Yakamys — вимерлий рід гризунів родини Ischyromyidae, що існував у пізньому еоцені, приблизно 33–35 мільйонів років тому, на території сучасного південного Таїланду. Це представник ранньої еволюційної лінії гризунів, який вирізнявся надзвичайно великими розмірами. Середню розрахункову масу тіла тварини оцінюють приблизно у 30 кг. Типовий та єдиний вид — Yakamys sirindhornae, описаний у 2026 році на основі викопних зубів, знайдених у басейні Крабі.

Yakamys sirindhornae відомий за рештками зубного апарату, зокрема другим нижнім корінним зубом і пов’язаним із ним нижнім різцем. Голотипом виду є правий другий нижній корінний зуб (m2), зареєстрований під номером TF 2942. Довжина цього зуба становить 11,56 мм, а ширина — 11,27 мм. Він має помірно високу коронку та майже квадратний контур жувальної поверхні. Серед характерних ознак будови зуба дослідники відзначили короткий ізольований передній конід, неповний металофулід II, роздвоєний ентолофід, а також відсутність мезоконіда й гіпоконуліда.

Мікроструктура емалі нижнього різця має малосерійну структуру смуг Гантера—Шрегера (Hunter–Schreger bands), характерну для представників родини Ischyromyidae.

За сімома алометричними рівняннями дослідники отримали оцінки маси тіла від 21,4 до 47,3 кг. Середнє значення становило 31,6 кг, а медіанне — 28,6 кг. Тому для загальної характеристики розмірів тварини використовують округлену оцінку близько 30 кг. Водночас така оцінка має значну невизначеність, оскільки ґрунтується на розмірах зубів, а не на повному скелеті.

Родова назва Yakamys утворена від тайського слова yak («велетень») і грецького mys («миша», «пацюк»). Видова назва sirindhornae дана на честь принцеси Маха Чакрі Сіріндгорн (Maha Chakri Sirindhorn), яка підтримує розвиток науки, геології та палеонтологічних досліджень у Таїланді. Для використання її імені в науковій назві було отримано відповідний дозвіл.

Викопні рештки Yakamys sirindhornae виявлено в басейні Крабі на півострові Малакка, у провінції Крабі на півдні Таїланду. Місцем знахідки стала вугільна шахта Банг-Марк (Bang Mark Pit), де рештки походять із глинистого шару, розташованого між пластами основного вугільного горизонту. Вік відкладів визначено за комплексом викопних ссавців і даними магнітостратиграфії: вони належать до пізнього еоцену та датуються приблизно 35,1–33,7 млн років тому.

Відомостей про спосіб життя виду поки недостатньо. Автори дослідження припускають, що він міг бути пов’язаний із приозерними середовищами. Однак знахідка зубів у відкладах озерного походження сама собою не доводить напівводного способу життя. Дослідники також розглянули можливість того, що значні розміри тварини були пов’язані з доступністю харчових ресурсів у таких середовищах. Для перевірки цієї гіпотези необхідні нові знахідки, зокрема черепних і посткраніальних кісток.

Відкриття Yakamys sirindhornae має важливе значення для розуміння еволюції гризунів. До його опису найвідомішими прикладами гігантизму серед викопних гризунів були переважно представники кавіоморфів Південної Америки, які набули великих розмірів значно пізніше, у неогені.

Знахідка з Таїланду свідчить, що значне збільшення розмірів тіла відбувалося вже серед ранніх представників гризунів у пізньому еоцені. За оцінками авторів дослідження, Yakamys був істотно більшим за інших відомих палеогенових представників родини Ischyromyidae. Наприклад, корінні зуби найбільшого раніше відомого азійського представника цієї родини, Hulgana, були майже удвічі меншими.

Дослідники також звернули увагу на рештки великого гризуна з формації Пондаунг у М’янмі, що належить до середнього еоцену. Знайдений там ізольований різець має значні розміри, проте його систематичне положення залишається невизначеним. Тому наразі неможливо встановити, чи належав він до тієї самої еволюційної лінії, що й Yakamys.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.bangkokpost.com/thailand/general/3348606/fossil-of-30kg-giant-rat-found-in-krabi
2. https://www.nature.com/articles/s41598-026-76711-6
3. https://novataxa.blogspot.com/2026/11/yakamys.html

The post Yakamys first appeared on Вимерлий світ.

Herugavialis — вимерлий рід морських крокодилів з групи гавіалоїдів, знайдений у формації Мокаттам (еоцен, лютецький етап) в Єгипті. До цього роду належить єдиний вид — Herugavialis cairensis, знайдений поблизу Каїра. У Herugavialis не було відростка верхньої щелепи в слізній залозі, на відміну від усіх сучасних крокодилів.

Цей вид спочатку був описаний у роді Tomistoma, до якого входить лише один сучасний вид — псевдогавіал Шлегеля (Tomistoma schlegelii). Він залишався там майже століття, навіть після того, як більш ґрунтовні дослідження виявили, що він не належить до цього роду. У дослідженні 2026 року його було перенесено до окремого роду — Herugavialis. Назва цього роду пов’язана з давньоєгипетським богом Гором, якого, як вважається, зображено у Великому Сфінксі (збудованому з тієї самої геологічної формації, в якій було виявлено Herugavialis), а також із відсутністю носа у Сфінкса, що нагадує відсутність носової ділянки (премаксили) у черепа голотипу Herugavialis.

У 2018 році Лі (Lee) та Йейтс (Yates) провели філогенетичний аналіз, одночасно використовуючи морфологічні, молекулярні (секвенування ДНК) та стратиграфічні (вік скам’янілостей) дані. Вони визначили Tomistoma cairense як гавіалоїда, більш примітивного, ніж останній спільний предок як гавіала (Gavialis gangeticus), так і псевдогавіала (Tomistoma schlegelii).

