🦤 (Місце життя: Європа) 🦤Вимерлий світ

Tylodorhynchus

admin — Thu, 16 Apr 2026 15:43:00 +0000

Tylodorhynchus — вимерлий рід птеродактилоїдних птерозаврів родини Anhangueridae, знайдений у відслоненнях формації Вессекс на острові Вайт (Англія), що датуються ранньою крейдою (баремський ярус). До цього роду належить єдиний вид — Tylodorhynchus rodriguesae. Він визначений на основі часткового фрагмента морди, який спочатку був віднесений до роду Uktenadactylus.

Голотипний зразок Tylodorhynchus, IWCMS 2014.82, складається з фрагмента передньої частини морди. У 2014 році Вілл Тербін (Will Thurbin) знайшов його на пляжі біля скель Судмур-Пойнт на південному узбережжі острова Вайт. У 2015 році він подарував цей надзвичайно рідкісний екземпляр музею «Острів динозаврів». Палеонтолог Девід Мартілл (David Martill) попередньо відніс цей зразок до невизначеного виду роду Coloborhynchus.

У 2020 році палеонтологи Борха Холгадо (Borja Holgado) та Рубі Пегас (Rubi Pêgas) на основі цього зразка назвали новий вид Uktenadactylus — U. rodriguesae. Видове ім’я — на честь Таїсси Родрігес (Taissa Rodrigues), яка разом з Олександром Келлнером (Alexander Kellner) у 2009 році описала рід Uktenadactylus. Автори припустили, що він має спільні риси з типовим видом U. wadleighi, і тому віднесли його до нового виду в тому ж роді. У 2026 році Пегас і Холгадо опублікували переглянутий опис цього виду і віднесли його до нового роду Tylodorhynchus. В назві вони поєднали давньогрецькі слова τυλώδης («мозолистий») і ῥύγχος («дзьоб») з огляду на мозолистий виступ на піднебінні.

У своєму філогенетичному аналізі 2026 року вчені віднесли Tylodorhynchus до підродини Coloborhynchinae родини Anhangueridae.

Скам’янілості

Морда голотипу Tylodorhynchus.

Джерела

The post Tylodorhynchus first appeared on Вимерлий світ.

Enaliornis

admin — Thu, 09 Apr 2026 14:24:00 +0000

Enaliornis — рід гесперорнітів, що існував у період від пізнього альбу до раннього сеноману, що робить їх найдавнішими з відомих гесперорнітів. Скам’янілості були знайдені поблизу Кембриджа, Англія. Через відсутність деяких апоморфій гесперорнітів, вони були набагато «традиційнішими» птахами і спочатку вважалися Gaviiformes (гагароподібні).

На основі досліджених решток не вдалося встановити, чи мали ці птахи зуби, як інші представники цього ряду. Однак вважається, що вони не мали добре розвинених крил. Як і інші гесперорніти, вони, ймовірно, мали лопатеві лапи, пристосовані до плавання, а не перетинчасті.

У 1866 році Сілі (Seeley) назвав цей рід Enaliornis. Спочатку він мав назву Pelagornis («морський птах»), але ця назва вже була зайнята міоценовим птахом, спорідненим з пеліканами. Описано три види: невеликий Enaliornis sedgwicki, середнього розміру Enaliornis seeleyi та великий Enaliornis barretti.

Розміри найбільшого з цих трьох видів були порівнянні з розмірами великого голуба. Вони є єдиними птахами, які на сьогодні віднесені до родини Enaliornithidae. Імовірно належний до гесперорнітів вид Potamornis, знайдений у відкладі Ланс пізньокрейдового періоду в Бак-Крік (США), також може бути пов’язаним із цією групою.

Гесперорніти: Enaliornis barretti, Parahesperornis bazhanovi, Canadaga arctica, Hesperornis regalis, Brodavis varneri, Baptornis advenus.

Європейське крейдяне узбережжя з прибережною колонією ранніх птахів Enaliornis та Ichthyornis, а також гігантським мозазавром.

Джерела

The post Enaliornis first appeared on Вимерлий світ.

Polonolimulus

admin — Sat, 04 Apr 2026 12:25:51 +0000

Polonolimulus — викопний рід мечохвостів з родини Austrolimulidae. Типовий та єдиний вид — P. zaleziakensis, знайдений в тріасових відкладах Польщі.

