Carinthiasuchus — вимерлий рід попозавроїдних псевдозухій, що мешкав у формації Партнах (ладиній — ранній карній) в Каринтії, Австрія. Типовий та єдиний вид — Carinthiasuchus kandutschi.

Carinthiasuchus відомий за єдиним екземпляром — голотипом Nockalm 7030u. Він являє собою вапнякову плиту, яка містить частини черепа, сукупність хвостових хребців та дистальну частину хвоста. Зразок зберігся у зчленованому стані. Цей екземпляр був виявлений Георгом Кандучем (Georg Kandutsch) поблизу села Ядерсдорф (Jadersdorf) у Гайтальських Альпах Каринтії на півдні Австрії. Місцезнаходження, яке розташоване на південному схилі гори Гросбоден, відповідає ладинійській та ранньокарнійській формації Партнах.

Назва Carinthiasasurus походить від латинської назви регіону, який німецькою мовою називається Kärnten, та грецького слова σούχος, «крокодил». Видова назва була обрана на честь першовідкривача цього виду — Георга Кандуча (Georg Kandutsch).

Голотипний череп Carinthiasuchus помітно менший за черепи інших ранніх європейських псевдозухій. Збережена його частина має довжину приблизно 53 мм. Вчені оцінюють загальну довжину черепа до 65 мм, з огляду на те, що передня щелепа була досить короткою. Хоча деякі хребці в дистальній частині хвоста вже зрослися, інші, більш проксимальні хребці, кістки черепа та симфіз нижньої щелепи не зрослися. Це вказує на те, що тварина ще не досягла повної зрілості. Це означає, що, хоча він був невеликим порівняно з такими тваринами, як Ticinosuchus і Batrachotomus, довжина черепа яких становила відповідно 260 мм і до 500 мм, доросла особина все ж була б дещо більшою, ніж типовий зразок.

Хоча похідні попозавроїди, такі як шувозавриди та ктенозавриди, втратили кісткову броню, характерну для псевдозухії, у Carinthiasuchus все ще збереглася чітка низка кісткових пластин, що простягається вздовж хвоста. Остеодерми також присутні в інших базальних попозавроїдів, таких як Schultzsuchus, Mandasuchus і Qianosuchus. У двох останніх наявність саме хвостової броні є або невизначеною, або вона була взагалі відсутньою. Окремі остеодерми довші за ширину, мають форму краплі, несуть гребінь, що проходить по їхній середній лінії, але в іншому відносно гладкі та симетричні з нерівними зовнішніми краями, що мають виражені зубці. Ці остеодерми, які за життя містилися вздовж хребта, розташовувались парами, утворюючи подвійний ряд. Кожен хребець приблизно відповідає двом або трьом парам остеодерм уздовж хвоста. Далі, ближче до кінця хвоста, що зберігся завдяки зчленованому ряду хребців, остеодерми зведені до одного ряду, знову з трьома остеодермами на кожен хребець. Остеодерми середньо-дистальної частини хвоста описуються як схожі на лежачу цифру 8, утворену меншою передньою частиною та більшим заднім кінцем. Далла Веккіа (Dalla Vecchia) та Кау (Cau) припускають, що ця характерна форма може бути пов’язана з тим, що передня частина лежала під попередньою остеодермою. Також цей стан міг бути спричинений злиттям остеодерм у єдине ціле.

Передні остеодерми, ймовірно, більше схожі на остеодерми Prestosuchus і Rauisuchus, а також на деякі остеодерми, які попередньо відносять до Batrachotomus. Однак їх досить легко відрізнити від остеодерм Ticinosuchus із ладинського віку Швейцарії та Італії. У останнього остеодерми не тільки мають п’ятикутну форму, але й розташовані в єдиному медіальному ряді навіть у основі хвоста. Парне розташування, подібне до Carinthiasuchus, також спостерігається у Polonosuchus. Немає доказів того, що Carinthiasuchus мав остеодерми на нижній стороні хвоста, подібні до тих, що спостерігаються у Ticinosuchus та Decuriasuchus, хоча це може бути пов’язано зі станом збереження зразка.

Результати філогенетичного аналізу дозволяють віднести Carinthiasuchus до клади Poposauroidea — ранньої гілки Pseudosuchia, що відома своїм великим морфологічним різноманіттям. У межах цієї групи він, здається, був представником раннього розгалуження, що зберіг низку базальних ознак і тісно пов’язаний з Qianosuchus з анізію Китаю. Однак, підтвердження цієї спорідненості є слабким через фрагментарний характер викопного матеріалу. Carinthiasuchus можна впевнено виключити з певних похідних клад попозавроїдів, таких як ктенозавриди з “вітрилами” на спині та двоногі шувозавриди. Спроби встановити зв’язок з іншими європейськими крокодиломорфами, такими як Batrachotomus, Polonosuchus та Ticinosuchus, ще більше підтвердили, що його віднесення до Poposauroidea є найоптимальнішим результатом. Спорідненість з рауізухіями є менш імовірною.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Carinthiasuchus
2. https://novataxa.blogspot.com/2026/06/carinthiasuchus.html
3. https://x.com/rlatkdwls/status/2063979946914279460

The post Carinthiasuchus first appeared on Вимерлий світ.

