Вимерлий світ

Acutodon

admin — Sat, 23 May 2026 12:41:58 +0000

Acutodon — вимерлий рід ящірок з клади Shinisauria, що мешкав у Франції в пізньому крейдяному періоді (нижній кампан). До цього роду належить єдиний вид — Acutodon villeveyracensis, відомий за фрагментом верхньої щелепи. Acutodon мешкав у прісноводних субтропічних середовищах.

Родова назва складена зі слів «acutus» (лат.), гострий, загострений, пронизливий і тонкий та «ὀδόντος» (грец.), зуби. Вона походить від конічних, гострих і тонких зубів цього нового роду. Видова назва villeveyracensis — від місцевості Вільвейрак у департаменті Еро, Франція, де було виявлено цей новий таксон ящірок.

Acutodon відрізняється довгими, звуженими зубами. Це свідчить про те, що він харчувався дрібною рибою та земноводними. Така поведінка схожа на сучасного китайського шинізавра крокодилового (Shinisaurus crocodilurus).

Acutodon відрізняється від Monstersauria, Palaeovaranidae та Varanidae відсутністю розширених основ зубів і складчастостей в основі зубів, а також наявністю резорбційних ямок. Крім того, він відрізняється від Monstersauria та Varanidae більшою кількістю зубів на верхній щелепі. Від Varanidae — відсутністю медіолатерального стиснення зубів та виражених мезіальних і дистальних гребенів. Він також відрізняється від Xenosauridae відсутністю багатокутових і долотоподібних зубів при більш вузькій піднебінній полиці. Acutodon відрізняється від Anguinae менш розвиненими ріжучими краями та відсутністю борозен і розширених основ зубів. Від Gerrhonotinae, Anniellidae та Diploglossidae Acutodon відрізняється відсутністю багатокутових зубів, борозен, долотоподібних зубів або V-подібних ріжучих країв.

Acutodon належить до клади Pan-Shinisauria — групи ящірок з ряду Anguimorphia, до якої входять такі роди, як Merkurosaurus із Чехії. Найближчим сучасним родичем Acutodon є китайський шинізавр крокодиловий. Історія еволюції цієї клади маловивчена, оскільки знайдено лише небагато скам’янілостей. Цей рід заповнює прогалину у палеонтологічному матеріалі про пан-шинізаврів.

Скам’янілості

Джерела

The post Acutodon first appeared on Вимерлий світ.

Waukartus

admin — Thu, 21 May 2026 15:43:33 +0000

Waukartus — вимерлий рід багатоніжок, що належить до стовбурової групи, знайдений у лагерштетті Ваукеша в формації Брендон-Брідж (штат Вісконсин, США) у шарах, що датуються теліхійським віком силурійського періоду. Це монотипний рід, представлений єдиним видом — Waukartus muscularis.

Представники цього роду мешкали на морських субстратах, проте вже мали ходильних одночленні кінцівки — ознаку, що спостерігається у амфібійних евтікаркіноїдів та наземних кронових багатоніжок і яку раніше вважали пристосуванням до наземного середовища. Це, здається, вказує на те, що втрата екзопод, ймовірно, відбулася до переходу всієї групи багатоніжок на наземний спосіб життя. Вони з’явилися в морському середовищі, а пізніше були залучені до виконання нової функції в цьому новому екологічному контексті, що є прикладом екзаптації¹.

Голова Waukartus складалася з 4 пар головних відростків, розташованих позаду майже круглої структури, яку, ймовірно, можна інтерпретувати як око на ніжці. За головою тулуб мав 11 сегментів. Кожен сегмент мав одну пару простих одногілкових ходильних ніг, кожна з яких була поділена щонайменше на 6 подомерів. Тулуб закінчувався тельсоном з парними лезоподібними виступом, розташованими з вентрального боку.

Скам’янілості

Голотип Waukartus muscularis (A–E) та два інших екземпляри (F–G і H–J).

Джерела

Примітки

Екзаптація — принцип мультифункціональності і еволюції органів шляхом зміни функцій (закон зміни функцій А. Дорна). В еволюційній біології, процес, за допомогою якого форми або структури, що розвинулися в ході еволюції, щоб виконувати одну функцію, кооптує, щоб обслуговувати інші функції. Наприклад, використання людиною язика для мовлення. ↩︎

The post Waukartus first appeared on Вимерлий світ.

