Jirahgorgon — вимерлий рід горгонопсових терапсидів (синапсидів з лінії ссавців), відомий із пермських відкладів формації Абрахамскраал (зона скупчення Tapinocephalus) у Південній Африці. Рід містить єдиний вид — Jirahgorgon ceto, відомий за повним черепом, з’єднаним із нижньою щелепою.

Скам’янілості Jirahgorgon були виявлені Жюльєном Бенуа (Julien Benoit) за сприяння Майкла Дея (Michael O. Day) у березні 2019 року в відслоненнях середньої частини формації Абрахамскраал (член Гроотфонтейн), що входить до зони скупчення Tapinocephalus. Ці відслонення розташовані на фермі Вілгербос у місті Лейнсбург у провінції Західний Кейп, Південна Африка. Зразок зберігається в Інституті еволюційних досліджень, що входить до складу Університету Вітватерсранда. Тут він зареєстрований під номером BP/1/8260. Він складається з повного черепа, збереженого в оклюзії з нижньою щелепою. Для подальшого вивчення та дослідження зразка його було скановано за допомогою мікрокомп’ютерної томографії в Європейському центрі синхротронного випромінювання у Франції.

У 2026 році Занілдо Макунго (Zanildo Macungo) та його колеги описали Jirahgorgon ceto як новий рід і вид горгонопсів на основі цих скам’янілостей. Вчені визначили BP/1/8260 як голотипний екземпляр. Назва роду, Jirahgorgon, вшановує куратора Інституту еволюційних досліджень (ESI) Сіфелані Джира (Sifelani Jirah), робота якого зосереджена на скам’янілостях з басейну Кару в Південній Африці, особливо на пермських терапсидах. Це поєднується зі словом «gorgon», що натякає на трійку монстрів з грецької міфології і посилається на більшу кладу, Gorgonopsia, до якої належить цей таксон. Видова назва, ceto, також походить з грецької міфології. Кето є матір’ю горгон і дружиною Форкія (на честь якого було названо близькоспорідненого горгонопса Phorcys).

Щоб перевірити спорідненість та родинні зв’язки Jirahgorgon, вчені включили його до оновленої версії філогенетичної матриці, розробленої Макунго з колегами (Macungo et al., 2025). Цей набір даних визначив Jirahgorgon як представника нової родини Phorcyidae в межах Gorgonopsia, як сестринський таксон до Phorcys. Gorgonops та Eriphostoma були визначені як послідовні лінійки, що розійшлися раніше.

Представники родини Phorcyidae є унікальними серед базальних африканських горгонопсів тим, що поєднують вертикальну потилицю та пропорції черепа, схожі на рубіджеїд. Це відкриття свідчить про наявність великих горгонопсів у вордійському віці та спростовує уявлення про те, що до вучапінського періоду вони були виключно дрібними хижаками. Аналіз довжини базальної частини черепа вказує на те, що еволюція розмірів тіла у Gorgonopsia, хоча й була здебільшого випадковою у часі, все ж таки структурована спільним походженням.

Відкриття Jirahgorgon ілюструє складність еволюції горгонопсів. Воно показує ранню появу великотілих, міцних морфотипів та підкреслює значення нижньої частини формації Абрахамскраал як ключового джерела для розуміння початкової еволюції теріодонтів.

Скам’янілості

Джерела

1. https://anatomypubs.onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1002/ar.70181
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Jirahgorgon
3. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Жирахгоргон
4. https://www.labrujulaverde.com/en/2026/03/jirahgorgon-discovered-remains-of-a-new-prehistoric-predator-found-in-south-africa-that-challenge-the-history-of-early-mammals/

The post Jirahgorgon first appeared on Вимерлий світ.

Masripithecus — рід гоміноїдних приматів, відомий із ранньоміоценової формації Могра у Ваді-Могра на півночі Єгипту. До нього входить єдиний вид — Masripithecus moghraensis, описаний у 2026 році. Цей рід був описаний як перша безперечна викопна мавпа, відома з Північної Африки. В оригінальному дослідженні було встановлено, що він ближчий до сучасних гомінідів, ніж до мавп того ж періоду зі Східної Африки.

Вид Masripithecus moghraensis був описаний Шоруком Аль-Ашкаром (Shorouq F. Al-Ashqar) з колегами у 2026 році на основі викопних решток нижньої щелепи, знайдених у формації Могра в районі Ваді-Могра, що у північно-східній частині депресії Каттара на півночі Єгипту. Вік цих викопних решток датується пізнім раннім міоценом, приблизно 17–18 мільйонів років тому.

Родова назва поєднує слово «Masr» — назву Єгипту на єгипетському діалекті арабської мови — з грецьким словом «pithekos». Видова назва походить від назви місцевості Ваді-Могра, де були знайдені скам’янілості.

Голотипом є MUVP 830 — передня частина нижньої щелепи, на якій збереглися область симфізу, корінь лівого другого різця, корінь і частина коронки лівого ікла, корінь правого ікла, а також коронки лівого P3, правого P3 і P4, правого M2 та правого M3. Паратипом є MUVP 831 — ліва нижньощелепна кістка, що зберегла корені та сильно стерті часткові коронки ікла та зубів від P3 до M3.