Parabos — вимерлий рід парнокопитних ссавців з родини бикових (Bovidae). Він існував у період від верхнього міоцену до верхнього пліоцену (приблизно 6–1,8 млн років тому), а його скам’янілості було знайдено в Європі.

Ця тварина, ймовірно, зовні дещо нагадувала гну (Connochaetes). Ноги були стрункими, міцними та витягнутими, але тіло було досить масивним, а на голові були два великі прямі роги, спрямовані назад. Вони виходили з задньої частини очниць. Parabos вважається першим биковим, що мав премоляри та моляри з високою коронкою (іпсодонтні). Це свідчить про пристосування до харчування твердими рослинами, такими як трава. Розміри Parabos варіювалися від виду до виду: деякі, як P. cordieri, були досить маленькими і мали розмір сучасного сарнобика (Oryx), тоді як інші (наприклад, P. boodon) були більшими за гну.

Рід Parabos був заснований у 1929 році Арамбургом (Arambourg) і Півето (Piveteau) для класифікації виду Antilope cordieri — середньорозмірного бикового, типового для європейського пліоцену. Згодом до роду Parabos були віднесені й інші види, такі як P. macedoniae, P. soriae та P. athanasiui. Вид P. boodon, що має великі розміри, іноді відносять до спорідненого роду Alephis. Parabos вважається найдавнішим і базальним представником підродини Bovinae, до якої належить більшість великих бикових.

Скам’янілості Parabos знаходять у багатьох регіонах Європи, зокрема у Франції, Італії, Угорщині, Молдові та Іспанії. Найдавніші зразки походять із пізнього міоцену Іспанії та Італії.

Скам’янілості

Джерела

1. https://it.wikipedia.org/wiki/Parabos
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Parabos
3. https://nauka.ua/news/yevropejski-rodichi-koriv-virosli-do-piv-tonni-ponad-chotiri-miljoni-rokiv-tomu
4. https://uchytel.com/ua/parabos
5. https://x.com/JoschuaKnuppe/status/2063440553417548224
6. https://www.sci.news/paleontology/pliocene-bovinae-14821.html

The post Parabos first appeared on Вимерлий світ.

Rexarthuria — вимерлий рід птерозаврів-аждархоїдів, відомий за уламками однієї плечової кістки, знайденими у верхній частині формації Тунбрідж-Веллс-Сенд в Англії. Знахідка датується ранньою крейдою (валанжинський вік). Рід включає єдиний вид — Rexarthuria cliftii.

«Palaeornis» cliftii був одним із найперших знахідок птерозаврів в Англії і має довгу та складну історію найменування.

У 1827 році Гідеон Мантелл (Gideon Mantell) у своїй праці «Ілюстрації геології Сассекса» проілюстрував фрагменти плечової кістки. Він не вказав їх походження, але в той час він оглядав скам’янілості, знайдені в кар’єрах у лісі Тілгейт поблизу Какфілда у Західному Сассексі. Жорж Кюв’є (Georges Cuvier) також оглянув ці фрагменти і дійшов висновку, що це належало вимерлій чаплі. У 1837 році Мантелл у своїй публікації стверджував, що це була середня частина стопи викопного болотного птаха, що на той час було надзвичайною рідкістю. У 1838 році через брак коштів він продав всю свою колекцію Британському музею за 4000 фунтів стерлінгів.

Пізніше, у 1844 році Мантелл опублікував у своїй книзі «The Medals of Creation» назву Palaeornis cliftii. Назва роду походить від грецьких слів palaios, «старий», та ornis, «птах». Видова назва вшановує Вільяма Кліфта (William Clift), куратора Музею Гантера. Кліфт дуже допоміг Мантеллу в дослідженні ігуанодона. Незабаром інші дослідники зрозуміли, що це зовсім не птах, а птерозавр. До того ж назва Palaeornis вже була зайнята папугою Palaeornis Vigors 1825. У 1846 році Річард Оуен (Richard Owen) замінив назву на Pterodactylus silvestris, що є посиланням на ліс Тілгейт. Згодом, у 1847 році Крістоф Готфрід Андреас Гібель (Christoph Gottfried Andreas Giebel) дав іншу назву — Pterodactylus ornis.

У другій половині XIX століття стало звичним відносити види птерозаврів до інших родів, окрім роду Pterodactylus. У 1888 році Річард Лайдекер (Richard Lydekker) назвав його Ornithocheirus cliftii. Фрагментарні рештки з раннього крейдового періоду в Англії тоді зазвичай відносили до роду Ornithocheirus, хоча в цьому випадку анатомічних доказів для цього не було. У 1914 році ця назва була підтверджена Реджинальдом Волтером Хулі ( Reginald Walter Hooley).

Після цього скам’янілості деякий час не приділяли особливої уваги. У 2009 році Марк Пол Віттон (Mark Paul Witton) заявив, що цей вид належав до родини Lonchodectidae і не був видом роду Ornithocheirus. Він нагадав, що назва Palaeornis вже була зайнята. У 1848 році Мантелл використовував термін Palæornithis як загальну назву для кісток, які вважалися пташиними, знайдених у Веалдені. Віттон запропонував використовувати цю назву для роду птерозаврів, але не назвав його.

