Вікторіанська епоха в Британії створила багато традицій, які визначили сучасний популярний образ Різдва в світі та, зокрема, в Україні. Одна з них — різдвяні листівки. Звідки вони взялися і чому на них динозаври? Давайте поговоримо.

Британська королева Вікторія, чиї мати і чоловік, принц Альберт, були німцями за походженням, привезла німецькі святкові традиції до Англії у 1830-х роках. Королівська сім’я популяризувала різдвяну ялинку, а королева з чоловіком дарували один одному різдвяні листівки, заохочуючи дітей створювати свої власні. Але тільки в 1846 році встановлення ялинки стало світовим звичаєм, після того, як королівська пара була зображена в “Ілюстрованих лондонських новинах” разом зі своїми дітьми навколо різдвяної ялинки.

Приблизно в той самий час Чарльз Діккенс був зайнятий створенням різдвяних образів у своїх творах. Окрім “Різдвяної пісні”, Діккенс писав оповідання на різдвяну тематику для двох журналів, які він видавав. Діккенса називають “людиною, яка вигадала Різдво”. Його зображення снігу в різдвяний час, гарячої вечері з індичкою та родинного свята заклали основу для сучасного святкування.

Сер Генрі Коул (Henry Cole), який згодом став першим директором лондонського Музею Вікторії та Альберта, доручив своєму другові Джону Хорслі розробити дизайн першої комерційної різдвяної листівки. Вона з’явилася у продажу 1843 року, того ж тижня, коли була опублікована “Різдвяна пісня” Діккенса. За допомогою друкарського процесу, відомого як літографія, який вимагав дорогих послуг професіоналів для ручного розфарбовування дизайну всередині контурів, було надруковано тисячу примірників листівки. Вони продавалися по одному шилінгу за штуку. Це перевищувало денну заробітну плату багатьох вікторіанців.

На першій різдвяній листівці, зображеній тут, була сім’я, яка п’є вино, відзначаючи свято. На бічних панелях були зображені два акти благодійності: роздача їжі та одягу бідним. Листівка була піддана жорсткій критиці з боку поборників тверезості через те, що дитина на передньому плані пила вино. З надрукованих примірників до сьогодні збереглося лише кілька, переважно в музеях. У грудні 2020 року видавнича копія коштувала 25 000 доларів.

Ранні різдвяні листівки часто містили зображення квітів, фей та милих звіряток. Зі зростанням популярності та зниженням вартості, люди почали замовляти різноманітні теми, включаючи химерні та моторошні зображення.

Наприкінці 1850-х років Дарвін опублікував книгу “Про походження видів”, яка також могла вплинути на дизайни таких карток. Сам Діккенс сприяв популярності геології, створюючи ідеї та образи для публічного споживання, як, наприклад, у “Холодному домі”. У романі він описав вулиці Лондона, якими блукали стародавні ящери, а вулкани та землетруси в той же час стрясали Землю.

Серед найвідоміших різдвяних листівок — надруковані компанією De La Rue & Co для Лондонського музею природознавства, на яких зображені найважливіші палеонтологічні відкриття того часу. De La Rue & Co — британська папероробна компанія, заснована в 1821 році підприємцем Томасом де ла Рю (Thomas de la Rue, 1793-1866).

De La Rue почала друкувати різдвяні листівки приблизно в 1872 році, а припинила друк вже в 1885 році. Незважаючи на те, що їх листівки проіснувала лише 13 років, вони посідають важливе місце в історії індустрії. Вони вирізняються дуже деталізованим малюнком (усі роботи анонімні), а також, за сучасними мірками, часто нестандартною тематикою.

Хорошим прикладом таких сюжетів є листівки, на яких зображені вимерлі плейстоценові тварини. Здається, що ці листівки були створені як спосіб заробити на тогочасному захопленні доісторичним минулим. Невідомо, наскільки популярними були саме ці зразки, але вони, безумовно, вражають і сьогодні.

Ось ще одна вінтажна вікторіанська різдвяна листівка від De La Rue, датована близько 1880 року.

Цього разу ми бачимо групу мезозойських рептилій під керівництвом “професорів іхтіозавра та мегалозавра”, які вивчають “ідеальний зразок” стародавньої людини, що насправді виглядає цілком “сучасно”. На відміну від попередніх двох карток, цей захоплюючий артефакт насправді потребує пояснень.

Перше, на що слід звернути увагу, — це те, що ця картина є оновленням карикатури під назвою “Жахливі зміни”, намальованої в 1830 році геологом Генрі Де ла Бешем (Henry De la Beche, 1796-1855). Дехто, як-от мистецтвознавець Зої Лесказ (Zoë Lescaze) у своїй книзі “Paleoart: Visions of the Prehistoric Past” (2017), вважає Де ла Беша першим справжнім палеохудожником. Здебільшого через його акварельний малюнок “Duria antiquior” (1830), на якому зображені мезозойські морські та літаючі рептилії. З нього Де ла Беш зробив відбитки та продавав копії для збору коштів для першопрохідниці-палеонтологині Мері Еннінг (Mary Anning).

“Жахливі зміни” — набагато простіша робота, виконана простим пером і тушшю. Як і на вищезгаданій різдвяній листівці, на ній зображено “професора іхтіозавра”, який звертається до класу плезіозаврів і птерозаврів з-за кам’яного подіуму. На вершині п’єдесталу — людський череп. Підпис нижче пояснює, що добрий професор-завр повчає свій клас про те, що така примітивна тварина, як людина, неодмінно була приречена на вимирання.

Ця карикатура спочатку поширювалася в приватному порядку серед колег де ла Беша. Пізніше відомий оксфордський геолог Вільям Бакленд (William Buckland, 1784-1856) врешті-решт замовив копію карикатури плакатного розміру, яку він повісив у своєму класі. Зрештою, у 1857 році син Бакланда, Френк, опублікував карикатуру у своїй книзі “Curiosities of Natural History”, вперше зробивши її надбанням громадськості.

Отже, ми знаємо звідки невідомий художник De La Rue взяв ідею для цієї різдвяної листівки, але, що ж вона означає? “Жахливі зміни” Де ла Беша були задумані як сатира на циклічний погляд на еволюцію, який відстоював геолог Чарльз Лайєлл (Charles Lyell, 1797-1875) у своїй знаковій роботі “Принципи геології” (1830-1833). Як пояснює Елізабет Колберт (Elizabeth Kolbert) у книзі “The Sixth Extinction: An Unnatural History” (2014), багато вчених наприкінці XVIII та на початку XIX століття дуже скептично ставилися до ідеї вимирання. Серед них був і Лайєлл. Він у “Принципах” висловив думку, що тварини не вимирали, а просто з’являлися і зникали в різні моменти геологічної історії, коли змінювалося навколишнє середовище. В результаті Лайєлл припустив, що в якийсь момент в майбутньому може настати час, коли…

“… повернуться ті роди тварин, пам’ятки яких збереглися в древніх скелях наших континентів. Величезний ігуанодон може знову з’явитися в лісах, а іхтіозавр – у морі, а птеродактиль може знову промайнути крізь буйні зарості деревоподібних папоротей. Коралові рифи могли б простягнутися за полярне коло, де зараз багато китів і нарвалів. Черепахи відкладатимуть свої яйця на пісок морського пляжу, де зараз спить морж, а тюлень дрейфує на крижині”.

Переконання Лайєлла в циклічності геологічного часу врешті-решт привело його до криптозоологічних пошуків, як стверджує історик науки Шеррі Лінн Лайонс (Sherrie Lynne Lyons) у своїй книзі “Species, Serpents, Spirits, and Skulls: Science at the Margins in the Victorian Age” (2009). Ідея полягала в тому, що якщо Лайєллу вдасться відкрити живий доісторичний вид, він зможе стверджувати, що пророковане ним повернення мезозойської мегафауни вже відбувається.

Розвиток науки показав, що Лайєлл все ж помилявся, але його помилка подарувала нам багато цікавих художніх робіт. Наш же колектив бажає вам щасливих свят та пропонує переглянути ще кілька дивних різдвяних листівок.

Джерела

1. https://paleonerdish.wordpress.com/2023/12/24/victorian-christmas-cards/
2. https://blogs.ncl.ac.uk/speccoll/2022/12/23/christmascountdown-christmas-tree-at-windsor-castle/
3. https://heritageparkmuseum.org/blog/victorian-christmas-cards
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Duria_Antiquior
5. https://www.tumblr.com/man-creates-dinosaurs/181412424726/cenozoic-mega-fauna-celebrate-the-holidays-in
6. https://www.tumblr.com/man-creates-dinosaurs/181420039021/heres-another-vintage-victorian-de-la-rue
7. https://weirdchristmas.com/2020/11/29/xmas-at-the-natural-history-museum-de-la-rue-company/

The post Вікторіанські різдвяні листівки first appeared on Вимерлий світ.

Дракони — це дуже серйозно. Вони зустрічаються у міфах і фольклорі ще з часів стародавніх шумерів, і ніхто достеменно не знає, звідки вони взялися. Дехто підозрює, що вони виникли як спроба пояснити знахідки кісток динозаврів і китів. Інші вважають, що вони просто уособлюють наш страх перед хижаками.

Крім того, дракони задовольняють наше захоплення владою. Хто б не хотів побачити величезну летючу тварину, що випускає потік полум’я? (За умови, що ви не стоїте надто близько). Дракони — дивовижні міфічні звірі, які закріпились в культурі і серцях людей по всьому світу. На жаль, вони так там і залишилися, оскільки у нас немає жодних підстав вважати, що дракони коли-небудь дійсно жили на Землі. Але що, якби це було не так? Якби ми відмотали еволюцію на сотні мільйонів років назад, чи мали б дракони ще один шанс? Чи можлива їхня біологія?

Це ми і збираємось з’ясувати. В цих статтях ми починаємо шлях до оцінки реалістичності драконів. Чи могли б вони насправді літати? Чи могли б вони дихати вогнем? Де б вони жили? Як би вони полювали? І як би вони взагалі розвивали свої вражаючі здібності?

Щоб отримати відповіді на ці питання, приєднуйтесь до нас!

Анатомія польоту

Біохімія полум’я

Пекучий симбіоз

Полювання з вогнем

Дарвін і дракони

Джерела

1. https://snipettemag.com/the-science-of-flight-and-firebreath/
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Dragon

The post Чи можуть дракони існувати? first appeared on Вимерлий світ.

Коли 66 мільйонів років тому астероїд врізався в Землю, він знищив найбільш лютих і сильних істот на Землі — динозаврів. Тож як саме наші крихітні, скритні предки змогли вижити після апокаліпсису?

У тріасовому періоді, близько 225 мільйонів років тому, два види тварин пішли різними шляхами. Вони обидва народилися на суперконтиненті Пангея, єдиній сухопутній плиті, що простяглася від Північного полюса до Південного. Їхні долі складалися по-різному, але назавжди переплелися. Одній групі судилася велич, і незабаром їх тіла розміром з авіалайнер загуркотали по всій землі. Динозаври. Інша група була відкинута в тінь, щоб дочекатися свого часу. Ссавці. Ми, наші далекі предки.

Перенесемося на 160 мільйонів років вперед, через юрський період і до кінця крейдяного періоду. Температура зростала і падала, рівень моря піднімався і опускався, суперконтинент перетворився на численні континенти сучасності. Весь цей час динозаври і ссавці жили поряд, але йшли своїми шляхами.

Жоден ссавець так і не став більшим за борсука, оскільки їх стримували динозаври. І навпаки, розумні та пухнасті маленькі ссавці не давали динозаврам зайняти дрібнотілі ніші, тому ніколи не було мініатюрних тиранозаврів або трицератопсів (Triceratops). Подібно до кораблів, що розходяться вночі, динозаври і ссавці диверсифікувалися, претендуючи на окремі царства як на свої власні. Динозаври правили лісами і рівнинами вдень, ссавці — чагарниками і під землею в темряві. Серед них були бігаючі, лазячі, риючі, плаваючі та літаючі. Саме у цих тварин з’явилися класичні ознаки ссавців: волосяний покрив, теплокровний обмін речовин, складний зубний ряд (ікла, різці, премоляри, корінні зуби), здатність вигодовувати своїх малят молоком.

Ці перші ссавці розрослися в пишне родовідне дерево. Існували десятки підродин, що відрізнялися різними типами зубів, раціоном харчування і стилем розмноження. Одна з таких груп, багатогорбкуваті (Multituberculata), процвітала в крейдяному підпіллі, використовуючи свої пилкоподібні премоляри та гризучі різці для поглинання нового типу їжі: фруктів та квітів. Десятки їхніх скам’янілостей були знайдені під час польсько-монгольських експедицій в пустелю Гобі в 1963-1971 роках, однієї з перших великих польових палеонтологічних робіт під керівництвом жінок, яку очолювала покійна польська палеобіолог Зофія Келан-Яворовська (Zofia Kielan-Jaworowska).

Тим часом, поки багатогорбкуваті процвітали, три інші групи непомітно відгалузилися від них. Ці першопрохідці дали початок трьом лініям ссавців, які існують і сьогодні: однопрохідні, що відкладають яйця; сумчасті, які народжують слабких дитинчат, що розвиваються далі в сумці; і плацентарні, такі як Ectoconus і ми, які народжують сформованих дитинчат.

Молекулярний годинник — метод, який використовує відмінності ДНК між сучасними видами і зворотні розрахунки, щоб оцінити, коли вони розійшлися — передбачає, що деякі лінії плацентарних, включаючи приматів, жили поряд з динозаврами. Хоча палеонтологи відчайдушно намагаються знайти скам’янілості таких ранніх плацентарних ліній, їх ще не знайдено.