Masripithecus відомий лише за рештками нижньої щелепи та зубів. Його ідентифікували за характерним поєднанням ознак, серед яких високий і міцний корпус нижньої щелепи, відносно великий ікловий зуб і третій нижній премоляр, другий і третій нижні моляри, що мають майже однакову довжину, а також моляри з відносно низькою коронкою, сильно зубчастими краями, низькими округлими горбками та слабким гребенем між сусідніми горбками.

До додаткових діагностичних ознак належать: метастилідні горбки на другому та третьому молярах, язичковий цингулум, що оточує метаконід другого моляра, відносно великий і бульбоподібний гіпоконулід другого моляра, а також відсутність на третьому молярі дистолінгвально відкритої фовеї, типової для багатьох інших мавп раннього міоцену. Нижні моляри Masripithecus відрізняються від молярів сучасних йому африканських мавп. В деяких аспектах вони нагадують моляри деяких євразійських гомінідів середнього міоцену.

У оригінальній статті Masripithecus був віднесений до підряду Hominoidea як incertae sedis на рівні родини. Комбінований молекулярно-морфологічний байєсівський аналіз датування кінцевих точок показав, що він є ближчим до сучасних гомінідів, ніж будь-яка інша мавпа раннього міоцену зі Східної Африки. У дослідженні це розміщення було інтерпретовано як заповнення філогенетичної та біогеографічної прогалини поблизу походження сучасних Hominoidea.

Альтернативні аналізи, наведені в додаткових матеріалах, також віднесли Masripithecus до групи високорозвинених гомінідів, хоча його точні філогенетичні зв’язки відрізнялися залежно від методу. Негодинниковий байєсівський аналіз відніс його до вищих гомінідів у межах кронових Hominoidea, тоді як аналіз максимальної ощадливості відніс його до вищих гібонів. Тому автори вважають його більш широке трактування надійним, водночас відзначаючи нестабільність у детальних родинних зв’язках груп гомінідів раннього міоцену.

Міцну щелепу та складні моляри з низькою коронкою у Masripithecus було визнано ознаками переважно фруктоїдного раціону. Його раціон також включав тверді об’єкти, такі як горіхи чи насіння. Вважається, що цей таксон мав більш універсальний жувальний апарат порівняно з іншими мавпами раннього міоцену.

Скам’янілості Masripithecus походять із формації Могра — річково-морської послідовності в районі Ваді-Могра на півночі Єгипту. У оригінальному дослідженні цей рід розглядається в контексті остаточного тектонічного з’єднання Афро-Аравії з Євразією під час раннього міоцену. Його наявність у північному Єгипті можна сприймати як доказ того, що північно-східна частина Афро-Аравії, можливо, відіграла важливу роль у ранній еволюції та поширенні гомінідів.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.science.org/doi/10.1126/science.adz4102
2. https://nhm.org/stories/meet-masripithecus-newly-described-ancient-ape-fills-gap-evolutionary-history-primates
3. https://www.facebook.com/TheLeakeyFoundation/posts/1414457444059470
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Masripithecus
5. https://novataxa.blogspot.com/2026/03/masripithecus.html

The post Masripithecus first appeared on Вимерлий світ.

Maliamia — вимерлий рід променеперих риб родини Amiidae, що існував у ранньому еоцені. Про нього відомо з фрагментарних решток, знайдених у формації Тамагелельт у Малі. Цей рід було описано у 1989 році на основі скам’янілостей, зібраних трьома окремими експедиціями у 1975, 1979–1980 та 1981 роках. Типовим видом є Maliamia gigas, названий так через свої великі розміри.

Наразі Maliamia є наймолодшим відомим представником підродини Vidalamiinae — вимерлої групи амієвих риб, які мешкали в період від раннього крейдового періоду до раннього еоцену.

Вид Maliamia gigas відомий за окремими фрагментами щелеп, зокрема передньощелепними кістками, лемішами, верхньощелепними кістками та нижньощелепними кістками. На цих фрагментах відсутні зуби через посмертне стирання, проте збереглися порожні зубні лунки, розташування яких свідчить про те, що M. gigas мав один ряд зубів.

За оцінками, довжина тіла M. gigas становила від 1,8 метра (за даними про Calamopleurus) до 3,5 метра (за даними про Amia). Це робить його найбільшим відомим представником підродини Vidalamiinae.

Скам’янілості Maliamia знаходять у мілководних морських фосфоритових відкладах. У еоцені значна частина північно-західної Африки була вкрита Транссахарським морським шляхом — внутрішнім морем, глибина якого, за оцінками, становила приблизно 50 метрів. Глобальні температури та рівень моря були вищими, ніж сьогодні, і Maliamia мешкала у теплих тропічних водах.