У 2012 та 2014 роках Олександр Авер’янов (Averianov) дійшов висновку, що це мав бути вид з родини Azhdarchoidea. У 2025 році це підтвердив аналіз Генрі Томаса (Henry Thomas) та Скай МакДевіда (Skye McDavid), які визначили цей вид як сестринський таксон родини Tapejaridae.

Через рік, у 2026 році, Емілі Томас (Emily M.R. Thomas) та Скай МакДевід описали та назвали рід Rexarthuria, що означає «з роду короля Артура». Згадка про легендарного короля підкреслює, що ця скам’янілість була однією з перших знахідок птерозаврів в Англії та найстарішим відомим аждархоїдом у Європі. Було заявлено, що Palæornithis не мав пріоритету, оскільки ця назва не була позначена як genus nova, що є необхідною умовою для визнання її дійсною.

Голотип, NHM UK 2353/2353a, ймовірно, був знайдений у формації Тунбрідж-Веллс-Сенд, що датується валанжином і має вік понад 135 мільйонів років. Він складається з верхнього та нижнього кінців лівої плечової кістки.

Автори опису не вказують точного розмаху крил, але характеризують цей вид як «середнього розміру». Це приблизно відповідає розмаху крил близько трьох метрів. Збережені частини плечової кістки мають загальну довжину 105,9 міліметра. Оцінка початкової довжини є невизначеною і залежить від прийнятих гіпотез щодо спорідненості. Якщо тварина все-таки належить до орнітохейридів, розмах крил міг становити близько чотирьох метрів.

Визначено низку характерних ознак. Ліктьовий гребінь надзвичайно добре розвинений і спрямований вгору. Бічний мищелок значно збільшений. Головка плечової кістки має помітний виступ на верхній суглобовій поверхні. Над трохлеєю розташовані два помітні отвори між гребенями, що проходять вниз. Гілка над суглобовими горбками внизу помітно виступає вперед.

Крім того, існують відмінності, зокрема, від родини Tapejaridae, сестринської групи. Наприклад, дельтопекторальний гребінь спрямований вгору, а не перпендикулярно до тулуба чи під кутом вниз. Дельтопекторальний гребінь має зміцнювальний виступ на нижній стороні — це базальна ознака, яку, як вважається, втратили похідні тапеджариди.

Хоча решток скелета не знайдено, вважалося ймовірним, що Rexarthuria як базальна форма не була беззубою, а мала принаймні рудиментарні зуби — натомість гребінь на морді міг бути значно скромнішим.

У 2026 році було підтверджено результати аналізу 2025 року, згідно з якими Rexarthuria є сестринським таксоном Tapejaridae в межах Azhdarchoidea. Вважається, що Eutapejaria виникли в Європі, а звідти колонізували Південну Америку.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/02724634.2026.2664783
2. https://nl.wikipedia.org/wiki/Rexarthuria
3. https://en.wikipedia.org/wiki/Rexarthuria
4. https://www.deviantart.com/cisiopurple/art/Rexarthuria-1338364187
5. https://www.deviantart.com/paleohistoric/art/Perfil-Rexarthuria-cliftii-1340973931

The post Rexarthuria first appeared on Вимерлий світ.

Archaeomeles — викопний рід хижих ссавців родини куницевих (Mustelidae). Типовий та єдиний вид — Archaeomeles neglecta. Вид був описаний у 2026 році на основі викопних решток, знайдених у пізньоміоценових відкладах місцезнаходження Пікермі в Греції. Archaeomeles належав до підродини борсукові (Melinae) та є одним із ранніх представників цієї групи в Євразії.

Назва роду Archaeomeles походить від давньогрецького слова archaios («давній») та латинізованої форми meles («борсук»), що разом означає «давній борсук». Видова назва neglecta походить від латинського neglectus («занедбаний», «забутий») і вказує на те, що викопний зразок тривалий час залишався невивченим у музейній колекції.

Голотип Archaeomeles neglecta представлений частково збереженим черепом із нижньою щелепою. Рештки були виявлені в другій половині XIX ст. в місцезнаходженні Пікермі поблизу Афін, одному з найвідоміших палеонтологічних об’єктів пізнього міоцену Європи.

Зразок зберігався в музейній колекції протягом тривалого часу та був повторно досліджений у ході ревізії викопних куницевих. У результаті морфологічного аналізу дослідники дійшли висновку, що він належить до раніше невідомого роду та виду.

Серед характерних особливостей виду: видовжена вузька морда; відносно слабко розвинені черепні гребені; струнка нижня щелепа; специфічна будова іклів із вираженими емалевими складками; широкі премоляри; розвинені жувальні поверхні корінних зубів.

Сукупність цих ознак відрізняє Archaeomeles від інших відомих представників підродини Melinae.

Archaeomeles належить до родини куницевих (Mustelidae), яка включає сучасних борсуків, куниць, видр та росомах.