Зразки Polonolimulus були зібрані у 2008 році Гжегожем Нєдзвєдзьким (Grzegorz Niedźwiedzki) із тимчасового відслонення, пов’язаного з будівництвом швидкісної автомагістралі S7 поблизу села Залезянка, на північний схід від Кельце у Свентокшиському воєводстві на півдні Польщі. Це мсцезнаходження датується раннім тріасом й представляє собою червонувато-бурі аргіліти й пісковики з прошарками сірих глинистих каменів. Дві скам’янілості мечохвостів були знайдені у вигляді увігнутих відбитків у дуже дрібному пісковику. Зібрати вдалося лише одну, тоді як другу було відлито з гіпсу. Зібрана скельна плита з увігнутим відбитком також має на нижній поверхні опуклу скам’янілість, схожу на мечохвоста. Зразки зберігаються в колекції Бунтсандштайна в Польському геологічному інституті — Національному науково-дослідному інституті, Варшава, Польща, під номерами Muz. PGI 1808.II.10 та 11.

Родове ім’я походить від поєднання слів «Polonia» — латинської назви Польщі, та «Limulus» — родової назви сучасного атлантичного мечохвоста (Limulus polyphemus). Видова назва — на честь села Залезянка в горах Святого Хреста, де розташоване типове місцезнаходження.

Це австролімулід з довжиною тіла 8 см та шириною — 7 см. Аустролімулід із вигнутими, видовженими, спрямованими назад і вбік щелепними шипами, що сягають майже до заднього краю торацетрона. Задній край просоми переходить у пару виступів, спрямованих назад, розташованих з боків від бічних країв торацетрона. Просома вздовж середньої лінії дещо довша за торацетрон.

Просома серповидної форми, з гіпертрофованими генальними шипами, що відходять від тварини медіолатерально, що й є особливістю цього таксона. Опуклість бічних ділянок просоми менш виражена. Офтальмічні гребені, якщо їх правильно інтерпретувати, помірно вигинаються вперед і в дорсальному напрямку, причому передня структура невиразна через погане збереження. Кардіальна лопать погано помітна, має майже трикутну форму, з ледь помітним серединним гребенем.

Торацентрон — трапецієвидної форми. Бічні краї торацетрону вигинаються до тильної сторони в передній частині, утворюючи з кожного боку невеликі округлі передньо-бічні лопаті торацетрону, а потім вигинаються до передньої сторони в задній частині торацетрону. Також є тельсон, що сягає половини довжини тіла тварини.

Результати досліджень показують, що представники родини Austrolimulidae об’єднуються у три морфологічно відмінні кластери, причому новий таксон належить до морфологічно «найекстремальнішої» групи, що характеризується значно подовженими та розчепіреними щоковими шипами. Крім того, Limulitella визначена як морфологічно проміжна між Limulidae та Austrolimulidae.

Палеобіогеографічна реконструкція показує майже глобальне поширення австролімулідів вже у ранньому тріасі. Це може свідчити про більш раннє розповсюдження у пізньому пермі та/або швидку диверсифікацію групи у найранішому тріасі. Знахідки Polonolimulus та морфологічно найбільш схожого Austrolimulus розташовані в межах або поблизу мілководних морських районів. Це свідчить про розповсюдження через повністю морське середовище. Унікальна морфологія P. zaleziankensis додає різноманітності до відомих тріасових мечохвостів, демонструючи значну різноманітність цієї групи на початку мезозою.

Скам’янілості

Polonolimulus zaleziankensis. Скельна плита з зразком Muz. PGI 1808.II.10 та іншою скам’янілістю з родини Xiphosuridae. (A) Верхня поверхня скельної плити з Muz. PGI 1808.II.10, що збереглася у вигляді увігнутої природної форми. (B) Нижня поверхня скельної плити з невизначеною опуклою структурою у формі мечохвоста, яку вважають можливою слідовою скам’янілістю.

Джерела

The post Polonolimulus first appeared on Вимерлий світ.

Pterichthyodes

admin — Mon, 30 Mar 2026 17:28:40 +0000

Pterichthyodes — рід антиархових плакодермних риб девонського періоду. Їхні скам’янілості були виявлені в Шотландії. Типовий вид — Pterichthyodes milleri.

