Вимерлий світ

Cynodictis

admin — Tue, 06 Oct 2026 15:23:00 +0000

Cynodictis — вимерлий представник родини амфіціонідів з ряду хижих, який мешкав у Євразії від пізнього еоцену до раннього олігоцену, тобто від 37,2 до 28,4 мільйонів років тому, і існував протягом приблизно 8,8 мільйонів років.

Згідно з даними про вік, це на сьогодні найдавніші свідчення існування хижих на континенті. Палеонтологічний матеріал складається переважно з фрагментів щелеп, хоча є і окремі черепи. Вони свідчать про те, що Cynodictis був дуже дрібною формою родини Amphicyonidae. За структурою зубів можна встановити, що ці тварини харчувалися різноманітною здобиччю і, отже, вже займали широкий екологічний спектр. Рід був науково описаний у 1850 році. З приблизно 20 видів, описаних спочатку, сьогодні визнано трохи більше десятка.

Cynodictis — це невеликий представник родини Amphicyonidae, викопні свідчення про якого складаються переважно з окремих фрагментів щелеп. Однак також збереглося кілька фрагментів черепа та один повний екземпляр.

Довжина черепа коливалася від 9,7 до 12,0 см. Для повного екземпляра вказано 11,1 см. З них 2,8 см припадало на морду. Мозкова частина черепа мала ширину 5,0 см і висоту 2,9 см. У бічному вигляді лінія профілю була відносно прямою і плавно спускалася до носа. Морда була довшою, ніж вищою, що відрізняється від Ysengrinia з її короткою, високою мордою. Завдяки бічним краям, які, на відміну від останнього роду, у вертикальному перерізі були орієнтовані паралельно, морда у Cynodictis набувала прямокутної форми. Її переривало лише бічне випинання на рівні кореня ікла. Над останнім премоляром відкривався інфраорбітальний отвір. Він мав широку плоску форму.

Вилична дуга була широко розширеною, передня частина плавно вигиналася назовні, тоді як задня — значно сильніше втягувалася. На верхівці черепа височів потужний верхівковий гребінь, який займав добру половину довжини черепа. Він сягав до потиличного гребеня, який, у свою чергу, значно виступав назад і, якщо дивитися зверху, у деяких форм перекривав суглобові поверхні для з’єднання з шийним відділом хребта. Нижня щелепа загалом мала струнку будову, а її висхідна гілка утворювала з рівнем зубів тупий кут.

У передній частині щелепи, як зверху, так і знизу, було по три різці, один ікловий зуб і чотири премоляри. На відміну від північноамериканських амфіціонідів, у верхній щелепі бракувало останнього моляра, тому зверху було лише два, а знизу — три моляри. У поперечному перерізі різці мали конічну форму і розташовувалися дугоподібним рядом. Зовнішній різець за розміром удвічі перевищував два внутрішні. Ікло було масивної будови, також конічної форми та злегка вигнуте назад. Коротка діастема відокремлювала його від різців.

Передмоляри прилягали безпосередньо за іклом. Усі передмоляри мали високий головний горбок, який, однак, від другого до третього зуба супроводжувався додатковими бічними горбками. Останній передмоляр, як це характерно для хижаків, разом із нижнім першим моляром входив до складу «подрібнювальних ножиць». Це стає очевидним завдяки чітко вираженій зрізній кромці метастиля на задньому зубі, контакт якої з головним горбком утворював так звану «виїмку ікла». Крім того, він мав найвищий горбок у всьому зубному ряді. Для порівняння: останній премоляр був більшим, ніж у Cynelos, відповідний зуб якого не досягав розмірів його другого моляра.

Моляри мали три основні горбки (прото-, пара- та метаконус у верхньому ряді зубів, прото-, пара- та метаконід у нижньому ряді зубів) та відзначалися наявністю вираженого талону/талоніда — нижньої ділянки жувальної поверхні. Якщо на верхніх молярах три основні горбки мали приблизно однакову висоту, то на нижніх протоконід значно перевищував за висотою два інші. Другий моляр як у верхній, так і в нижній щелепі був меншим за перший. Довжина першого моляра становила від 8,9 до 13,6 мм.

У минулому до роду Cynodictis також відносили численні елементи посткраніального скелета, такі як хребет, а також передні та задні кінцівки, зокрема майже 30 елементів скелета стопи, зокрема гомілкову кістку та п’яткову кістку. Однак у багатьох випадках точна приналежність до цього роду залишається неоднозначною.

Про знахідки скам’янілостей Cynodictis повідомлялося з різних місцевостей Західної та Центральної Європи. Найбільш значна колекція походить із комплексу фосфоритових родовищ Керсі на півдні Франції. Цей комплекс було відкрито у другій половині XIX століття, і відтоді він є предметом наукових досліджень. Надзвичайно багаті на скам’янілості відкладення заповнюють різні карстові щілини і містять у старших шарах рештки Cynodictis, які здебільшого складаються з фрагментів зубів.

