні отвори значно менші за «отвір залози». Ніздрі видно лише у вигляді зверху. Очні ямки мають круглу форму, їхня висота дорівнює довжині, і вони спрямовані вбік. Передщелепна кістка не має верхньої задньої гілки, яка простягається між верхньощелепною кісткою та носовою кісткою. Слізна кістка має квадратний профіль. Тім’яна кістка значно коротша за лобову кістку. Посторбітальна кістка має широку гілку, спрямовану до скроневої та лобової кісток. На лобовій та скроневій кістках є глибоке заглиблення. Лопатка відносно коротка та міцна, її нижня ширина становить 36 % від довжини, з добре розвиненим акроміальним відростком. Дельтопекторальний гребінь плечової кістки добре розвинений, простягається далі за середину діафіза. Верхня суглобова поверхня променевої кістки сильно розширена як у поперечному напрямку, так і з передньої частини до задньої.

У 2014 році Арбур представила інший аналіз. Вона відкинула думку про те, що P. mephistocephalus мав більш округлу голову. Справжньою відмінністю вона вважала те, що у P. grangeri на носовому щитку є виїмка трохи вище внутрішнього носового отвору, тоді як у P. mephistocephalus її немає. Крім того, існувала помітна відмінність, на честь якої й було названо другий вид, — його лускаті роги простягаються набагато далі назад, за край верхівки черепа, завдяки чому їхні кінці утворюють найширшу частину черепа, а не очні ямки. Останньою відмінністю є те, що у P. grangeri спостерігається чітке звуження черепної коробки на рівні слізних кісток, безпосередньо перед очницями, чого у P. mephistocephalus немає.

У 2026 році Пенкальський здебільшого приєднався до Арбур. У Eopinacosaurus лускаті роги більш тонкі та значно довші. Вони виступають далеко за межі верхівки черепа і в поперечному напрямку простягаються за лінію очниць. Броньові пластини на морді, капутегули, є окремими, відокремленими структурами, що не зрослися в єдину гладку пластину. Однак це може бути наслідком молодого віку голотипу. Безпосередньо перед очима, на рівні слізних кісток, череп сильно звужується, замість того щоб плавно переходити у морду. Виїмка у верхньому краї внутрішнього отвору носової порожнини відсутня. Знову ж таки, це може бути ознакою статевої зрілості. Також за очницями череп звужується над посторбітальними кістками.

Eopinacosaurus вважається представником підродини Ankylosaurinae, хоча філогенетичні аналізи, в яких він фігурував (як «Pinacosaurus» mephistocephalus) з моменту його опису, розміщували його на різних позиціях у межах клади та стосовно типового виду роду Pinacosaurus — P. grangeri. У 2023 році Рейвен (Raven) та його колеги встановили, що він відгалужується безпосередньо перед P. grangeri. Однак пізніші розширення та модифікації цієї матриці визначили обидва види Pinacosaurus як сестринські таксони.

У своєму кладистичному аналізі Пенкальскі визначив, що Eopinacosaurus займає більш базальну позицію. Це, на його думку, було переконливим аргументом на користь виділення окремого роду.

Скам’янілості

Джерела

1. https://nl.wikipedia.org/wiki/Eopinacosaurus
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Eopinacosaurus
3. https://www.deviantart.com/cisiopurple/art/Eopinacosaurus-862819116
4. https://www.deviantart.com/angeloraptorex230/art/Eopinacosaurus-1338876806
5. https://www.deviantart.com/paleohistoric/art/Perfil-Eopinacosaurus-mephistocephalus-1337208892
6. https://www.deviantart.com/nogain98/art/Eopinacosaurus-1333329030
7. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Эопинакозавр
8. https://www.totaldino.com/dino/eopinacosaurus

The post Eopinacosaurus first appeared on Вимерлий світ.

Numidocapra — вимерлий рід бикових з плейстоцену Африки. Рід Numidocapra був вперше описаний у 1949 році Камілем Арамбургом (Camille Arambourg) на основі скам’янілостей, знайдених в Алжирі у відкладах нижнього плейстоцену. Типовим видом є N. crassicornis.