У 2026 році вид Tomistoma cairense було віднесено до нового роду Herugavialis. Вчені визнали, що його належність до роду Tomistoma робила цей рід парафілетичним. Було встановлено, що рід Herugavialis є ближчим родичем гавіала, ніж псевдогавіала, у межах родини Gavialidae.

Herugavialis можна відрізнити від сучасних йому єгипетських гавіалоїдів за численними анатомічними ознаками. Це ілюструє різноманітність гавіалоїдів у Середземноморському регіоні в цей період. Глобальне похолодання та зниження еустатичного рівня моря у пізньому еоцені–олігоцені, ймовірно, обмежили придатні місця проживання гавіалоїдів у Середземноморському регіоні. Подальше підвищення еустатичного рівня моря та температури, ймовірно, сприяло відновленню високого різноманіття гавіалоїдів, яке спостерігалося у міоцені.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Herugavialis
2. https://novataxa.blogspot.com/2026/10/herugavialis.html
3. https://royalsocietypublishing.org/rsos/article/13/10/261173/483496/Cranial-anatomy-of-the-Middle-Eocene-Egyptian
4. https://www.deviantart.com/gandhidrawing/art/Herugavialis-cairensis-1390612439

The post Herugavialis first appeared on Вимерлий світ.

Cynodictis — вимерлий представник родини амфіціонідів з ряду хижих, який мешкав у Євразії від пізнього еоцену до раннього олігоцену, тобто від 37,2 до 28,4 мільйонів років тому, і існував протягом приблизно 8,8 мільйонів років.

Згідно з даними про вік, це на сьогодні найдавніші свідчення існування хижих на континенті. Палеонтологічний матеріал складається переважно з фрагментів щелеп, хоча є і окремі черепи. Вони свідчать про те, що Cynodictis був дуже дрібною формою родини Amphicyonidae. За структурою зубів можна встановити, що ці тварини харчувалися різноманітною здобиччю і, отже, вже займали широкий екологічний спектр. Рід був науково описаний у 1850 році. З приблизно 20 видів, описаних спочатку, сьогодні визнано трохи більше десятка.

Cynodictis — це невеликий представник родини Amphicyonidae, викопні свідчення про якого складаються переважно з окремих фрагментів щелеп. Однак також збереглося кілька фрагментів черепа та один повний екземпляр.

Довжина черепа коливалася від 9,7 до 12,0 см. Для повного екземпляра вказано 11,1 см. З них 2,8 см припадало на морду. Мозкова частина черепа мала ширину 5,0 см і висоту 2,9 см. У бічному вигляді лінія профілю була відносно прямою і плавно спускалася до носа. Морда була довшою, ніж вищою, що відрізняється від Ysengrinia з її короткою, високою мордою. Завдяки бічним краям, які, на відміну від останнього роду, у вертикальному перерізі були орієнтовані паралельно, морда у Cynodictis набувала прямокутної форми. Її переривало лише бічне випинання на рівні кореня ікла. Над останнім премоляром відкривався інфраорбітальний отвір. Він мав широку плоску форму.

Вилична дуга була широко розширеною, передня частина плавно вигиналася назовні, тоді як задня — значно сильніше втягувалася. На верхівці черепа височів потужний верхівковий гребінь, який займав добру половину довжини черепа. Він сягав до потиличного гребеня, який, у свою чергу, значно виступав назад і, якщо дивитися зверху, у деяких форм перекривав суглобові поверхні для з’єднання з шийним відділом хребта. Нижня щелепа загалом мала струнку будову, а її висхідна гілка утворювала з рівнем зубів тупий кут.

У передній частині щелепи, як зверху, так і знизу, було по три різці, один ікловий зуб і чотири премоляри. На відміну від північноамериканських амфіціонідів, у верхній щелепі бракувало останнього моляра, тому зверху було лише два, а знизу — три моляри. У поперечному перерізі різці мали конічну форму і розташовувалися дугоподібним рядом. Зовнішній різець за розміром удвічі перевищував два внутрішні. Ікло було масивної будови, також конічної форми та злегка вигнуте назад. Коротка діастема відокремлювала його від різців.

Передмоляри прилягали безпосередньо за іклом. Усі передмоляри мали високий головний горбок, який, однак, від другого до третього зуба супроводжувався додатковими бічними горбками. Останній передмоляр, як це характерно для хижаків, разом із нижнім першим моляром входив до складу «подрібнювальних ножиць». Це стає очевидним завдяки чітко вираженій зрізній кромці метастиля на задньому зубі, контакт якої з головним горбком утворював так звану «виїмку ікла». Крім того, він мав найвищий горбок у всьому зубному ряді. Для порівняння: останній премоляр був більшим, ніж у Cynelos, відповідний зуб якого не досягав розмірів його другого моляра.

Моляри мали три основні горбки (прото-, пара- та метаконус у верхньому ряді зубів, прото-, пара- та метаконід у нижньому ряді зубів) та відзначалися наявністю вираженого талону/талоніда — нижньої ділянки жувальної поверхні. Якщо на верхніх молярах три основні горбки мали приблизно однакову висоту, то на нижніх протоконід значно перевищував за висотою два інші. Другий моляр як у верхній, так і в нижній щелепі був меншим за перший. Довжина першого моляра становила від 8,9 до 13,6 мм.

У минулому до роду Cynodictis також відносили численні елементи посткраніального скелета, такі як хребет, а також передні та задні кінцівки, зокрема майже 30 елементів скелета стопи, зокрема гомілкову кістку та п’яткову кістку. Однак у багатьох випадках точна приналежність до цього роду залишається неоднозначною.