Серед інших риб, що мешкали в цьому середовищі, були Pycnodus jonesae, Lavocatodus giganteus, Myliobatis wurnoensis, Stratodus apicalis, Nigerium tamaguelense та Brychaetus sp. Крім того, Maliamia ділила своє середовище з рептиліями, такими як гігантська морська змія Palaeophis colossaeus, яка, як і Maliamia, була одним із найбільших видів у своїй кладі. У міру підйому та опускання рівня моря протягом пізнього крейдового періоду та раннього палеогену Транссахарський морський шлях Малі періодично ізолювався від основних морів. Це, ймовірно, зробило цю екосистему водним центром ендемізму, де такі організми, як Maliamia та Palaeophis, зазнали селекції на гігантизм.

Скам’янілості

Джерела

1. https://x.com/JoschuaKnuppe/status/1538701794469203968
2. https://www.amnh.org/explore/news-blogs/sea-snakes-catfish-sahara
3. https://novataxa.blogspot.com/2019/07/trans-saharan-seaway.html
4. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/Remnant-lurkers-Amiiforms-1296553615
5. https://en.wikipedia.org/wiki/Maliamia

The post Maliamia first appeared on Вимерлий світ.

Vishnuictis — вимерлий рід з родини віверових, що існував від середнього міоцену до плейстоцену в Індії, Пакистані, Китаї, М’янмі та Кенії. Цей рід є політипним: до нього відносять близько 7–8 видів, а типовим видом є Vishnuictis durandi.

Голотип V. durandi був виявлений В. Е. Бейкером (W. E. Baker) та Г. М. Дюрандом (H. M. Durand) у 1836 році в передгімалайському регіоні. У 1868 році Х’ю Фалконер (Hugh Falconer) дослідив цей зразок і описав його як можливий новий, ще не названий вид роду Canis. У 1884 році Річард Лайдекер (Richard Lydekker) також вивчив зразок і виявив, що його морфологія схожа на морфологію вівер, і описав його як Viverra durandi. Назва виду дана на честь Г. М. Дюранда (H. M. Durand), який відкрив скам’янілості. Пізніше, у 1932 році, Гай Еллкок Пілгрім (Guy Ellcock Pilgrim) також ретельно вивчив зразок, зазначивши, що він досить відрізняється від роду Viverra, щоб бути віднесеним до власного роду. Він перекласифікував його як вид новоствореного роду Vishnuictis — Vishnucitis durandi. Лайдекер описав дві часткові черепні коробки, що належать V. durandi, Пілгрім зазначив, що обидва ці черепні рештки походять із Сівалікських пагорбів, але їхній вік не визначений, найімовірніше, це пліо-плейстоцен з відкладів Пінджор.

Рід названо на честь Вішну, одного з головних індуїстських божеств, у поєднанні з грецьким словом ἴκτις — «куниця».

Vishnuictis durandi — типовий вид роду, відомий із пагорбів Сівалік, вік яких достеменно не встановлено. Спочатку до цього таксону відносили лише два черепи: голотипний череп (BMNH M1338), який був зображений Лайдекером у 1884 році (у палатальному вигляді) та Пілгрімом у 1932 році (у дорсальному та латеральному видах), та референтний екземпляр (BMNH M37150), який залишився неілюстрованим. Загальний розмір V. durandi не оцінювався, але вважається, що це дуже великий представник родини Viverridae.

У 1996 році Роберт Хант (Robert M. Hunt) проаналізував зразки V. durandi. Він оцінив довжину основи всіх трьох черепів приблизно у 18–20 см, що робить їх порівнянними з Viverra leakeyi. Він також зазначив, що лобові ділянки черепів значно розширені, в результаті чого лобові розширення схиляються вниз. Зубний ряд V. durandi дуже схожий на V. leakeyi, маючи секторальні форми в будові іклоподібних зубів та молярів. Це вказує на більш гіперхижий раціон для обох таксонів. V. durandi має більш секторальну іклоподібно-молярну ділянку, ніж V. leakeyi. Пізніше того ж року він запропонував Viverra peii, знайдений на місці знахідки пекінської людини в Чжоукоудяні, Китаю, як потенційний молодший синонім V. durandi, припускаючи, що V. durandi також був присутнім у пліоцені Західної Азії. Він також описав V. durandi як вовкоподібного віверида, що мав ріжучі ікла з молярами та морфологію черепа, схожу на Civettictis civetta, що вказує на те, що рід Vishnuictis є більш спорідненим до Civettictis, ніж до Viverra.

Vishnuictis salmontanus — наразі найменший вид у роді. Вид Vishnuictis salmontanus був виявлений у районі, що нині називається Хаснот у горах Сівалік, і датується ранньою частиною пізнього міоцену (10,1–7,9 млн років тому). V. salmontanus відомий за відносно повними рештками черепа. Загальні розміри нижнього M¹ становлять 10,4 × 5,7 мм², що загалом менше порівняно з розмірами нижнього M¹ Viverra zibetha, довжина якого становить 14,3 мм. Орієнтовний діапазон ваги V. salmontanus становив 2–4 кг. У 2025 році Баррі (Barry) визнав Vishnuictis hariensis та Viverra nagrii синонімами Vishnuictis salmontanus. Етимологія назви цього виду на даний момент невідома.