Спочатку віднесений до підродини Caprinae, рід Numidocapra зараз зазвичай класифікується як представник підродини Alcelaphinae. Визнано три дійсні види. Вид Numidocapra arambourgi спочатку був віднесений до окремого роду Rabaticeras. У свій час його вважали предком конгоні (Alcelaphus buselaphus), але зараз таку гіпотезу вже не вважають ймовірною. Інший вид, N. porrocornutus, раніше відносився до роду Damaliscus.

Ці бикові мали вузькі й високі черепи, характерні для роду Alcelaphini. Верхня частина черепної коробки була похилою, з прямим профілем. Їхні роги, при погляді збоку, були вигнуті вгору та вперед, а лобові кістки були злегка підняті в основі рогів. Numidocapra crassicornis був найбільшим представником роду, ймовірно, розміром приблизно з гну. Він мав довгі, вертикальні стрижні рогів, що йшли паралельно один до одного, тоді як Numidocapra arambourgi був меншим і мав розбіжні, скручені роги.

Скам’янілості

Джерела

1. https://uk.wikipedia.org/wiki/Numidocapra
2. https://it.wikipedia.org/wiki/Numidocapra
3. https://en.wikipedia.org/wiki/Numidocapra
4. https://www.deviantart.com/gredinia/art/Numidocapra-1350540338

The post Numidocapra first appeared on Вимерлий світ.

Eschatornis — вимерлий рід фороракосових з пізнього плейстоцену північно-східної Бразилії. Рід включає єдиний вид — Eschatornis aterradora, відомий за фрагментом лівого тибіотарсуса, основної кістки гомілки птахів. Це перша знахідка фороракосу пізнього плейстоцену, вік якої було безпосередньо визначено за допомогою радіовуглецевого датування. Він становить, приблизно, 25 326–25 733 років до сьогодення. Це, можливо, розширює межі відомих знахідок фороракосових у плейстоцені.

Голотипний екземпляр Eschatornis, MCL-A-1.795, був виявлений і зібраний Кастором Картелле (Cástor Cartelle) в печері Тока-дос-Оссос у формації Каатінга в штаті Баїя, Бразилія. Скам’янілість складається з неповної дистальної (нижньої) половини лівого тибіотарсуса. У 2008 році бразильський орнітолог Геркулано Альваренга (Herculano Alvarenga) та його колеги попередньо віднесли її до невизначеного виду родини Cathartidae.

У 2026 році бразильський палеонтолог Віктор Уго Мачадо (Victor Hugo M. Machado) разом із колегами переописали цю скам’янілість як новий рід і вид псілоптеринових фороракосових — Eschatornis aterradora. Назва роду, Eschatornis, походить від грецького слова ἔσχατος (éschatos, «останній») та латинського слова ornis, що означає «птах», оскільки цей таксон, ймовірно, є найпізнішим із відомих на момент опису фороракосових. Латинізована назва виду, aterradora, походить від слова, що означає «жахливий» у португальській та іспанській мовах. Вона є відсиланням до народної назви фороракосових — «жахливі птахи».

За оцінками, вага голотипу Eschatornis становила приблизно 6,1 кг або менше, виходячи з мінімального обхвату тибіотарсуса. За розмірами він схожий на спорідненого Psilopterus. Знайдена кістка є відносно більшою і міцнішою, ніж тибіотарсус каріам, найближчих сучасних родичів вимерлих фороракосових. Морфологія тибіотарсуса відповідає морфології родини Phorusrhacidae, особливо нагадуючи форму відносно невеликих підродин Psilopterinae та Mesembriornithinae.

Під час дослідження у 2026 році було відзначено, що деякі ознаки дистального кінця тибіотарсуса, які спочатку використовувалися для її попередньої ідентифікації як представника Cathartidae, також зустрічаються у фороракосових. Серед них, зокрема, супратендінальний місток має похилий вигляд, хоча й у меншій мірі, ніж у Psilopterus, а також овальний отвір у розгинальній борозні. Медіальний край цієї борозни прямий, як у Psilopterus. Латеральний мищелок, суглобовий кістковий виступ на проксимальному кінці гомілково-ступневої кістки, заокруглений, на відміну від катартидів. У них він більше виступає вгору. Медіальний епікондиль тибіотарсуса довгий і орієнтований у вертикальному напрямку, як у Patagornis, і розташований ближче до проксимального кінця та простягається до центру більше, ніж у Psilopterus та каріам.