Про знахідки скам’янілостей Cynodictis повідомлялося з різних місцевостей Західної та Центральної Європи. Найбільш значна колекція походить із комплексу фосфоритових родовищ Керсі на півдні Франції. Цей комплекс було відкрито у другій половині XIX століття, і відтоді він є предметом наукових досліджень. Надзвичайно багаті на скам’янілості відкладення заповнюють різні карстові щілини і містять у старших шарах рештки Cynodictis, які здебільшого складаються з фрагментів зубів.

Важливе значення мають знахідки з відслонень Ла-Дебрюж та Сент-Небуль, які належать до верхнього еоцену (приблизно 37–35 мільйонів років тому) і є найдавнішими свідченнями існування цього роду. Інші, більш пізні знахідки походять з Монмартра, тоді як череп з Обрелонга датується вже нижнім олігоценом (34–33 мільйони років тому) і є найпізнішим на сьогодні свідченням існування цього виду. Прикметно, що в ще молодших відкладах нижнього олігоцену Керсі Cynodictis більше не виявлено, тож можна припустити, що менші представники родини Amphicyonidae на той час вже були значно рідкіснішими.

Інші знахідки Cynodictis можна віднести до верхньоеоценової формації Хедон-Хілл та формації Бембридж-Лімстоун на острові Вайт біля південного узбережжя Великої Британії. З карстової ущелини Фронштеттен у Баден-Вюртемберзі, у свою чергу, виявлено окремі фрагменти щелепи. Вони, ймовірно, належать до кінця еоцену.

Виходячи з розміру першого моляра, вагу Cynodictis можна оцінити в діапазоні від 4 до 12 кг. Таким чином, цей рід належить до найменших відомих представників родини Amphicyonidae. Лише Storchictis, що має приблизно такий самий вік і також знайдений у фосфоритних родовищах Керсі, був ще меншим — його вага становила близько 2 кг. Виражений верхівковий гребінь і широка вилична дуга дають підстави припустити наявність потужно розвинених жувальних і кусальних м’язів. До першого прикріплюється скроневий м’яз (Musculus temporalis), до другого — жувальний м’яз (Musculus masseter). Крім того, довгий лицьовий череп із лише злегка піднятим бічним профілем свідчить про розвинену м’язову систему морди, що, серед іншого, могло призвести до високої рухливості верхньої губи та крил носа. Подібний висновок дозволяє зробити бічне випинання верхньої щелепи на рівні іклів як місце прикріплення м’язів. Численні отвори в області морди, у свою чергу, свідчать про хороше кровопостачання, а також про розгалужену нервову систему, необхідну для тактильного сприйняття.

Будова молярів, а також розмір найбільшого премоляра порівняно з масою тіла варіюються у різних представників роду Cynodictis. Вони вказують як на мезо-, так і на гіперхижий тип харчування. Термін «гіперхижий» позначає хижаків, раціон яких на понад 70 % складається з інших хребетних тварин. Жувальні зуби часто мають редуковані талон/талонід та виражені ріжучі гребені при зменшеній кількості горбків, завдяки чому вони оптимізовані для функцій розрізання м’яса. Термін «мезохижий», у свою чергу, передбачає значну частку рослин і безхребетних у раціоні. У цьому випадку премоляри ширші, а на жувальних зубах часто є численні додаткові горбки, що надає зубам, окрім різання, додаткові можливості для проколювання або розламування. Різноманітний раціон різних форм Cynodictis свідчить про те, що ці тварини вже були відносно різноманітно пристосовані до різних екологічних умов. За будовою стопи можна зробити висновок, що це був відносно швидкий бігун, який пересувався на пальцях.

Cynodictis був вперше науково описаний у 1850 році Огюстом Бравардом (Auguste Bravard) та Огюстом Помелем (Auguste Pomel). Опис ґрунтувався на лівій гілці нижньої щелепи зі збереженим зубним рядом від другого премоляра до другого моляра, знайденому в районі Ла-Дебрюж у французькому департаменті Воклюз.

Cynodictis — рід із родини Amphicyonidae. Ця вимерла група являє собою базальні форми ряду хижаків (Carnivora). Точні родинні зв’язки не є однозначними. Сьогодні їх переважно відносять до вищого таксону собакоподібних (Caniformia), до якого, окрім собак і ведмедів, входять також тюлені (Pinnipedia) та куницеподібні (Musteloidea). Амфіціоніди вперше з’явилися в Північній Америці в середині еоцену, приблизно 42 мільйони років тому. У Європі їх присутність зафіксовано, починаючи з верхнього еоцену, причому найдавнішим представником є Cynodictis. Його походження та точні родинні зв’язки залишаються нез’ясованими. Ймовірно, його предки мігрували через територію сучасної Азії, проте викопні знахідки родини Amphicyonidae того часу там є мізерними.

У минулому Cynodictis часто відносили до підродини Amphicyoninae, яка, однак, зараз вважається парафілетичною. Тому деякі дослідники вважають цей рід частиною групи праформ родини Amphicyonidae. Упродовж верхнього міоцену родина Amphicyonidae вимерла, що, ймовірно, пов’язано з різким похолоданням, яке відбулося приблизно 10 мільйонів років тому.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.prehistoric-wildlife.com/species/cynodictis/
2. https://uk.wikipedia.org/wiki/Cynodictis
3. https://de.wikipedia.org/wiki/Cynodictis
4. https://it.wikipedia.org/wiki/Cynodictis
5. https://www.facebook.com/groups/1277209169362555/posts/1357073838042754/
6. https://www.deviantart.com/ja-ki/art/Cynodictis-353832240
7. https://www.deviantart.com/camusaltamirano/art/Cynodictis-lacustris-1335727757
8. https://dinopedia.fandom.com/wiki/Cynodictis

The post Cynodictis first appeared on Вимерлий світ.