Vishnuictis chinjiensis відомий за частковою гілкою нижньої щелепи, описаною Пілгрімом. Спочатку Пілгрім у 1932 році відніс його до роду Viverra.

У 2008 році Моралес (Morales) і Пікфорд (Pickford) наполягли на перекласифікації цього таксону як виду в межах роду Vishnuictis. Голотип був виявлений у Кукар-Доку, поблизу міста Чінджі в гірському масиві Солт-Рейндж, Пакистан, і датується серединою-кінцем міоцену. Це робить його найстарішим відомим видом у роді. Додаткові рештки знайдено в Нагрі (Пакистан, частина формації Нагрі), Рамнагарі (Індія, частина формації Чінджі), Калагарсі (Індія) та Чаунгті (М’янма, частина формації Іраваді). Розміри нижньої M¹ V. chinjiensis вказані як 10 × 5,2 мм², незважаючи на це, оцінка ваги, розрахована Баррі (2025), вказує, що він важив близько 3–5 кг, що на 1 кг більше, ніж V. salmontanus. Етимологія виду походить або від формації Чінджі, або від розташованого поблизу міста Чінджі.

Vishnuictis plectilodous наразі вважається найбільшим видом у роді Vishnucitis, який навіть перевищує розміри попереднього рекордсмена — V. durandi. Він відомий, зокрема, завдяки єдиному нижньому зубу M¹, виявленому в Харіталянгарі, штат Хімачал-Прадеш, Індія, що датується раннім пліоценом (8–4,5 млн років тому) верхньої формації Дхок-Патан. Розміри нижнього зуба M¹ становлять 25,7 × 13 мм². Це робить його найбільшим відомим представником родини Viverridae за всю історію, навіть більшим за Viverra leakeyi та Pseudocivetta. Етимологія назви виду походить від поєднання двох слів plectilis та οδούς. Латинське plectilis, що означає «плетений; складний», вказує на складні куспиди нижнього зуба M¹, які відрізнялися за висотою та формою, а грецьке οδούς означає «зуб». Складність будови зуба також свідчить про те, що V. plectilodous, ймовірно, був більш всеїдним, на відміну від V. durandi.

Vishnuictis hasnoti був відкритий у регіоні Хаснот гірського масиву Солт-Рейндж (Пакистан) Пілгрімом, хоча він відніс цей таксон до підродини Lutrinae та описав його як Lutrine gen ind., hasnoti.

У 2025 році Баррі розглянув цей таксон як вид з родини Viverridae та перекласифікував вид до роду Vishnuictis, ця класифікація була пізніше того ж року підтримана Анеком Рамом Санкяном (Anek Ram Sankhyan) та його командою. Розміри M¹ Vishnuictis hasnoti становлять 14,5 × 7,5 мм², а вага — від 9 до 20 кг, що робить його порівнянним за розмірами з Civettictis civetta. Відкладення, де було виявлено голотип, датуються 11,4–9,8 млн років тому і є частиною формації Чінджі. Назва виду походить від регіону Хаснот у Пакистані, де спочатку було виявлено голотип.

Найдавнішим відомим представником роду Vishnuictis є V. africana (названий на честь континенту Африка), знайдений у формації Муруюр у Кенії, що датується середнім міоценом.

Види V. durandi та V. salmontanus відомі за численними черепами, які в цілому характеризуються надзвичайно високою та стрункою будовою, подібною до Civettictis civetta. Інші види відомі за численними зубами та фрагментами нижньої щелепи.

Скам’янілості

Джерела

1. https://dinopedia.fandom.com/wiki/Vishnuictis
2. https://phys.org/news/2025-04-fossils-reveal-ancient-carnivorous-mammals.html
3. https://www.deviantart.com/johannesviii/art/Vishnuictis-plectilodous-1311321625
4. https://www.deviantart.com/hodarinundu/art/Vishnu-the-Preserver-903051148
5. https://www.reddit.com/r/pleistocene/comments/wb8jqb/vishnuictis_a_giant_civetlike_viverrid_the_size/
6. https://en.wikipedia.org/wiki/Vishnuictis

The post Vishnuictis first appeared on Вимерлий світ.

Libycosuchus — вимерлий рід крокодилоподібних з Північної Африки, який, ймовірно, був споріднений з Notosuchus. Він входить до монотипних Libycosuchidae та Libycosuchinae. Це наземна тварина, яка мешкала приблизно 95 мільйонів років тому в сеноманському віці пізнього крейдового періоду. Скам’янілі рештки були знайдені у формації Бахарія в Єгипті, що робить його сучасником крокодилоподібного Stomatosuchus та динозаврів, зокрема знаменитого Spinosaurus.

Голотип був виявлений на початку 1910-х років Річардом Маркграфом (Richard Markgraf), а типовий вид, L. brevirostis, був названий у 1914 році та описаний у 1915 році. Назва роду походить від назви «Лівія» у стародавньому значенні — північно-східне узбережжя Північної Африки. Назва виду означає «з коротким рилом».