Це один із перших описаних вимерлих родів, оскільки їхні скам’янілості часто зустрічаються у формації «Old Red Sandstone». Цю формацію геологи досліджували на початку XIX століття. Через їхню надзвичайну відмінність від сучасних риб вони залишалися нерозгаданою загадкою, доки Чарльз Дарвін не висунув свою теорію еволюції.

Як і всі інші антиархи, Pterichthyodes мали міцно броньовані голови та передню частину тіла, тоді як їхні лускаті хвости не були захищені бронею. Довжина знахідок коливається від 20 см до 30 см. Pterichthyodes та його близькі родичі (антиархи, серед яких Bothriolepis) були одними з перших хребетних, що мали справжні щелепи. Зуби, однак, ще не розвинулися, і в деяких випадках їх замінювали пластини, що дозволяли захоплювати їжу.

Родова назва Pterichthyodes безпосередньо пов’язана з їхніми дивними крилоподібними відростками. «Pterichthys» — це складене слово з давньогрецької мови, що означає «крилата риба». Крилоподібні відростки відповідають грудним плавцям сучасних риб та інших плакодермам, що не належать до антиархів.

Скам’янілості Pterichthyodes з очима на верху голови та сплощеним з черевного боку панциром вказують на те, що це був «донний мешканець». Він, ймовірно, жив на дні озер та рік, де, можливо, повзав за допомогою своїх грудних придатків. Існують також теорії, що Pterichthyodes та інші антиархи використовували ці придатки для заривання.

Pterichthyodes, ймовірно, харчувався, прочісуючи мілководні ділянки дна озера в пошуках гниючого мулу.

Скам’янілості

Скам’янілість Pterichthyodes milleri, Музей природної історії університету Мічігана.

Джерела

The post Pterichthyodes first appeared on Вимерлий світ.

Kosmoceras

admin — Wed, 25 Mar 2026 17:22:00 +0000

Kosmoceras — це рід помірно згорнутих амонітів з верхнього келовею (середня юра) Європи, що характеризується простою апертурою та нерегулярним ребристим візерунком, перерваним нерегулярним рядом бічних горбків. Виражені вентральні горбки розділені гладкою западиною, що проходить уздовж краю.

Kosmoceras належить до підряду Stephanoceratoidea і є типовим родом для родини Kosmoceratidae та підродини Kosmoceratinae. Типовим видом є Kosmoceras spinosum.

Lobokosmoceras та Gulielmiceras раніше вважалися підродами Kosmoceras. Gulielmites — це різновид Kosmoceras jason з дрібними ребрами.

Вони були поширені переважно в суббореальній області панбореальної біогеографічної надобласті в середньому та пізньому келовею (середня юра). На основі амонітів роду Kosmoceras встановлено зональне розчленування середнього та верхнього підярусів келовейського ярусу. У більшості розрізів Європи представники роду Kosmoceras зникають незадовго до кінця келовею. Найпізніші Kosmoceras відомі з біогоризонту paucicostatum (зона lamberti верхнього келовею) Північного Кавказу.

Kosmoceras spinosum

Цей амоніт мав сплюснуту, відносно витончену мушлю з вузькою, плоскою нижньою стороною та складною рельєфною поверхнею, що складалася з груп ребер і рядів горбків. Діаметр мушлі становив приблизно 6 см.

Kosmoceras phaeinum

Раковини роду Kosmoceras були вкриті шипами, що відрізнялися у різних видів за формою — від невеликих округлих виступів до тонких голкоподібних. Однак ці шипи погано і дуже рідко зберігаються у викопному стані.

Kosmoceras gemmatum

Скам’янілості

Kosmoceras cromptoni

Kosmoceras proniae та монета в 1 злотий.

Джерела

The post Kosmoceras first appeared on Вимерлий світ.

Balticolasma

admin — Tue, 24 Mar 2026 18:20:17 +0000

Balticolasma — вимерлий рід павукоподібних з ряду косариків (Opiliones), що існував в еоцені (близько 35–40 млн років тому). Описаний у 2026 році міжнародною групою вчених за результатами дослідження включень у українському та балтійському бурштині. Типовий вид — Balticolasma wunderlichi.

Один самець зберігся в еоценовому балтійському бурштині, а самка, ймовірно того ж виду, — в еоценовому рівненському бурштині (північний захід України, Рівне). Balticolasma належить до родини Nemastomatidae, підродини Ortholasmatinae. Це дрібні членистоногі, які вирізняються надзвичайно складною «орнаментованою» морфологією тіла.