Аж раптом в одну мить все змінилося. Шістдесят шість мільйонів років тому раптова катастрофа перекроїла світ і за лічені дні, місяці і роки перевернула еволюційний статус-кво, який зберігався понад 100 000 тисячоліть. Динозаври, за винятком кількох особливих видів з крилами і пір’ям, котрі стали сучасними птахами, не змогли впоратися і вимерли. Багато ссавців теж відчули смак смерті, але декому вдалося вистояти. З цих сміливців, що вижили, розквітне наступна велика династія в історії Землі.

Динозаври вимирають, ссавці виживають

Без жодного натяку на гіперболізацію, те, що сталося 66 мільйонів років тому, було, мабуть, найгіршим днем в історії нашої планети.

Коли стада трицератопсів прокинулися і почали снідати папороттю, вони й гадки не мали, що астероїд розміром з Еверест знаходиться на курсі зіткнення із Землею. Він пронісся крізь небеса швидше, ніж куля, і врізався в місце, де зараз знаходиться півострів Юкатан в Мексиці, вибухнувши з силою понад мільярд ядерних бомб, пробивши діру в земній корі глибиною понад 16 кілометрів та понад 160 кілометрів завширшки.

Землетруси спустошили землю, цунамі порізали узбережжя, атмосфера перетворилася на піч, ліси самозаймалися, гранули розплавленої породи сипалися з неба. Сажа і кіптява забивали атмосферу, зануривши світ у темряву на довгі роки. Рослини не могли фотосинтезувати, ліси руйнувалися, травоїдні тварини гинули, а за ними і хижаки. Потім, як остаточна наруга, вуглекислий газ, що вивільнився від удару, перегрівав Землю протягом тисячоліть.

Наслідки цих негайних, середньострокових і довгострокових катастроф були нічим іншим, як апокаліпсисом. Екосистеми руйнувалися, як карткові будиночки. Це був кінець епохи динозаврів. Загинули три з кожних чотирьох видів, що робить цю катастрофу кінця крейдяного періоду одним з п’яти найбільших масових вимирань в історії Землі. Найвідомішими жертвами стали динозаври: загинули всі довгошиї, рогаті, качкодзьобі, купологолові та гострозубі, і лише жменька птахів продовжила спадщину динозаврів до наших днів. Такі монстри, як Tyrannosaurus rex, більше ніколи не будуть полювати на Землі. Також зникли птерозаври (літаючі рептилії) і численні рептилії, такі як плезіозаври і мозазаври, котрими кишіли океани.

А як щодо ссавців? У більшості розповідей про вимирання наприкінці крейдяного періоду вони проголошуються великими вижавальниками, переможцями, які відібрали корону у динозаврів. У певному сенсі це правда — ссавці вистояли, інакше нас би тут не було. Але нові дослідження показують, що це був смертельний виклик, і їхня доля залежала від того, що сталося в дні, десятиліття і тисячоліття після падіння астероїда. Для ссавців астероїд став одночасно і моментом найбільшої небезпеки, і великим проривом.

Найкращі відомості про тих ссавців, які зіткнулися з астероїдом та його наслідками, походять з північних Великих рівнин США. Майже півстоліття Вільям Клеменс (William Clemens) з Каліфорнійського університету в Берклі, який помер у 2020 році, досліджував зарослі шавлією ранчо північно-східної Монтани. Ці скелі утворені річками, які стікали з прадавніх Скелястих гір і протікали через ліси, протягом тримільйонного періоду, що охоплює кінець крейди, падіння астероїда і світанок палеоцену. Десятки тисяч скам’янілостей з цих шарів вивчені колишнім студентом Клеменса, а нині палеонтологом Вашингтонського університету Грегорі Вілсоном Мантіллою (Gregory Wilson Mantilla), показують, хто вижив, а хто вимер і чому.

Можливо, це звучить дивно, але ссавці добре почувалися в кінці крейди. Щонайменше 30 видів мешкали тоді в Монтані, виконуючи багато екологічних ролей в основі харчового ланцюга, в якому домінували динозаври, в тому числі дробителі кісток, квіткоїди, комахоїдні та всеїдні тварини. Переважна більшість цих істот були нижчими звірами (Metatheria, ранніми представниками ряду сумчастих) або багатогорбкуватими. Ранні двоюрідні брати плацентарних, так звані вищі звірі (Eutheria), були присутні, хоча і рідко. Ця ситуація була стабільною протягом останніх двох мільйонів років крейди. Не було ніяких ознак серйозних проблем.

Потім все змінюється. Дивлячись на осадові породи, які утворилися 66 мільйонів років тому, ми бачимо, що з’являється тонка лінія, насичена іридієм — елементом, який рідко зустрічається на поверхні Землі, але поширений у космічному просторі. Це хімічний відбиток астероїда. Динозаври, включаючи тиранозавра і трицератопса, раптово зникають. Крейда поступилася місцем палеоцену.

Найбільш рання палеоценова картина є страхітливою. У Монтані є скам’яніла місцевість, датована приблизно 25 000 роками після падіння астероїда, яка називається Z-Line Quarry. Там смердить смертю. Майже всі ссавці, які процвітали в цьому регіоні в крейдяному періоді, зникли, залишилося лише сім видів. Кілька інших скам’янілостей розкривають те, що відбувалося протягом наступних 100 000 — 200 000 років. Якщо об’єднати всіх ссавців цього часу, то вийде 23 види. Лише один з них — нижчі звірі. Ці сумчасті пращури, колись такі численні в крейдяному періоді, були майже винищені.

Загалом, якщо взяти до уваги всі скам’янілості Монтани, а також інші дані з усього заходу Північної Америки, то статистика буде похмурою. Мізерні 7 відсотків ссавців пережили цю бійню. Уявіть собі гру в астероїдну рулетку: пістолет з 10 камерами, дев’ять з них вміщують кулю. Навіть ці шанси на виживання трохи кращі, ніж ті, з якими зіткнулися наші предки в чудовому новому світі палеоцену.

У зв’язку з цим виникає питання: чому деякі ссавці змогли вистояти тоді, коли динозаври і більшість ссавців не змогли? Якщо порівнювати ссавців з динозаврами, то відповідь здається простою. Більшість динозаврів були великими. Їм потрібно було багато часу, щоб вирости від дитинчати до дорослої особини, і вони мали вузькоспеціалізовану дієту, зосереджену на кількох конкретних видах їжі.

Все це були проблеми, коли світ перетворився на божевілля. Однак ссавці, що вижили, кардинально відрізнялися, як показало дослідження професора Грегорі Вілсона Мантілли (Gregory Wilson Mantilla) і його колег. Ці ссавці були меншими, ніж динозаври та ссавці, що вимерли, тому вони могли легше ховатися, і, можливо, швидше росли і розмножувалися. Вони мали універсальну дієту, тому не були обмежені одним конкретним джерелом їжі, а могли їсти все, що їм пропонували.

Виживання було схоже на гру в покер — частково удача, частково вміння. У динозаврів була жахлива картярська рука — “рука мерця”. У деяких ссавців — теж, особливо постраждали ранні родичі сумчастих (сьогоднішні ссавці, які вигодовують своїх крихітних дитинчат в сумках), які були поширені в крейді, але потім були майже винищені астероїдом.

Інші ссавці, однак, мали набагато сильнішу роздачу карт, і це стало їхнім квитком у нове майбутнє. Переважна більшість цих ссавців були плацентарними: видами, які народжують живе, добре розвинене потомство.

Їх крихітні тіла, гнучкі дієти і, можливо, більш швидкі способи росту і розмноження дозволили їм захопити відкриті ніші і почати будувати нові харчові ланцюги. Приблизно через 100 000 років після удару астероїда в Монтані з’явився і швидко поширився новий вищий звір. Purgatorius, з акуратними корінними зубами пристосованими для поїдання фруктів і дуже рухливими щиколотками для чіпляння і лазіння по деревах, був раннім представником лінії приматів. Він, або, можливо, інший близькоспоріднений вищий звір був нашим предком.

Плацентарне захоплення

На сьогоднішній день плацентарні ссавці є лідерами серед ссавців. Їх налічується понад 6 000 видів, які разом складають близько 95 відсотків усіх ссавців. Для порівняння, сумчастих налічується лише близько 300 видів, і лише п’ять однопрохідних, архаїчних пережитків, таких як качконіс, які все ще розмножуються шляхом відкладання яєць.

Серед сучасних плацентарних — кажани, кити, слони, собаки, коти, мавпи та люди. Наше коріння сягає в той жахливий час після падіння астероїда, коли з хаосу виникали нові екосистеми.

Коли лісові пожежі згасли, Сонце вийшло з хмар сажі і глобальне потепління пішло на спад, багато ссавців, які почали поширюватися в палеоцені (66-56 мільйонів років тому), були плацентарними. Вони не тільки урізноманітнилися, але й стали набагато більшими, оскільки заповнили екологічний вакуум, залишений динозаврами. Через кілька сотень тисяч років після падіння астероїда існували плацентарні розміром зі свиню, а всього через пару мільйонів років деякі з них були вже завбільшки з корову.

Багато з найкращих скам’янілостей цих піонерських плацентарних походять з Нью-Мексико, де доктор Томас Вільямсон (Thomas Williamson) працював протягом десятиліть. За останні 10 років вченим вдалося зібрати велику кількість зубів, щелеп і скелетів тих плацентарних, які жили в перші кілька мільйонів років після падіння астероїда.

Ми знаємо про цих палеоценових плацентарних вже майже 150 років. Їхні скам’янілості були виявлені під час досліджень у 1870-х і 1880-х роках, коли геологи приєдналися до картографів і солдатів, щоб нанести на карту землі, нещодавно захоплені у корінних американців. Один з таких дослідників, Девід Болдуін (David Baldwin), знайшов захоронення ссавців у Кімбето та інших місцях подібного віку, які були затиснуті між старшими скам’янілостями крейдяних динозаврів і молодшими ссавцями епохи еоцену. Еоцен тривав від 56 до 34 мільйонів років тому і ссавців звідси можна вже легко віднести до знайомих груп, таких як коні, мавпи і гризуни.

Однак палеоценових ссавців не так легко класифікувати. Вони явно були набагато більшими, ніж будь-які крейдяні ссавці, і у них були відсутні епіпубіальні кістки в передній частині тазу, що свідчить про те, що вони мали великі плаценти для вигодовування своїх дитинчат в утробі матері. Таким чином, вони, безсумнівно, були плацентарними. Але їхні скелети здавалися своєрідними — кремезними та м’язистими, з поєднанням рис, що спостерігаються в різних групах сучасних ссавців.

Ці тварини — химерні, і протягом більшої частини XX століття їх відкидали як так званих “архаїчних” плацентарних, які не варті того, щоб їх вивчати. Якими були їхні стосунки з сучасними плацентарними, і як вони рухалися, харчувалися і росли? Ці питання спантеличували палеонтологів протягом багатьох поколінь. Відповідь шукає і Томас Вільямсон, куратор Музею природничої історії і науки штату Нью-Мексико. Понад чверть століття він досліджує пустелі, навчаючи своїх синів-близнюків, Райана і Тейлора, та багатьох місцевих студентів з племені навахо, як стати асами-колекціонерами скам’янілостей.

Том і його команда зібрали тисячі скам’янілостей, які змальовують яскраву картину палеоценового життя протягом першого мільйона років після падіння астероїда. Серед реєстру архаїчних плацентарних є такі тварини, як Ectoconus, які об’єднані в туманну групу під назвою кондиляртри (Condylarthra). Представники цієї групи були переважно рослиноїдними або всеїдними тваринами з міцною статурою, багато з них мали копита. Вони ділили травоїдні ніші з пантодонтами (Pantodonta) — бочкоподібними листоїдними тваринами з величезними лапами, які досягали розмірів, порівнянних з сучасними коровами. Інша група, теніодонти (Taeniodonta), були схожими на гаргуйлів землекопами, котрі використовували свої величезні пазуристі передні лапи для розривання ґрунту, а масивні щелепи та збільшені ікла — для викорчовування бульб.

Всі ці ссавці мали б боятися триісодонтів (Triisodontidae), монстрів палеоцену, які виглядали як вовки на стероїдах і розтрощували кістки своєї здобичі нищівними корінними зубами.

Розплутування генеалогічних зв’язків цих тварин є складним завданням, але команда вчених з Единбурзького університету зараз працює над цим.

Перші результати обнадійливі: деякі з цих “архаїчних” плацентарних тварин, таких як теніодонти, можуть бути одними з найпримітивніших плацентарних тварин на родовідному дереві.

Інші, як деякі з кондиляртрів, мають анатомічні особливості з сучасними копитними ссавцями і, ймовірно, є ранніми родичами коней і великої рогатої худоби. А такі палеоценові види, як Purgatorius, схоже, належать до лінії приматів: предків мавп і людиноподібних мавп, а також нас з вами.

Незалежно від їх точного місця на генеалогічному дереві, ці плацентарні розвинули нові риси і поведінку, що дозволило їм адаптуватися до палеоценового світу і започаткувати нову еру ссавців.

Роблячи тонкі зрізи кісток і зубів для вивчення під мікроскопом, доктор Грег Фанстон (Greg Funston) може визначити динаміку розвитку цих ссавців. Результати показують, що деякі з них вигодовували немовлят в утробі матері близько семи місяців — набагато довше, ніж неплацентарні ссавці. Такий тривалий розвиток дозволив провернути хитрий трюк: більші нащадки могли легше виростати у великих дорослих, саме це, ймовірно, і дозволило ссавцям так швидко збільшитись у розмірах після зникнення динозаврів.