Важливе значення мають знахідки з відслонень Ла-Дебрюж та Сент-Небуль, які належать до верхнього еоцену (приблизно 37–35 мільйонів років тому) і є найдавнішими свідченнями існування цього роду. Інші, більш пізні знахідки походять з Монмартра, тоді як череп з Обрелонга датується вже нижнім олігоценом (34–33 мільйони років тому) і є найпізнішим на сьогодні свідченням існування цього виду. Прикметно, що в ще молодших відкладах нижнього олігоцену Керсі Cynodictis більше не виявлено, тож можна припустити, що менші представники родини Amphicyonidae на той час вже були значно рідкіснішими.

Інші знахідки Cynodictis можна віднести до верхньоеоценової формації Хедон-Хілл та формації Бембридж-Лімстоун на острові Вайт біля південного узбережжя Великої Британії. З карстової ущелини Фронштеттен у Баден-Вюртемберзі, у свою чергу, виявлено окремі фрагменти щелепи. Вони, ймовірно, належать до кінця еоцену.

Виходячи з розміру першого моляра, вагу Cynodictis можна оцінити в діапазоні від 4 до 12 кг. Таким чином, цей рід належить до найменших відомих представників родини Amphicyonidae. Лише Storchictis, що має приблизно такий самий вік і також знайдений у фосфоритних родовищах Керсі, був ще меншим — його вага становила близько 2 кг. Виражений верхівковий гребінь і широка вилична дуга дають підстави припустити наявність потужно розвинених жувальних і кусальних м’язів. До першого прикріплюється скроневий м’яз (Musculus temporalis), до другого — жувальний м’яз (Musculus masseter). Крім того, довгий лицьовий череп із лише злегка піднятим бічним профілем свідчить про розвинену м’язову систему морди, що, серед іншого, могло призвести до високої рухливості верхньої губи та крил носа. Подібний висновок дозволяє зробити бічне випинання верхньої щелепи на рівні іклів як місце прикріплення м’язів. Численні отвори в області морди, у свою чергу, свідчать про хороше кровопостачання, а також про розгалужену нервову систему, необхідну для тактильного сприйняття.

Реконструкція анатомії Cynodictis: часткова реконструкція іннервації (A), васкуляризації (B), м’язової системи (C) та всієї голови (D) Cynodictis lacustris MNHN.F.Qu 17762 на основі порівняльного опису. (E) Художнє зображення, що об’єднує всі реконструкції. Масштабна лінійка — 1 см.

Будова молярів, а також розмір найбільшого премоляра порівняно з масою тіла варіюються у різних представників роду Cynodictis. Вони вказують як на мезо-, так і на гіперхижий тип харчування. Термін «гіперхижий» позначає хижаків, раціон яких на понад 70 % складається з інших хребетних тварин. Жувальні зуби часто мають редуковані талон/талонід та виражені ріжучі гребені при зменшеній кількості горбків, завдяки чому вони оптимізовані для функцій розрізання м’яса. Термін «мезохижий», у свою чергу, передбачає значну частку рослин і безхребетних у раціоні. У цьому випадку премоляри ширші, а на жувальних зубах часто є численні додаткові горбки, що надає зубам, окрім різання, додаткові можливості для проколювання або розламування. Різноманітний раціон різних форм Cynodictis свідчить про те, що ці тварини вже були відносно різноманітно пристосовані до різних екологічних умов. За будовою стопи можна зробити висновок, що це був відносно швидкий бігун, який пересувався на пальцях.

Cynodictis був вперше науково описаний у 1850 році Огюстом Бравардом (Auguste Bravard) та Огюстом Помелем (Auguste Pomel). Опис ґрунтувався на лівій гілці нижньої щелепи зі збереженим зубним рядом від другого премоляра до другого моляра, знайденому в районі Ла-Дебрюж у французькому департаменті Воклюз.

Cynodictis — рід із родини Amphicyonidae. Ця вимерла група являє собою базальні форми ряду хижаків (Carnivora). Точні родинні зв’язки не є однозначними. Сьогодні їх переважно відносять до вищого таксону собакоподібних (Caniformia), до якого, окрім собак і ведмедів, входять також тюлені (Pinnipedia) та куницеподібні (Musteloidea). Амфіціоніди вперше з’явилися в Північній Америці в середині еоцену, приблизно 42 мільйони років тому. У Європі їх присутність зафіксовано, починаючи з верхнього еоцену, причому найдавнішим представником є Cynodictis. Його походження та точні родинні зв’язки залишаються нез’ясованими. Ймовірно, його предки мігрували через територію сучасної Азії, проте викопні знахідки родини Amphicyonidae того часу там є мізерними.

У минулому Cynodictis часто відносили до підродини Amphicyoninae, яка, однак, зараз вважається парафілетичною. Тому деякі дослідники вважають цей рід частиною групи праформ родини Amphicyonidae. Упродовж верхнього міоцену родина Amphicyonidae вимерла, що, ймовірно, пов’язано з різким похолоданням, яке відбулося приблизно 10 мільйонів років тому.