Saltenia

admin — Wed, 20 May 2026 15:52:21 +0000

Saltenia — вимерлий рід жаб. У 1988 році Р. Л. Керролл (R. L. Carroll) відніс його до родини Pipidae, а в 2005 році це повторили А. М. Баес і Т. Гаррісон (A. M. Báez & T. Harrison). Вважається, що єдиний описаний вид, Saltenia ibanezi, мешкав у Південній Америці в пізньому крейдяному періоді.

Saltenia — це невелика безхвоста жаба з вісьмома пресакральними хребцями, цілком ймовірно процельними; з трьома парами вільних ребер; уростилем, зрощеним із сакральним хребцем із помірно розширеними кінцями; плечовим поясом, цілком ймовірно дугоподібним, із паличкоподібним коракоїдом і ключицею, зігнутою вперед; череп довший, ніж ширший, квадратна кістка розташована на лінії, що лежить попереду лінії суглобових виступів, лобо-тім’яні кістки зрощені, а квадрато-вилична кістка нормально розвинена.

Рід Saltenia вважається базальним представником роду Pipidae, яка на сьогодні представлена африканськими родами Silurana та Xenopus. Однак його місце в родині Pipidae досі залишається спірним, частково через поганий стан збереження. Це не дозволяє достовірно оцінити багато
ознак, які використовувалися в аналізах парсимонії сучасних та вимерлих представників роду Pipidae.

Найближчими сучасними родичами цього виду є жаби роду Silurana. Скам’янілості Saltenia були знайдені в аргентинській формації Лас-Куртиембрес, що датується кампанським віком.

Скам’янілості

c–e, скам’янілості Saltenia ibanezi; c — повністю розвинена особина після метаморфозу; d — ізольована черепна коробка; e — пуголовок. Масштабна лінійка — 5 мм.

Джерела

The post Saltenia first appeared on Вимерлий світ.

Nanophoca

admin — Tue, 19 May 2026 14:38:52 +0000

Nanophoca — вимерлий рід безвухих тюленів із середнього міоцену Бельгії. Типовий та єдиний вид — Nanophoca vitulinoides.

У 1871 році П’єр-Жозеф ван Бенеден (Pierre-Joseph van Beneden) описав вид «Phoca» vitulinoides на основі верхньої щелепи, атланта, крижової кістки, ліктьової кістки, двох кісток гомілковостопного суглоба та фаланги, знайдених у міоценових відкладах в районі Антверпена (Бельгія). У пізніших працях він відніс до цього виду деякі додаткові матеріали. Ван Бенеден інтерпретував «P.» vitulinoides як близького родича звичайного тюленя (Phoca vitulina).

Віднесення vitulinoides до роду Phoca було поставлено під сумнів у двох статтях, опублікованих у 2008 році, що стосувалися викопних тюленевих з Північної Атлантики. Корецький і Рей (Koretsky & Ray, 2008) визначили крижову кістку як лектотип «P. vitulinoides», проте все ж розглядали цей вид як сумнівний. На основі відкриття більш повних зразків «Phoca» vitulinoides нарешті отримав власну родову назву — Nanophoca. Оскільки оригінальний лектотипний матеріал втрачено, неотипом було визначено частковий скелет IRSNB M2276.

Nanophoca був дещо меншим за сучасних ластоногих, його довжина не перевищувала 1 м. Передні та задні плавці були рухливішими, ніж у сучасних безвухих тюленів. Така будова свідчить про те, що він мав інший стиль плавання, ніж його сучасні родичі, і, ймовірно, був більш рухливим на суші.

Nanophoca також мав дуже щільний скелет, що робило його повільнішим і менш маневреним плавцем. Ймовірно, він харчувався дрібною здобиччю на морському дні в мілководних прибережних водах, подібно до сучасних морських зайців (Erignathus barbatus). Анатомія скелета Nanophoca свідчить про те, що він міг ефективніше використовувати передні плавці для полювання на здобич.

Скам’янілості

Реконструкція скелета Nanophoca vitulinoides із середнього міоцену південної частини Північного моря з накладеним частковим скелетом екземпляра IRSNB M2276.