Knightia — вимерлий рід прісноводних оселедцеподібних риб, які мешкали в озерах і річках західної частини Північної Америки та східної Азії в палеоцені та еоцені. Knightia eocaena — найпоширеніший вид із формації Грін-Рівер у штаті Вайомінг, що датується раннім еоценом. Він також є найпоширенішою викопною рибою у світі, а також, загалом, найпоширенішою скам’янілістю зчленованих хребетних. Це офіційна скам’янілість штату Вайомінг.

У 1856 році палеонтолог Джозеф Лейді (Joseph Leidy) описав вид риби, схожої на оселедця, на основі вивітреного зразка, знайденого на території Вайомінгу, вздовж річки Грін, доктором Джоном Евансом (John Evans), геологом Сполучених Штатів на територіях Вашингтона та Орегона. Цей зразок був пошкоджений водою, але майже повний, бракувало лише грудних плавців. Судячи з усього, він походив із еоценових сланців формації Грін-Рівер. Лейді визначив, що він належить до сучасного роду Clupea, до якого входять оселедці, що зазвичай виловлюються в Північній півкулі. Вчений назвав його Clupea humilis. До 1870-х років у цій місцевості було засновано місто Грін-Рівер, а вздовж залізничної виїмки (у народі її назвали «виїмкою скам’янілих риб») поблизу станції Рок-Спрінгс було виявлено величезне родовище скелетів скам’янілих риб. У 1873 році Лейді ідентифікував ще багато зразків Clupea humilis звідси. Він також виявив дещо іншу рибу з трохи вищим тілом і назвав її Clupea alta.

У 1877 році Едвард Дрінкер Коуп (Edward Drinker Cope) перекласифікував обидва ці види до новоописаного роду Diplomystus. До цього роду також входила набагато більша риба, схожа на оселедця (D. dentatus), знайдена в тих самих відкладах. Ця класифікація залишалася в силі протягом кількох десятиліть.

У 1907 році Девід Старр Джордан (David Starr Jordan) встановив, що клада humilis+alta морфологічно відрізняється від Diplomystus і заслуговує на власний рід. З цієї причини Джордан ввів для цих двох видів новий рід Knightia, названий на честь покійного професора Університету Вайомінгу Вілбура Клінтона Найта (Wilbur Clinton Knight), «невтомного дослідника палеонтології Скелястих гір». Нова назва виду Knightia eocaena (що вказує на еоценову епоху існування виду) була запропонована для заміни раніше зайнятої назви виду Clupea humilis.

Knightia належить до того самого таксономічного ряду (Clupeiformes), що й оселедці та сардини. Вона була настільки схожою на оселедця, що і K. alta, і K. eocaena спочатку були описані як види роду Clupea. Вона була лише віддалено споріднена з набагато більшим представником клаупеоморфів, що мешкав у тих самих відкладах річки Грін — Diplomystus. Останній зазвичай полював на Knightia. Diplomystus належав до Ellimmichthyiformes — нині вимерлого ряду клапеоморфів.

Хоча Knightia класифікується як риба з ряду Clupeiformes, більш точне визначення її місця в цьому ряді довгий час залишалося невизначеним. Численні дослідження показали, що вона не пов’язана з жодною з риб ряду Clupeiformes, які на сьогодні зустрічаються в Америці. У перегляді класифікації 1982 року Гранде (Grande) відніс цей рід до підродини Pellonulinae на підставі анатомічних ознак. Knightia була визнана найдавнішою відомою пеллонуліною та єдиним представником, який мешкав у Америці. Зразки Knightia з колишнього озера Госіуте виявилися морфологічно відмінними від зразків з інших двох озер Грін-Рівер і були описані як окремий рід Gosiutichthys. Цей рід не вважався тісно пов’язаним із Knightia і замість цього був віднесений до підродини Clupeinae.

Однак філогенетичні дослідження, проведені в середині-кінці 2010-х років, призвели до значного перегляду таксономії ряду Clupeiformes. Було встановлено, що багато попередніх клад у межах цього ряду, зокрема Pellonulinae, є парафілетичними за попереднім визначенням. Це призвело до розділення численних клад або визнання їх недійсними. Класифікаційне місце багатьох викопних представників ряду Clupeiformes, зокрема Knightia, стало невизначеним, оскільки ці дослідження ґрунтувалися переважно на молекулярній генетиці, а не на морфології. Після цих переглядів Нер і Текер (Near & Thacker, 2024) віднесли Knightia до родини Clupeidae. Пізніше Кеврекідіс з колегами (Kevrekidis et al, 2024) не знайшли переконливих доказів спорідненості між Knightia та будь-якою родиною оселедцеподібних з кронової групи. Тому вчені віднесли Knightia до підряду Clupeoidei як вид з невизначеним місцем у систематиці. Вони також зазначили, що Knightia та Gosiutichthys мають значну схожість між собою.

У 2026 році Маррама та Карневале (Marramà & Carnevale) провели масштабний таксономічний перегляд більшості викопних клаупеоморфів як у ряді Ellimmichthyiformes, так і в ряді Clupeiformes. Вони встановили, що Knightia та Gosiutichthys є сестринськими таксонами. Спираючись на морфологічні подібності, вони визначили, що ці два роди найближче споріднені з двома сучасними оселедцеподібними, що мешкають у прісноводних та морських середовищах Австралії, — Potamalosa та Hyperlophus. Ці два роди зазвичай відносять до родини Clupeidae разом із кількома іншими родами, зокрема з справжніми оселедцями роду Clupea. Однак із додаванням цих двох викопних родів до клади виявилося, що австралійська клада оселедцевих змістилася на більш базальну позицію в межах великої радіації оселедцевих, тоді як решта родин Clupeidae утворила кладу разом із Ehiravidae, Alosidae та Dorosomatidae. З цієї причини кладу, що включає Knightia, Gosiutichthys, Potamalosa та Hyperlophus, було переозначено як родину Hyperlophidae.