Скам’янілості

Cynodictis, зуби з Керсі (Франція), сфотографовані у Віденському музеї природної історії

Череп Cynodictis.

Джерела

The post Cynodictis first appeared on Вимерлий світ.

Gazellospira

admin — Mon, 05 Oct 2026 13:23:38 +0000

Gazellospira — вимерлий парнокопитний ссавець з родини бикових (Bovidae). Він жив в Європі у період від верхнього пліоцену до нижнього плейстоцену (приблизно 3,2–1,8 млн років тому).

Загальний вигляд цієї тварини, ймовірно, віддалено нагадував сучасну антилопу Гарна (Antilope cervicapra), з якою вона, ймовірно, була споріднена. Gazellospira була антилопою середньо-великих розмірів, яка могла досягати 1,3 метра у висоту в холці, 1,8 метра в довжину та важити близько 100 кг.

Рід Gazellospira був заснований Пілгрімом (Pilgrim) і Шаубом (Schaub) у 1939 році для класифікації виду бикових, який раніше був відомий як Gazella torticornis. До роду Gazellospira відносяться два види: типовий вид, Gazellospira torticornis, широко поширений у численних відкладах пліо-плейстоцену в різних частинах Європи та Малої Азії (Франція, Німеччина, Греція, Іспанія, Україна, Угорщина, Туреччина), тоді як менший вид G. gromovae з Таджикистану був меншим за розміром і рідкісним.

Gazellospira відрізнялась великими розведеними рогами з одним випуклим гребенем і досить широким спіральним закручуванням. Роги розходяться, а їхні осі мають тенденцію віддалятися одна від одної. Черепне склепіння — коротке та широке, з збільшеною базиоципітальною частиною. Зуби були напівіпсодонтними, тобто з помірно високою коронкою, або навіть іпсодонтними. Премоляри були редуковані, а четвертий нижній премоляр мав внутрішні горбки, які більш-менш зрослися між собою, утворюючи своєрідну перегородку. Нижні моляри мали внутрішні горбки, сплощені з боку язика, з міцною передньою складкою. Череп був сильно нахилений відносно морди (приблизно на 45°), лобові кістки були короткими та широкими, а слізні ямки — дуже глибокими.

Acinonyx pardinensis переслідує Gazellospira.

Gazellospira, ймовірно, була представником підродини Antilopinae, яка поширилася в Європі у віллафранкській серії, коли клімат був досить м’яким. Досить схожою формою була азіатська Antilospira.

Представники родини бикових: Protorvis himalayensis, Gazellospira torticornis, Palaeoreas lindermayeri,
Rusingoryx atopocranion, Duboisia santeng, Dicroceros rothii.

Скам’янілості

Неповний череп Gazellospira torticornis.

Джерела

The post Gazellospira first appeared on Вимерлий світ.

Tromerosaurus

admin — Sat, 03 Oct 2026 13:26:37 +0000

Tromerosaurus — вимерлий рід тиранозавридових динозаврів-тероподів, що мешкав у Канаді у пізньому крейдяному періоді (кампанський вік). Рід представлений лише одним видом — Tromerosaurus solumons, про якого відомо принаймні з трьох фрагментарних черепів та скелетів. Раніше один із цих зразків, знайдений у формації Олдмен, класифікували як Daspletosaurus, а два інших, із формації Dinosaur Park — як представника спорідненого роду Gorgosaurus. Наразі Tromerosaurus переважно відносять до підродини Albertosaurinae, хоча деякі його анатомічні особливості нагадують представників Tyrannosaurinae.

У 2010 році Стюарт Плоткін (Stuart Plotkin) виявив рештки скелета тиранозавра у виходах верхньої формації Олдмен (кар’єр Q258) у східній частині провінційного парку Дайносор, Альберта, Канада. У 2010 та 2011 роках команда з Університету Альберти (UA) брала участь у розкопках цього знахідки. Наразі екземпляр зберігається в Лабораторії палеонтології хребетних Університету Альберти (UALVP) під інвентарним номером UALVP 52981. Він являє собою частково зчленований, проте неповний скелет, що включає більшу частину черепа (за винятком пластинчастих кісток та деяких елементів правої сторони) і значну частину посткраніального відділу (хребці шийного та тулубного відділів, гастралії, ребра, обидві плечові кістки, таз та більшу частину правої задньої кінцівки). У перших звітах початку 2020-х років цей зразок без додаткових обговорень ідентифікували як належний до роду Daspletosaurus.

Виявлення цього екземпляра стало приводом для повторного аналізу двох часткових скелетів із нижніх шарів породи формації «Динозавр-Парк», яка лежить над формацією «Олдман». Обидва ці екземпляри, що зберігаються в Королівському палеонтологічному музеї імені Тиррелла (TMP), раніше згадувалися в науковій літературі як належні до близькоспорідненого роду Gorgosaurus. Зразок TMP 1994.012.0602, що включає значну частину черепа та хвоста, а також гастралії, ребра, більшу частину обох задніх кінцівок та таз, вважається найбільшим і найбільш зрілим дорослим екземпляром G. libratus. TMP 1995.005.0001 — менший частковий скелет, що складається з неповного, розчленованого черепа та необробленого таза.