Як показує нещодавнє дослідження доктора Сари Шеллі (Sarah Shelley), “архаїчні” плацентарні були здатні до багатьох видів руху, включаючи риття нір, біг риссю та лазіння. Їхні скелети дійсно були кремезними і узагальненими на перший погляд, що було однією з причин, чому їх довго стереотипно вважали архаїчними. Але їх м’язовий каркас був дуже адаптивним і дозволяв здійснювати різні види діяльності. Ці види також могли добувати різноманітні види їжі. Така інтенсивна диверсифікація свідчить про те, що біологи називають адаптивною радіацією. Цей процес відбувається, коли багато нових видів швидко віддаляються від предка, змінюючи аспекти свого зовнішнього вигляду і поведінки, щоб скористатися перевагами нових умов або можливостей.

Палеоценові “архаїчні” плацентарні ссавці так швидко збільшувалися в розмірах, що їхній мозок не встигав за ними. Це шокуюче відкриття проекту доктора Орнелли Бертран (Ornella Bertrand), яка використовувала комп’ютерну томографію (КТ) для сканування викопних черепів. Дослідження показало, що відносний розмір мозку, відношення об’єму мозку до маси тіла, насправді зменшився після падіння астероїда.

Може здатися нелогічним, що ссавці, які пережили вимирання і процвітали після нього, не відрізнялися високим інтелектом. Проте, маючи менший мозок, вони, можливо, могли інвестувати більше ресурсів у розвиток свого тіла, урізноманітнити свій раціон і спосіб пересування.

Зрештою, коли екосистеми стабілізувалися і конкуренція між багатьма новими плацентарними зросла, їхній мозок збільшився. Значна частина росту припадала на неокортекс, вищу область головного мозку, яка бере участь у вищій нервовій діяльності та сенсорних відчуттях. Але цей розквіт мав зачекати до наступного часового інтервалу після палеоцену — еоцену. В цей час архаїчні плацентарні повільно занепадали, а сучасні плацентарні групи, включаючи коней, кажанів і китів, захопили планету.

Плацентарні осучаснюються

Палеоцен був парниковим світом, новомексиканські ссавці існували в джунглях, а крокодили грілися на високоширотному сонці. Потім, близько 56 мільйонів років тому, в теплиці стало ще спекотніше. Магма почала накопичуватися під північними континентами і мігрувати вгору у вигляді плюму. Просочуючись крізь земну кору, вона обпікала гірські породи в глибинах Землі. Подібно до двигуна, що спалює бензин, ця активність вивільнила трильйони тонн вуглекислого газу. Він, в свою чергу, нагрів атмосферу від п’яти до восьми градусів за Цельсієм протягом, щонайбільше, 200 000 років. Ніколи з тих пір Земля не була гарячішою.

Ця раптова подія глобального потепління, що отримала назву Палеоцен-Еоценовий термічний максимум, стала ще однією перепоною, яку довелося подолати ссавцям. Але цього разу, на відміну від падіння астероїда 10 мільйонами років раніше, вимерло дуже мало видів ссавців. Замість цього вони вирушили в дорогу, слідуючи новими високоширотними міграційними коридорами, які відкрилися в міру потепління.

Деякі з мігрантів могли похвалитися новими адаптаціями, зокрема, значно більшим мозком. У них з’явилися й інші нові риси: у приматів (Primates) з’явилися нігті на пальцях рук і ніг, щоб хапатися за гілки, у парнопалих оленеподібних (Artiodactyla) розвинулися щиколотки у формі шківів, що полегшило швидкий біг, а у непарнопалих конеподібних (Perissodactyla) з’явилися великі копита, які зробили їх чемпіонськими скакунами. Ці більш сучасні ссавці розселилися по взаємопов’язаних континентах Північної Америки, Європи та Азії, і їх масова міграція витіснила архаїчних плацентарних. Кондиляртри, теніодонти, пантодонти і триісодонти проіснували б лише трохи довше.

На південь від екватора, де крейдяні та палеоценові скам’янілості ссавців зустрічаються набагато рідше, історія була іншою. І Африка, і Південна Америка були острівними континентами, які в ізоляції виношували своїх власних незвичайних плацентарних: слонів та їхніх родичів в Африці; лінивців та броненосців у Південній Америці. Також на півдні вдалося втриматися двом іншим лініям ссавців. Однопрохідні, такі як качконіс і єхидна, знайшли притулок в Австралії та Новій Гвінеї, де сьогодні залишилося лише п’ять видів. Сумчасті були знищені на північних континентах, але отримали відстрочку, іммігрувавши до Південної Америки, а потім перестрибнувши через Антарктиду до Австралії, де вони диверсифікувалися в кенгуру і коал. (Одна група пізніше повернулася до Північної Америки як іммігранти: опосуми).

Але майбутнє здебільшого належало плацентарним. Невдовзі, коли потепління пішло на спад, одні вже гойдалися на деревах, інші махали крилами, а треті змінили руки на ласти і перетворилися на морських чудовиськ. Так сформувалась сучасна різноманітність світу ссавців.

Джерела

Текст

1. https://www.sciencefocus.com/nature/mammal-evolution-after-asteroid/
2. https://www.scientificamerican.com/article/how-mammals-conquered-the-world-after-the-asteroid-apocalypse/

Зображення

1. https://www.deviantart.com/rudolfhima/art/End-of-the-Line-721338124
2. https://www.nature.com/articles/520158a
3. https://www.smithsonianmag.com/science-nature/we-still-dont-know-why-reign-dinosaurs-ended-180971040/
4. https://www.newscientist.com/article/2314363-mammals-grew-big-after-dinosaurs-died-but-their-brains-stayed-small/
5. https://www.nytimes.com/2019/10/24/science/fossils-mammals-dinosaurs-colorado.html
6. https://www.nytimes.com/2022/03/31/science/brains-mammals-fossils.html
7. https://www.bbc.com/future/article/20220812-dinosaur-extinction-why-did-mammals-survive

The post Злет ссавців: як наші предки вижили в умовах апокаліпсису first appeared on Вимерлий світ.

Розпочнемо наш огляд з сухих фактів. «Доісторична планета» (Prehistoric Planet) — науково-популярний серіал 2022 року від Apple+, що розповідає про життя в пізній крейді. Документалка містить фотореалістичні та науково-достовірні реконструкції вимерлих тварин. Закадровий текст прочитав Девід Аттенборо, а композитором виступив Ганс Циммер. Взагалі, якщо ви знаєте хто такі Атенборо та Циммер, вам варто кинути читати цю статтю та почати дивитись серіал, а для всіх інших – продовжимо.

Власне, наша думка про «Доісторичну планету» вже відображена в заголовку статті і дуже приємно, що вона збігається з думкою більшості оглядачів. Якщо ви в дитинстві були фанатом серій «Прогулянки з динозаврами» та «Прогулянки з чудовиськами», то цей фільм поверне вам той дитячий захват, якого нам зараз так не вистачає. На IMDB в серіалу рейтинг 9 з 10 з десятками позитивних відгуків. На Rotten Tomatoes його оцінка 96%, а консенсус критиків звучить так: «Поєднуючи сучасні візуальні ефекти з настільки ж захопливою розповіддю Девіда Аттенборо, Prehistoric Planet дивовижно повертає глядачів у епоху динозаврів».

Динозаврів полюбляють зображувати жахливими монстрами, що проводять життя за поїданням один одного, що, звичайно ж, було не так. У «Доісторичній планета» нам показують зовсім іншу сторону динозаврів, і ми бачимо їх, мабуть, вперше такими, якими вони були насправді — живими тваринами. Кадри серіалу демонструють динозаврів, таких як Mononykus і Deinocheirus, так само, як ми бачимо сучасних подорожника (Geococcyx) чи буйвола. І, оскільки, ці харизматичні динозаври реагують на виклики, як справжні тварини, вони і в уяві стають справжніми.

Огляд серіалу

З усіма цими морськими та наземними хижаками навколо, динозаврам все ще потрібно робити все те ж, що й сучасним істотам: їсти, спати, розмножуватися. Від птерозаврів, які щойно вилупились та роблять свої перші шалені польоти, до важкої долі дорослої самки, котра змушена вибирати між харчуванням і захистом своїх яєць, швидко стає очевидним, що вижити у пізньому крейдяному періоді було непростим завданням.

По мірі того, як оповідь рухається через епізоди про узбережжя, пустелі, річки до крижаних світів і лісів, ми бачимо, що саме навколишнє середовище ставило важкі завдання перед динозаврами. Родинам качкодзьобих сецернозаврів доводилося долати великі відстані через посушливі гіпсові дюни в пошуках дорогоцінних осередків рослинності, в той час як екстремальна погода на протилежному кінці спектру змусила укласти перемир’я між хижим полярним тиранозавром нанукзавром і його здобиччю.

Навіть рослини були небезпечними. Наприклад, у серіалі ми стежимо за стадами трицератопсів, коли вони наважуються заглибитись в найтемніші печери, щоб гризти глину, яка захищає їх від рослинних токсинів. А вже в іншому місці анкілозавр змушений з тією ж метою ковтати грудочки деревного вугілля, що залишилося після лісової пожежі.

Кожна адаптивна поведінка, показана в серіалі, — а їх тут дуже багато — є, фактично кросовером між палеонтологією та поведінкою сучасних тварин. В наш час скам’янілості є лише однією з частин головоломки, яка дає змогу вченим-консультантам, таким як Даррен Найш (Darren Naish), зібрати воєдино підказки з минулого та інтерпретувати не лише зовнішність вимерлих тварин, але й їх поведінку за життя.

Структурно серіал складається з п’яти епізодів кожен з яких розкриває життя тварин в якомусь одному природному середовищі. Варто зауважити, що саме життя доісторичних тварин, а не лише динозаврів, оскільки часто ці велети опиняються на другорядних ролях, а найбільш драматичні сцені обходяться взагалі без їх участі.

Узбережжя

Перша серія, “Узбережжя”, переносить нас до берегів гігантських океанів, що вкривали тоді планету. У Ларамідії самець тиранозавра веде своїх дитинчат через море, щоб прогодуватися. Десь у Північній Африці пташенята Alcione elainus готуються до свого першого польоту. У південній частині Тихого океану вагітна Tuarangisaurus зустрічається з морським розбійником. Побіля південної Європи, самець мозазавра змагається за територію. Ну і на решті, на узбережжі того, що стане Північною Америкою амоніти проводять захоплююче спарювання.

Представлені тварини: Tyrannosaurus, неідентифікований протостегід, неідентифікована морська черепаха, Tethydraco, Phosphatodraco, Alcione, Barbaridactylus, Tuarangisaurus, Mosasaurus hoffmannii, неідентифікований пікнодонт, Kaikaifilu та неідентифікований скафітид.

Дуже добрий вступ до серіалу де нам сповна демонструють і візуальні можливості, і цікаві паттерни поведінки. Окрема вподобайка за сцену спарювання амонітів, вона вийшла дійсно чарівною.

Пустелі

Серія “Пустелі” розповідає про місця з найспекотнішими природними умовами де, все ж, пристосувались до життя безліч тварин. У Південній Америці самці Dreadnoughtus змагаються за право спаровуватися. У Центральній Азії стада динозаврів збираються до водопою, а малий Mononykus впадає в розпач через те, що в пустелі інколи бувають дощі. У Північній Африці на вершині віддаленого плато самці Barbaridactylus пробують вразити самок. І знову у Південній Америці стадо Secernosaurus повинно прорватися через суворі гіпсові дюни в пошуках їжі.

Представлені тварини: Dreadnoughtus, неідентифікований аждархід, Tarbosaurus, Velociraptor, Mononykus, енанціорніти, Barsboldia, Therizinosaurus, неідентифікований анкілозаврид, неідентифіковані титанозаври середнього розміру, Barbaridactylus та Secernosaurus.

Тут ми зустрічаємось з дуже незвичайною поведінкою тварин, деякі моменти можуть викликати багато запитань, але запевняємо вас, що схожі приклади ми зустрічаємо і в сучасних птахів та звірів. Найкраще вдалися Mononykus та сцена з залицяннями Barbaridactylus.

Прісні води

Серія “Прісні води” переносить нас до заповнених життям річок крейдяного періоду. У Східній Азії велоцираптори полюють на скелі водоспаду. В Ларамідії пошрамований тиранозавр зустрічає зловмисника. У Середній Азії зірка цієї серії дейнохейрус шукає порятунку від кусючих мух. У Південній Африці молода самка кецалькоатля охороняє своє гніздо. На Мадагаскарі масіаказавр з дитинчатами полюють на крабів. У Південній Америці еласмозаври входять в лиман у пошуках риби.

Представлені тварини: неідентифікований аждархід, Velociraptor, Tyrannosaurus, Deinocheirus, Quetzalcoatlus, Masiakasaurus, Beelzebufo, неідентифікований еласмозавр та неідентифікований титанозавр.

Це, напевно, найбільш емоціонально насичена серія. Тут буде місце і трагедіям, і щасливим звершенням, і, навіть, спарюванню найбільших наземних хижаків того часу.

Льодяні світи

В серії “Льодяні світи” ми знайомимось з полярними областями планети де, незважаючи на все, жили і процвітали динозаври. У Ларамідії дромеозаври переслідують стадо гадрозаврів, котре пробує перетнути річку. На цьому ж континенті самець Ornithomimus спізнився на гніздування, але не здається і пробує все ж влаштувати своє гніздо. У Північній Азії олоротитани вирощують своє потомство на родючих вулканічних полях. Знову ж в Ларамідії троодонтиди використовують лісову пожежу на свою користь. На іншому кінці світу, в Антарктиді молода антарктопелта шукає собі новий дім. В засніженій Ларамідії стадо пахіринозаврів протистоять нанукзавру.