Автори опису Eschatornis провели пряме радіовуглецеве датування голотипу, використовуючи зразок біоапатиту (природний мінеральний компонент кістки). Це дозволило отримати оцінку віку в 25 326–25 733 каліброваних років до сьогодення. Це є першим випадком прямого датування викопного фороракосу, що, як вважається, належить до пізнього плейстоцену. Такий вік надає вагому підтримку твердженню про те, що псилоптеринові фороракосові існували майже до самого кінця цієї епохи. На відміну від цього, інші потенційні зразки фороракосів з пізнього плейстоцену з Уругваю були датовані опосередковано на основі знайдених поблизу скам’янілостей або максимального віку відкладень.

Скам’янілості в печері Тока-дос-Оссос, включаючи голотип Eschatornis, ймовірно, були перенесені та відкладені потоками води з улоговин, а не утворилися в результаті поступового накопичення з плином часу. Ізотопний склад вуглецю, визначений за голотипом, вказує на те, що Eschatornis мешкав у саванному середовищі, багатому на C3-рослини. Eschatornis, ймовірно, займав нішу мезохижака у своєму біомі, полюючи на дрібніших тварин, щоб уникнути конкуренції з більшими верхівковими хижаками.

Серед вимерлих ссавців, виявлених у печері Тока-дос-Оссос, — великий хоботний Notiomastodon, шаблезубий кіт Smilodon, різні види наземних лінивців, цингулати Pampatherium і Glyptodon, великих токсодонтидних нотунгулатів Toxodon і Trigonodops, великого літоптерна Xenorhinotherium, конеподібних Equus neogeus і Hippidion, верблюдоподібних Palaeolama і Hemiauchenia, вимерлого тапіра Tapirus cristatellus, великого гризуна Neochoerus та великих кажанів-вампірів Desmodus draculae. Серед скам’янілостей сучасних ссавців, виявлених у печері Тока-дос-Оссос, — пума, ягуар, оцелот, пекарі Dicotyles tajacu, білохвостий олень, Subulo gouazoubira, бразильський трисмуговий броненосець, кенду (Coendou), капібара, нутрія, лонтра довгохвоста, смугастий свинорилий скунс, велетенський мурахоїд, американський таманду та ревун (Alouatta).

Скам’янілості

Джерела

1. https://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1002/spp2.70080
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Eschatornis
3. https://novataxa.blogspot.com/2026/06/eschatornis.html

The post Eschatornis first appeared on Вимерлий світ.

Antusuchus — рід нотозухієвих крокодилоподібних з крейдяного періоду. Типовим і єдиним на сьогодні видом є Antusuchus rionegrinus, який мешкав на території сучасної Аргентини.

Antusuchus був виявлений у формації Канделерос групою вчених з CONICET (Національної ради з наукових і технічних досліджень) у палеонтологічному районі Ла-Буїтрера поблизу місця знахідки скам’янілостей Ла-П’єдра-Сола. Було знайдено два екземпляри: зчленований череп із добре збереженою нижньою щелепою (голотип, MPCA PV 1294) та середня й задня частини черепа (MPCA PV 1295).

Родова назва походить від поєднання слова «анту» з мови мапуче, що означає «сонце», та латинізованого грецького слова «suchus», яке позначає Собека — єгипетського бога, пов’язаного з крокодилами. Видова назва походить від назви провінції Ріо-Негро в Аргентині, де було знайдено скам’янілості. У сукупності біноміальна назва приблизно перекладається як «сонячний крокодил з провінції Ріо-Негро».

Antusuchus можна відрізнити від інших пеірозаврів і вважати його діагностичним родом та видом на основі унікального поєднання ознак, зокрема коротка морда, подовжена піднебінна западина, що прилягає до верхньощелепного зубного ряду, палицеподібна вилична перемичка, виражений сагітальний гребінь.