Голотип — BSP 1912 VIII 574, череп з нижньою щелепою та трьома хребцями, знайдений на Гебель-ель-Діст. До цього виду віднесені зразки BSP 1912 VIII 575–578, чотири окремі хребці.

Libycosuchus мав коротку широку голову. Для черепу характерні високі великі очниці. Морда звужується до клиноподібного кінчика. Це був наземний хижак.

Це одна з небагатьох скам’янілостей, описаних Ернстом Штромером (Ernst Stromer), яка не була знищена Королівськими повітряними силами під час бомбардування Мюнхена у 1944 році.

Libycosuchus — це базальний рід Notosuchia, близький до родини Uruguaysuchidae, як стверджували Бронзаті (Bronzati) з колегами у 2012 році. Або, він, за версією Дієго Пола (Diego Pol) від 2014 року, найбазальніший представник Ziphosuchia, клади Notosuchia.

Скам’янілості

Джерела

1. https://fr.wikipedia.org/wiki/Libycosuchus
2. https://nl.wikipedia.org/wiki/Libycosuchus
3. https://en.wikipedia.org/wiki/Libycosuchus
4. https://dinopedia.fandom.com/wiki/Libycosuchus
5. https://www.deviantart.com/hyrotrioskjan/art/Libycosuchus-brevirostris-491091423
6. https://www.researchgate.net/publication/340819682_Geology_and_paleontology_of_the_Upper_Cretaceous_Kem_Kem_Group_of_eastern_Morocco?_tp=eyJjb250ZXh0Ijp7ImZpcnN0UGFnZSI6Il9kaXJlY3QiLCJwYWdlIjoiX2RpcmVjdCJ9fQ
7. https://x.com/JoschuaKnuppe/status/1538701794469203968

The post Libycosuchus first appeared on Вимерлий світ.

Cynelos — хижий ссавець з родини Amphicyonidae. Існував у період від нижнього олігоцену до середнього міоцену (приблизно 25–14 мільйонів років тому). Його скам’янілі рештки були знайдені в Європі, Північній Америці та Африці.

Ця тварина зовні нагадувала невеликого, особливо міцного вовка, але, ймовірно, була стопоходячою. Зубний ряд був схожий на зубний ряд сучасних псових, здатний як розрізати м’ясо, так і подрібнювати здобич. Премоляри були досить розвинені, а нижній ікловий зуб мав довге лезо в тригоніді.

Лапи були відносно стрункими, але тіло все одно було досить компактним. Деякі дрібні види (такі як Cynelos schlosseri) важили трохи більше 20 кілограмів і, ймовірно, були пальцеходячими, але більшість видів були більшими (зокрема, C. helbingi, вагою майже 100 кілограмів) і стопоходячими. Припускається, що принаймні деякі види мали статевий диморфізм, причому самки були значно меншими за самців.

Cynelos є одним з найдавніших і найпримітивніших серед амфіціонідів, або «собакоподібних ведмедів». Цей рід включає велику кількість видів, знайдених у багатьох європейських місцевостях, а також у Північній Америці та Африці. Серед найвідоміших видів варто згадати європейський Cynelos lemanensis (типовий вид, описаний у 1862 році), північноамериканський C. caroniavorus та африканський C. euryodon з Кенії, що жив у нижньому міоцені. Деякі види, такі як C. steinheimensis, іноді відносять до інших родів, наприклад Pseudocyon.

Рід виник в Європі в пізньому олігоцені і близько 23 мільйонів років тому мігрував до Азії, Північної Америки та північної Африки. На американському континенті ареал Cynelos простягався до Панами, про що свідчить знахідка в ущелині Кулебра.

Всі види Cynelos були хижаками, але не настільки спеціалізованими, як інші форми амфіционідів. Ймовірно, перші види полювали на дрібних хребетних, а пізніші були здатні атакувати і більших тварин.

Скам’янілості

Джерела

1. https://nl.wikipedia.org/wiki/Solnhofia
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Solnhofia
3. https://it.wikipedia.org/wiki/Cynelos
4. https://www.facebook.com/photo/?fbid=2961107814177949&set=a.554692756189374
5. https://laignoranciadelconocimiento.blogspot.com/2011/12/cynelos.html
6. https://x.com/Twomato1/status/1730610619471274171

The post Cynelos first appeared on Вимерлий світ.

Dutuitosaurus — рід вимерлих земноводних-темноспондилів. Жив у верхньому тріасі (карній, приблизно 227–225 мільйонів років тому), а його скам’янілі рештки були знайдені в Марокко. Типовий вид — Dutuitosaurus ouazzoui.

Dutuitosaurus був відкритий на початку 1960-х років у Марокко і відомий з нижніх t5 одиниць відслонень формації Тімзегадіуїн в басейні Аргана в горах Високого Атласу. Вперше він був описаний у 1976 році французьким палеонтологом Жаном-Мішелем Дутюї (Jean-Michel Dutuit). Матеріали Dutuitosaurus наразі зберігаються в Національному музеї природної історії (MNHN) у Парижі, Франція.