У риб роду Knightia ряди спинних і черевних лусок простягаються від потилиці до серединних плавців. Вони мали масивні луски та невеликі конічні зуби. Їхні розміри варіювалися залежно від виду. Knightia eocaena була найдовшою, досягаючи 25 см, хоча більшість екземплярів не перевищували 15 см. K. alta була коротшою і відносно ширшою, причому середня довжина екземплярів становила від 6 до 10 см.

Як і сучасні оселедцеві, види роду Knightia, ймовірно, харчувалися водоростями та діатомовими водоростями, а також комахами та, інколи, дрібнішою рибою. У статті 2022 року дослідники повідомили, що виявили біологічні залишки у скам’янілостях Knightia з формації Грін-Рівер. Це підтверджує, що біологічні маркери можуть зберігатися протягом мільйонів років у добре збережених скам’янілостях організмів.

Кнайтія, невелика риба, що жила зграями, була важливим джерелом їжі для більших еоценових хижаків. У формації Грін-Рівер було знайдено багато скам’янілостей більших видів риб, які полювали на кнайтію. Екземпляри Diplomystus, Lepisosteus, Amphiplaga, Mioplosus, Phareodus, Amia та Astephus були виявлені із кнайтією в щелепах або шлунках.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.deviantart.com/ntamura/art/Knightia-117235195
2. https://www.deviantart.com/xenopleurodon/art/Knightia-878882500
3. https://www.deviantart.com/xenopleurodon/art/Knightia-879882103
4. https://www.deviantart.com/tarryagoat/art/Knightia-Life-Reconstruction-130422422
5. https://en.wikipedia.org/wiki/Knightia

The post Knightia first appeared on Вимерлий світ.

Contemptor — вимерлий рід скумбрієподібних риб родини Gempylidae (зміїні скумбрії). Він існував у еоцені (іпрський вік) на території Північної Італії. Наразі до цього роду входить лише один вид — Contemptor mastinoi.

Contemptor мав видовжене, сплюснуте, веретеноподібне тіло та добре розвинений надпотиличний гребінь. У верхній щелепі, окрім двадцяти менших зубів, було два-три довгі ікла, тоді як у нижній щелепі, окрім п’яти менших зубів, було чотири ікла. Довжина Contemptor становила 81,5–84,4 мм, і його тіло, ймовірно, було вкрите циклоїдними лусками помірного розміру.

Голотип (IGVR 82435–82436) цього роду було виявлено у марлівських вапняках формації К’юзоле в горах Монте-Солане, поблизу Верони, Італія. Також було знайдено майже повний паратип (IGVR 67858). Голотип представлений майже повним зчленованим скелетом.

Назва роду Contemptor походить від латинського слова, що означає «презирливий», і, за словами авторів опису, пов’язана з грізним зовнішнім виглядом представників цього роду. Видова назва вшановує Мастіно делла Скала (Mastino della Scala), магістра міста Верони (Італія) у 1262–1277 роках. Вона також пов’язана з італійським словом «mastino», що означає «мастиф», через великі ікла цього виду.

Contemptor належить до ряду Scombriformes та родини Gempylidae, або змієподібних скумбрій. Двома іншими представниками родини Gempylidae з лагерштатту Монте-Солане є Krampusichthys та Thryrsitoides.

Скам’янілості

Джерела

1. https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Contemptor_mastinoi_fossils.png
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Contemptor
3. https://dinopedia.fandom.com/wiki/Contemptor
4. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC12959715/

The post Contemptor first appeared on Вимерлий світ.

Ikawaihere — вимерлий рід мегалопоїдних променеперих риб, споріднений із сучасним тарпоном, який мешкав у Зеландії під час данневіркської епохи палеогену. До цього роду входить єдиний вид — I. koehleri, знайдений у формації «Ред-Блафф-Тафф» на острові Пітт (архіпелаг Чатем), що датується пізнім палеоценом або раннім еоценом.

Назва роду походить від слова «ika», «риба» мовою моріорі, та назви затоки Вайхере (Waihere Bay), типового місцезнаходження зразка. Видовий епітет присвячений його відкривачеві, доктору Річарду Келеру (Richard Koehler) з Університету Отаго.

Типовий екземпляр являє собою тривимірно збережену, майже повну особину довжиною близько 1,2 метра. У 1999 році Річард Келер виявив його під час ерозії скелі на висоті 40 метрів над рівнем моря. Для проведення розкопок знадобилося перенести високу драбину через кілька кілометрів пересіченої місцевості до скелі. Робота над описом риби зупинилася після смерті Келера, через що інформація про місцезнаходження залишалася невизначеною, аж доки члени родини Келера не передали його польові записники в дар Університету Отаго.

Хоча про скам’янілості безхребетних із формації «Ред-Блафф-Тафф» відомо ще з 1840-х років, Ikawaihere є першою скам’янілістю хребетної тварини, описаною з цієї формації. Виняткова збереженість зразка свідчить про надзвичайно швидке поховання під шаром вулканічного туфу.