Представлені тварини: неідентифікований дромеозавр, неідентифіковані ларамідійський та антарктичний гадрозаври, Ornithomimus, Olorotitan, неідентифікований троодонтид, Cimolodon, Antarctopelta, Pachyrhinosaurus, Nanuqsaurus.

Нам здалось, що ця серія не така вдала, як інші, але варто зазначити, що навіть вона на голову вища за будь-які інші пізнавальні програми про вимерлих тварин, а Ornithomimus – просто зірочка.

Ліси

Серія “Ліси” демонструє нам місцевості з найбільшою природною різноманітністю, населені дивними тваринами. У Південній Америці австропосейдон розчищає ліс. Десь в Ларамідії група трицератопсів подорожує підземною печерою. Натомість, у Південній Америці самець карнотавра готує сцену для екстравагантної демонстрації. А у Східній Азії цяньчжоузавр використовує осінь з користю. Знову ж в Ларамідії атроцираптор користується плодами лісової пожежі. І назад у Східну Азію, де молоді теризинозаври випробують свої навички лазіння. І, нарешті, на тропічному архіпелазі Європи хатцегоптерикс патрулює густий підлісок.

Представлені тварини: Austroposeidon, Triceratops, Carnotaurus, Corythoraptor, Qianzhousaurus, Edmontosaurus, Atrociraptor, Anodontosaurus, Therizinosaurus, Telmatosaurus, Zalmoxes, Hatzegopteryx, неідентифікований титанозавр.

Це, напевно найбільш насичена тваринами серія, адже, як в реальності, ліси мають найбільше біологічне розмаїття. Тут ви зустрінетесь, напевно, з наймилішою сценою всього серіалу, одна вона робить його вартим перегляду.

Висновки.

Які можуть бути висновки? Кидати все, брати дітей, чоловіків, дружин, котиків та песиків і сідати та дивитись. Благо існує версія з українськими субтитрами (не ідеальними, але хорошими), так що навіть незнання англійської мови не може бути виправданням. А після того, як переглянете сам серіал, обов’язково завітайте на ютуб канал Apple+ де можна дізнатись про наукове підґрунтя показаної поведінки та зовнішнього вигляду. Не будемо залишати тут відео, адже вони можуть бути спойлером до серій, просто пройдіть за цим посиланням – тиць.

Приємного вам перегляду!

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Prehistoric_Planet
2. https://www.rottentomatoes.com/tv/prehistoric_planet/s01
3. https://www.imdb.com/title/tt10324164/
4. https://www.iflscience.com/plants-and-animals/review-prehistoric-planet-combines-pioneering-science-and-hollywood-effects-for-incredible-portal-to-the-past/
5. https://tv.apple.com/ua/show/prehistoric-planet/umc.cmc.4lh4bmztauvkooqz400akxav

The post Prehistoric Planet – кращий серіал про вимерлих тварин та динозаврів first appeared on Вимерлий світ.

Протягом 4,6 мільярдів років історії Землі відбулося п’ять великих масових вимирань, кожне з яких знищила переважну більшість видів, що жили в той час. Ці п’ять масових вимирань включають ордовицько-силурійське вимирання, девонське вимирання, масове пермське вимирання, тріасово-юрське вимирання та крейдове масове вимирання.

Всі ці події відрізнялися за масштабами та причинами, але всі вони повністю спустошили біорізноманіття на планеті свого часу.

Визначення «масового вимирання»

Перш ніж поговорити більше про такі події, важливо зрозуміти, що можна класифікувати як «масове вимирання» і як ці катастрофи впливають на еволюцію видів, котрі вижили. «Масове вимирання» можна визначити як період часу, протягом якого вимирає великий відсоток усіх відомих видів. Існує багато причин для масового вимирання, наприклад зміна клімату, геологічні катастрофи (наприклад, численні виверження вулканів) або навіть падіння метеорів на поверхню Землі. Є навіть докази того, що мікроби могли прискорити чи сприяти деяким масовим вимиранням, відомим у історії Землі.

Масові вимирання та еволюція

Як масові вимирання сприяють еволюції? Після великого масового вимирання, як правило, настає швидкий період видоутворення у кількох видів, які виживають. Оскільки дуже багато видів гине під час цих катастрофічних подій, то з’являється більше місця для розселення вцілілих видів, а також багато ніш у середовищі, які необхідно заповнити. Існує менше конкуренції за їжу, ресурси, притулок і навіть пару, що дозволяє видам, що пережили катастрофу, процвітати та швидко розмножуватися.

Оскільки популяції з часом відокремлюються та віддаляються, вони пристосовуються до нових умов навколишнього середовища і врешті-решт репродуктивно ізолюються від своїх початкових, предкових, популяцій. У цей момент їх вже можна вважати абсолютно новим видом.

Перше велике масове вимирання: ордовицько-силурійське

Ордовицько-силурійське масове вимирання

• Коли: ордовицький період палеозойської ери (близько 440 мільйонів років тому).
• Масштаб вимирання: зникло до 85% усіх видів.
• Передбачувана причина чи причини: дрейф континентів і подальша зміна клімату.

Перше відоме глобальне вимирання сталося під час ордовицького періоду палеозойської ери. У цей час життя на Землі було ще на ранній стадії. Перші відомі форми життя з’явилися приблизно 3,6 мільярдів років тому, але до ордовицького періоду вже з’явилися великі водні форми життя. У цей час вже були навіть деякі наземні види.

Вважається, що причиною цього масового вимирання є рух континентів і різка зміна клімату. Воно відбувалося двома різними хвилями. Перша хвиля була льодовиковим періодом, який охопив всю Землю. Рівень моря знизився, і багато наземних видів не змогли адаптуватися досить швидко, щоб вижити в суворому холодному кліматі. Друга хвиля наступила, коли льодовиковий період нарешті закінчився — і це були всі хороші новини. Льодовики розтанули так раптово, що рівень океану піднявся занадто швидко, щоб утримувати достатньо кисню для підтримки видів, які пережили першу хвилю. В свою чергу, багато видів адаптувалися занадто повільно та не встигли пристосуватись перш ніж вимирання їх повністю знищило. Вижили лише види, які справлялися з умовами, що постійно змінюються. Пізніше водні автотрофи, що вижили, підвищили рівень кисню, що і дозволило еволюціонувати новим видам.

Загинуло близько 60 % морських безхребетних, включаючи дві третини всіх родин брахіопод та мохуваток. Особливо постраждали брахіоподи, двостулкові молюски, голкошкірі, мохуватки та корали.

Девонське вимирання

Девонське вимирання

• Коли: девонський період палеозойської ери (близько 375 мільйонів років тому).
• Масштаб вимирання: знищено майже 80% усіх видів.
• Передбачувана причина чи причини: нестача кисню в океанах, швидке зниження температури повітря, виверження вулканів та/або метеоритні удари.

Друге велике масове вимирання в історії життя на Землі відбулося в девонському періоді палеозойської ери. Ця катастрофа відбулася досить швидко після ордовицько-силурійського вимирання. Як тільки клімат стабілізувався, види адаптувалися до нового середовища і життя на Землі знову стало процвітати, майже 80% усіх живих видів — як у воді, так і на суші — були знищені.

Існує кілька гіпотез щодо того, чому сталося це глобальне вимирання. Перша хвиля, яка завдала серйозного удару водному життю, насправді могла бути викликана швидкою колонізацією суші — багато водних рослин пристосувалися жити на суші, зменшуючи надходження поживних речовин в океани та залишаючи менше автотрофів для створення кисню для всього морського життя. Це призвело до масової загибелі в океанах.

Швидке переміщення рослин на суходіл значно вплинуло на вміст вуглекислого газу в атмосфері. Завдяки швидкому видаленню такої кількості парникових газів температура різко впала. Наземні види мали проблеми з адаптацією до таких змін клімату і в результаті вимерли.

Друга хвиля девонського масового вимирання – ще більша загадка. Її причиною могли бути масові виверження вулканів і навіть падіння метеорів, але точна відповідь поки що невідома.

Девонська криза в першу чергу торкнулася морських екосистем, і вплинула на мілководі теплолюбні організми значно сильніше, ніж на організми, що віддавали перевагу холодній воді. Найбільш важливою групою, зачепленою вимиранням, були рифоутворюючі організми великих девонських рифових систем, включаючи строматопороідеї, ругози і табуляти. В рифах пізнього девону переважали губки та кальцифікуючі бактерії, формуючи такі структури, як онколіти та строматоліти. Колапс рифової системи був таким різким і сильним, що основні рифоутворюючі організми (представлені новими групами організмів, що концентрують карбонат, сучасні склерактинієві, або «кам’яні» корали) не відновлювалися до мезозойської ери.

Масове пермське вимирання або «велике вимирання»

Пермське масове вимирання

• Коли: пермський період палеозойської ери (близько 250 мільйонів років тому).
• Масштаб вимирання: за оцінками, знищено 96% усіх видів.
• Передбачувана причина чи причини: невідомо — можливо, удари астероїдів, вулканічна активність, зміна клімату та мікроби.

Третє велике вимирання сталося в останньому періоді палеозойської ери – пермському. Це найбільше з усіх відомих масових вимирань: 96% всіх видів на Землі було повністю втрачено. Тому не дивно, що це масове вимирання отримало назву «Велике вимирання». І водні, і наземні форми життя загинули відносно швидко після початку цієї катастрофи.

Досі залишається загадкою, що стало причиною цього найбільшого масового вимирання, і вчені, які вивчають цей проміжок часу, висунули кілька гіпотез. Деякі вважають, що, можливо, причиною зникнення багатьох видів став ланцюг подій: падіння одного або кількох метеоритів чи зіткнення Землі з астероїдом, діаметром у кілька десятків кілометрів; раптовий викид метану з дна моря; посилення вулканічної діяльності. Найпоширеніша гіпотеза, згідно з якою причиною катастрофи став вилив трапів (спочатку порівняно невеликих Емейшанських трапів близько 260 млн років тому, потім колосальних сибірських трапів 251 млн років тому). Все це могло спричинити зменшення рівня кисню в атмосфері, що задушило життя та спричинило швидку зміну клімату. Нові дослідження вказують на мікробів із домену Archaea, які процвітають за високого рівню метану. Ці екстремофіли, можливо, «захопили» і заглушили життя в океанах.

Якою б не була причина, це найбільше з найбільших глобальних вимирань завершило палеозойську і розпочало мезозойську еру.

Велике вимирання однією з найбільших катастроф біосфери в історії Землі, яка призвела до вимирання 96% усіх морських видів і 70% наземних видів хребетних. Катастрофа стала єдиним відомим масовим вимиранням комах, коли вимерло близько 57% родів і 83% видів всього класу комах. Зважаючи на втрати такої кількості та розмаїття біологічних видів відновлення біосфери тривало набагато довше в порівнянні з іншими катастрофами.

Проте вимирання старих форм відкрило дорогу багатьом тваринам, які довгий час залишалися в тіні: початок і середина наступного за пермом — тріасового періоду — визначені становленням архозаврів, від яких пішли динозаври й крокодили, а згодом — птахи. Крім того, саме в тріасі з’являються перші ссавці.

Тріасово-юрське вимирання

Тріасово-юрське вимирання

• Коли: кінець тріасового періоду мезозойської ери (близько 200 мільйонів років тому).
• Масштаб вимирання: знищено більше половини всіх видів.
• Передбачувана причина чи причини: велика вулканічна діяльність із базальтовими потоками, глобальною зміною клімату та зміною pH та рівня моря в океанах.

Четверте масове вимирання фактично було поєднанням багатьох менших подій, які відбулися протягом останніх 18 мільйонів років тріасового періоду мезозойської ери. За цей тривалий проміжок часу загинуло близько половини всіх відомих на той час видів на Землі. Причинами цих окремих невеликих вимирань, здебільшого, була вулканічна діяльність з базальтовими потоками. Гази, що викидаються в атмосферу з вулканів, також призвели до зміни клімату, що змінило рівень моря і, можливо, навіть рівень pH в океанах.

Цілий клас конодонтів, що становили 20 % усіх морських сімейств, всі широко поширені круротарзи (нединозавроподібні архозаври), деякі з терапсид, що залишилися, і багато видів з широко поширеної групи земноводних повністю зникли. Принаймні половина відомих нині видів, які жили на Землі в той час, вимерла. Ця подія звільнила екологічні ніші, давши змогу динозаврам домінувати, починаючи з юрського періоду.

Крейдове вимирання

Крейдове вимирання

• Коли: кінець крейдового періоду мезозойської ери (близько 65 мільйонів років тому).
• Масштаб вимирання: знищено майже 75% усіх видів.
• Передбачувана причина чи причини: екстремальний удар астероїда або метеорита.

П’яте масове вимирання є, мабуть, найвідомішим, незважаючи на те, що воно і не було найбільшим. Крейдове масове вимирання стало лінією розмежування між останнім періодом мезозойської ери — крейдяним періодом — і третинним періодом кайнозойської ери. Це також катастрофа, яка знищила динозаврів. Однак динозаври були не єдиними тваринами, що вимерли — загинуло до 75% усіх відомих видів.

Добре задокументовано, що причиною цього масового вимирання був великий удар астероїда. Величезні космічні камені вдарили в Землю і підняли хмари пилу в повітря, фактично створивши «вулканічну зиму», яка різко змінила клімат на всій планеті. Вчені вивчили великі кратери, залишені астероїдами, і можуть датувати їх саме цим часом.