Джерела

The post Nanophoca first appeared on Вимерлий світ.

Leidyosuchus

admin — Mon, 18 May 2026 15:34:02 +0000

Leidyosuchus — вимерлий рід еузухій, що мешкав у пізньому крейдяному періоді в провінції Альберта, Канада. Цей рід був описаний у 1907 році Лоуренсом Ламбе (Lawrence Lambe), а типовим видом є L. canadensis. Відомий за низкою зразків із формації «Динозавр-парк», що датується середньокампанським віком. Це був середньорозмірний алігатороїд із максимальною довжиною черепа понад 40 сантиметрів.

Протягом багатьох років до цього роду було віднесено низку видів, зокрема: L. acutidentatus (Sternberg, 1932) з палеоцену Саскачевану; L. formidabilis (Erickson, 1976) з палеоцену Північної Дакоти та Вайомінгу; L. gilmorei (Mook, 1942) з кампанського періоду Альберти; L. multidentatus (Mook, 1930); L. riggsi (Schmidt, 1938); L. sternbergii (Gilmore, 1910), з маастрихту (пізня крейда) Колорадо, Монтани, Північної Дакоти, Південної Дакоти та Вайомінгу; та L. wilsoni (Mook, 1959), з еоцену Вайомінгу. Однак у 1997 році Кріс Брочу (Chris Brochu) переоцінив цей рід і перекласифікував більшість видів, перенісши L. acutidentatus, L. formidabilis, L. sternbergii та L. wilsoni до нового роду Borealosuchus, а L. multidentatus — до нового роду Listrognathosuchus, запропонувавши L. gilmorei як синонім L. canadensis та визнавши L. riggsi занадто фрагментарним для ідентифікації.

Leidyosuchus був дуже схожий на сучасних кайманів, хоча й мав деякі риси алігаторів, такі як розширення верхньої щелепи за носом. Leidyosuchus також мав риси сучасного нільського крокодила (Crocodylus niloticus), такі як звуження між носом і розширенням, де розташована пара довгих зубів нижньої щелепи. Як і нільський крокодил, він, ймовірно, мав тонкі або відсутні остеодерми над очима. У алігаторів, і особливо у кайманів, над очима є товсті остеодерми. Як і у сучасних алігаторів, у Leidyosuchus був невеликий прикус.

Leidyosuchus, ймовірно, жив так само, як сучасні каймани. Однак його щелепи мали більшу силу захвату великої здобичі, завдяки чому він міг витягувати з води або вполювати більших тварин. Leidyosuchus потрібні були потужні щелепи та міцні зуби, оскільки більшість тварин з регіону, де він мешкав, наприклад динозаври, були досить великими.

Leidyosuchus вважався одним із найпримітивніших представників надродини Alligatoroidea. Проте у дослідженні 2025 року Жюль Вальтер (Jules D. Walter) з колегами стверджують, що багато ознак, які раніше вважалися діагностичними для алігатороїдів, насправді були набагато більш поширеними. У ході їхнього аналізу було виявлено, що кілька родів, які традиційно вважалися базальними алігатороїдами, серед яких Leidyosuchus, не тільки не належали до Alligatoroidea, але й навіть не були справжніми крокодилами, а представляли похідних некрокодилових еусухіїв. Було встановлено, що Leidyosuchus відокремився від ряду, що привів до Crocodilia, ще до Deinosuchus та наземних Planocraniidae.

Leidyosuchus жив поряд з різними динозаврами, такими як Brachylophosaurus, Gorgosaurus, Gryposaurus, Edmontonia, Maiasaura, Stegoceras, Ornithomimus, Centrosaurus, Chasmosaurus, Corythosaurus, Euoplocephalus, Saurornitholestes, Dromaeosaurus, Parasaurolophus, Albertaceratops, Troodon, Daspletosaurus та Styracosaurus, хорістодорами, такими як Champsosaurus та Simoedosaurus, іншим крокодилоподібним — Deinosuchus, черепахами, такими як Asperodites, та зубастими птахами, такими як Ichthyornis.

Скам’янілості

Череп Leidyosuchus canadensis.

Джерела

The post Leidyosuchus first appeared on Вимерлий світ.