Гіпертрофований третій зуб верхньої щелепи та загальний зифодонтний прикус свідчать про те, що A. rionegrinus харчувався м’ясом.

Незрозуміло чи було відомі екземпляри Antusuchus повністю дорослими чи лише підлітками. Однак наявний матеріал свідчить про те, що це, ймовірно, був найменший з усіх відомих на сьогодні пеірозавридів. Довжину черепа оцінюють приблизно в 11,5 см. Це становить лише приблизно 20–40 % від довжини черепів інших пеірозавридів, яка зазвичай коливається в межах 30–50 см. Навіть у раніше найменшого відомого пеірозаврида, Montealtosuchus, довжина черепа приблизно вдвічі перевищує довжину черепа відомих екземплярів Antusuchus. Загалом це більше відповідає розмірам тіла, порівнянним із уругвайзухідами, а не з іншими пеірозавридами.

Згідно з результатами філогенетичного аналізу, Antusuchus є найдавнішим і найпримітивнішим представником родини Peirosauridae. Він відділився від цієї групи ще до Hamadasuchus.

Вчені описують Antusuchus як проміжну ланку між класичними пеірозавридами та іншими нотозухіями. Наприклад, загальний контур морди та пропорції черепа більше нагадують представників родини Uruguaysuchidae, ніж похідних пеірозавридів. Проте той факт, що філогенетичний аналіз послідовно визначає Antusuchus раннім представником родини Peirosauridae, може свідчити про те, що ця група спочатку мала набагато більшу різноманітність форм черепа, ніж можна було б припустити на основі пізніших форм. Це припущення можуть підтверджувати деякі недостатньо вивчені таксони, такі як Pehuenchesuchus та Araripesuchus rattoides, яких також можна трактувати як ранніх пеірозавридів. Розмір Antusuchus, схоже, також був ближчим до ранніх нотосухіїв та уругвайсухідів, причому його череп становив лише половину розміру раніше відомого найменшого пеірозаврида Montealtosuchus. Той факт, що Antusuchus походить із сеноману Патагонії, ще більше підтверджує гіпотезу про те, що пеірозавриди вже були широко поширені по всій Гондвані до розпаду цього континенту на Південну Америку та Африку.[1]

Скам’янілості Antusuchus були виявлені в місцевості Ла-Буїтрера у формації Канделерос, що датується сеноманом. Серед представників фауни Ла-Буїтрери того ж періоду були целурозавроїдні тероподи, зокрема Alnashetri (альварезаврид) та Buitreraptor (уненлагін).

Antusuchus є одним із численних відомих крокодиломорфів із формації Канделерос, які займали різноманітні екологічні ніші. Antusuchus вважається хижаком, що мав лезоподібні зуби із зазубреними краями. Araripesuchus manzanensis, у свою чергу, вважається дурофагом завдяки своїм опуклим щокам з плоскими поверхнями, на яких розташовані виступи, що роблять їх ідеальними для подрібнення твердої їжі. Водночас інший вид Araripesuchus, Araripesuchus buitreraensis, здається, був скоріше універсалом. Йому бракувало специфічних пристосувань чи до м’ясоїдства, чи до дурофагії. Виявлення двох особин Antusuchus у безпосередній близькості також може свідчити про те, що, подібно до деяких уругвайзухідів, зокрема Araripesuchus, Antusuchus міг бути соціальною твариною, яка, ймовірно, жила групами.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/08912963.2026.2683112
2. https://dinopedia.fandom.com/wiki/Antusuchus
3. https://en.wikipedia.org/wiki/Antusuchus
4. https://paleonerdish.wordpress.com/2026/06/19/antusuchus-rionegrinus-a-predator-in-the-kokorkom-desert/
5. https://www.reddit.com/r/Paleontology/comments/1ubfrlc/new_crocodile_species_identified_antusuchus/
6. https://novataxa.blogspot.com/2026/06/antusuchus.html

The post Antusuchus first appeared on Вимерлий світ.