У 2022 році вивчення скам’янілостей риб дозволило уточнити, що катастрофа сталася, коли у Північній півкулі була весна. Дослідники відзначають, що в цей період тварини були максимально вразливими та виходжували потомство. У Південній півкулі тварини, що готувалися восени до зимової сплячки, могли постраждати менше.

Разом з непташиними динозаврами вимерли прогресивні морські завропсиди, у тому числі мозазаври і плезіозаври, літаючі ящери (птерозаври), багато молюсків, у тому числі амоніти і белемніти, та безліч дрібних водоростей. Усього загинуло 16% родин морських тварин (47% родин морських тварин) і 18% родин наземних хребетних, включаючи майже всіх великих і середніх за розміром. Всі екосистеми, що існували в мезозої, були повністю зруйновані, що згодом різко підштовхнуло еволюцію птахів і ссавців, котрі дали на початку палеогену величезне різноманіття форм завдяки звільненню більшості екологічних ніш.

Тим не менш, більшість таксономічних груп рослин і тварин на рівнях ряду і вище пережили цей період. Так, не вимерли дрібні сухопутні завропсиди, такі як змії, черепахи, ящірки та птахи, а також крокодиломорфи, включаючи крокодилів, що дожили до наших днів. Вижили найближчі родичі амонітів — наутилуси, ссавці, корали та наземні рослини.

Шосте велике масове вимирання: відбувається зараз?

Чи можливо, що ми перебуваємо в розпалі шостого масового вимирання? Багато вчених вважають, що саме так. Значна кількість відомих видів була втрачена з моменту еволюції людини. Оскільки події масового вимирання можуть тривати мільйони років, можливо, ми є свідками шостого глобального вимирання. І поки не зрозуміло, виживуть люди чи ні.

Джерела

1. https://www.thoughtco.com/the-5-major-mass-extinctions-4018102
2. https://uk.wikipedia.org/wiki/Ордовицько-силурійське_вимирання
3. https://uk.wikipedia.org/wiki/Девонське_вимирання
4. https://uk.wikipedia.org/wiki/Масове_пермське_вимирання
5. https://uk.wikipedia.org/wiki/Тріасове_вимирання
6. https://ru.wikipedia.org/wiki/Мел-палеогеновое_вымирание
7. https://uk.wikipedia.org/wiki/Крейдове_вимирання
8. https://uk.wikipedia.org/wiki/Тилацин
9. http://www.sci-news.com/paleontology/ordovician-mass-extinction-volcanic-eruptions-04871.html
10. http://www.sci-news.com/paleontology/comprehensive-reconstruction-end-permian-mass-extinction-08965.html
11. http://english.igg.cas.cn/NC/RN/201406/t20140619_123012.html
12. https://news.utexas.edu/2021/02/24/asteroid-dust-found-in-crater-closes-case-of-dinosaur-extinction/
13. https://phys.org/news/2019-04-earth-major-mass-extinctions.html
14. https://www.amnh.org/shelf-life/six-extinctions

The post 5 найбільших масових вимирань first appeared on Вимерлий світ.

Палеонтологія – така ж наука, як і інші. Експерти вивчають наявні докази, обговорюють ідеї, створюють попередні теорії і чекають, щоб побачити, чи витримають ці теорії випробування часом чи шквалом критики з боку конкуруючих експертів. Іноді ідея процвітає і приносить плоди, а іноді в’яне та губиться в туманах історії. Палеонтологи не завжди розуміють і описують речі правильно з першого разу, а їхні найгірші промахи, непорозуміння та відверті шахрайства, як і самих динозаврів, не слід забувати.

Коли стегозавр (Stegosaurus) був відкритий у 1877 році, натуралістам було некомфортно від думки про ящірок розміром зі слона, що мали мозок розміром, як пташиний. Ось чому наприкінці XIX століття відомий американський палеонтолог Отніель С. Марш (Othniel C. Marsh) висунув ідею про другий мозок у задниці або крупі стегозавра, який, ймовірно, допомагав контролювати задню частину його тіла. Сьогодні ніхто не вірить, що стегозавр (або будь-який динозавр) мав два мізки, але цілком може виявитися, що порожнина в хвості стегозавра використовувалася для зберігання додаткових поживних речовину вигляді глікогену.

Коли ви знаходите динозавра з дванадцятиметровою шиєю і черепом з носовими отворами в верхній частині, то цілком природно припустити, в якому середовищі він міг жити. Протягом десятиліть палеонтологи XIX століття вважали, що брахіозавр (Brachiosaurus) проводив більшу частину свого життя під водою, висунувши на поверхню лише верхівку голови, щоб дихати, як людина, що займається снорклінгом. Однак пізніші дослідження довели, що зауроподи такі масивні, як брахіозавр, миттєво задихнулися б під високим тиском води, і цей рід був перенесений на землю, де йому і належить бути.

У 1868 році бурхливо розпочалася одна з найтриваліших ворожнеч у сучасній науці. ЇЇ стартом стало те, що американський палеонтолог Едвард Дрінкер Коуп (Edward Drinker Cope) реконструюючи скелет еласмозавра (Elasmosaurus) помістив його голову на кінчик хвоста, а не шиї (чесно кажучи, ніхто ніколи не зустрічався з настільки довгошиєю морською рептилією раніше). Згідно з легендою, на цю помилку швидко (у не дуже дружній спосіб) вказав Марш, суперник Коупа. Коуп спробував скупити всі помилкові реконструкції, щоб їх знищити, але Марш зберіг деякі відбитки сам, і цей інцидент поклав початок довічній ворожнечі між цими двома ключовими північноамериканськими палеонтологами та став першим пострілом у тому, що буде відомо як «Кісткові війни» кінця XIX століття.

Коли в 1923 році було виявлено типову скам’янілість овіраптора (Oviraptor) , його череп лежав лише в чотирьох дюймах від кладки яєць протоцератопів, що і спонукало американського палеонтолога Генрі Осборна (Henry Osborn) присвоїти цьому динозавру ім’я (грецькою «викрадач яєць»). Протягом багатьох років овіраптор існував у популярній уяві як хитрий, ненажерливий, не надто милий пожирач дитинчат інших видів. Біда в тому, що пізніше було продемонстровано, що ці яйця «протоцератопів» насправді були яйцями овірапторів, а цей неправильно зрозумілий динозавр просто охороняв свій власний виводок!

Національне географічне товариство рідко вкладає свій авторитет в відкриття якогось динозавра, тим більше здивування викликала стаття в серпні 1999 року, де повідомлялось про відкриття “Archaeoraptor”. У статті стверджувалося, що ці скам’янілості являють собою «відсутню ланку» між птахами і наземними динозаврами з групи тероподів. «Скам’янілість» виявилася підробкою, зібраної з частин кількох скам’янілостей інших викопних видів. Чжоу та ін. виявили, що голова і верхня частина тіла належать особині викопного птаха Yanornis. Проведені в 2002 році дослідження показали, що хвіст належить маленькому крилатому динозавру Microraptor з родини дромеозавридів, який був описаний за два роки до цього, а нижні ж кінцівки належать досі невідомій тварині. Схоже, що якийсь китайський авантюрист прагнув надати довго шукану «відсутню ланку» між динозаврами і птахами і сфабрикував докази її присутності.

Ігуанодон (Iguanodon) був одним із перших виявлених і названих динозаврів, тому зрозуміло, що збентежені натуралісти початку XIX століття не знали, як правильно зібрати його кістки. Людина, яка знайшла ігуанодона, Гідеон Мантелл (Gideon Mantell), помістив шип великого пальця на кінчик його морди, як ріг такого-собі рептилійного носорога — і експертам знадобилися десятиліття, щоб визначити правильну позу цього орнітопода. Зараз вважається, що ігуанодон був переважно чотириногим, але здатним за необхідності підніматися на задні лапи.

На момент свого відкриття в 1849 році, крихітний динозавр гіпсилофодон (Hypsilophodon) суперечив загальноприйнятій ідеї мезозойської анатомії. Цей стародавній орнітопод був маленьким, швидким і двоногим, а не величезним, чотириногим і затормошеним. Не в змозі обробити суперечливі дані, ранні палеонтологи припустили, що гіпсилофодон жив на деревах, як велика білка. Однак у 1974 році детальне вивчення плану тіла гіпсилофодона показало, що він був не більше здатним лазити по деревам, ніж собака такого ж розміру.

Початок XIX століття був епохою «золотої лихоманки» палеонтології, коли біологи, геологи та звичайні аматори юрбилися, щоб розкопати новітні вражаючі скам’янілості. Кульмінація цієї тенденції сталася в 1845 році, коли Альберт Кох (Albert Koch) показав гігантську морську рептилію, яку він назвав Hydrarchos. Насправді вона була зібрана зі скелетних решток Basilosaurus, доісторичного кита. Передбачувана видова назва «sillimani» відноситься до натураліста XIX століття Бенджаміна Силлімана (Benjamin Silliman).

На найвідомішій «фотографії» Лох-Неського чудовиська зображено рептилійну істоту з надзвичайно довгою шиєю, а найвідомішими рептилійними істотами з надзвичайно довгою шиєю були морські рептилії, відомі як плезіозаври, що вимерли 65 мільйонів років тому. Ще й сьогодні деякі криптозоологи (і багато псевдонауковців) продовжують вірити, що в озері Лох-Несс живе гігантський плезіозавр, хоча ніхто ніколи не зміг надати переконливих доказів існування цього багатотонного монстра.

Гусениці еволюціонували в пізньому крейдяному періоді, незадовго до того, як вимерли динозаври. Випадковість чи щось більш зловісне? Колись вчені були наполовину переконані в теорії, що орди ненажерливих гусениць позбавляли стародавні ліси листя, що й спричинило голодну смерть динозаврів, які харчувалися рослинами (і, згодом, динозаврів, які харчувалися м’ясом). Смерть від гусениць все ще має своїх прихильників, але зараз більшість експертів вважають, що динозаври були вбиті в результаті масивного удару метеора, що здається більш переконливим.

Джерела

1. https://www.thoughtco.com/biggest-dinosaur-blunders-1092439
2. https://www.npr.org/sections/krulwich/2013/07/01/197657146/a-beautiful-notion-that-caterpillars-killed-off-the-dinosaurs
3. https://twitter.com/raptordanny/status/1245095660132630533
4. https://uk.wikipedia.org/wiki/Археораптор
5. https://en.wikipedia.org/wiki/Archaeoraptor
6. https://www.nhm.ac.uk/discover/the-discovery-of-iguanodon.html
7. https://www.nhm.ac.uk/natureplus/community/library/blog/2014/01/09/item-of-the-month-2014-parkers-pioneering-dinosaurs.html
8. https://www.mentalfloss.com/article/55146/10-odd-early-interpretations-dinosaurs
9. https://en.wikipedia.org/wiki/Iguanodon
10. https://www.sciencephoto.com/media/446139/view/1869-cope-laelaps-elasmosaurus-mistake
11. https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Dinosaurios_Park,_Oviraptor.JPG
12. https://en.wikipedia.org/wiki/Hypsilophodon
13. https://www.deviantart.com/isismasshiro/art/Oviraptor-20412787
14. https://imgur.com/r/Dinosaurs/M48w28q
15. https://www.deviantart.com/damir-g-martin/art/Brachiosaurus-258706183
16. https://www.deviantart.com/fredthedinosaurman/art/Commission-Stegosaurus-795350473
17. https://uk.wikipedia.org/wiki/ЧудовиськоозераЛох-Несс
18. https://en.wikipedia.org/wiki/Paleoart

The post Топ 10 спростованих палеонтологічних ідей first appeared on Вимерлий світ.

Подібно до археологів, що знаходять руїни раніше невідомої цивілізації, що похована глибоко під стародавнім містом, любителі динозаврів іноді дивуються, дізнавшись, що зовсім інші види рептилій колись панували на землі, за десятки мільйонів років до відомих динозаврів, таких як Tyrannosaurus Rex, Velociraptor і Stegosaurus. Протягом приблизно 120 мільйонів років — від кам’яновугільного періоду до середнього тріасу — на суходолі домінували пелікозаври, архозаври та терапсиди (раніше відомі як «звіроподібні рептилії»), що передували динозаврам.

Звичайно, перш ніж з’явилися архозаври (задовго до повноцінних повноцінні динозаврів), природа повинна була створити першу справжню рептилію. На початку кам’яновугільного періоду, що був болотистим вологим часом, сповненим рослинністю (саме тоді утворилися перші торф’яні болота), найпоширенішими наземними істотами були доісторичні земноводні, які самі, як відомо, походять (через найдавніших тетраподів) від доісторичних риб, що проторували свій шлях з океанів та озер мільйони років тому. Однак через свою залежність від води ці амфібії не могли віддалятися від річок, озер та океанів, які підтримували їх вологість і забезпечували зручне місце для відкладання яєць.

Виходячи з наявних даних, найкращим кандидатом на звання першої справжньої рептилії є Hylonomus, скам’янілості якого були знайдені в відкладеннях віком 315 мільйонів років. Hylonomus (з грецької назва означає «лісовий мешканець») цілком імовірно, був першим тетраподом (чотириногим), який відкладав яйця і мав лускату шкіру. Ці риси дозволили б йому відійти далі від водойм, до яких були прив’язані його земноводні предки. Безсумнівно, що Hylonomus розвинувся від якихось амфібій. Насправді, вчені вважають, що підвищений рівень кисню в кам’яновугільному періоді, можливо, сприяв розвитку складних тварин загалом.