Філогенетичний аналіз показав, що Archaeomeles був раннім представником еволюційної лінії борсуків і входив до групи викопних мелінових, до якої також належали роди Promeles, Polgardia та Melodon. Рід не вважається безпосереднім предком сучасних борсуків, але є важливим для розуміння ранньої еволюції підродини Melinae.

На підставі будови зубів припускається, що Archaeomeles neglecta був всеїдною твариною. Особливості зубної системи свідчать про здатність споживати як тваринну, так і рослинну їжу.

Archaeomeles neglecta мешкав на території сучасної Греції в пізньому міоцені приблизно 7,3 млн років тому.

У цей період регіон Пікермі характеризувався теплим кліматом та мозаїчними ландшафтами, що поєднували відкриті деревні угруповання, чагарники та саваноподібні екосистеми. Разом з Archaeomeles тут мешкали численні копитні, носороги, жирафи, хоботні та великі хижаки.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/14772019.2026.2647483
2. https://www.facebook.com/EDGEonthetrail/posts/new-study-dropnew-greek-miocene-badger-is-described-as-archaeomeles-neglecta-it-/1373037561516985/
3. https://docta.ucm.es/entities/publication/defa20fb-906a-4010-9302-ca0416b27f5a
4. https://novataxa.blogspot.com/2026/06/archaeomeles.html

The post Archaeomeles first appeared on Вимерлий світ.

Paraentelodon — вимерлий ентелодонт з пізнього олігоцену Азії. Скам’янілості типового виду P. intermedium були знайдені в Грузії, Казахстані та Китаї. Неідентифікований вид знайдено в Бугті-Хіллз, що належить до пізнього олігоцену Пакистану.

Рід Paraentelodon був описаний Л. К. Габунією (L. K. Gabunia) у 1964 році на основі молярів та іклів, знайдених в олігоценових відкладах у місті Бенара, Грузія. Цей рід був віднесений до родини Entelodontidae Керроллом (Carroll, 1988).

У 1996 році Лукас (Lucas) та Емрі (Emry) дійшли висновку, що Neoentelodon є синонімом Paraentelodon.

Хоча Габунія не надав пояснення щодо етимології, назва Paraentelodon походить від грецьких слів παρα — «біля», «поруч», ἐντελής — «повний», «досконалий» та ὀδών — «зуб».

Це один із найбільших ентелодонтів, який мав набагато масивніші зуби, ніж Entelodon. Імовірним невизначеним видом Paraentelodon може бути «Elodon transsilvanicus» (Kretzoi, 1941) з олігоцену Румунії або його близьким родичем, судячи зі схожих горбків на їхніх молярах. Незважаючи на це, Paraentelodon мав більше спільних рис з азіатськими та північноамериканськими ентелодонами. Він був схожим за розміром і формою на гігантського ентелодона Daeodon з раннього міоцену Північної Америки. Будова їхніх зубів помітно схожа, але Paraentelodon має більші премоляри, меншу редукцію задньої групи третіх горбків, менший комір щокових зубів та інші відмінні риси.

Деякі дослідники припускають, що він був або предком, або мав спільного предка з Daeodon під час пізньоолігоценової міграції в Берингію. Як і інші ентелодонти, він був всеїдним з великими зубами, що дозволяли йому розгризати кістки та викопувати бульби, як і його північноамериканські родичі.

У відкладах пізнього олігоцену в Белуджистані вид Paraentelodon sp. було виявлено в одній і тій самій породі, що й гігантський носоріг Paraceratherium bugtiense та антракотер Anthracotherium bugtiense. До фауни цієї місцевості також належить жуйний, схожий на биків, Palaeohypsodontus zinensis. Наявність цих тварин свідчить про відкрите лісове середовище існування.

Щелепи Paraentelodon були знайдені в міоценових відкладах місцевості Цзяоцзігоу в Китаї, де також було виявлено бивень хоботного, схожого на Gomphotherium.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Paraentelodon
2. https://www.prehistoric-wildlife.com/species/paraentelodon/
3. https://www.deviantart.com/angeloraptorex230/art/Paraentelodon-1270407640
4. https://www.deviantart.com/sinammonite/art/Paraentelodon-macrognathus-409429996
5. https://www.deviantart.com/olmagon/art/Astorgosuchus-Waterhole-902832860
6. https://www.deviantart.com/kookaburrasurvivor/art/Paraentelodon-macrognathus-790508820
7. https://www.deviantart.com/rom-u/art/Paraentelodon-560799162
8. https://www.deviantart.com/smilocarnifex/art/WWB-Redux-Paraentelodon-macrognathus-1266154404
9. https://www.deviantart.com/camusaltamirano/art/Paraentelodon-intermedium-1336138348
10. https://www.deviantart.com/angeloraptorex230/art/Tierra-de-Gigantes-1273112185
11. https://www.reddit.com/r/Naturewasmetal/comments/18eny6a/the_skull_of_paraentelodon_intermedium/

The post Paraentelodon first appeared on Вимерлий світ.

Acutodon — вимерлий рід ящірок з клади Shinisauria, що мешкав у Франції в пізньому крейдяному періоді (нижній кампан). До цього роду належить єдиний вид — Acutodon villeveyracensis, відомий за фрагментом верхньої щелепи. Acutodon мешкав у прісноводних субтропічних середовищах.