У 2026 році Марк Пауерс (Mark J. Powers) та його колеги на основі цих скам’янілостей описали Tromerosaurus solumons як новий рід і вид тиранозавридових теропод. UALVP 52981 був визначений як голотипний екземпляр. Зразки TMP 1994.012.0602 та TMP 1995.005.0001 було віднесено до цього виду на підставі спільних анатомічних ознак із голотипом. Дві ізольовані верхньощелепні кістки з невідомих місцезнаходжень також були попередньо віднесені до цього виду. Одна з них (UALVP 56605) належить дорослій особині, а інша (TMP 1985.011.0003) — невеликій молодій особині. Ця менша кістка спочатку була віднесена до Albertosaurus libratus у 1999 році.

Родова назва Tromerosaurus походить від поєднання давньогрецьких слів τρομερός (tromerós), що означає «жахливий» або «страшний», та σαῦρος (saûros), що означає «ящірка». Це натякає на поєднання анатомічних ознак, спільних для нього з Gorgosaurus (букв. «жахлива ящірка») та Daspletosaurus (букв. «страхітлива ящірка»). Видова назва solumons походить від латинських слів solus, що означає «самотній», та mōns, що означає «гора». Це пов’язано з анатомією слізного рогу, який ізольований широкою, сплощеною полицею заднього відростка кістки. Воно також натякає на дракона Смауга та його лігво на Самотній Горі у фентезійному романі Дж. Р. Р. Толкіна «Гобіт» (1937), вказуючи на візуальні паралелі між іконографією драконів та тиранозавридами.

Голотипний череп T. solumons розчленований, а його частини вже не знаходяться у своїх природних анатомічних положеннях. За результатами цифрової реконструкції його найбільша довжина становить 0,9 метра. Стегнова кістка довша — 0,95 м . Такий стан, коли череп коротший за стегнову кістку, більше схожий на альбертозаврин, ніж на тиранозаврин, у яких череп зазвичай довший. Морда становить понад 60 % довжини черепа, а глибина черепа залишається практично однаковою від морди до задньої частини черепної коробки. Мозкова коробка голотипу тафономічно стиснута, але мозкова коробка одного з зразків вказує на те, що скронева ділянка є широкою в бічному напрямку. Ця ознака є спільною для тиранозавринів та Nanotyrannus.

Верхня щелепа голотипу T. solumons має 13 зубів, на відміну від 15 зубів у приписаному зразку TMP 1994.012.0602. Більшість екземплярів Albertosaurus, Gorgosaurus та Teratophoneus мають 14 зубів верхньої щелепи, а стандартне відхилення кількості зубів верхньої щелепи у тиранозавридів становить ±1. Нижня щелепа має 16 зубів, що відповідає діапазону 15–18, який спостерігається у Gorgosaurus.

Щоб перевірити спорідненість та філогенетичні зв’язки Tromerosaurus, вчені включили його до оновленої версії філогенетичної матриці Воріса (Voris, 2025). У всіх версіях їхніх аналізів за принципом парсимонії Tromerosaurus визначився як найпримітивніший представник підродини Albertosaurinae, до якої також входять Albertosaurus та Gorgosaurus. Вони співпадають із результатами парсимонічного та байєсівського аналізів, отриманими роком раніше на основі незалежного набору даних, розробленого та опублікованого Занно (Zanno) та Наполі (Napoli). Ці дослідники визначили голотип T. solumons (на той час ще без назви) як сестринський таксон до Gorgosaurus + Albertosaurus. Точний склад альбертозавринів, що розійшлися раніше, варіювався залежно від методу.

На відміну від результатів, отриманих за методом парсимонії, байєсівські результати Пауерса (Powers et al., 2026) визначили Tromerosaurus як найпримітивнішого представника підродини Tyrannosaurinae (сестринської групи до Albertosaurinae). Хоча перевагу віддавали віднесенню до альбертозавринів, суперечливі результати підкреслюють мозаїчну анатомію Tromerosaurus, деякі риси якого схожі як на альбертозавринів, так і на ранніх тиранозавринів.

Скам’янілості

Череп голотипу Tromerosaurus.

Нога голотипу Tromerosaurus.

Джерела

The post Tromerosaurus first appeared on Вимерлий світ.

Tantallognathus

admin — Thu, 01 Oct 2026 16:21:21 +0000

Tantallognathus — рід вимерлих тетраподів, точна систематична приналежність якого залишається невизначеною. Він жив у нижньому карбоні (приблизно 348–340 мільйонів років тому), а його скам’янілості було знайдено у Великій Британії. Типовий вид — Tantallognathus woodi.