Типовий вид Ikawaihere koehleri відрізняється від інших мегалопідів подовженим тілом, відносно низькопрофільною головою, високим і сильно розвиненим короноїдним відростком нижньої щелепи, збільшеною серединною гулярною кісткою, додатковим рядом анаместичних кісток у ділянці щік, а також продовженням лусок бічної лінії у вигляді звуженої лопаті, що простягається до основи хвостового плавця.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.otago.ac.nz/news/newsroom/study-of-predatory-fossil-fish-honours-late-researchers
2. https://x.com/CJSeaArt/status/2066689418786984275
3. https://x.com/PaleontologieFr/status/2064041770028077197
4. https://rsnz.onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1002/jgo2.70022
5. https://en.wikipedia.org/wiki/Ikawaihere

The post Ikawaihere first appeared on Вимерлий світ.

Bathyopsis — рід вимерлих ссавців ряду диноцерат (Dinocerata). Тварина існувала в ранньому еоцені в Північній Америці. Скам’янілості виявлені у штатах Колорадо і Вайомінг у США.

Ця тварина мала видовжене і важке тіло, яке підтримувалося відносно короткими колоноподібними ногами. Череп довжиною 35-50 сантиметрів був вдавлений і витягнутий, з досить довгою заочноямковою ділянкою. Дах черепа плоский, сагітальний гребінь відсутній. Потилиця широка й низька. Bathyopsis мав невеликі черепні роги. Одна пара розташовувалась на верхній щелепі, інша — на лобовій кістці, а ще одна — на тім’яній кістці. У цього роду відсутні верхні різці, але були значно збільшені ікла. Вони були захищені кістковими лопатями, коли рот був закритий. Нижньощелепні лопаті масивніші у самців.

З морфологічної точки зору Bathyopsis є проміжною ланкою між базальними родами Prodinoceras та Probathyopsis (що входять до родини Prodinoceratidae) та пізнішими родами диноцератів Tetheopsis та Eobasileus. Щодо молярів, Bathyopsis за морфологією схожий на Uintatherium, а моляри менш видовжені, ніж у Probathyopsis. Нижня щелепа має великий виступ, подібно до інших уїнтатеріїнів. Череп описують як доліхоцефальний.

Bathyopsis вперше був описаний Едвардом Дрінкером Копом (Edward Drinker Соре) у 1881 році. Типовий вид — Bathyopsis fissidens. Інший вид — B. middleswarti, описаний Вілером (Wheeler) у 1961 році та вважається відмінним від попереднього на основі деяких характеристик (більший розмір, краще розвинені роги). Однак припускається, що відмінності можуть відображати статевий диморфізм (Schoch and Lucas, 1985).

Історично рід Bathyopsis також відносили до Pantodonta, хоча ця класифікація не знаходить підтвердження. Rід Bathyopsis вважається сестринською групою до інших уїнтатеріїн на підставі того, що він має значно менші черепні роги та загалом є меншим за інших уїнтатеріїн. У минулому Bathyopsis відносили як до окремої родини (Bathyopsidae) — за класифікацією Генрі Ферфілда Осборна (Henry Fairfield Osborn), — так і до окремої підродини (Bathyopsinae) — за класифікацією Вілера 1961 року. Однак це рішення було скасоване Шохом і Лукасом у 1985 році, які виділили (нині не використовувану) трибу Bathyopsini. Існує невизначений вид Bathyopsis, відомий за єдиним премоляром, який за формою нагадує Probathyopsis.

Скам’янілості Bathyopsis були знайдені на заході Північної Америки, у США, в штатах Вайомінг та Колорадо.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.facebook.com/zerosmany/posts/bathyopsispaleoart-dinocerata-bathyopsis-paleocene/355996750064023/
2. https://uchytel.com/ua/Bathyopsis
3. https://www.deviantart.com/epiceiniosaurus/art/Bathyopsis-fissidens-738909364
4. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/The-terrible-horns-Uintatheres-838515351
5. https://www.deviantart.com/avancna/art/Bathyopsis-fissidens-74016004
6. https://www.facebook.com/groups/1456655311080224/posts/7185774328168265/
7. https://prehistoria.fandom.com/es/wiki/Bathyopsis
8. https://fr.wikipedia.org/wiki/Bathyopsis
9. https://ru.wikipedia.org/wiki/Батиопсис
10. https://en.wikipedia.org/wiki/Bathyopsis
11. https://uk.wikipedia.org/wiki/Bathyopsis

The post Bathyopsis first appeared on Вимерлий світ.

Parastylephorus — вимерлий рід променеперих риб із родини Stylephoridae, відомий із середньоеоценової (бартонської) формації Пабде в Ірані. Рід містить єдиний вид — Parastylephorus anatoides, відомий за майже повним, зчленованим скелетом. До опису цього виду єдиним описаним представником родини Stylephoridae був сучасний Stylephorus. Таким чином, Parastylephorus є найдавнішим і єдиним викопним представником цієї родини.

Скам’янілість Parastylephorus була виявлена у відслоненнях формації Пабдех у горах Загрос поблизу міста Бабахейдар, Іран. Зразок зберігається у відділі геології Ісфаганського університету, де він зареєстрований під номером IUGM 100897. Він складається з більшої частини зчленованого скелета, збереженого на одній плиті. Хвостова ділянка відсутня.

У 2026 році Лоренцо Рідольфі (Lorenzo Ridolfi) з колегами на основі цих викопних решток описали Parastylephorus anatoides як новий рід і вид риб родини стилефоридів. IUGM 100897 був визначений голотипний екземпляр. Назва роду, Parastylephorus, поєднує παρα-, грецький префікс, що означає «біля», зі словом Stylephorus — назвою роду єдиного іншого представника стилефорид. Видова назва anatoides поєднує anas (лат. «качка») з –ειδής (латинізовано як -oides, грецький суфікс, що означає «схожий на»). Видова назва вказує на поверхневу схожість форми голів Parastylephorus та качки.

Parastylephorus — це перший представник родини Stylephoridae, описаний на основі викопних знахідок, що робить його найдавнішим представником цієї клади. Це також другий вид родини Stylephoridae, якому було присвоєно назву, оскільки сучасний Stylephorus залишався єдиним відомим представником з часу його опису в 1791 році.