Родова назва складена зі слів «acutus» (лат.), гострий, загострений, пронизливий і тонкий та «ὀδόντος» (грец.), зуби. Вона походить від конічних, гострих і тонких зубів цього нового роду. Видова назва villeveyracensis — від місцевості Вільвейрак у департаменті Еро, Франція, де було виявлено цей новий таксон ящірок.

Acutodon відрізняється довгими, звуженими зубами. Це свідчить про те, що він харчувався дрібною рибою та земноводними. Така поведінка схожа на сучасного китайського шинізавра крокодилового (Shinisaurus crocodilurus).

Acutodon відрізняється від Monstersauria, Palaeovaranidae та Varanidae відсутністю розширених основ зубів і складчастостей в основі зубів, а також наявністю резорбційних ямок. Крім того, він відрізняється від Monstersauria та Varanidae більшою кількістю зубів на верхній щелепі. Від Varanidae — відсутністю медіолатерального стиснення зубів та виражених мезіальних і дистальних гребенів. Він також відрізняється від Xenosauridae відсутністю багатокутових і долотоподібних зубів при більш вузькій піднебінній полиці. Acutodon відрізняється від Anguinae менш розвиненими ріжучими краями та відсутністю борозен і розширених основ зубів. Від Gerrhonotinae, Anniellidae та Diploglossidae Acutodon відрізняється відсутністю багатокутових зубів, борозен, долотоподібних зубів або V-подібних ріжучих країв.

Acutodon належить до клади Pan-Shinisauria — групи ящірок з ряду Anguimorphia, до якої входять такі роди, як Merkurosaurus із Чехії. Найближчим сучасним родичем Acutodon є китайський шинізавр крокодиловий. Історія еволюції цієї клади маловивчена, оскільки знайдено лише небагато скам’янілостей. Цей рід заповнює прогалину у палеонтологічному матеріалі про пан-шинізаврів.

Скам’янілості

Джерела

1. https://novataxa.blogspot.com/2026/05/acutodon.html
2. https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/02724634.2026.2636649#d1e447
3. https://en.wikipedia.org/wiki/Acutodon

The post Acutodon first appeared on Вимерлий світ.

Nanophoca — вимерлий рід безвухих тюленів із середнього міоцену Бельгії. Типовий та єдиний вид — Nanophoca vitulinoides.

У 1871 році П’єр-Жозеф ван Бенеден (Pierre-Joseph van Beneden) описав вид «Phoca» vitulinoides на основі верхньої щелепи, атланта, крижової кістки, ліктьової кістки, двох кісток гомілковостопного суглоба та фаланги, знайдених у міоценових відкладах в районі Антверпена (Бельгія). У пізніших працях він відніс до цього виду деякі додаткові матеріали. Ван Бенеден інтерпретував «P.» vitulinoides як близького родича звичайного тюленя (Phoca vitulina).

Віднесення vitulinoides до роду Phoca було поставлено під сумнів у двох статтях, опублікованих у 2008 році, що стосувалися викопних тюленевих з Північної Атлантики. Корецький і Рей (Koretsky & Ray, 2008) визначили крижову кістку як лектотип «P. vitulinoides», проте все ж розглядали цей вид як сумнівний. На основі відкриття більш повних зразків «Phoca» vitulinoides нарешті отримав власну родову назву — Nanophoca. Оскільки оригінальний лектотипний матеріал втрачено, неотипом було визначено частковий скелет IRSNB M2276.

Nanophoca був дещо меншим за сучасних ластоногих, його довжина не перевищувала 1 м. Передні та задні плавці були рухливішими, ніж у сучасних безвухих тюленів. Така будова свідчить про те, що він мав інший стиль плавання, ніж його сучасні родичі, і, ймовірно, був більш рухливим на суші.

Nanophoca також мав дуже щільний скелет, що робило його повільнішим і менш маневреним плавцем. Ймовірно, він харчувався дрібною здобиччю на морському дні в мілководних прибережних водах, подібно до сучасних морських зайців (Erignathus barbatus). Анатомія скелета Nanophoca свідчить про те, що він міг ефективніше використовувати передні плавці для полювання на здобич.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.deviantart.com/pakotitanops/art/day-2-nanophoca-1286332311
2. https://www.researchgate.net/publication/324908871_Generalized_Osteosclerotic_Condition_in_the_Skeleton_of_Nanophoca_vitulinoides_a_Dwarf_Seal_from_the_Miocene_of_Belgium
3. https://alphynix.tumblr.com/post/816980563450904576/nanophoca-vitulinoides-was-a-small-earless-seal
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Nanophoca

The post Nanophoca first appeared on Вимерлий світ.

Laueropterus — вимерлий рід монофенестратних птерозаврів, відомий із пізньоюрської (титон) формації Мьорнсхайм у Німеччині. Рід включає єдиний вид — Laueropterus vitriolus, про який відомо з часткового скелета та черепа, виявлених у 2007 році. Рід був науково описаний у 2026 році. З розмахом крил близько 1 метра він був більшим за більшість інших ранніх родичів. Він співіснував з Makrodactylus, Skiphosoura та «Rhamphodactylus», які, ймовірно, є його близькими родичами.