Dutuitosaurus добре вивчений завдяки знахідці понад 75 особин в одному родовищі, з яких принаймні 15 були повними. Череп був дуже великим, сплощеним і сильно прикрашеним кістковими рельєфами та борозенками. Як і у багатьох подібних тварин (наприклад, Metoposaurus), очні ямки знаходилися в передній частині черепа, хоча і не в такому висунутому положенні, як у Metoposaurus або Anaschisma. Тіло Dutuitosaurus було широким і сплощеним, а кінцівки були короткими. Хвіст був довгим і сплощеним з боків. Дорослі особини Dutuitosaurus могли досягати 3 метрів у довжину.

Спочатку Dutuitosaurus був віднесений до роду Metoposaurus як M. ouazzoui. Пізніше Хант (Hunt, 1993) виділив його в окремий рід, виявивши ряд відмінностей між Metoposaurus (класичним європейським родом) і марокканськими метопозавридами. Особливості, що відрізняють Dutuitosaurus від інших метопозавридів, включають відносно подовжені міжхребцеві диски і верхню щелепу, що входить в очну ямку.

У тому ж басейні Аргана, але в дещо більш пізніх відкладах, відома інша, більш похідна форма метопозавра, Arganasaurus, яка, ймовірно, має спільного предка з Dutuitosaurus.

Хоча багато метопозавридів відомі з місць масової загибелі, в яких збереглися великі скупчення скелетів, відкладення, в яких був знайдений Dutuitosaurus, є відносно унікальними, оскільки в них збереглося кілька повністю зчленованих скелетів (понад 70 особин). Це інтерпретується як відносно збереження in situ, можливо, внаслідок висихання ставка, як класично пропонував Ромер (Romer, 1939), а не перенесення великої кількості решток в іншу область, де вони поступово розчленувалися, як це, ймовірно, сталося з іншими скупченнями масової загибелі метопозавридів. Оскільки більшість інших метопозавридів відомі лише з колекції роз’єднаних елементів скелета, Dutuitosaurus часто береться за орієнтир для визначення пропорцій скелета та точного розташування різних елементів у метопозавридів.

Численні скам’янілості Dutuitosaurus, знайдені в басейні Аргана, охоплюють різні стадії росту цієї тварини. Зокрема, було помічено, що в процесі розвитку задня частина черепа амфібії росла в довжину швидше, ніж передня частина. Таким чином, молоді особини мали більш видовжену морду, ніж дорослі. Цей тип росту черепа є прямо протилежним до того, що відбувався у капітозавридів, іншої групи темноспондилів.

Довгий, сплощений і міцний хвіст Dutuitosaurus свідчить про те, що ця тварина була більш активним хижаком, ніж інші метопозаври, які, ймовірно, полювали з засідки, чекаючи на здобич на дні річок і озер.

Скам’янілості

Джерела

1. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Дутуйтозавр
2. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/Crocomanders-2-Metoposauroids-926590349
3. https://www.deviantart.com/mariolanzas/art/DUTUITOSAURUS-1244262633
4. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/Big-bad-ugly-Triassic-2-1094027914
5. https://en.wikipedia.org/wiki/Dutuitosaurus
6. https://it.wikipedia.org/wiki/Dutuitosaurus_ouazzoui

The post Dutuitosaurus first appeared on Вимерлий світ.

Cercopithecoides — вимерлий рід колобусових мавп з Африки, що мешкав у період від пізнього міоцену до плейстоцену. Існує кілька визнаних видів, найменші з яких за розмірами наближаються до деяких більших сучасних колобусових, а самці найбільших видів важили понад 50 кілограмів.

Типовий вид, Cercopithecoides williamsi, був названий О. Д. Моллеттом (O. D. Mollett) у 1947 році на основі часткового черепа та щелепи самця з Макапансгату, Південна Африка. З того часу його знахідки були зафіксовані на багатьох пліоценових і плейстоценових пам’ятках у Південній Африці, Анголі та Кенії. Найбільший вид, Cercopithecoides kimeui, був названий Мів Лекі (Meave Leakey) в 1982 році на основі скам’янілостей, знайдених у Кенії та Танзанії.

C. kimeui відомий за черепом, KNM-ER398, повним черепом з пошкодженою лівою очницею та виличною кісткою, правою P4, моляром 3 з обох боків та зношеним іклом. Він був зібраний Стівеном Райтом Фростом (Stephen Right Frost) в районі 105 Кенії в 1968 році. Цей вид має вузьку і роздуту морду з товстою, неглибокою нижньою щелепою. Ймовірно, вони мали жорсткий раціон, про що свідчить значне зношення їхніх зубів.

Вважається, що раціон Cercopithecoides складався з листя, а також значної кількості піску, що пояснює наявність великих ямок і подряпин на зубах Cercopithecoides. Встановлено, що тверда їжа була додатковим доповненням до раціону мавп. Вчені стверджують, що споживання підземних накопичувальних органів пояснює наявність численних ямок. Cercopithecoides, ймовірно, безпосередньо конкурував з більшими, також наземними, папіонінами.