Анатомія скелета та покривів Parastylephorus у багатьох аспектах схожа на анатомію Stylephorus — його найближчого родича. Як і цей таксон, Parastylephorus має видовжене, сплющене тіло, що нагадує стрічку. Найбільшу глибину воно має в передній частині, одразу за головою, після чого поступово звужується до задньої частини. Грудний плавець має вісім променів, а черевний плавець (та черевний пояс) відсутні. Спинний плавець простягається вздовж спинної поверхні тіла і складається з гнучких променів однакової довжини. У єдиній відомій скам’янілості хвіст відсутній, але хвостовий плавець, ймовірно, закінчувався парою довгих ниткоподібних променів, як у Stylephorus.

Незважаючи на відсутність частини хребетного стовпа, завдяки збереженим 63 хребцям Parastylephorus все одно має більше хребців, ніж Stylephorus, у останнього їх 50–53. На відміну від Stylephorus, тіло якого фактично позбавлене лусок, Parastylephorus має один ряд тонких лусок бічної лінії, що простягаються вздовж усієї довжини тіла з кожного боку. Ці луски мають більш прямокутну форму в передній частині тіла, а до задньої частини стають більш видовженими, з дещо заокругленими кутами.

Як і у Stylephorus, череп Parastylephorus має багато незвичайних особливостей. Особливо унікальним є ротовий апарат, який зазнав значних модифікацій для забезпечення рухомості черепа. Ці адаптації дозволяють швидко розширювати ротову порожнину для живлення шляхом всмоктування. Кістки верхньої та нижньої щелеп повністю позбавлені зубів, на відміну від Stylephorus, у якого як передщелепна, так і зубна кістки мають невеликі зуби.Верхня щелепа має довгий, спрямований назад альвеолярний відросток, що майже досягає середини очної ямки. У Stylephorus цей відросток слабо розвинений. Нижні щелепи надзвичайно довгі, значно перевищуючи довжину нейрокраніума. Ротова порожнина була невеликою, що надавало ротовому отвору морфологію, схожу на піпетку. Кістки, що утворюють підвісну систему, не настільки редуковані, як у Stylephorus.

Тенденція до зменшення розмірів цих кісток, особливо мезоптеригоїда та метаптеригоїда, дозволяє ротовому апарату складатися більш компактно. Однією з особливостей, пов’язаних із рухомістю черепа у Stylephorus, є надзвичайне зменшення перших двох хребцевих тіл. Це спостерігається і в Parastylephorus, але в менш вираженій мірі. Очі у Parastylephorus не збереглися, але, ймовірно, вони мали ту саму унікальну трубчасту морфологію, що й у Stylephorus, завдяки якій останній отримав загальну назву «трубчастоокий».

Значна кількість спільних ознак між Parastylephorus і Stylephorus, незважаючи на те, що ці види жили з різницею в 40 мільйонів років, свідчить про несподіваний рівень морфологічного стазису в цій кладі. Це вказує на те, що план будови тіла стилефорид є успішним у глибоководних середовищах, що підтримується стабільністю цієї області океану.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Parastylephorus
2. https://novataxa.blogspot.com/2026/08/parastylephorus.html
3. https://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1002/spp2.70114

The post Parastylephorus first appeared on Вимерлий світ.

Kalakocetus — вимерлий рід базальних китоподібних, що мешкав у еоцені в формації Субату поблизу міста Калакоте в штаті Джамму і Кашмір, Індія. Рід є монотипним, єдиним відомим видом якого є Kalakocetus aurorae. Його унікальна морфологія зубів вважається перехідною ланкою між трощильними молярами раоелідів та ріжучими молярами пакіцетидів.

Голотип Kalakocetus, GU/RJ/07, був зібраний Мохдом Вакасом (Mohd Waqas) у відслоненнях Верхньої формації Субату в Калакоте, у його рідному районі Раджурі штату Джамму і Кашмір. Вакас та його колеги визначили вік Верхньої формації Субату як 48,7–45,4 мільйона років. Пізніше зразок було перевезено до інституту в Монпельє (Франція), де його просканували на комп’ютерному томографі та виготовили гіпсову копію. Після тривалих досліджень зразок було повернуто до університету Гарвал, де його належним чином каталогізували. Голотип Kalakocetus складається з фрагмента лівої нижньої щелепи, що належала дорослій особині.

Пізніше, у 2026 році, Вакас з колегами описали Kalakocetus aurorae як новий рід і вид базальних китоподібних. Назва роду, Kalakocetus, поєднує слово «Kalako», що походить від назви міста Калакоте, та слово «cetus», яке походить від латинського слова «cetus» і грецького слова «kētos», що означає «кит», «морське чудовисько» або «велика морська істота». Видова назва, aurorae, є латинським словом, що означає «сонцесхідний». Вона вказує на те, що саме він дав початок китоподібним.

Kalakocetus відрізняється від інших ранніх китоподібних наявністю квадрикуспидів і ентоконідів на першому молярі, тоді як на третьому молярі присутні трикуспиди. Ці моляри також мають нижній тригонід і подрібнювальну западину на язичковій стороні гіпоконіда, який також присутній і обмежений вираженим ендогіпокристидом. До діагностичних ознак голотипу належать короткий симфіз та невеликий нижньощелепний канал. Між деякими зубами, зокрема між іклом та першим премоляром, першим премоляром та другим премоляром, а також між другим і третім премолярами, спостерігається невелика діастема. У четвертого премоляра відсутній параконід.