Назва роду походить від Балтійського регіону, звідки походить бурштину, де було знайдено один із зразків. Суфікс «-lasma» застосовується до кількох сучасних родів родини Ortholasmatinae, які, ймовірно, є близькими родичами. Видова назва на честь Йорга Вундерліха (Jörg Wunderlich, Гіршберг–Лойтерсхаузен, Німеччина) за його величезний внесок у дослідження бурштинових павуків та за те, що він і надалі надає авторам численні цікаві зразки павукоподібних. Назва має чоловічий рід і стоїть у родовому відмінку.

Через крихітні розміри та особливості збереження в бурштині, науковці вперше застосували для цієї групи мікрокомп’ютерну томографію (micro-CT) із використанням синхротронного випромінювання.

Це відносно невеликий (довжина тіла менше 3 мм, без урахування капюшона) павукоподібний з підродини Ortholasmatine, що має сплощене тіло. На спинній стороні — сім рядів випуклих горбків, які дистально збільшуються. Спинний візерунок має вигляд складного, нерегулярного тонкого плетіння, що складається з ниткоподібних елементів. Очний відросток має горбкуватий вигляд у вигляді великого, вигнутого, спрямованого вниз і нерозгалуженого капюшона, що простягається вперед. З кожного боку капюшона розташовані два пальцеподібні відростки різного розміру, що виступають з переднього краю просоми. Третій дуже маленький відросток розташований нижче найбільшого відростка біля кокси I. Хеліцери у самців мають три апофізи. Перший сегмент хеліцери має один дорсальний конічний апофіз проксимально та додатковий апофіз у формі мачете дистально. Другий сегмент хеліцер має довгий, вигнутий донизу серпоподібний апофіз у проксимальній частині. Педипальпи відносно короткі та тонкі. Патела педіпальпа у самців має досить невеликий медіо-дистальний шипоподібний апофіз. Ноги довгі та дещо зернисті. Вентральна частина тіла повністю вкрита округлими горбками.

Сучасні родичі Balticolasma сьогодні зустрічаються лише в Східній Азії та Північній Америці, але повністю вимерли в Європі. Це свідчить про значні кліматичні та екологічні зміни, що відбулися з моменту формування бурштину. Морфологічно Balticolasma виявляє найбільшу схожість із сучасними азійськими родами.

Скам’янілості

Паратип (самка) роду Balticolasma wunderlichi (MB.A.4455) з рівненського бурштину.

Джерела

The post Balticolasma first appeared on Вимерлий світ.

Stenopelix

admin — Mon, 16 Mar 2026 15:47:29 +0000

Stenopelix — рід базальних цератопсів з ранньої крейди (пізній беріас, приблизно 140 мільйонів років тому) Німеччини. Рід базується на частковому скелеті без черепа, а його класифікація базується на характеристиках тазу. Єдиним відомим видом є S. valdensis.

У 1855 році в піщаниковому кар’єрі поблизу Бюкебурга на річці Гаррль було знайдено скам’янілість невеликого динозавра. Більшість його кісток були в поганому стані та видалені під час препарування, залишивши два набори порожнистих відбитків на пластині та контрпластині. Дві пластини не повністю перекриваються. Заглиблення, що слугували природною формою, з того часу використовувалися для виготовлення кількох гіпсових та латексних моделей для полегшення вивчення зразка. Спочатку він був частиною колекції Макса Баллерштедта (Max Ballerstedt), що зберігалася в Бюкебурзькій гімназії Адольфінум. Пізніше, в 1976 році був переміщений до Університету Георга-Августа Геттінгена, де зараз знаходиться в колекції Географічного центру Геттінгенського університету.

У 1857 році, на основі цієї скам’янілості, Крістіан Еріх Герман фон Мейєр (Christian Erich Hermann von Meyer) назвав типовий вид Stenopelix valdensis. Родова назва походить від грецьких stenos, «вузький», та pelyx, «таз». Видова назва стосується формації Вілдена. Голотип, GZG 741/2 (раніше GPI 741–1, 2), знайдений у формації Обернкірхен Сандштайн, складається з відбитків майже повного скелета, без черепа та шиї.