Nagatitan

admin — Sat, 16 May 2026 17:43:58 +0000

Nagatitan — вимерлий рід динозаврів зауроподів-еугелоподид, відомий із формації Хок-Круат у Таїланді, що датується ранньою крейдою (апт-альб). Рід включає єдиний вид, Nagatitan chaiyaphumensis, відомий за частковим скелетом. Nagatitan — великий зауропод, з приблизною довжиною тіла 27 метрів і масою приблизно 27 тонн. Це робить його найбільшим динозавром, знайденим з Південно-Східній Азії.

Скам’янілості Nagatitan були виявлені Таномом Луангнаном (Thanom Luangnan) у 2016 році на березі ставка в провінції Чайяпхум (Таїланд) у відслоненнях формації Хок Круат. Зразок зберігається в Музеї Сіріндхорн, де він зареєстрований під номерами SM2025-1-546 до SM2025-1-556. Зразок складається з декількох хребців, частин таза та частин передніх і задніх кінцівок.

У 2026 році Тітівут Сетапанічсакул (Thitiwoot Sethapanichsakul) з колегами на основі цих скам’янілостей описали Nagatitan chaiyaphumensis як новий рід і вид динозавра-зауропода, визначивши зразки SM2025-1-546–556 як голотип.

Родова назва Nagatitan поєднує в собі відсилання до міфічного змієподібного божества Нага, відомого в азіатських культурах, та слово «титан» (букв. «гігант») — поширений суфікс у назвах зауроподів, що походить від імені доолімпійських богів грецької міфології. Видова назва chaiyaphumensis вказує на місце відкриття цього виду — провінцію Чайяпхум у Таїланді. Його прозвали «Останнім титаном Таїланду» та «Тайтаном».

Автори опису визначили кілька характерних ознак. Дві з них є аутапоморфіями, тобто унікальними похідними ознаками. Гіпосфен, задній вторинний суглобовий виступ, що фіксує хребець у сусідньому хребці, у середніх хребців спини має трикутну форму, переходячи у вертикальний гребінь у задніх хребцях спини. Задні хребці спини мають остисті відростки з передніми трикутними крилоподібними виступами.

Для оцінки маси тіла та загальної довжини тіла нагатитана автори використали кілька розрахункових методів. Для оцінки маси тіла було використано рівняння, запропоноване Бенсоном (Benson et al., 2018) для чотириногих, в якому мінімальний обхват діафіза плечової кістки поєднується з обхватом діафіза стегнової кістки (обидва в мм) для отримання маси тіла (в кг). У випадку нагатитана отримана маса тіла становить 26 582 кілограми. Розрахунок базується на мінімальній окружності діафіза плечової та стегнової кісток, які, за вимірами, становили відповідно 584 мм та 682 мм. Для визначення довжини тіла автори використовували рівняння, запропоноване Себахером (Seebacher, 2001), яке базується на вже розрахованій масі тіла. Загальна довжина тіла Нагатитана становить 27,15 метрів.

Згідно з однією з версій кладистичного аналізу, Nagatitan віднесений до родини Euhelopodidae в межах підряду Somphospondyli і вважається сестринським видом Europasaurus. Це, на думку самих авторів опису, є несподіваним результатом, який може бути пов’язаний з невеликою кількістю ознак, які можна визначити на основі обмеженого скелета.

Нагатитан відомий із формації Хок Краут, що датується ранньою крейдовою епохою. Інші викопні таксони з цієї формації включають раннього цератопса Psittacosaurus sattayaraki, спінозаврида Siamosaurus, кархародонтозавра Siamraptor, неозухію Khoratosuchus, а також орнітоподів Ratchasimasaurus, Siamodon та Sirindhorna.

Скам’янілості

Джерела

The post Nagatitan first appeared on Вимерлий світ.

Laueropterus

admin — Fri, 15 May 2026 15:21:00 +0000

Laueropterus — вимерлий рід монофенестратних птерозаврів, відомий із пізньоюрської (титон) формації Мьорнсхайм у Німеччині. Рід включає єдиний вид — Laueropterus vitriolus, про який відомо з часткового скелета та черепа, виявлених у 2007 році. Рід був науково описаний у 2026 році. З розмахом крил близько 1 метра він був більшим за більшість інших ранніх родичів. Він співіснував з Makrodactylus, Skiphosoura та «Rhamphodactylus», які, ймовірно, є його близькими родичами.