Нижні перші моляри мають чотири горбки (протоконід, метаконід, гіпоконід та ентоконід), причому тригонід значно вищий за талонід, а талонідна ямка широко відкрита, а ендокристиди гіпоконіда та ентоконіда утворюють поперечний лофід. Третій нижній моляр має трикуспідальну будову з тригонідом, що значно перевищує талонід за висотою. Тригонід складається з центрального протоконіда та меншого лінгвального метаконіда, розділених неглибокою борозенкою. Прекристид протоконіда та метаконіда передньо-задня орієнтований. Талонід обмежується центральним, масивним гіпоконідом. Наявний виражений ендогіпокристид та суцільний задньо-лінгвальний цингулід. Наявні широкі лабіальні зносні зрізні грані на четвертому та третьому премолярах.

Порівнюючи зуби з іншими китоподібними, такими як раоеліди та археоцети, вчені виявили, що моляри Kalakocetus є перехідною або мозаїчною ланкою між більш наземними раоелідами (з їхніми подрібнювальними зубами, які вони використовували для пережовування рослинності) та більш розвиненими археоцетами (з їхніми гострими зубами, призначеними для різання, що свідчить про те, що вони були хижими).

Вчені визначили Kalakocetus як найпримітивнішого представника ряду Cetacea, який у їхньому філогенетичному наборі даних є більш примітивним, ніж Nalacetus і Pakicetus.

Скам’янілості, що відносяться до виду Kalakocetus, відомі з формації Субату, яка датується еоценом. Ця формація характеризується великим різноманіттям фауни наземних хребетних, окрім Kalakocetus. Роди знайдені тут були зареєстровані з 1970-х років і включають усі види родини Raoellidae (Khirtharia, Indohyus, Kunmunella, Rajouria та Metkatius), інших ранніх китоподібних, таких як амбулоцетид Himalayacetus, гризунів, таких як Birbalomys, Basalomys, Chapattimys, Saykanomys та Subathumys, діакодексеїдів, таких як Gujaratia, антракобунідів, таких як Ishatherium та Anthracobune, тапіроморфів, таких як Sastrilophus та Kalakotia, гієнодонтів, таких як Paratritemnodon, бронтотеріїдів, таких як Mulkrajanops, парацератеріїдів, таких як Forstercooperia, ангуїдів, таких як Rajaurisaurus, неідентифікованих крокодиломорфів, черепах та адапіформів.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.nature.com/articles/s41559-026-03055-9
2. https://x.com/blog_supplement/status/2048960810035110230
3. https://dinopedia.fandom.com/wiki/Kalakocetus
4. https://www.deviantart.com/nogain98/art/Kalakocetus-1343236874
5. https://www.deviantart.com/daycoreart/art/AI-Kalakocetus-aurorae-1336660151
6. https://dinopedia.fandom.com/wiki/Kalakocetus
7. https://alphynix.tumblr.com/post/819514667422662656/kalakocetus-aurorae-was-an-early-cetacean-that
8. https://x.com/JoschuaKnuppe/status/2051108132760256842
9. https://x.com/blog_supplement/status/2048960810035110230

The post Kalakocetus first appeared on Вимерлий світ.

Alamitophis — рід вимерлих змій із родини Madtsoiidae, які мешкали в Південній Америці та Австралії в період від пізнього крейдового до раннього еоценового періоду.

Описано три види. Типовий вид Alamitophis argentinus був описаний у 1986 році, а його генотиповим зразком став MACN-RN 27 — серія хребців. Цей вид жив у пізньому крейдяному періоді і відомий за скам’янілостями, знайденими у формаціях Ла-Колонія та Лос-Аламітос в Аргентині. A. elongatus також відомий з пізнього крейдяного періоду Аргентини за скам’янілостями у формації Аллен.

A. tingamarra була описана у 2005 році, а її голотипом став QMF 19729 — хребець. Вид названий на честь фауни Тінгамарра з місця знахідок скам’янілостей Мургон у штаті Квінсленд, Австралія. A. tingamarra жив у ранньому еоцені. У місці знахідок скам’янілостей Мургон також були знайдені скам’янілості споріднених видів Patagoniophis та Madtsoia.

Можливо, представники родини Madtsoiidae були живородними, а не яйцекладними, оскільки більшість сучасних змій, що мешкають у подібних прохолодних умовах високих широт, є живородними. Скам’янілості мадцоїдів часто знаходять у прісноводних відкладах. Однак, судячи з усього, вони не були повністю водними (можливо, як і багато наземних змій, вони плавали або шукали їжу на берегах струмків чи озер).

Alamitophis tingamarra найближче споріднений з іншими видами роду Alamitophis, що мешкали в Патагонії у пізньому крейдяному періоді. Alamitophis також споріднений із більш відомими Yurlunggur та Wonambi naracoortensis — більшими зміями, що мешкали в Австралії у міоцені та плейстоцені.

Наприкінці крейдового періоду та на початку кайнозою Південна Америка й Австралія були з’єднані між собою через Антарктиду як залишки колишнього суперконтиненту Гондвана. Це пояснює наявність на обох континентах Alamitophis та його родичів.

Скам’янілості

Джерела

1. https://australian.museum/learn/australia-over-time/extinct-animals/alamitophis-tingamarra/
2. https://nl.wikipedia.org/wiki/Alamitophis
3. https://en.wikipedia.org/wiki/Alamitophis
4. https://www.researchgate.net/publication/265208974_Australia’s_oldest_known_snakes_Patagoniophis_Alamitophis_and_cf_Madtsoia_Squamata_Madtsoiidae_from_the_Eocene_of_Queensland
5. https://www.deviantart.com/gabuded/art/Alamitophis-argentinus-1336842184
6. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/Super-sized-snakes-Madtsoiids-870223284

The post Alamitophis first appeared on Вимерлий світ.