Стенопелікс був невеликою травоїдною твариною, що досягала 1,4 м в довжину та важив біля 10 кг. Збережений круп і хвіст мають загальну довжину лише 97 сантиметрів. Стегнова кістка була чотирнадцять сантиметрів завдовжки. Він бігав на двох ногах.

Вид можна вирізнити за кількома деталями тазу. Тіло клубової кістки рівномірно звужується, закінчуючись заокругленим кінцем. Тіло сідничної кістки найтовстіший посередині і там має характерний вигин.

Класифікація Stenopelix є суперечливою та завжди була проблематичною через відсутність черепа. До 1960-х років його часто відносили до якоїсь групи орнітоподів. У 1974 році Тереза Мар’янська (Teresa Maryańska) припустила, що це пахіцефалозавр, один з найдавніших, через очевидне виключення лобкової кістки з вертлюжної западини та наявність міцних хвостових ребер. Ганс-Дітер Сьюз (Hans-Dieter Sues) та Пітер Гальтон (Peter Galton) у 1982 році показали, що «лобкова кістка» насправді була частиною вертлюжної западини, а так звані «хвостові ребра» були крижовими ребрами. Викривлення сідничної кістки та відсутність запирального отвору не спостерігаються в інших пахіцефалозаврів. Сьюз та Гальтон дійшли висновку, що Stenopelix був цератопсом.

Однак, кладистичний аналіз, проведений Полом Серено (Paul Sereno), призвів до визначення його місця в Pachycephalosauria. Але палеонтологи Річард Дж. Батлер () та Роберт М. Салліван (), тим не менш, вважають цей вид Marginocephalia incertae sedis, відкидаючи передбачувані синапоморфії з Pachycephalosauria як неправильно ідентифіковані або такі, що не мають переконливості, через можливу присутність у цератопсів. Кладистичний аналіз, проведений Батлером з колегами (Butler et al., 2011), показав, що Stenopelix є базальним членом Ceratopsia, а його сестринським таксоном є Yinlong. Моршхаузер з колегами (Morschhauser et al., 2019) відновили Stenopelix в Neoceratopsia. Ю (Yu et al., 2020) класифікував Stenopelix як чаоянзаврида разом з Yinlong, Chaoyangsaurus, Xuanhuaceratops, Hualianceratops. Фонсека з колегами (Fonseca et al., 2024) також виявили цей рід як чаоянзаврида поряд з Yinlong.

У час Stenopelix типова місцевість знаходилась у районі великої заболоченої річкової дельти, що впадала в Нижньокрейдове море на півночі. Болота також залишили після себе поклади вугілля.

Скам’янілості

Латексні зліпки голотипних плит і інтерпретаційні малюнки голотипу Stenopelix.

Джерела

The post Stenopelix first appeared on Вимерлий світ.

Parotosuchus

admin — Sat, 14 Mar 2026 12:16:06 +0000

Parotosuchus orenburgensis

Parotosuchus — вимерлий земноводний темноспондил. Він жив у ранньому тріасі (оленекський вік, приблизно 249–246 мільйонів років тому), а його викопні рештки були знайдені в Європі, Азії та (можливо) Північній Америці та Антарктиді.

Parotosuchus — рід великих амфібій. Дорослі особини зазвичай перевищували 2 метри в довжину, а деякі види (P. helgolandicus, P. ptaszynskii) могли досягати 3 метрів. Тільки довжина черепа часто перевищувала 40 сантиметрів. Череп був особливо широким і плоским, особливо у деяких видів, таких як P. orenburgensis. Заочноямкова область була дуже короткою, і була присутня вушна виїмка (простір у лускатій кістці, який, можливо, підтримував барабанну перетинку). Нижня щелепа мала дуже опуклий нижній край у вигляді збоку.