Скам’янілість Laueropterus була виявлена приблизно у 2007 році в кар’єрі Шаудіберг, що є відслоненням формації Мьорнсхайм поблизу міста Мюльхайм у Баварії, Німеччина. Зразок, що зберігся на товстій вапняковій плиті, був проданий колекціонеру Вольфгангу Краусу (Wolfgang Krauss). Останній, у свою чергу, перепродав його Гюнтеру Хоппе (Günther Hoppe) у Швейцарії, під керівництвом якого зразок і був підготований. Потім його продали Мартіну Герліху (Martin Görlich), а в січні 2024 року він потрапив до Фонду Лауера в Іллінойсі, США. Там він зараз зберігається під номером LF 6268. Зразок складається з більшої частини скелета, включаючи череп і нижню щелепу. Він двовимірно стиснутий і більше не має анатомічного зчленування.

У 2026 році Девід Хон (David Hone) на основі цих скам’янілостей описав Laueropterus vitriolus як новий рід і вид птерозавра з родини Monofenestratidae, визначивши LF 6268 як голотипний екземпляр. Назва роду, Laueropterus, вшановує Рене та Брюса Лауерів (René & Bruce Lauer) та їхній внесок у наукову популяризацію зольнгофенських скам’янілостей. Їхнє прізвище поєднано з давньогрецьким словом pterus, що означає «крило». Видова назва vitriolus походить від латинського слова vitriolum, яке означає сірчану кислоту, натякаючи на пористу текстуру, що спостерігається на голотипі, ніби ці частини були розчинені.

Судячи зі зрощення декількох елементів скелета та загальних великих розмірів тварини, голотип L. vitriolus, ймовірно, на момент смерті наближався до скелетної зрілості. Його розмах крил, за оцінками, становив близько 1 метра. Це менше, ніж у сучасного йому Skiphosoura, розмах крил якого становив приблизно 1,75 м, але більше, ніж у більшості інших його родичів. Довжина черепа LF 6268 становить близько 20,5 см. Laueropterus має кілька анатомічних рис, спільних зі Skiphosoura, таких як форма та розташування зубів, сильна кривизна крилоподібної кістки та міцність нижньої щелепи та стегнової кістки. Його можна відрізнити від Skiphosoura завдяки пропорційно довшій та менш глибокій морді, менш помітному гребеню на передній щелепі та різним іншим пропорційним та морфологічним відмінностям.

Хоча Гоун (2026) не включив філогенетичний аналіз до свого опису Laueropterus, він дійшов висновку, що цей вид можна віднести до клади птерозаврів Monofenestrata на підставі пропорційно великого черепа з єдиним носо-орбітальним отвором, а також відносно довгих шийних хребців. Пальцеві кістки та перша фаланга крила пропорційно короткі, що вказує на належність до клади, відмінної від більш виняткової Pterodactyloidea.

Laueropterus є четвертим представником групи монофенестратан, що не належить до птеродактилоїдів, виявленої у формації Мьорнсхайм, після Makrodactylus, описаного у 2025 році, Skiphosoura, названого у 2024 році, та неофіційно названого «Rhamphodactylus». Propterodactylus, названий у 2024 році, є ще одним представником цієї клади з вапняків Зольнгофена, хоча він походить із нижньої формації Пайнтен.

Laueropterus vitriolus та Sinopterus dongi.

Скам’янілості

Повний екземпляр голотипу Laueropterus vitriolus (LF 6268). Голотип під природним освітленням. Основні елементи позначені.

Джерела

The post Laueropterus first appeared on Вимерлий світ.

Makrodactylus

admin — Thu, 14 May 2026 15:41:00 +0000

Makrodactylus — вимерлий рід монофенестратних птерозаврів, відомий із пізньоюрської формації Мьорнсхайм у Німеччині. Рід включає єдиний вид — Makrodactylus oligodontus, відомий з фрагментів черепа та скелета дорослої особини, виявлених у 2014 році та науково описаних у 2025 році.