Ця тварина відома лише за частковою правою щелепою, тому неможливо відтворити її загальний вигляд. Щелепа була великими розмірами (порівняно з більшістю чотириногих того періоду) та особливо міцною. Припускається, що повна щелепа мала довжину близько 25 сантиметрів. На основі порівняння з краще вивченими та, можливо, схожими тваринами (такими як Crassigyrinus або Greererpeton) можна припустити, що довжина Tantallognathus становила приблизно 1,5–1,8 метра. Нижня щелепа мала сукупність ознак, що дозволяють відрізнити Tantallognathus від інших тетраподів того ж періоду. Це добре розвинена мезіальна пластинка сильно орнаментованої кутової кістки, відкрита борозна для нижньощелепної бічної лінії, вузька незакостеніла меккелева виїмка, ряд добре виражених зубчиків на передсуглобовій кістці та ямка для аддукторного м’яза, відкрита з мезіального боку.

Tantallognathus woodi був вперше описаний у 2018 році на основі викопної щелепи, знайденої в районі Гін-Хед у Шотландії. Скам’янілість було знайдено біля замку Танталлон, а назва виду вшановує відомого шотландського колекціонера скам’янілостей Стена Вуда. Tantallognathus є одним із найпродвинутіших тетраподів, знайдених у формації Баллаган, геологічній одиниці, відомій різноманітною фауною стегоцефалів.

Філогенетичні аналізи вказують на те, що Tantallognathus був архаїчним чотириногим, ймовірно спорідненим із Crassigyrinus та бафетоїдами. Разом із цими таксонами він розташовувався в основі групи, що включає більш похідних чотириногих, у позиції вище за Whatcheeria, Pederpes, Ossinodus, Sigournea та Greererpeton.

Відкриття Tantallognathus є важливим, оскільки його скам’янілості датуються епохою, в якій скам’янілості чотириногих зустрічаються вкрай рідко — так званою «прогалиною Ромера», що тривала близько 20 мільйонів років. Цей період має вирішальне значення для розуміння морфологічної та адаптивної диференціації чотириногих, які перетворилися з тварин, що все ще були пов’язані з водним середовищем, на повністю наземних тварин.

Tantallognathus ловить рибу з родини Stethacanthidae в гирлі річки, у воді плавають мертві гілки, порослі водоростями. Евриптерид, схожий на Adelopthalmus, нерухомо лежить на дні річки.

Скам’янілості

NMS G. 1977.43.3, голотип Tantallognathus woodi, у бічному (a), мезіальному (b), дорсальному (c), вентральному (d) ракурсах та у дзеркально-латеральному (e).

Джерела

The post Tantallognathus first appeared on Вимерлий світ.

Norellraptor

admin — Wed, 30 Sep 2026 16:40:18 +0000

Norellraptor — це рід хижих динозаврів-теропод, що належить до групи Maniraptora і мешкав у ранньому крейдяному періоді на території сучасного Китаю. Єдиний описаний вид — Norellraptor barsboldi.

Анонімний селянин знайшов біля села Ламадонг у провінції Ляонін скелет невеликого теропода. У 2023 році його передали до Університету GEO провінції Хебей. Китайська академія геологічних наук провела препарування, гістологічне дослідження та сканування знахідки. У результаті з’ясувалося, що скам’янілість не була підробкою, але належала до ще невідомого виду.

У 2026 році типовий вид Norellraptor barsboldi був названий та описаний Ван Сюрі (Wang Xuri), Цзі Яньнань (Ji Yannan), Андреа Кау (Andrea Cau) , Мартіном Кундратом (Martin Kundrát), Лю Ічуанем (Liu Yichuan), Ван Яном (Wang Yang) та Цзі Цян (Ji Qiang). Родова назва Norellraptor походить від імені Марка Аллена Норелла (Mark Allen Norell) — видатного палеонтолога хребетних, відомого своїми дослідженнями непташиних динозаврів, — та від латинського слова «raptor», що означає «злодій». Видовий епітет типового виду, Norellraptor barsboldi, присвячений палеонтологу Рінчену Барсбольду (Rinchen Barsbold).

Голотип, 130108-MHGU-F4281, було знайдено в шарі формації Цзіофутан, що датується баремом-аптом. Він складається з майже повного скелета з черепом, сплющеного на одній плиті. Збереглися частини оперення. Судячи з кілець росту, це молода доросла особина віком щонайменше три роки.

Довжина голотипу становить п’ятдесят сім сантиметрів, завдяки чому він входить до числа найменших відомих непташиних динозаврів. Масу спорідненого виду Zhongjianosaurus оцінюють всього у 0,31 кг, що робить його одним із найменших відомих динозаврів мезозою, лише трохи більшим за такі види, як Anchiornis huxleyi. За оцінками, Microraptor zhaoianus важив приблизно 0,434 кг, тобто був розміром приблизно як сучасна ворона.

Автори опису визначили низку відмінних ознак. Три з них є аутапоморфіями — унікальними похідними ознаками. Промаксилярний отвір великий, охоплює всю передню третину поглиблення навколо аторбітального отвору. Кісткова колона промаксилярної стійки вужча за інтерфенестральну стійки, і обидві мають діаметр, менший за половину діаметра максилярного отвору. Лобна кістка злегка вигнута назад і вниз, має невелику основу, задній виступ якої коротший за діаметр тіла лобної кістки.