Parotosuchus orenburgensis

Рід Parotosuchus має дуже складну таксономічну історію. Перші скам’янілості цієї тварини були знайдені в шарах нижнього тріасу та спочатку були віднесені до роду Capitosaurus (Capitosaurus nasutus) Мейєром (Meyer) у 1858 році. У 1889 році Еберхардт Фраас (Eberhardt Fraas) провів розмежування між темноспондилами німецького тріасу: ті, що мали відкриту вушну вирізку (зазвичай з нижнього до середнього тріасу), належали до роду Capitosaurus, тоді як ті, що мали повністю закриту вушну вирізку, належали до нового роду Cyclotosaurus (типового для верхнього тріасу). Згодом Отто Єкель (Otto Jaekel, 1922) показав, що типовим (і єдиним) екземпляром типового виду Capitosaurus arenaceus був череп без задньої області, і тому неможливо було визначити, чи була присутня відкрита вушна вирізка. Тому було необхідно створити новий рід для інших форм, що приписуються Capitosaurus, а саме Parotosaurus. Однак у 1968 році Очев і Шишкін перейменували рід Parotosuchus, оскільки назва Parotosaurus вже використовувалася раніше Буленжером (Boulenger) у 1914 році для опису сцинка. У 1976 році також було запропоновано використовувати назву Archotosuchus, оскільки автор, який її запропонував, не знав про зміну родової назви. Archotosuchus наразі не вважається дійсною назвою.

Parotosuchus — рід темноспондильних амфібій, типових для раннього тріасу, що належать до групи капітозавроїдів. На відміну від пізніших форм, таких як Cyclotosaurus, череп паротозуха все ще мав відкриту вушну вирізку, з добре розділеними лускатою та пластинчастою кістками. Ця особливість вважається примітивною в межах групи, і тому паротозуха можна вважати базальною формою серед капітозаврів.

Parotosuchus nasutus

Типовий вид (Parotosuchus nasutus) був знайдений у відкладеннях Бунтзандштайн у Німеччині. Більший P. helgolandicus також був знайдений у тому ж районі. Численні види згодом були відкриті в росії (P. orientalis, P. orenburgensis, P. bogdoanus, P. panteleevi та P. komiensis). Серед них P. orenburgensis є найвідомішим і мав досить широкий череп. P. sequester, з іншого боку, походить з Казахстану. Два інші види походять з раннього тріасу Польщі (P. speleus та великий P. ptaszynskii). Інші види, які раніше відносили до роду Parotosuchus, були знайдені в численних місцях на південних континентах (наприклад, P. africanus з Південної Африки та P. aliciae з Австралії), але пізніше були перекласифіковані до інших родів (таких як Xenotosuchus та Warrenisuchus). Інші скам’янілості, які з певними сумнівами приписуються Parotosuchus, походять з Антарктиди та Північної Америки. У будь-якому випадку, Parotosuchus, ймовірно, був типовим лавразійським родом, поширеним у Європі.

Parotosuchus нападає на Garjainia.

Скам’янілості

Відбиток черепа Parotosuchus nasutus у Музеї природи, Берлін.

Череп Parotosuchus nasutus.

Джерела

The post Parotosuchus first appeared on Вимерлий світ.

Koumpiodontosuchus

admin — Fri, 13 Mar 2026 15:56:00 +0000

Koumpiodontosuchus — вимерлий рід неозухієвих крокодилоподібних з ранньокрейдової формації Вессекс в Англії. Єдиним видом є K. aprosdokiti, названий у 2014 році.

Перший скам’янілий фрагмент черепа був виявлений Даян Тревартен (Diane Trevarthen) на пляжі поблизу Сандауна на острові Вайт у березні 2011 року. Спочатку його було ідентифіковано як молоду особину невідомого виду Goniopholis. Через три місяці другий фрагмент черепа був знайдений Остіном та Фінлі Натанами (Austin & Finley Nathan). Два фрагменти були передані Dinosaur Isle. Меган Джейкобс (Megan Jacobs) також виявила ізольований зуб, що належить до того ж роду, який був вдвічі більшим за зуби голотипу.

Коли фрагменти вперше побачив Стів Світман (Steve Sweetman), палеонтолог з Портсмутського університету, він подумав, що вони належать до виду Bernissartia fagesii через його невеликий розмір та зуби у формі ґудзиків. Світман опублікував статтю про відкриття нового виду в Acta Palaeontologica Polonica. Вид був названий та описаний у 2014 році.

Родове ім’я походить від грецьких слів κουμπί (ґудзик), οδοντωτός (зубастий), стосовно характерних задніх зубів у формі ґудзиків, у поєднанні з давньогрецьким σοΰχος, іменем єгипетського бога Себека з головою крокодила. Видове ім’я походить від грецького απροσδόκητη, несподіваний. Воно стосується несподіваної випадковості виявлення ростральної частини зразка та несподіваних висновків щодо його таксономічного статусу.