Makrodactylus мав подовжений череп з не більше ніж сімома позиціями зубів, обмеженими передньою частиною рота. З розмахом крил 0,6 метра він був меншим за всіх інших ранніх родичів. Він співіснував зі Skiphosoura та “Rhamphodactylus“, обидва з яких, ймовірно, є близькими родичами.

Голотипний екземпляр Makrodactylus, LF 1370, був виявлений Роландом Пешлем (Roland Pöschl) у квітні 2014 року в відслоненнях формації Мьорнсхайм, що входить до складу Зольнгофенського архіпелагу. Конкретне місцезнаходження — кар’єр Шаудіберг, розташований поблизу міста Мюльхайм у Баварії, Німеччина. Зразок препарували протягом наступних чотирьох місяців, після чого у вересні 2014 року його придбала Фундація Лауера з палеонтології, науки та освіти. Зараз він увійшов до колекції Фундації Лауера в Іллінойсі, США, як зразок LF 1370. Він складається з частково розчленованого неповного скелета — значною мірою стиснутого в єдину плиту. Скелет включає майже весь череп і нижню щелепу, кілька шийних та спинних хребців, частину грудного та тазового поясів, а також більшу частину передніх і задніх кінцівок.

У 2025 році Девід Хон (David Hone) з колегами на основі цих скам’янілостей описали Makrodactylus oligodontus як новий рід і вид базальних птерозаврів родини Monofenestratidae. Родова назва Makrodactylus поєднує давньогрецькі слова makros, що означає «довгий», та daktylos, що означає «палець». Вона вказує на характерно подовжений палець крила у цього таксону. Видова назва oligodontus поєднує давньогрецькі слова oligos, що означає «небагато», та odous, що означає «зуб». Вона вказує на характерну малу кількість зубів у верхній та нижній щелепах.

Голотип Makrodactylus має розмах крил 60,6 сантиметрів, що робить його порівняним із іншими дорослими птерозаврами юрського періоду. За розмірами він схожий на деякі таксони із Зольнгофена. Однак це помітно менше, ніж у ранніх представників групи Monofenestra. Сучасний йому Skiphosoura мав розмах крил майже втричі більший — 174,2 см. «Rhamphodactylus», інший сучасник, був дещо меншим за Skiphosoura, з розмахом крил 99,8 см. Розмах крил видів, віднесених до китайського Darwinopterus (формація Тяоцзішань), дещо більший, ніж у Makrodactylus, і коливається від 65,4 см (D. linglongtaensis) до 88,4 см (D. robustodens). Голотип Propterodactylus менший (розмах крил 54 см), але він належить молодій особині, яка, ймовірно, виросла б набагато більшою. Водночас голотип Makrodactylus належить дорослому екземпляру. Це можна визначити на основі ступеня зрощення кісток черепа (характерного для зрілих тварин), а також відсутності дрібнозернистої текстури, що спостерігається на кістках молодих тварин. Таким чином, Makrodactylus є найменшим відомим представником клади нептеродактилоїдних монофенестратів, про якого відомо з зрілого екземпляра.

Череп має загалом трикутний контур і довжину 10,9 см. Подібно до Propterodactylus, але на відміну від багатьох близьких родичів та пізніших таксонів, череп є коротким і високим. Очна ямка має типову для цих таксонів майже круглу форму. У верхніх кістках щелепи розташовано лише сім зубів, що є напрочуд малою кількістю. Крім того, зубний ряд закінчується перед носо-орбітальною вікном (NAOF), тоді як у багатьох інших ранніх монофенестратів зуби продовжуються за межі початку NAOF. Нижня щелепа має довгий симфіз (зрощену ділянку між лівою та правою сторонами). У зубній кістці — шість зубів, причому зуби 1, 2 та 6 помітно менші за інші. Можливо, був присутній сьомий зуб, але ця ділянка збереглася недостатньо добре, щоб забезпечити впевнену ідентифікацію. Кінець зубного ряду нижньої щелепи приблизно збігається з задньою (у напрямку до спини) частиною симфізу нижньої щелепи. Загалом усі зуби мають тонку, вигнуту морфологію і рівномірно розташовані в щелепах. Зуби верхньої щелепи, ймовірно, були орієнтовані більш вертикально, ніж зуби нижньої щелепи, які були злегка нахилені вбік.