Злет пелікозаврів

В кінці карбону сталася одна з тих катастрофічних глобальних подій, через які одні популяції тварин процвітають, а інші скорочуються та зникають. Ближче до початку пермського періоду, приблизно 300 мільйонів років тому, клімат Землі поступово ставав спекотнішим і сухішим. Ці умови сприяли маленьким рептиліям, таким як Hylonomus, і були шкідливими для земноводних, що раніше панували на планеті. Оскільки рептилії краще регулювали температуру власного тіла, відкладали яйця на суші і їм не потрібно було перебувати поблизу водойм, вони почали радіювати, тобто еволюціонували та диференціювалися, щоб зайняти різноманітні екологічні ніші. Земноводні, однак, не зникли: вони з нами і сьогодні, але у значно меншій кількості і їх час у центрі уваги закінчився.

Однією з найважливіших груп «еволюціонованих» рептилій були пелікозаври (грецькою «ящірки»). Ці істоти з’явилися наприкінці кам’яновугільного періоду і збереглися до перму, домінуючи на континентах близько 40 мільйонів років. На сьогоднішній день найвідомішим пелікозавром (і якого часто помилково вважають динозавром) був Dimetrodon, велика рептилія з видатним вітрилом на спині (основною функцією якого, можливо, було поглинати сонячне світло і підтримувати внутрішню температуру свого власника). Пелікозаври вели різний спосіб життя: наприклад, диметродон був хижаком, а схожий на нього та споріднений Edaphosaurus був рослиноїдним (і цілком можливо, що перший харчувався другим).

Тут неможливо перерахувати всі роди пелікозаврів, адже за 40 мільйонів років еволюціонувала багато різних різновидів. Ці рептилії класифікуються як «синапсиди», що характеризуються наявністю по одному отвору в черепі за кожним оком (технічно кажучи, всі ссавці також є синапсидами). Протягом пермського періоду синапсиди співіснували з «анапсидами» (рептилії, у яких не було цих важливих отворів у черепі). Доісторичні анапсиди також досягли вражаючого ступеня складності, прикладом яких є такі великі, незграбні істоти, як Scutosaurus. (Єдині анапсидні рептилії, що живуть зараз, — це, можливо, черепахи).

Зустрічайте терапсидів — «звіроподібних рептилій»

Точно неможливо сказати де і коли, але палеонтологи вважають, що десь протягом раннього пермського періоду гілка пелікозаврів еволюціонувала в рептилій, які називаються «терапсидами» (інакше відомі як «звіроподібні рептилії»). Терапсиди відрізнялися потужнішими щелепами з більш гострими (і краще диференційованими) зубами, а також вертикальним положенням тіла (тобто їх ноги були розташовані вертикально під тілом, у порівнянні з розлогою, схожою на ящірку позою попередніх синапсидів).

Знову знадобилася катастрофічна глобальна подія, щоб відокремити хлопчиків від чоловіків (або, в даному випадку, пелікозаврів від терапсидів). В кінці пермського періоду, 250 мільйонів років тому, понад дві третини всіх наземних тварин вимерли. Серед тих, хто вижив, були різноманітні види терапсидів, які могли вільно еволюціонувати в ненаселеному ландшафті раннього тріасового періоду. Хорошим прикладом є Lystrosaurus, якого письменник-еволюціоніст Річард Докінз назвав «Ноєм» на межі між пермським та тріасовим періодами: скам’янілості цього майже двохметрового терапсида були знайдені по всьому світу.

І ось тут речі стають дивними. Протягом пермського періоду цинодонти («собакозубі» рептилії), які походять від найдавніших терапсид, розвинули деякі чітко виражені характеристики ссавців. Є переконливі докази того, що рептилії, такі як Cynognathus і Thrinaxodon, мали шерсть та могли бути теплокровними з чорними, мокрими носами, схожими на собачі. Cynognathus (з грецької «щелепа собаки»), можливо, навіть народжував живих дитинчат, що робило його набагато ближчим до ссавців, ніж до рептилій!

На жаль, терапсиди були приречені в кінця тріасового періоду, вигнані зі сцени архозаврами (про них нижче), а потім і безпосередніми нащадками архозаврів, найдавнішими динозаврами. Однак не всі терапсиди вимерли: кілька невеликих родів вижили протягом десятків мільйонів років, непомітно снуючи під ногами динозаврів і еволюціонуючи в перших доісторичних ссавців (безпосереднім попередником яких, можливо, був маленький тремтливий терапсид Tritylodon).

Поява архозаврів

Інша родина доісторичних рептилій, звана архозаврами, співіснувала з терапсидами (а також іншими наземними рептиліями, які пережили пермсько/тріасове вимирання). Ці ранні «діапсиди» — так звані через два, а не один отвір в їх черепах за кожною очницею — зуміли випередити терапсидів з причин, які досі невідомі. Ми знаємо, що зуби архозаврів були міцніше закріплені в їхніх щелепних ямках, що було б еволюційною перевагою, і можливо, що вони швидше розвинули вертикальну двоногу позу (наприклад, Euparkeria, можливо, була однією з перших архозаврів, здатних підніматися на задні лапи).

Ближче до кінця тріасового періоду від перші архозаврів відокремилися перші примітивні динозаври: маленькі, швидкі двоногі хижі тварини, такі як Eoraptor, Herrerasaurus і Staurikosaurus. Хто був безпосереднім прабатьком динозаврів досі є предметом дебатів, але одним із ймовірних кандидатів є Lagosuchus (грецькою «кролико-крокодил», він ще відомий під іменем Marasuchus), крихітний двоногий архозавр, що мав ряд особливостей будови, схожих на динозаврів. Нещодавно палеонтологи визначили найдавнішого динозавра, що походить від архозаврів, 243-мільйонного Nyasasaurus.

Проте було б неправильно викреслити архозаврів із історії, щойно вони еволюціонували в перших тероподів. Справа в тому, що архозаври породили дві інші могутні раси тварин: доісторичних крокодилів і птерозаврів або літаючих рептилій. Насправді, нам варто було б віддавати крокодилам перевагу перед динозаврами, оскільки ці люті рептилії все ще з нами сьогодні, тоді як Tyrannosaurus Rex, Brachiosaurus та всі інші – вже ні!

Джерела

1. https://www.thoughtco.com/reptiles-that-ruled-earth-before-dinosaurs-1093310
2. https://www.eurekalert.org/news-releases/792268
3. https://www.deviantart.com/plioart/art/Hylonomus-lyelli-678365751
4. https://www.deviantart.com/highdarktemplar/art/Dimetrodon-844281835
5. https://www.deviantart.com/kepyle2055/art/Edaphosaurus-848225958
6. https://www.deviantart.com/dinoved/art/Scutosaurus-karpinskii-664089934
7. https://www.deviantart.com/mctalon/art/Lystrosaurus-855061712
8. https://www.deviantart.com/willemsvdmerwe/art/Cynognathus-crateronotus-775075776
9. https://www.deviantart.com/midiaou/art/On-the-Defensive-757579741
10. https://www.deviantart.com/willemsvdmerwe/art/Tritylodon-longaevus-781262809
11. https://www.deviantart.com/kahless28/art/Euparkeria-151738500
12. https://www.deviantart.com/ntamura/art/Eoraptor-94593440
13. https://www.deviantart.com/themingau/art/Staurikosaurus-897088685

The post Доісторичні рептилії, що правили Землею до динозаврів first appeared on Вимерлий світ.

Більшість працюючих палеонтологів не мають можливості назвати свого власного динозавра. Насправді, здебільшого, палеонтологія є дещо анонімним і нудним заняттям. Типовий кандидат в доктори філософії проводить більшу частину своїх днів, копітко видаляючи інкрустований бруд з нещодавно виявлених скам’янілостей. Але існує єдиний шанс, що може осяяти польового робітника – коли він виявить та назве абсолютно нового динозавра.

Існують різні способи називати динозаврів. Деякі з найвідоміших родів названі на честь визначних анатомічних особливостей (наприклад, Triceratops, від грецького «трирога морда», або Spinosaurus, «колючий ящір»), тоді як інші названі відповідно до їхньої передбачуваної поведінки (одним з найбільш відомих прикладів є Oviraptor, що означає «викрадач яєць», хоча згодом звинувачення виявилося неправдивим). Трохи менш фантазійно, багато динозаврів названі на честь регіонів, де були виявлені їх скам’янілості — наприклад, канадського едмонтозавра (Edmontosaurus) та південноамериканського аргентинозавра (Argentinosaurus).

Назви родів, назви видів і правила палеонтології

У наукових публікаціях динозаврів зазвичай називають за назвами роду та виду. Наприклад, Ceratosaurus представлений у чотирьох різних варіаціях: C. nasicornus, C. dentisulcatus, C. ingens та C. roechlingi. Більшість звичайних людей можуть обійтися одним словом «цератозавр», але палеонтологи вважають за краще використовувати як назви роду, так і назви видів, особливо при описі окремих скам’янілостей. Часто вид конкретного динозавра «підвищується» до свого власного роду — це траплялося багато разів, наприклад, з родом ігуанодон (Iguanodon), деякі колишні види якого тепер називаються Mantellisaurus, Gideonmantellia та Dollodon.

Згідно з загадковими правилами палеонтології, перше офіційне ім’я динозавра – найбільш липке. Наприклад, палеонтолог, який відкрив (і назвав) апатозавра (Apatosaurus), пізніше виявив (і назвав) того, хто, на його думку, був зовсім іншим динозавром, бронтозавром (Brontosaurus). Коли було встановлено, що бронтозавр був тим же динозавром, що і апатозавр, офіційні права повернулися до початкової назви, залишивши бронтозавра як «застарілий» рід. (Такого роду речі трапляються не тільки з динозаврами: наприклад, доісторичний кінь, раніше відомий як Eohippus, тепер називається менш зручним для звичайної людини іменем – Hyracotherium.)

Так, динозаврів можна називати на честь людей

На диво мало динозаврів названо на честь людей, можливо, тому, що палеонтологія, як правило, є груповою роботою, і багато практиків не люблять привертати увагу до себе. Проте деяких легендарних вчених відзначили в образі динозавра: наприклад, Othnielia названа на честь Отніеля К. Марша (Othniel C. Marsh, той самий палеонтолог, що створив плутанину з апатозавром/бронтозавром), тоді як Drinker (“алкоголік”) був не доісторичним пияком, а динозавром, названим на честь мисливця за викопними рештками XIX століття (і суперника Марша) Едварда Дрінкера Коупа (Edward Drinker Cope). Цікаво, що зараз і рід Othnielia, і рід Drinker відносять до роду Nanosaurus. Інші «людино-заври» включають кумедні імена Piatnitzkysaurus і Becklespinax.

Мабуть, найвідомішим людино-завром сучасності є Leaellynasaura, яка була виявлена подружньою парою палеонтологів в Австралії в 1989 році. Вони вирішили назвати цього маленького ніжного орнітопода на честь своєї маленької дочки – це була перша дитина вшанована у формі імені динозавра. Через кілька років вони повторили цей трюк з Timimus, орнітомімідним динозавром, названим на честь сина цього знаменитого дуету. Взагалі, за останні кілька років стало набагато більше динозаврів, названих на честь жінок, що виправило давній історичний дисбаланс.

Найдурніші та найвражаючіші назви динозаврів

Здається, кожен справжній палеонтолог має таємне бажання придумати ім’я динозавра, настільки вражаюче, настільки глибоке і настільки просто круте, щоб це призвело аж до висвітлення у ЗМІ. Останніми роками ми були свідками таких незабутніх прикладів, як Tyrannotitan, Raptorex і Gigantoraptor, навіть якщо динозаври були менш вражаючими, ніж можна було б подумати з їх назви. Наприклад, Raptorex був розміром лише з дорослу людину, а Gigantoraptor навіть не був справжнім “раптором”, а просто великим родичем овіраптора (Oviraptor).

Безглузді імена динозаврів — якщо вони, звісно, ​​в межах хорошого смаку, — також знаходять своє місце в освячених залах палеонтології. Мабуть, найвідомішим прикладом є Irritator (лат. irritator – стурбований), який отримав свою назву через те, що палеонтолог, що відновлював його скам’янілість, був особливо роздратованим того дня.

Нещодавно один палеонтолог назвав нового рогатого динозавра Mojoceratops (в честь “mojo” у фразі “I’ve got my mojo working”). Слово «mojo» має африканське походження і вперше було використане в Америці для позначення магічного оберега або талісмана. Великий блюзмен Мадді Уотерс, співаючи «Got My Mojo Working», використовував це слово для визначення своєї здатності зачаровувати дам (за винятком тієї, яку він хотів зачарувати, тому він співав блюз). Цікаво, що магія не спрацювала і зараз Mojoceratops вважається синонімом більш прозаїчного Chasmosaurus (“розщеплений ящір”).

Варто згадати ще й Bambiraptor feinbergi. Так, ця схожа на птаха скам’янілість віком 75 мільйонів років була названа на честь відомого персонажа з фільму Діснея. Наче цього недостатньо, майже повний скелет бембіраптора був виявлений у 1995 році 14-річним мисливцем за скам’янілостями на ім’я Вес Лінстер (Wes Linster), який разом із батьками шукав кістки динозаврів у Національному парку Глейшер в Монтані. Ім’я feinbergi було дане на честь багатої родини, яка придбала та подарувала зразок Музею природної історії Грейвса у Флориді.

Свою частку популярності отримав і знаменитий Dracorex hogwartsia, що був названий на честь серії книг про Гаррі Поттера юними відвідувачами дитячого музею Індіанаполіса. Зараз цей динозавр вважається насправді молодим Pachycephalosaurus (“товстоголовий ящір”).