Ця тварина відома за майже повним черепом. Це дозволяє реконструювати можливий вигляд невеликого крокодила, ймовірно, не довше одного метра. Його зуби з тупими кінчиками були дуже схожі на зуби Bernissartia, ще одного невеликого крокодила, який жив в Англії на початку крейдяного періоду. Однак, на відміну від Bernissartia, Koumpiodontosuchus мав деякі унікальні характеристики, такі як положення хоан та розташування черепних швів. Зокрема, хоана була повністю оточена крилоподібними кістками (унікальна особливість серед неевзухійних крокодилів), хоча й займала переднє положення. Круглі ґудзикоподібні зуби могли розчавлювати мушлі молюсків, щоб дістатися до м’яса всередині.

Koumpiodontosuchus, який поїдає живородного черевоногого молюска Viviparus cariniferus. Серед менших черевоногих молюсків, що зображені, є Prophysa sp.

Koumpiodontosuchus належав до Bernissartiidae. Це клада дрібних крокодиломорфів, споріднених з сучасними крокодилами (Eusuchia). Для клади характерна спеціалізація зубів, що свідчить про раціон на основі молюсків.

Зацікавлений Koumpiodontosuchus aprosdokiti дивиться на Neovenator, коли той зупиняється, щоб випити води.

Скам’янілості

Koumpiodontosuchus aprosdokiti з баремської формації Вессекса на острові Вайт, Велика Британія. Голотипний зразок IWCMS 2012.203–204, у дорсальній (A), потиличній (B), вентральній (C) та лівій латеральній (D) проекціях.

Великий зуб Koumpiodontosuchus. Хоча цей зуб дуже малий, він приблизно вдвічі більший за зуби голотипу.

Джерела

The post Koumpiodontosuchus first appeared on Вимерлий світ.

Kryptohadros

admin — Sat, 07 Mar 2026 11:05:15 +0000

Kryptohadros — вимерлий рід гадрозавроїдних орнітоподів, відомий з пізньокрейдяних (маастрихтського віку) відкладень Денсуш-Чюла в Румунії. Рід містить єдиний вид, Kryptohadros kallaiae, відомий за частковим черепом і скелетом.

Філогенетичний аналіз показав, що Kryptohadros тісно пов’язаний з одночасним трансільванським Telmatosaurus та італійським Tethyshadros. Разом вони утворюють групу ендемічних для південно-східної Європи таксонів, що називаються телматозавридами. Kryptohadros є другим названим негадрозавридом з басейну Хацег після Telmatosaurus, який був названий Францем Нопчою (Franz Nopcsa) в 1903 році.

Голотипний зразок Kryptohadros, LPB [FGGUB] R.2882, був виявлений між 2022 і 2024 роками на ділянці Fântânele-3 у верхній частині формації Densuș-Ciula в найзахіднішій частині повіту Хунедоара, Румунія. У пов’язаному з ним викопному матеріалі збереглися частина черепа, фрагменти спинних ребер, хвостові хребці, фрагмент нервового відростка, шеврони та частина задньої кінцівки. Зрощені елементи хребетного стовпа та розмір відомого матеріалу вказують на те, що скам’янілість належить особині, яка досягла принаймні стадії підлітка.

У 2026 році Янош Мадяр (János Magyar) та його колеги описали цей неповний скелет як новий рід і вид гадрозавроїда, Kryptohadros kallaiae. Родова назва Kryptohadros походить від давньогрецьких слів κρυπτός («прихований»), що стосується його присутності як другого таксону гадрозавроїдів басейну Хацег, розташованого в безпосередній близькості від раніше відомого місця знаходження скам’янілостей, яке не досліджувалось протягом десятиліть, та ἁδρός («товстий» або «об’ємний»), яке часто використовується для назви гадрозавроїдів. Видова назва kallaiae вшановує матір Магяра, Чіллу Каллаї (Csilla Kállai).

Щоб перевірити взаємозв’язки та спорідненість Kryptohadros, Мадяр та його колеги включили його в оновлену дві філогенетичні матриці. Обидва набори даних послідовно відновили Kryptohadros як сестринський таксон до італійського роду Tethyshadros. Telmatosaurus, інший рід з басейну Хацег, сучасник Kryptohadros, був визначений як сестринський до цих двох таксонів. Вчені назвали групу, що містить ці три роди, новою кладою Telmatosauridae.

Скам’янілості

Джерела

The post Kryptohadros first appeared on Вимерлий світ.