Рука часткового зразка KNM-ER 4420 C. williamsi демонструє зменшення розміру першої п’ясткової кістки порівняно з іншими, оскільки зменшення розміру великого пальця є одним з найважливіших факторів, що відрізняють мавп Старого і Нового Світу. Cercopithecoides є одним з перших випадків зменшення великого пальця у родині Cercopithecidae, подібно до сучасних азіатських колобусових і викопних родів Microcolobus і Mesopithecus. Це робить Cercopithecoides першим відомим африканським колобусом.

Посткраніальна адаптація до наземного способу життя в Cercopithecoides, швидше за все, є вторинною. Вважається, що предки мавп були дереволазними. Відсутність зменшення великого пальця у Mesopithecus означає або: незалежне зменшення великого пальця у африканських та азіатських колобусів або
кілька випадків розселення колобусів з Африки. Вчені вважають першу гіпотезу більш імовірною.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.reddit.com/r/Naturewasmetal/comments/18izm7s/in_the_early_pleistocene_of_eastern_africa_a/
2. https://www.researchgate.net/publication/277084128_The_Hand_of_Cercopithecoides_williamsi_Mammalia_Primates_Earliest_Evidence_for_Thumb_Reduction_among_Colobine_Monkeys
3. https://www.researchgate.net/publication/271218079_Dental_Microwear_Analysis_of_Cercopithecoides_Williamsi
4. https://www.deviantart.com/artbyjrc/art/Monkey-business-Cercopithecids-1-888396655
5. https://prehistoric-wiki.fandom.com/wiki/Cercopithecoides
6. https://x.com/JoschuaKnuppe/status/1665494035291684866
7. https://x.com/MAntonPaleoart/status/1376135082763751424
8. https://en.wikipedia.org/wiki/Cercopithecoides

The post Cercopithecoides first appeared on Вимерлий світ.

Rhinesuchus — великий темноспондил. Рештки цього роду відомі з пермського періоду південноафриканського басейну Кару, з зон скупчення Tapinocephalus і Cistecephalus, що належать до групи Бофорт. Типовий вид — Rhinesuchus whaitsi.

Череп Rhinesuchus мав плоску трикутну форму з тупою мордою, схожий на деяких інших великих темноспондилів. Він мав піднебіння, заповнене маленькими гострими зубами, що свідчить про те, що Rhinesuchus полював на рибу. Крім того, маленькі очі були розташовані на верхівці голови, що свідчить про те, що він наближався до своєї здобичі знизу.

Назва Rhinesuchus походить від грецького ῥίνη (rhinē) «пилка, рашпіль» та σούχος (soukhos) «крокодил» за текстурою поверхні черепа: «Верхні кістки черепа прикрашені досить тонкою сіткою гострих гребенів». Назва не означає «крокодил з носом» (якби від грецького rhis, rhinos «ніс») і не відноситься до річки Рейн у Німеччині.

Типовим видом є Rhinesuchus whaitsi. Ще два види, R. africanus і R. wadiai, вважаються nomina dubia. R. broomianus і R. beaufortensis були синонімізовані з R. whaitsi, а R. capensis був виведений з роду в Rhinesuchoides. Muchocephalus також був синонімізований з R. whaitsi.

Rhinesuchus major (Broom, 1911) з Фрі-Стейт пізніше був синонімізований з Uranocentrodon senekalensis.

Rhinesuchus був хижою твариною завдовжки до трьох метрів і вагою до ста кілограмів, який жив в той же період, що і ссавцеподібні рептилії або Therapsida. Він мав величезну плоску трикутну пащу, піднебіння якої було вкрите безліччю маленьких зубів, що утворювали другий ряд зубів, паралельний нормальному ряду зубів у верхній щелепі. У передній частині піднебіння знаходилися два невеликих, трохи висунутих вбік ікла. У кістці нижньої частини черепа були великі отвори. Його досить маленькі очі розташовувалися у верхній частині голови, в досить задньому положенні. У середині голови, ймовірно, було невелике третє тім’яне око.

Імовірно, Rhinesuchus полював на свою здобич, чекаючи на дні, поки тварина випадково пропливе повз нього. Плоска паща при відкритті створювала сильне всмоктування, яке затягувало здобич всередину. Такий рот також був придатний для швидкого бічного руху, що створювало обмежену ударну хвилю, яка не викликала тривоги в бічній системі риб. Завдяки цим адаптаціям Rhinesuchus вважається спеціалізованим рибоїдом. Зазвичай вважається, що він не полював активно на суші. Можливо, його досить маленькі кінцівки були для цього недостатньо сильними. Rhinesuchus був знайдений тільки в прісній воді, тому не мешкав у морі.

Підрахунок ліній зупиненого росту (LAG) показує, що, як і багато інших амфібій, Rhinesuchus ріс сезонно і міг жити більше 30 років. Він також показує, що Rhinesuchus міг витримувати тривалі періоди стресу, як кліматичного, так і харчового, і що деякі частини його скелета, можливо, росли більш тривалий час.