Скам’янілість Laueropterus була виявлена приблизно у 2007 році в кар’єрі Шаудіберг, що є відслоненням формації Мьорнсхайм поблизу міста Мюльхайм у Баварії, Німеччина. Зразок, що зберігся на товстій вапняковій плиті, був проданий колекціонеру Вольфгангу Краусу (Wolfgang Krauss). Останній, у свою чергу, перепродав його Гюнтеру Хоппе (Günther Hoppe) у Швейцарії, під керівництвом якого зразок і був підготований. Потім його продали Мартіну Герліху (Martin Görlich), а в січні 2024 року він потрапив до Фонду Лауера в Іллінойсі, США. Там він зараз зберігається під номером LF 6268. Зразок складається з більшої частини скелета, включаючи череп і нижню щелепу. Він двовимірно стиснутий і більше не має анатомічного зчленування.

У 2026 році Девід Хон (David Hone) на основі цих скам’янілостей описав Laueropterus vitriolus як новий рід і вид птерозавра з родини Monofenestratidae, визначивши LF 6268 як голотипний екземпляр. Назва роду, Laueropterus, вшановує Рене та Брюса Лауерів (René & Bruce Lauer) та їхній внесок у наукову популяризацію зольнгофенських скам’янілостей. Їхнє прізвище поєднано з давньогрецьким словом pterus, що означає «крило». Видова назва vitriolus походить від латинського слова vitriolum, яке означає сірчану кислоту, натякаючи на пористу текстуру, що спостерігається на голотипі, ніби ці частини були розчинені.

Судячи зі зрощення декількох елементів скелета та загальних великих розмірів тварини, голотип L. vitriolus, ймовірно, на момент смерті наближався до скелетної зрілості. Його розмах крил, за оцінками, становив близько 1 метра. Це менше, ніж у сучасного йому Skiphosoura, розмах крил якого становив приблизно 1,75 м, але більше, ніж у більшості інших його родичів. Довжина черепа LF 6268 становить близько 20,5 см. Laueropterus має кілька анатомічних рис, спільних зі Skiphosoura, таких як форма та розташування зубів, сильна кривизна крилоподібної кістки та міцність нижньої щелепи та стегнової кістки. Його можна відрізнити від Skiphosoura завдяки пропорційно довшій та менш глибокій морді, менш помітному гребеню на передній щелепі та різним іншим пропорційним та морфологічним відмінностям.

Хоча Гоун (2026) не включив філогенетичний аналіз до свого опису Laueropterus, він дійшов висновку, що цей вид можна віднести до клади птерозаврів Monofenestrata на підставі пропорційно великого черепа з єдиним носо-орбітальним отвором, а також відносно довгих шийних хребців. Пальцеві кістки та перша фаланга крила пропорційно короткі, що вказує на належність до клади, відмінної від більш виняткової Pterodactyloidea.

Laueropterus є четвертим представником групи монофенестратан, що не належить до птеродактилоїдів, виявленої у формації Мьорнсхайм, після Makrodactylus, описаного у 2025 році, Skiphosoura, названого у 2024 році, та неофіційно названого «Rhamphodactylus». Propterodactylus, названий у 2024 році, є ще одним представником цієї клади з вапняків Зольнгофена, хоча він походить із нижньої формації Пайнтен.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Laueropterus
2. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Лауэраптер
3. https://dinopedia.fandom.com/wiki/Laueropterus
4. https://www.deviantart.com/nogain98/art/Laueropterus-1331916152
5. https://www.deviantart.com/cisiopurple/art/Laueropterus-1332799967
6. https://x.com/habichtmagen/status/2053889185354756600
7. https://x.com/xWiqV7TujQ19142/status/2054252521397592519

The post Laueropterus first appeared on Вимерлий світ.

Makrodactylus — вимерлий рід монофенестратних птерозаврів, відомий із пізньоюрської формації Мьорнсхайм у Німеччині. Рід включає єдиний вид — Makrodactylus oligodontus, відомий з фрагментів черепа та скелета дорослої особини, виявлених у 2014 році та науково описаних у 2025 році.

Makrodactylus мав подовжений череп з не більше ніж сімома позиціями зубів, обмеженими передньою частиною рота. З розмахом крил 0,6 метра він був меншим за всіх інших ранніх родичів. Він співіснував зі Skiphosoura та “Rhamphodactylus“, обидва з яких, ймовірно, є близькими родичами.

Голотипний екземпляр Makrodactylus, LF 1370, був виявлений Роландом Пешлем (Roland Pöschl) у квітні 2014 року в відслоненнях формації Мьорнсхайм, що входить до складу Зольнгофенського архіпелагу. Конкретне місцезнаходження — кар’єр Шаудіберг, розташований поблизу міста Мюльхайм у Баварії, Німеччина. Зразок препарували протягом наступних чотирьох місяців, після чого у вересні 2014 року його придбала Фундація Лауера з палеонтології, науки та освіти. Зараз він увійшов до колекції Фундації Лауера в Іллінойсі, США, як зразок LF 1370. Він складається з частково розчленованого неповного скелета — значною мірою стиснутого в єдину плиту. Скелет включає майже весь череп і нижню щелепу, кілька шийних та спинних хребців, частину грудного та тазового поясів, а також більшу частину передніх і задніх кінцівок.