Хоча Хоун та його колеги не включили філогенетичний аналіз до свого опису Makrodactylus, вони дійшли висновку, що його можна віднести до клади птерозаврів Monofenestrata на підставі пропорційно великого черепа з єдиним носо-орбітальним отвором. П’ясткова кістка та перша фаланга крила пропорційно короткі, що вказує на базове положення в кладі, поза межами Pterodactyloidea. Морфологія передньої частини виличної кістки, вільних п’ясткових кісток, першої фаланги крила та міцної стегнової кістки нагадує Propterodactylus, більш похідного нептеродактилоїда.

Makrodactylus — це третій представник групи нептеродактилоїдних монофенестратів, виявлених у формації Мьорнсхайм, після Skiphosoura, названого у 2024 році, та неофіційно названого «Rhamphodactylus». Propterodactylus, названий у 2024 році, є четвертим представником цієї клади з вапняків Зольнгофена, хоча він походить із нижньої формації Пайнтен.

Скам’янілості

Голотип Makrodactylus.

Джерела

The post Makrodactylus first appeared on Вимерлий світ.

Liaoxipterus

admin — Tue, 12 May 2026 15:13:00 +0000

Liaoxipterus — рід вимерлих птерозаврів, що належав до групи Pterodactyloidea і мешкав у ранньокрейдяний період на території сучасного Китаю. Єдиним описаним видом є Liaoxipterus brachyognathus.

Типовий вид Liaoxipterus brachyognathus був названий та описаний у 2005 році Донгом Чжиміном (Dong Zhiming) та Лю Цзюньчаном (Lü Junchang). Назва роду походить від місця знахідки Лаосі та поєднує його з давньогрецьким словом pteron, що означає «крило». Назва виду походить від грецьких слів brachys, «короткий», та gnathos, «щелепа».

Скам’янілість, голотип CAR-0018, була знайдена поблизу міста Чаоян у провінції Ляонін у шарі формації Цзюфотан групи Джехол, що датується баремом-аптом. Вона сильно сплющена і лежить на одній пластині. Скам’янілість складається зі зрощених нижніх щелеп, які видно зверху. Крім того, присутній апарат язикової кістки.

Нижні щелепи мають довжину 161 міліметр. Це може свідчити про розмах крил приблизно півтора метра. Кожна нижня щелепа має тринадцять зубів. Зуби досить короткі. Язикова кістка розташована окремо від щелеп, що, ймовірно, є нормальним положенням. Нижня щелепа відламана ззаду. Її загальна довжина оцінюється в 182 міліметри.

У 2008 році цей вид було переописано. Тоді було наведено такий опис: кінці нижніх щелеп розширені. На нижніх щелепах разом розташовано двадцять шість зубів. Зуби мають потовщення на внутрішній основі. Язикова кістка має Y-подібну форму. Передня злита частина, або симфіз, нижніх щелеп займає приблизно чверть довжини щелепи.

Симфіз має форму вузької лопатки довжиною п’ять сантиметрів. Він у 2,8 рази довший за ширину, що є відносно компактним. Гілки нижньої щелепи мають товщину один сантиметр. З кожного боку спереду розташовані чотири зуби, спрямовані назовні. Таким чином, вісім передніх зубів утворюють віяло. Вони приблизно однакової довжини, досить товсті та з’єднані між собою. З кожного боку за ними розташовані ще чотири зуби, спрямовані вбік. Вони мають таку саму довжину та форму, як і передні зуби, і також з’єднані між собою. За ними йдуть два зуби, однакові за розміром, але розташовані з великим проміжком. Далі є ще ширша щілина, а потім йдуть три менші зуби з помірним проміжком. Коріння зубів помітне. Зуби сплощені поперечно, але не особливо гострі.

Спочатку Liaoxipterus відносили до родини Ctenochasmatidae. У 2006 році Ван Сяолінь (Wang Xiaolin) висловив думку, що Liaoxipterus належить до родини Istiodactylidae. У 2008 році Лю (Lü) висловив думку, що істіодактилід Nurhachius є молодшим синонімом Liaoxipterus. Це значно розширило б знання про цей вид, оскільки Nurhachius був описаний з набагато повнішої знахідки. Однак у 2020 році ця ідентифікація була спростована.