І, звичайно ж, існує динозавр названий в честь Ґодзілли – Gojirasaurus (Gojira – японське ім’я Ґодзілли). Його назвав американський палеонтолог Кеннет Карпентер (Kenneth Carpenter), що вважав перегляд фільму «Годзілла» своїм натхненням для вивчення скам’янілостей. За іронією долі, динозавра знайшли в Нью-Мексико, США, а не в Японії. Рід є сумнівним та може бути представником Coelophysis‭ (“порожниста форма”).

Отже, яким чином правильно назвати динозавра? Дотримуйтесь правил біноміальної номенклатури, проявляйте фантазію і, можливо, ім’я вашого динозавра з’явиться в наступній підбірці дивних та цікавих імен.

Джерела

1. https://www.thoughtco.com/how-to-name-a-dinosaur-1092040
2. https://www.neatorama.com/2007/02/19/the-worlds-strangest-dinosaur-names/
3. https://polymus.ru/ru/news/news/nauka-illyustratsii-paleontologiya/
4. https://www.deviantart.com/plastospleen/art/Ceratosaurus-nasicornis-867768893
5. https://www.deviantart.com/raphtor/art/Edmontosaurus-818171094
6. https://www.deviantart.com/antoninjury/art/Dinovember-14-Leaellynasaura-amicagraphica-649068698
7. https://www.deviantart.com/sphenaphinae/art/Gigantoraptor-erlianensis-Male-812700507
8. https://www.deviantart.com/ntamura/art/Mojoceratops-184499608
9. https://www.deviantart.com/alejandrodelorenzo/art/Bambiraptor-859282584
10. https://www.deviantart.com/sagekorppi/art/Dracorex-hogwartsia-141712746
11. https://www.deviantart.com/ntamura/art/Gojirasaurus-73556731

The post Як назвати динозавра? first appeared on Вимерлий світ.

Динозаври: чи то страшний Tyrannosaurus Rex, чи гігантський Brachiosaurus або дивовижний пузатий Nothronychus, у вас точно є улюблений. Проте, хоча кожен може назвати свого динозавра номер один, більшість не-палеонтологів, ймовірно, мають багато запитань щодо цих доісторичних тварин. Ми поговоримо про те, коли динозаври насправді існували, що змусило їх вимерти, звідки ми знаємо, як вони виглядали та останні відкриття в цій області.

Що вбило динозаврів? Коли вони вимерли?

Вважається, що динозаврів знищив астероїд. Хоча деякі вчені раніше припускали, що цих тварин вбило зростання вулканічної активності, але тепер дослідження вказують на серйозний слід від удару, що стався близько 66 мільйонів років тому, біля узбережжя сучасної Мексики.

Наскільки великим був астероїд, який вбив динозаврів? Внаслідок удару біля узбережжя мексиканського півострова Юкатан утворився кратер довжиною 150 км і глибиною 20 км. Вважається, що це викликало цунамі, землетруси та виверження вулканів, які призвели не тільки до загибелі динозаврів, але й до знищення майже трьох чвертей всього рослинного і тваринного світу на Землі.

Вчені кажуть, що після вибуху на Землю астероїд викинув частинки і гази, котрі закрили Сонце та викликали тривалу зиму. Хоча це спричинило вимирання багатьох динозаврів, багато видів, які ми зараз знаємо, як птахів, вижили.

У дослідженні 2021 року дослідники з Гарвардського університету стверджують, що цей астероїд (а точніше комета) могла прийти з хмари Оорта, величезного скупчення крижаного сміття, розташованого на краю Сонячної системи.

Коли жили динозаври?

Більшість динозаврів жили в так звану мезозойську еру, час приблизно від 245 до 66 мільйонів років тому. Вчені зазвичай поділяють цей період на три окремі епохи:

• Тріасовий період (252–201 мільйон років тому). Епоха, коли рептилії вперше еволюціонували в істот, яких ми знаємо як динозаврів. Проте Земля, на якій вони жили, відрізнялася від сучасної. Майже всі тварини жили на одному надзвичайно жаркому і сухому материку – Пангеї.

• Юрський період (від 201 до 145 мільйонів років тому). У цей період температура на Землі знизилася, що призвело до збільшення кількості води, рослин і динозаврів. Саме в період часу вперше з’явилися такі види, як брахіозавр.

• Крейдяний період (від 145 до 66 мільйонів років тому). Формується більша кількість континентів і все більше динозаврів почали незалежно еволюціонувати, що призвело до більшої їх різноманітності. Незважаючи на те, що може підказати назва відомого фільму Спілберга, Tyrannosaurus Rex і Velociraptor вперше з’явилися саме в крейдяному періоді, а не в юрському.

Чому динозаври були такими великими?

Ми ще не знаємо, чому динозаври пережили вимирання наприкінці тріасу, тоді як крокодили були майже знищені і зведені до кількох ліній, котрі й породили сучасних алігаторів та крокодилів. Що ми знаємо, так це те, що в наступний юрський період динозаври поширилися по всьому світу і стали набагато більшими.

Динозаври-завроподи, такі як бронтозавр (Brontosaurus), диплодок (Diplodocus) і брахіозавр (Brachiosaurus), були важковаговиками того часу. Це були найбільші тварини, які коли-небудь жили на суходолі, маса деяких з них перевищувала 80 тонн – більше, ніж злітна маса Боїнга-737.

Чому вони змогли стати такими великими? Їхні ультраефективні легені, ймовірно, були ключем до цього. Ці пташині легені були з’єднані з повітряними мішками, які зберігали додаткове збагачене киснем повітря, що дозволяло динозаврам отримувати більше кисню за вдих, ніж ссавці, як ми.

Навіщо цератопсам їх коміри?

Якщо ми щось знаємо про протоцератопсів (Protoceratops) – динозаврів довжиною 1,8 м, які жили понад 70 мільйонів років тому – то це те, що вони еволюціонували, щоб мати величезні «коміри» на шиї. Однак, якщо раніше багато хто припускав, що ці кістяні оборки слугували для захисту захистом і допомагали регулювати температуру тіла, тепер вчені вважають, що вони слугували іншій меті: приваблювати партнерів.

Використовуючи 3D-сканування черепів протоцератопсів, дослідники з Музею природної історії визначили, що оборки росли швидше, ніж решта тіла, а це вказує на те, що вони були ознакою статевого відбору.

Статевий відбір — це ідея, що певні риси тварин більше приваблюють представників протилежної статі, тому з часом ці характеристики стають все більш домінуючими у цих істот. Наприклад, вважається, що витончене оперення павичів є результатом статевого відбору.

Якими були перші динозаври?

Динозаври еволюціонували в тріасі, який почався близько 252 мільйонів років тому, після найбільшого масового вимирання в історії Землі. Масові виверження вулканів у Сибіру призвели до глобального потепління, яке спричинило загибель до 95 відсотків усіх видів. Серед тих, хто вижив, були маленькі рептилії розміром з кішку, здатні швидко бігати.

Ці динозавроморфи були предками динозаврів. Близько 230 мільйонів років тому вони дали початок справжнім динозаврам, які відрізняються вертикальними ногами, що входили у схожий на вікно отвір у тазі, котрий, в свою чергу, був прикріпленим до хребта за допомогою додаткових хребців. Ці особливості дозволили першим динозаврам, таким як еораптор (Eoraptor) і герреразавр (Herrerasaurus), бігати швидше, долати більші відстані та витрачати менше енергії, ніж більшість інших тварин того часу.

Ці перші динозаври диверсифікувалися та розділилися на три основні відділи генеалогічного дерева динозаврів: м’ясоїдні тероподи, довгошиї зауроподи та дзьобаті травоїдні птахотазові.

Хто був до динозаврів?

Ні, не інопланетяни. Відповідь на питання звідки взялися динозаври проста: від рептилій – лише набагато менших за тиранозавра. Відомі як динозавроморфи, вони були розміром з домашню кішку і процвітали приблизно від 242 до 244 мільйонів років тому.

Вони аж ніяк не були на вершині харчового ланцюга, але були достатньо швидкими, щоб втекти від більшості нападників.

Як найперші динозаври перемогли своїх суперників?

Перші динозаври захопили світ не відразу. Швидше, їм знадобилося більше 30 мільйонів років, щоб утвердити своє панування. Вони еволюціонували у світі, дуже відмінному від сучасного, оскільки весь суходіл на планеті був об’єднаний в суперконтинент Пангея, який простягався від полюса до полюса.

Цю сушу ділили ранні крокодили та їхні родичі, які були основними конкурентами ранніх динозаврів. Протягом більшої частини тріасу крокодили випереджали динозаврів: їх було більше, у них був більший розмір тіла, більш різноманітні дієти та поведінка, і вони жили в більш широкому ареалі Пангеї.

Але саме тоді, коли здавалося, що крокодили готові остаточно перемогти динозаврів, Пангея почала розколюватись, приблизно 200 мільйонів років тому. Виверження вулканів та викиди парникових газів викликали глобальне потепління та чергове масове вимирання. Крокодили були знищені, але динозаври вижили майже неушкодженими.

Наскільки успішними були динозаври?

За всіма об’єктивними показниками динозаври були надзвичайно успішними. Протягом більшої частини мезозойської ери (252-66 мільйонів років тому) вони домінували в екосистемах на суші, живучи в будь-якому середовищі від полюсів до екватора і від узбережжя до долин річок та високих гір.

Вони урізноманітнилися на тисячі видів, починаючи від невеликих м’ясоїдних тварин, таких як мікрораптор (Microraptor), розміром з ворону, до травоїдних гігантів, таких як бронтозавр, з масою реактивного літака. Деякі були спеціалізованими бігунами, інші рили нори, а деякі навіть планерували та літали.

Деякі види були вкриті бронею та шипами, інші мали нескінченні різновиди рогів і гребенів для демонстрації, багато з них жили групами, мали великий мозок і гострі чуття, і здається, що багато динозаврів – якщо не всі – були вкриті якимось типом оперення. Насправді, сучасні птахи еволюціонували від динозаврів, а це означає, що більше 10 000 видів живуть і далі, продовжуючи успіх динозаврів до сьогодні.

Коли були відкриті динозаври?

Коротка відповідь: у 1842 році, коли британський вчений Річард Оуен (Richard Owen) ввів термін Dinosauria, що буквально означає «жахлива ящірка» грецькою. Оуена часто вважають першою людиною, яка віднесла динозавра до своєї категорії тварин після дослідження особливо великої кістки динозавра.

Однак був Оуен далеко не першим, хто знаходив рештки динозаврів. Наприклад, багато з них були розкопані в стародавньому Китаї, але розглядалися як кістки драконів.

Багато істориків також відзначають, скільки кісток динозаврів в Європі вважалося останками біблійних істот. Ще в 1763 році британський лікар Річард Брукс (Richard Brookes) вважав, що зламана стегнова кістка мегалозавра (Megalosaurus) насправді була скам’янілими яєчками гіганта.

Звідки ми знаємо, як виглядали динозаври?

Вчені можуть оцінити зовнішній вигляд динозаврів за допомогою дуже розумної детективної роботи. Експерти можуть не тільки визначити розмір цих істот за їхніми рештками, але й крихітні деталі на кожній кістці можуть дати значні підказки.

Наприклад, багато скам’янілих кісток мають крихітні шрами, які вказують на те, як м’язи динозаврів з’єднані з їхніми кістками, а також показують, як вони рухалися. В останні роки палеонтологи також використовують 3D-моделювання, щоб перевірити, як саме могли рухатися динозаври і як вони виглядали.

Для повнішого пояснення можна прочитати більш повну статтю про те, звідки ми знаємо, як виглядали динозаври.

Як динозаври навчилися літати?

Не всі динозаври були величезними. Одна група тероподів, звана Paraves, пішла в протилежному напрямку. Як і більшість динозаврів, перші паравіани мали прості, схожі на волосся пір’їни, які, ймовірно, допомагали їм зігріватися.

Оскільки ці тварини з часом зменшувалися, пір’я на їхньому тілі ставало більшим і згуртовувалося разом. Потім вони почали вирощувати пір’я на руках, формуючи крила. Ці перші крила були занадто малі, щоб утримувати цих динозаврів в повітрі; натомість вони, ймовірно, використовувалися для демонстрації.

Проте в якийсь момент поріг був переступлений. Крила стали достатньо великими, щоб, коли ними махали, вони могли забезпечити невелику підйомну силу та тягу, а також тримати цих тварин у повітрі. З’явився політ! Від цих махаючих предків виникли сучасні птахи.

Іншими словами, птахи – це динозаври! Отже, хоча Triceratops, T. rex та інші відомі динозаври вимерли 66 мільйонів років тому, деякі динозаври продовжують жити.

Джерела

1. https://www.sciencefocus.com/nature/dinosaurs/
2. https://www.laphamsquarterly.org/roundtable/dinosaur-started-craze
3. https://uk.wikipedia.org/wiki/Індик
4. https://www.deviantart.com/fel-x/art/Dinosaurs-589122014
5. https://www.deviantart.com/atrox1/art/last-Day-336446200
6. https://www.deviantart.com/mariolanzas/art/CRETACEOUS-Period-World-Map-old-cartography-style-832049102
7. https://www.deviantart.com/mariolanzas/art/JURASSIC-Period-World-Map-old-cartography-style-836449458
8. https://www.deviantart.com/mariolanzas/art/TRIASSIC-Period-World-Map-PANGEA-map-844815669
9. https://www.deviantart.com/swordlord3d/art/Early-predators-272376290
10. https://www.deviantart.com/thewoodparable/art/Protoceratops-andrewsi-817194254
11. https://www.deviantart.com/kepyle2055/art/Lagosuchus-804767362
12. https://www.deviantart.com/v-multi/art/Argentinosaurus-herd-walking-in-the-desert-832744763
13. https://www.deviantart.com/damir-g-martin/art/Deinocheirus-family-784385131
14. https://www.deviantart.com/bruce127/art/Poposaurus-gracilis-880361619

The post Майже все, що ви хотіли знати про динозаврів first appeared on Вимерлий світ.