У 2025 році Девід Хон (David Hone) з колегами на основі цих скам’янілостей описали Makrodactylus oligodontus як новий рід і вид базальних птерозаврів родини Monofenestratidae. Родова назва Makrodactylus поєднує давньогрецькі слова makros, що означає «довгий», та daktylos, що означає «палець». Вона вказує на характерно подовжений палець крила у цього таксону. Видова назва oligodontus поєднує давньогрецькі слова oligos, що означає «небагато», та odous, що означає «зуб». Вона вказує на характерну малу кількість зубів у верхній та нижній щелепах.

Голотип Makrodactylus має розмах крил 60,6 сантиметрів, що робить його порівняним із іншими дорослими птерозаврами юрського періоду. За розмірами він схожий на деякі таксони із Зольнгофена. Однак це помітно менше, ніж у ранніх представників групи Monofenestra. Сучасний йому Skiphosoura мав розмах крил майже втричі більший — 174,2 см. «Rhamphodactylus», інший сучасник, був дещо меншим за Skiphosoura, з розмахом крил 99,8 см. Розмах крил видів, віднесених до китайського Darwinopterus (формація Тяоцзішань), дещо більший, ніж у Makrodactylus, і коливається від 65,4 см (D. linglongtaensis) до 88,4 см (D. robustodens). Голотип Propterodactylus менший (розмах крил 54 см), але він належить молодій особині, яка, ймовірно, виросла б набагато більшою. Водночас голотип Makrodactylus належить дорослому екземпляру. Це можна визначити на основі ступеня зрощення кісток черепа (характерного для зрілих тварин), а також відсутності дрібнозернистої текстури, що спостерігається на кістках молодих тварин. Таким чином, Makrodactylus є найменшим відомим представником клади нептеродактилоїдних монофенестратів, про якого відомо з зрілого екземпляра.

Череп має загалом трикутний контур і довжину 10,9 см. Подібно до Propterodactylus, але на відміну від багатьох близьких родичів та пізніших таксонів, череп є коротким і високим. Очна ямка має типову для цих таксонів майже круглу форму. У верхніх кістках щелепи розташовано лише сім зубів, що є напрочуд малою кількістю. Крім того, зубний ряд закінчується перед носо-орбітальною вікном (NAOF), тоді як у багатьох інших ранніх монофенестратів зуби продовжуються за межі початку NAOF. Нижня щелепа має довгий симфіз (зрощену ділянку між лівою та правою сторонами). У зубній кістці — шість зубів, причому зуби 1, 2 та 6 помітно менші за інші. Можливо, був присутній сьомий зуб, але ця ділянка збереглася недостатньо добре, щоб забезпечити впевнену ідентифікацію. Кінець зубного ряду нижньої щелепи приблизно збігається з задньою (у напрямку до спини) частиною симфізу нижньої щелепи. Загалом усі зуби мають тонку, вигнуту морфологію і рівномірно розташовані в щелепах. Зуби верхньої щелепи, ймовірно, були орієнтовані більш вертикально, ніж зуби нижньої щелепи, які були злегка нахилені вбік.

Хоча Хоун та його колеги не включили філогенетичний аналіз до свого опису Makrodactylus, вони дійшли висновку, що його можна віднести до клади птерозаврів Monofenestrata на підставі пропорційно великого черепа з єдиним носо-орбітальним отвором. П’ясткова кістка та перша фаланга крила пропорційно короткі, що вказує на базове положення в кладі, поза межами Pterodactyloidea. Морфологія передньої частини виличної кістки, вільних п’ясткових кісток, першої фаланги крила та міцної стегнової кістки нагадує Propterodactylus, більш похідного нептеродактилоїда.

Makrodactylus — це третій представник групи нептеродактилоїдних монофенестратів, виявлених у формації Мьорнсхайм, після Skiphosoura, названого у 2024 році, та неофіційно названого «Rhamphodactylus». Propterodactylus, названий у 2024 році, є четвертим представником цієї клади з вапняків Зольнгофена, хоча він походить із нижньої формації Пайнтен.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.reddit.com/r/Paleoart/comments/1qi4hep/makrodactylus_oligodontus/
2. https://dinodata.de/animals/pterosaurs/pages_m/makrodactylus.php
3. https://www.deviantart.com/cisiopurple/art/Makrodactylus-1246166641
4. https://www.facebook.com/groups/1456655311080224/posts/25046421155010308/
5. https://www.facebook.com/groups/1456655311080224/posts/25870493765936372/

The post Makrodactylus first appeared on Вимерлий світ.

Gorgonavis — вимерлий рід птахів з групи енанціорнісові, відомий із відкладів ранньокрейдяного періоду (баремський вік) формації Калісас-де-Ла-Уергіна в Іспанії. Рід включає єдиний вид, Gorgonavis alcyone, відомий за частковим черепом. Це перший випадок знаходження черепних кісток дорослої особини з клади Avialae в ранньому крейдяному періоді Європи. Gorgonavis, ймовірно, належить до родини Longipterygidae, яка до цього була відома лише з Китаю.