У 2015 році було детально описано язикову кістку довжиною 107,9 міліметра. Вона складається з двох тонких стрижнеподібних других кератобранхіальних кісток, які з’єднуються спереду у тонкий кінчик. Цей processus lingualis, подовжений виступ, спрямований вперед, що підтримує язик, є дуже довгим, подібним до такого у хамелеона. У поєднанні з короткими зубами було зроблено висновок, що цей вид був комахоїдним, а не рибоїдним. Однак у 2020 році в одному дослідженні було висловлено припущення, що Y-подібна язикова кістка все ж була набагато менш спеціалізованою, ніж T-подібна у хамелеона, і що такі довгі передні гілки є нормальними для птерозаврів, тоді як малоймовірно, що така велика тварина могла виживати, ловлячи виключно дрібних комах. Крім того, Liaoxipterus має явно довгі задні гілки, довші за передню частину.

Скам’янілості

Нижня щелепа голотипу Liaoxipterus brachyognathus.

Джерела

The post Liaoxipterus first appeared on Вимерлий світ.

Morewites

admin — Mon, 11 May 2026 15:37:20 +0000

Morewites — вимерлий рід гетероморфних амонітів з родини Nostoceratidae, описаний японським палеонтологом Ясунарі Сігета (Yasunari Shigeta) у 2014 році. Рештки молюска були знайдені на острові Хоккайдо у відкладах кампанського ярусу верхньої крейди. Типовий та єдиний вид — Morewites sakakibarai.

Рід був описаний на основі майже повного зразка, знайденого у формації Chinomigawa в районі Уракава на півдні Хоккайдо. Скам’янілість походила з вапнистої конкреції, де також були знайдені інші морські організми крейдового періоду, зокрема амоніти та двостулкові молюски.

Родова назва Morewites походить від айнського слова morew, що означає «спіраль». Видова назва sakakibarai дана на честь Казухіто Сакакібари (Kazuhito Sakakibara) — людини, яка виявила голотип.

Morewites належав до так званих гетероморфних амонітів — групи, у яких мушля втратила класичну симетричну спіральну форму. Його мушля мала дуже незвичайну будову. Початкові завитки були дрібними та щільно закрученими у вигляді спіралі. Далі мушля переходила у більш відкриті, еліптичні планіспіральні завитки. Іісь ранніх завитків була розташована під прямим кутом до наступних обертів мушлі. Така комбінація ознак зробила рід унікальним серед представників Nostoceratidae.

Поверхня мушлі була вкрита тонкими ребрами. На ранніх стадіях вони були невеликими та розташованими густо, але з ростом тварини ставали більш виразними й розташовувалися рідше. Поперечний переріз мушлі спочатку був майже круглим, а пізніше ставав овальним.

Дослідники відзначили подібність Morewites до роду Glyptoxoceras, однак між ними існує важлива відмінність. У Morewites осі початкової та наступної спіралей перпендикулярні одна одній. Це стало однією з головних причин виділення нового роду.

Дослідники припускають, що деякі раніше знайдені амоніти з Північної Америки, які були віднесені до інших родів, насправді можуть належати до Morewites. Це свідчить про можливе ширше поширення роду у пізньокрейдових морях Тихоокеанського регіону.

Скам’янілості

Morewites sakakibarai, NMNS PM23458 (голотип), з району Уракава, Хоккайдо. A–C, збільшені фотографії, що показують спіралеподібні, щільно скручені початкові витки (початкова камера та амонітелла не збереглися); A, бічний вигляд; B, бічний вигляд, повернутий на 90° від A; C, бічний вигляд, повернутий на 90° від B; D–G, загальні види; D, бічний вигляд; E, фронтальний вигляд, повернутий на 90° від D; F, бічний
вигляд, повернутий на 90° від E; G, вентральний вигляд, повернутий на 90° від F; Чорні стрілки вказують на положення останньої перегородки. H, лінія шва на останній перегородці. Суцільна лінія позначає сифункул, а пунктирна лінія вказує на середнє дорсальне положення.

Джерела

The post Morewites first appeared on Вимерлий світ.