Ще в жовтні 2015 року у формації Хелл-Крік, віком 66 мільйонів років, у Південній Дакоті, США було виявлено нового динозавра. Барвисті зображення цього швидкого двоногого хижака – вкритого пір’ям і з щелепою, повною гострих зубів – опублікували по всьому світу.

Експерти, що стояли за відкриттям, повідомили, що у дакотараптора (Dakotaraptor) були великі серпоподібні кігті на других пальцях задніх ніг, він мав довжину близько п’яти метрів і був трохи вищим за людину. Це зробило його одним із найбільших відомих дромеозаврів, групи, до якої також належить велоцираптор (Velociraptor). Сьогодні ми сприймаємо такі реконструкції як належне, але наскільки вони реалістичні, і звідки ми знаємо, як насправді виглядали динозаври?

Перші спроби людей уявити тварин, які залишили скам’янілості або сліди, були ще в доісторичні часи, і є натяки на те, що рештки динозаврів потрапили в багато стародавніх міфів. Дракони з’явилися в китайських текстах ще в 1100 році до нашої ери, і, можливо, на них вплинули кістки динозавра. Аналогічно, грифони – звірі, які поєднують орла з левом – відомі з Стародавньої Греції ще в 700 році до нашої ери. Натхнення на їх створення, можливо, прийшло від скам’янілостей дзьобастого динозавра протоцератопса (Protoceratops), рештки якого й досі знаходять у пустелях Центральної Азії.

Коли стародавні люди зустрілися з дивними кістками, вони зробили саме те, що ми робимо сьогодні, і використали найкращі доступні знання, щоб реконструювати істот, які їх залишили. Іноді це призводило до поганих висновків. Першим іменем, яке було присвоєно будь-яким решкам динозаврів, була ганебна назва Scrotum humanum – ярлик, який британський лікар Річард Брукс (Richard Brookes) дав зламаному кінцеві стегнової кістки в 1763 році, вважаючи, що це скам’янілі яєчка біблійного гіганта.

Тепер ми знаємо, що ця кістка ноги належала мегалозавру (Megalosaurus) – правильно описаному Вільямом Баклендом (William Buckland) як вимерла рептилія в 1824 році. Не можна повністю звинувачувати Брукса за його висновки, оскільки динозаврів не описували як групу до 1842 року. Саме тоді Річард Оуен (Richard Owen), керівник сучасного Музею природної історії, відкрив світові новий клас дивних, вимерлих істот, яких він назвав динозаврами, що означає «страшно великі рептилії». Він уявляв Iguanodon, Megalosaurus і Hylaeosaurus рептиліями з розставленими в сторони ногами з лускатою сірою або зеленою шкірою: щось на зразок сучасних ящірок чи крокодилів.

У 1854 році художник Бенджамін Уотерхаус Хокінс (Benjamin Waterhouse Hawkins) за керівництвом Оуена створив скульптури цих тварин у натуральну величину, і ви все ще можете побачити їх на виставці в Crystal Palace Park на півдні Лондона. Відвідайте її, і ви побачите, що вони дуже відрізняються від того, як ми зображуємо динозаврів сьогодні.

Згодом ми повністю переглянули наше уявлення про зовнішність динозаврів, першим кроком до цього був опис іншого американського дромеозавра Deinonychus в 1960-х роках. Джон Остром (John Ostrom) з Єльського університету зробив революційне припущення, що цей вид був схожим на птаха, швидким, теплокровним зграйним мисливцем. Так почалося «відродження динозаврів» у 1960-х і 70-х роках. Остром відстоював ідею про те, що птахи є динозаврами, і це було вражаюче підтверджено, коли в 1996 році в Китаї був знайдений Sinosauropteryx, перший відомий пернатий динозавр.

Перші кроки

Коли сучасні палеонтологи зустрічаються з новими скам’янілими рештками, вони мають набагато більший об’єм знань, на який можна спиратися при створенні реконструкцій. Насправді, наші знання зросли до такої міри, що – якимось дивом – ми можемо розрізняти кольори пір’я динозаврів різних видів.

Усі реконструкції динозаврів починаються з їх скам’янілих кісток. Якщо палеонтологам пощастить знайти досить повний скелет, вони можуть розташувати ці кістки у відповідному порядку – на основі того, як розташовані кістки птахів, крокодилів і навіть людей – і почати усвідомлювати форму істоти.

Проте повні скелети динозаврів зустрічаються дуже рідко. У більшості викопних зразків відсутні кістки, а велика кількість видів відомі лише за часткою оригінального скелета. У цих випадках кістки різних зразків можна порівняти, щоб заповнити прогалини, і якщо є частини скелетів, які досі не враховані, експерти часто звертатимуться за допомогою в реконструкції до споріднених видів динозаврів.

Тут є корисним детальне знання анатомії ряду сучасних видів (сфера, відома як порівняльна анатомія), і багато експертів з динозаврів є чудовими анатомами. Для тих, хто розбирається в темі, маленькі деталі форми кісток можуть розкрити велику кількість інформації про тварину, якій вони належали. Наприклад, динозаври та птахи (які є різновидом динозаврів-тероподів) унікальні тим, що в їхньому тазі є отвір, який називається «перфорована кульшова западина», в яку з кожного боку вписується верхня частина стегнової кістки. Це унікальна риса динозаврів, що дозволяла їм стояти прямо, з ногами, розміщеними під тілом, а не розставленими в сторони, як у інших рептилій. Клуб динозавра також дозволяє фахівцям визначити різницю між двома основними гілками сімейства динозаврів – птахотазовими (Ornithischia) та ящеротазовими (Saurischia).

Скам’янілості тероподів, групи хижих ящеротазових динозаврів, до якої належать Tyrannosaurus Rex, Allosaurus, а тепер і Dakotaraptor, мають ряд інших характерних ознак. До них відносяться порожнисті кістки, повні повітряних кишень, три пальці на руках і значно зменшені четвертий і п’ятий пальці на ногах.

Маніраптори (Maniraptora), група теропод, від яких виникли птахи, мають ще більш чіткі риси, включаючи незвичайний зап’ястний суглоб з кісткою, що називається «напівмісяцем зап’ястя». Така будова давала цим хижакам більш гнучкі зап’ястя – корисні для захоплення здобичі руками – і дозволило птахам еволюціонувати.

Коли ви знаходитеся на розкопках з експертами, то розумієте, що навіть дрібних деталей, таких як форма зубів або вигин кісток кінцівок, достатньо, щоб можна було швидко оцінити конкретний тип динозаврів, до якого вони належать.

Поза кістками

Однак кістки – це лише початок реконструкції динозавра. Також важливо подумати про м’язи. Наприклад, розмір м’язових дисків між хребцями завроподового динозавра, такого як Brachiosaurus або Diplodocus, мав би велике значення для визначення загальної довжини тварини. М’язи додаються шляхом посилання на точне положення та форму м’язів у сучасних тварин. Скам’янілі кістки часто мають «м’язові рубці», які вказують на точки прикріплення, що допомагає у цьому процесі. Оскільки ми знаємо, що більші та важчі сучасні тварини мають більші сліди, то і при реконструкції цих динозаврів треба додати більше м’язів.

Наше розуміння найдрібніших деталей анатомії динозаврів з часом змінилося і продовжує вдосконалюватися завдяки 3D-комп’ютерним моделям, які опираються на фізіологію сучасних тварин для прогнозування будови вимерлих видів. Раніше завроподів, наприклад, Diplodocus, зображували з високо піднятою на шиєю та з хвостами, що тягнулись по землі, але тепер ми знаємо, що це було б неможливим. Замість цього ми реконструюємо їх із їхніми шиями та хвостами в більш горизонтальному положенні так, щоб вони діяли як противага один одному. Палеонтологи все частіше використовують цифрові біомеханічні моделі, щоб перевірити свої ідеї про те, як динозаври ходили і використовували свої щелепи.

Нарешті, до наших реконструкцій додаються шари жиру та шкіри, а також луска, пір’я, панцир, гребені та будь-які інші елементи, такі як щоки, губи, кігті та дзьоб. Існують дивовижні докази, які також впливають на ці рішення. У нас є дійсно неймовірні відбитки шкіри цілого ряду динозаврів, особливо травоїдних, таких як Edmontosaurus і Saurolophus.

Поширеність лускатих відбитків шкіри у скам’янілостей травоїдних динозаврів наштовхнула експертів на думку, що у більшості з них була луска замість пір’я (хоча було знайдено кілька рослиноїдних динозаврів зі щетиною та іншими ознаками, пов’язаними з пір’ям).

Ми також знаємо, що деякі травоїдні тварини, зокрема броньовані анкілозаври, були вкриті захисними кістковими пластинами, колючками та шипами. Ці кісткові нарости на шкірі, відомі як остеодерми, часто залишаються в скам’янілостях і дають гарне уявлення про те, як тварини, такі як Scelidosaurus, виявлений в Дорсеті в 1850-х роках, могли виглядати за життя.

У травоїдних динозаврів є й інші особливості, про які ми можемо зробити висновок із будови кісток черепа. Гадрозаври з качиними дзьобами мають великі шліфувальні зуби на задній частині щелеп, і цілком ймовірно, що вони були закриті щоками, що дозволяло тваринам утримувати більше їжі в роті при пережовуванні перед ковтанням. У інших динозаврів, таких як Protoceratops, Triceratops і Oviraptor, ми можемо побачити внутрішню кісткову частину дзьоба, яка за життя ймовірно, була б вкрита зовнішнім ороговілим шаром, як у сучасних птахів. Кератин – це той самий міцний білок, з якого складаються пір’я, волосся, хутро і нігті. Чи були у динозаврів губи? Це те, чого ми досі не знаємо, і поки це область дебатів.

Пухнасті тероподи

Хижі тероподи, на відміну від травоїдних, часто були вкриті пір’ям. Неймовірні скам’янілості майже 50 видів динозаврів – переважно з північно-східної китайської провінції Ляонін – показують цілий ряд пір’ястих покривів, від ізолюючого пушка до кричущих демонстраційних пер та махового пір’я. Деякі з цих тварин настільки добре збереглися, що ми можемо побачити форму та розташування пір’я прямо на їхньому тілі.

Хоча більшість цих пернатих динозаврів було знайдено в Китаї, розташування видів на філогенетичному дереві свідчить про те, що більшість тероподів в інших частинах світу також були пернатими. Просто у Ляоніні у нас є фантастичне вікно в минуле через надзвичайну збереженість решток у вулканічних відкладеннях.

Іноді ми маємо інші докази наявності пір’я динозавра, наприклад, сліди на кістках передпліччя велоцираптора, які співвідносяться з горбками до яких кріпиться махове пір’я, наприклад, у сучасних голубів. Саме ця особливість скам’янілостей велоцираптора з Монголії змусила експертів припустити, що всі дромеозаври мали маленькі «крила» на передпліччях – особливість, яку зараз підтвердили китайські скам’янілості іншого нового дромеозавра під назвою Zhenyuanlong, описані в 2015 році вченими, включаючи доктора Стівена Брусатта (Stephen Brusatte) з Единбурзького університету.

У скам’янілості дакотараптора також знайшли горби для кріплення пір’я, і вчені, які стояли за цим відкриттям, на чолі з Робертом ДеПальмою (Robert DePalma) з Музею природної історії Палм-Біч у Флориді, підрахували, що розмах його крил становив близько метра.

Художники також відіграють важливу роль у оживленні динозаврів і часто мають експертні анатомічні та палеонтологічні знання, щоб спиратися на наукові дані з обґрунтованими припущеннями. Без цих палеоілюстраторів, таких як Емілі Віллоубі (Emily Willoughby), яка створила чудовий пернатий образ дакотараптора, зовнішній вигляд цих тварин існував би лише в головах вчених, що їх відкрили.

Протягом останніх п’яти років у центрі уваги опинились кольори оперення динозавра, але незабаром ми зможемо мати гарне уявлення і про колір шкіри динозаврів. Ми вже знаємо з візерунків лусочок на деяких «муміфікованих» скам’янілостях, що Edmontosaurus, ймовірно, був прикрашений смугастими візерунками, навіть якщо ми не впевнені, якого вони були кольору, і в ряді досліджень почали використовувати електронні мікроскопи, щоб роздивитися структурні візерунки крихітних пігментів у шкірі.

У 2015 році міжнародна група вчених використала цю техніку, щоб показати, що доісторична морська рептилія Mosasaurus мала темну спину і блідий живіт, а інша морська рептилія – Ichthyosaur – мала темну пігментацію. Незабаром подібні методи будуть використані і для визначення кольорів динозаврів.

Реконструкція тварин із скам’янілостей — це частково здогадки, але це обґрунтовані здогадки, засновані на знаннях, накопичених століттями роботи палеонтологів-першопрохідців. Сьогодні ми маємо краще уявлення про те, як виглядали динозаври, ніж будь-коли раніше.

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Edmontosaurus
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Sinosauropteryx
3. https://uk.wikipedia.org/wiki/Мегалозавр
4. https://uk.wikipedia.org/wiki/Дакотараптор
5. https://uk.wikipedia.org/wiki/Динозаври
6. https://www.eurekalert.org/multimedia/650412
7. https://www.sciencefocus.com/nature/how-do-we-know-what-dinosaurs-looked-like/

The post Звідки ми знаємо, як виглядали динозаври? first appeared on Вимерлий світ.