Крім того, спостерігається унікальне поєднання ознак, які самі по собі не є унікальними. Частина передщелепної кістки, що виступає перед ніздрею, удвічі нижча за ділянку під ніздрею. Довга вісь fenestra promaxillaris під кутом 35° нахилена вгору та назад. Зуби зубної дуги звужені біля основи. Півмісяцева зап’ясткова кістка ледь перекриває другу середню кістку кисті. Друга середня кістка стопи має приблизно таку саму ширину знизу, як і третя. Передні щелепні зуби відносно великі. Перші зуби зубної кістки не нахилені вперед.

Скам’янілості

Norellraptor barsboldi, 130108-MHGU-F4281.

Джерела

The post Norellraptor first appeared on Вимерлий світ.

Tenuicruris

admin — Tue, 29 Sep 2026 16:59:14 +0000

Tenuicruris — вимерлий рід птахів з групи енанціорнітів, відомий із ранньокрейдяної (альбської) формації Тулебук в Австралії. Рід містить єдиний вид — Tenuicruris piscanexum, відомий за однією ізольованою кісткою ноги. Це другий мезозойський птах, названий на честь Австралії.

У 2026 році Метт Вайт (Matt A. White) з колегами на основі цих скам’янілостей описали Tenuicruris piscanexum як новий рід і вид енанціорнітів. Вчені визначили KK F1451 як голотипний екземпляр. Назва роду, Tenuicruris, поєднує латинські слова tenuis, що означає «стрункий», та cruris, що означає «нога». Видова назва, piscanexum, є поєднанням латинських слів piscis, що означає «риба», та nexum, що означає «зв’язок». Це натякає на виявлення голотипу в так званому маркерному шарі «рибної каші», виявленому на місцях розкопок у Річмонді. До опису цього виду єдиним викопним птахом, названим на основі мезозойських відкладень Австралії, був Nanantius, який також відомий за ізольованим гомілково-ступневим суглобом із формації Тулебук.

Довжина голотипу гомілковостопної кістки T. piscanexum становить 6,54 сантиметра. У сучасного йому Nanantius ця кістка приблизно вдвічі менша — 3,14 см. При приведенні до однакової довжини ця кістка у Tenuicruris є помітно стрункішою. Tenuicruris, як видається, відрізняється від усіх інших енанціорнітів двома аутапоморфіями (унікальними похідними ознаками): глибокою ямкою на бічній (зовнішній) поверхні гомілковостопної кістки, розташованою проксимально до дистального мищелка, та дистальними мищелками, що розширюються, якщо дивитися на них ззаду.

Вчені включили Tenuicruris до філогенетичної матриці, однак значний брак даних, придатних для оцінювання, щодо обох австралійських родів призвів до утворення великої, невирішеної політомії серед більшості включених енантіорнітів. Оскільки родина Pengornithidae залишалася чітко визначеною, вчені розглядали Tenuicruris як невизначений вид енантіорнітів, що не належить до цієї родини. Вони також відзначили різні подібності, такі як наявність виразного краніолатерального гребеня на гомілці, між Tenuicruris та Monoenantiornis і Qiliania, двома китайськими таксонами.

Скам’янілості

Голотип Tenuicruris piscanexum (KK F1451), ліва гомілково-ступнева кістка: A — вид з медіального боку in situ; B — медіальний; C — краніальний; D — латеральний; E — каудальний; F — проксимальний (з виступом дистального кінця); G — проксимальний; H — дистальний (з виступом проксимального кінця); I — дистальні види.

Джерела

The post Tenuicruris first appeared on Вимерлий світ.

Thoraxion

admin — Sun, 27 Sep 2026 09:18:25 +0000

Thoraxion — вимерлий рід мозазаврів з триби Mosasaurini, знайдений у формації «Ciply-Malogne Phosphatic Chalk» у Бельгії, що датується пізньою крейдою (маастрихтський вік). Рід містить єдиний вид — Thoraxion tahlequahae, відомий з фрагментів черепа та скелета.

Скам’янілість Thoraxion була виявлена у відслоненнях фосфатно-крейдової формації «Ciply-Malogne» у Монському басейні в провінції Ено, Бельгія. Зразок зберігається в Королівському бельгійському інституті природничих наук у Брюсселі, де він зареєстрований під номером IRSNB R 373. Зразок складається з більшої частини скелета та черепа, що збереглися у частковому зчленуванні, включаючи кілька шийних (цервікальних) та хвостових (каудальних) хребців, більшу частину тулуба (включно з спинними хребцями та ребрами), ліву грудну клітку та частину передньої кінцівки. У ділянці черевної порожнини збереглися низка дрібніших хребців, що представляють вміст кишківника цієї тварини. Цей зразок був одним із понад 50, зібраних у XIX столітті в крейдяних кар’єрах басейну Монса. Більшість із них, включаючи IRSNB R 373, історично відносили до виду Mosasaurus lemonnieri. На черепі IRSNB R 373 та хребцях з’їденої тварини видно сліди ударів, залишені шахтарями, які першими виявили цей зразок і не очікували знайти скам’янілість мозазавра.