Скам’янілості Gorgonavis були виявлені у палеонтологічному родовищі Лас-Ояс, що являє собою відслонення формації Калісас-де-Ла-Уергіна в Куенці, Іспанія. Ця місцевість відома тим, що тут збереглося найрізноманітніше скупчення скам’янілостей птахів за межами Китаю. Тут також були описані інші представники енанціорнісових — Concornis, Eoalulavis та Iberomesornis. Знахідка зберігається в Палеонтологічному музеї Кастилії-Ла-Манчі, де зареєстрована під номером MUPA-LH-13240. Зразок складається з ізольованої частини черепа, що включає частину морди, нижню щелепу та частину мозкової коробки.

У 2026 році Серхіо Небреда (Sergio M. Nebreda) з колегами описали Gorgonavis alcyone як новий рід і вид енанціорнісових птахів. Родова назва Gorgonavis пов’язана з горгонами — чудовиськами з давньогрецької міфології, які, згідно з міфами, перетворювали людей на камінь одним лише поглядом. Найвідоміша з горгон — Медуза, яку обезголовив Персей. Вибір назви пов’язаний з тим, що від голотипу цього виду збереглися лише ізольовані рештки черепа. До другої частини назви додано закінчення лат. avis — «птах». Видова назва alcyone дана на честь Альціони з давньогрецької міфології. За переказами, вона перетворилася на зимородка — птаха, що нагадує своїм подовженим дзьобом Gorgonavis та деяких інших енанціорнісів, включаючи лонгіптеригідів.

Довжина черепа голотипу Gorgonavis становить близько 3 см. Кістки зразка помітно зрослися — це свідчить про те, що особина, найімовірніше, досягла скелетної зрілості. За рядом анатомічних ознак череп нагадує представників родини Longipterygidae. При цьому Gorgonavis поєднує в собі риси, характерні для двох підродин — Longipteryginae та Longirostravinae. Таке унікальне поєднання ускладнює точне визначення його систематичного положення.

У передщелепній кістці Gorgonavis є три або чотири пари зубів, що є типовим для енанціорнісових птахів. Як і в інших лонгіптеригідів, зуби розташовані лише в передній половині цієї кістки, тоді як верхньощелепна кістка, судячи з усього, була беззубою. Верхньощелепний відросток передщелепної кістки розширений назад — як у Longipteryx з підродини Longipteryginae. Вилична кістка влаштована особливо примітно: її відросток, що з’єднується з заочною кісткою, незвично довгий і спрямований строго вгору, утворюючи з основою кістки кут близько 90°.

Рострум (передня частина черепа) сильно видовжений, що є типовим для лонгіптеригідів. За довжиною він приблизно у два з половиною рази перевищує очну ямку. За пропорціями рострума та очної ямки Gorgonavis близький до Longipteryx, проте загальні розміри черепа більше нагадують Shanweiniao з підродини Longirostravinae. У голотипу збереглася також більша частина нижньої щелепи. Як і у верхній щелепі, у зубній кістці видно лише три пари зубів, і вони теж обмежені переднім відділом. Ці зуби порівняно дрібні — така будова ближча до Longirostravinae, ніж до Longipteryginae. Зубна кістка пряма і довга. Як на верхньощелепній кістці, так і на зубній кістці помітні ряди живильних отворів.

Щоб перевірити родинні зв’язки та спорідненість Gorgonavis з іншими мезозойськими птахами, вчені включили його до двох філогенетичних матриць, Benito et al. (2022) та Chiappe et al. (2024). Обидва набори даних віднесли горгонавіса до енанціорнісів, у родину Longipterygidae. Пізніший набір даних загалом забезпечив кращу роздільну здатність для більш широких енанціорнісових взаємозв’язків.

Обидва набори даних віднесли Gorgonavis до клади, що також включає Longipteryx, причому перший набір даних також відніс до цієї клади Boluochia (не перевірену в другому наборі даних), у невирішеній політомії.

Самі автори опису ставляться до віднесення Gorgonavis до лонгіптеригідів з обережністю. Вони зазначають, що багато синапоморфій цієї групи відомі за посткраніальним скелетом, а у Gorgonavis він не зберігся. Крім того, родинні зв’язки цього роду з іншими лонгіптеригідами важко встановити через мозаїчне поєднання ознак: одні з них характерні для підродини Longipteryginae, а інші — для Longirostravinae.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Gorgonavis
2. https://ru.wikipedia.org/wiki/Gorgonavis
3. https://www.totaldino.com/dino/gorgonavis
4. https://www.deviantart.com/diegooa/art/Gorgonavis-alcyone-1331255984
5. https://www.researchgate.net/publication/401149932_An_isolated_skull_from_Las_Hoyas_Early_Cretaceous_Spain_informs_the_early_evolution_towards_elongated_rostra_in_enantiornithine_birds_Aves_Ornithothoraces?_tp=eyJjb250ZXh0Ijp7ImZpcnN0UGFnZSI6Il9kaXJlY3QiLCJwYWdlIjoiX2RpcmVjdCJ9fQ

The post Gorgonavis first appeared on Вимерлий світ.