Тварини, які, хоча й не всі одночасно, ділили ареал проживання Rhinesuchus, включали парейазаврів Pareiasaurus і Bradysaurus, різних Captorhinidae, Therocephalia і Gorgonopsia, а також багатьох Dicynodontia, таких як Diictodon, Pristerodon, Tropidostoma, Endothiodon, Cistecephalus, Emydops, Aulacephalodon і Oudenodon. Цей ареал простягався на схід до шарів, які зараз знаходяться в Зімбабве, Кенії та Мадагаскарі, але в той час були відкладені на тому самому суперконтиненті Пангея. Протягом пізнього перму клімат став теплішим і сухішим, а доступний ареал проживання Rhinesuchus скоротився. Наприкінці пермського періоду майже вся фауна була винищена внаслідок величезного масового вимирання.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.prehistoric-wildlife.com/species/rhinesuchus/
2. https://www.researchgate.net/publication/317225232_The_Rhinesuchidae_and_early_history_of_the_Stereospondyli_Amphibia_Temnospondyli_at_the_end_of_the_Palaeozoic
3. https://www.deviantart.com/suchomimus62/art/Rhinesuchus-908239615
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Rhinesuchus
5. https://nl.wikipedia.org/wiki/Rhinesuchus

The post Rhinesuchus first appeared on Вимерлий світ.

Simurghia — рід птерозаврів з басейну Улед-Абдун в Марокко, який датується маастрихтським етапом пізнього крейдяного періоду, приблизно 66 мільйонів років тому. Типовим видом є S. robusta.

Рід був описаний у 2018 році палеонтологами Ніколасом Лонгрічем (Nicholas R. Longrich), Девідом Мартіллом (David M. Martill) і Браяном Андресом (Brian Andres) разом з двома іншими птерозаврами з того ж басейну: Alcione і Barbaridactylus. Можливий другий вид, S. («Nyctosaurus») lamegoi, відомий з кампансько-маастрихтського віку Бразилії.

Всі відомі зразки Simurghia були виявлені під час 3-річних розкопок, в ході яких було знайдено близько 200 зразків птерозаврів. Типовий зразок, FSAC-OB 7, складається з майже повної плечової кістки, в якій відсутні лише головка плечової кістки та ліктьовий гребінь.

Simurghia названа на честь літаючої тварини з перської міфології, відомої як Сімург. Видова назва, S. robusta, є латинським словом, що означає «міцний».

У 2024 році «Nyctosaurus» lamegoi був віднесений до роду Simurghia.

Філогенетичний аналіз, проведений у 2018 році, виявив, що Simurghia є сестринським таксоном виду Alcione elainus, обидва з яких належать до родини Nyctosauridae. Пізніші філогенетичні аналізи (Fernandes et al., 2022) відновили Simurghia як сестринський таксон до Epapatelo та Alcione. Ці таксони, разом з Nyctosauridae, складають кладу Aponyctosauria.

Simurghia схожа за формою на Alcione, але навряд чи є дорослою особиною цього виду. Всі зразки Alcione є або підлітками, або дорослі особини, про що свідчить щільна безсудинна поверхня кісток, добре окостенілі мищелки та зрощені синсакрум і скапулокоракоїд. Крім того, відсутність плечових кісток середнього розміру свідчить про те, що ці птерозаври відрізняються один від одного. За допомогою ізометричного масштабування Simurghia важила б на 560% більше, ніж Alcione, що робить статевий диморфізм або внутрішньовидову варіацію малоймовірними. За оцінками, розмах крил Simurghia становив 5 м.

Simurghia була виявлена у верхніх маастрихтських фосфатах, розташованих у басейні Улед-Абдун на півночі Марокко. Ця геологічна структура не належить до жодної формації. Вона поділяється на шари, причому Сімургія була виявлена у шарі III. Цей шар датується пізнім маастрихтом, приблизно за 1 мільйон років до вимирання наприкінці крейдяного періоду. Шар III представляє найрізноманітнішу морську екосистему, відому на той час.

У цьому регіоні відома велика різноманітність морських організмів, включаючи акул і кісткових риб, а також черепах, плезіозаврів і мозазаврів. Відомо кілька рідкісних, фрагментарних скам’янілостей динозаврів, включаючи абелізавра і зауропода. Інші птерозаври в цій формації спочатку були представлені лише аждархідом Phosphatodraco mauritanicus. Однак, крім Simurghia, більш пізні дослідження виявили щонайменше п’ять інших видів птерозаврів з цього місця, включаючи Barbaridactylus, Alcione та Tethydraco.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.deviantart.com/cisiopurple/art/Simurghia-919122127
2. https://www.deviantart.com/troodonvet/art/Simurghia-robustus-737447173
3. https://www.deviantart.com/cypressure/art/Seacliff-Simurghia-1048781034
4. https://www.deviantart.com/hyrotrioskjan/art/Nesting-grounds-of-sky-giants-735347760
5. https://www.pteros.com/pterosaurs/simurghia/
6. https://dinopedia.fandom.com/wiki/Simurghia
7. https://www.prehistoric-wildlife.com/species/simurghia/
8. https://a-dinosaur-a-day.com/post/179603754870/simurghia
9. https://en.wikipedia.org/wiki/Simurghia

The post Simurghia first appeared on Вимерлий світ.