У переописі Mosasaurus lemonnieri 2026 року Генрі Шарп (Henry S. Sharpe) та його колеги описали Thoraxion tahlequahae як новий рід і вид мозазаврів родини мозазавринів на основі цих скам’янілостей. Вчені визначили IRSNB R 373 як голотипний екземпляр. Назва роду, Thoraxion, є зменшувальною формою давньогрецького слова θώραξ (thṓrax), що вказує на компактну грудну клітку цього таксону порівняно з грудною кліткою його сучасника M. lemonnieri. Видова назва, tahlequahae, вшановує Талеква — косатку з південної популяції, відому проявами складної емоційної поведінки (вона оплакувала смерть двох своїх дитинчат).

Єдиний відомий екземпляр Thoraxion має загальну довжину тіла, за оцінками, 6 метрів. Пропорції та загальна морфологія Thoraxion у цілому схожі на Mosasaurus, хоча багато цих подібностей є гомопластичними (тобто результатом конвергентної еволюції). Thoraxion має 13 зубів у верхньощелепній кістці та 16 зубів у нижньощелепній кістці. Передньощелепна кістка (зубна кістка в передній частині морди) у голотипі не збереглася. Зуби тонкі та дещо гетеродонтні, причому зуби в задній частині щелеп мають дещо розширені коронки.

Щоб перевірити спорідненість та філогенетичні зв’язки Thoraxion, вчені включили його до оновленої версії філогенетичної матриці (Strong et al., 2020). Thoraxion було віднесено до триби Mosasaurini, у позиції, що відгалужується після Prognathodon та Eremiasaurus, але перед більш похідною кладою, до якої входять Mosasaurus та його найближчі родичі.

Скам’янілості

Ілюстрації скелетів видів, які спочатку входили до виду Mosasaurus lemonnieri. (a), (c) Mosasaurus lemonnieri та (b), (d) Thoraxion tahlequahae: черепи (a), (b) та цілі скелети (c), (d). Кістки, зафарбовані сірим кольором, вказують на кістки, що не збереглися. Ілюстрації виконано в ортографічному лівому боковому ракурсі та масштабовано відповідно до найбільших відомих екземплярів кожного таксону; одиниці масштабної лінійки — в дециметрах.

Джерела

The post Thoraxion first appeared on Вимерлий світ.

Jeanerpeton

admin — Sat, 26 Sep 2026 16:09:58 +0000

Jeanerpeton — вимерлий рід темноспондилових амфібій з клади Amphibamiformes. Він був знайдений у відкладах пізнього карбону у місцевості Мазон-Крік, штат Іллінойс, США. Рід містить єдиний вид — Jeanerpeton mazonensis, відомий за скелетом, оточеним відбитком м’яких тканин тіла.

Скам’янілості Jeanerpeton були виявлені у 1965 році колекціонером-аматором Кеном Кітцке (Ken Kietzke) у відслоненнях формації Карбондейл (сланець Френсіс-Крік) поблизу міста Брейдвуд, штат Іллінойс, США. Ці гірські шари, що є частиною лагерштетте Мазон-Крік, відомі тим, що в них збереглася різноманітна фауна, представлена скам’янілостями, знайденими у конкреціях сидериту. Кітцке подарував зразок Філдському музею природної історії (FMNH), де він увійшов до колекції палеонтології рептилій під номером FMNH PR 558. Він складається з розколотої конкреції, що зберігає майже повний череп і скелет у вигляді двох частин. Відсутня хвостова ділянка. Скелет оточений відбитком м’яких тканин тіла.Перший звіт про цей зразок опублікували Ар’ян Манн (Arjan Mann) та Брайан Джі (Bryan M. Gee) у 2020 році, зосередившись на особливостях його м’яких тканин.

У 2026 році Еллісон Сефкович (Allison J. Sefcovic) з колегами описали Jeanerpeton mazonensis як новий рід і вид амфібаміформ на основі цих скам’янілостей. Вони визначили FMNH PR 558 як голотипний екземпляр. Назва роду, Jeanerpeton, вшановує матерів Сефкович та Пейтон Колберг (Payton J. Kohlberg), двох авторок, що назвали цей таксон, яких обох звати Джин. Ця назва поєднується з поширеним для темноспондилів (та інших ранніх тетраподоморфів) суфіксом -erpeton, що походить від давньогрецького ἑρπετόν і означає «повзуча істота» або «тварина, що повзає». Видова назва mazonensis вказує на місце знахідки екземпляра — місцевість Мазон-Крік.

Скам’янілості

Фотографія та рисунок скам’янілості Jeanerpeton mazonensis.

Джерела

The post Jeanerpeton first appeared on Вимерлий світ.

Skybalonyx

admin — Fri, 25 Sep 2026 16:03:36 +0000

Skybalonyx — викопний рід плазунів родини Drepanosauridae, що існував у пізньому тріасі (220—219 млн років тому). Скам’янілі рештки плазуна знайдені у відкладеннях формації Чінле у Національному парку Скам’янілий ліс в Аризоні. Типовий вид — Skybalonyx skapter.

Типовим і єдиним відомим видом є Skybalonyx skapter, що в перекладі з давньогрецької означає «риючий кіготь для посліду», що пов’язано з тим, що кігті цього таксону знайшли у копролітах, тобто скам’янілому посліді. Згідно з повідомленнями, опублікованими в жовтні 2020 року, його рештки були виявлені аспірантами у 2018 та 2019 роках у Національному парку Скам’янілий ліс. Як повідомляється, через невеликі розміри рештки було важко виявити традиційними методами. По суті, дослідницькі групи використовували низку металевих сит та воду, щоб просіяти й подрібнити гірські породи з метою пошуку скам’янілостей.

У тому ж році Skybalonyx описала група вчених у складі Ксав’єра Дженкінса (Xavier A. Jenkins), Адама Прітчарда (Adam C. Pritchard), Адама Марша (Adam D. Marsh), Бена Клігмана (Ben T. Kligman), Крістіана Сідора (Christian A. Sidor) та Кей Рід (Kaye E. Reed).

Skybalonyx відомий лише з численних зразків збільшеного кігтя на другому пальці, характерного для інших дрепанозавридів. Проте, у порівнянні з іншими дрепанозаврами його збільшений кіготь був ширшим ніж довшим. Функціональний аналіз його пазурів у порівнянні з іншими дрепанозаврами та різними сучасними тваринами вказує на те, що Skybalonyx використовував кіготь для розпорпування землі, можливо, навіть для риття нір. Це контрастує з способом життя інших дрепанозавридів, які були деревними тваринами.

Скам’янілості

Skybalonyx skapter, PEFO 43703, голотип: A — фаланга кігтя у правому бічному ракурсі; B — лівий бічний ракурс; C — вид зверху; D — проксимальний ракурс; E — вид знизу.

Джерела

The post Skybalonyx first appeared on Вимерлий світ.

Pampaluctor

admin — Thu, 24 Sep 2026 15:16:00 +0000

Pampaluctor — вимерлий рід метатерієвих ссавців із родини Thylacosmilidae, яка включала хижих спарасодонтів з саблеподібними зубами. Рід містить єдиний вид — Pampaluctor calibar, відомий за частковим скелетом. Він походить із формації Ворохуе в Аргентині, яка віднесена до Ворохуеанського підвіку південноамериканського віку наземних ссавців (SALMA). Це корелює з періодом від пізнього пліоцену до раннього плейстоцену. З оціночною масою тіла близько 100 кілограмів, Pampaluctor є одним із найбільших відомих хижих ссавців Південної Америки.

Скам’янілі рештки Pampaluctor були виявлені у відслоненнях формації Ворохуе на прибережному скельному уступі на північ від міста Мірамар у провінції Буенос-Айрес, Аргентина. Зразок зберігається у палеонтологічній колекції Муніципального музею Пунта-Ерменго в Мірамарі, де він назавжди зареєстрований під номером MPH P0730. Він складається з часткового посткраніального скелета, що включає перші шість шийних хребців, частину правої лопатки, дистальний кінець правої плечової кістки, діафіз правої променевої кістки, більшу частину лівої стегнової кістки, діафіз лівої гомілкової кістки, два хвостові хребці та невеликий неідентифікований фрагмент дистальної кістки кінцівки.

У 2026 році Ерік дель Кампо (Eric N. del Campo) та його колеги на основі цих скам’янілостей описали Pampaluctor calibar як новий рід і вид ссавців родини тилакосмілідів. MPH P0730 був визначений як голотипний екземпляр. Родова назва Pampaluctor поєднує в собі назву аргентинського регіону Пампас, де було знайдено голотип, та латинське слово luctor, «боротися». Видова назва calibar походить від імені Калібар — гаучо з Центральної Аргентини XIX століття, який займався розшуком злочинців.

В аргентинській формації Ель-Польворін, палеомагнітне датування якої становить приблизно від 3,55 до 2,59 мільйона років тому, було знайдено одну плечову кістку та два супутні моляри (зразок CCA-196). З огляду на їхній порівнянний вік, а також анатомічну схожість цієї плечової кістки з голотипом P. calibar, існує ймовірність, що CCA-196 є ще одним екземпляром цього таксону.

Щоб перевірити спорідненість та філогенетичні зв’язки Pampaluctor,вчені включили його до оновленої версії філогенетичної матриці (Suarez et al., 2025) з публікації, в якій було описано більш базального тилакосміліформа Dimartinia. Pampaluctor було визначено як сестринський таксон до Thylacosmilus, тоді як два інші названі тилакосміліди, Anachlysictis та Patagosmilus, утворюють власну кладу.

Десь в Аргентині на початку плейстоцену. Pampaluctor щойно влаштував засідку і вбив Chapalmalania. Решта клану незадоволена, але їм доводиться триматися подалі від цього смертоносного хижака.

Скам’янілості

Джерела

The post Pampaluctor first appeared on Вимерлий світ.