Вимерлі тварини 🦤 Період існування: крейда 🦤 Вимерлий світ

Hintighernia

admin — Thu, 05 Nov 2026 16:46:00 +0000

Hintighernia — вимерлий рід птерозаврів родини Tapejaridae, що існував у ранній крейді на території сучасної Англії. Відомий за фрагментарними викопними рештками з відкладів Cambridge Greensand. Єдиним видом є Hintighernia edingerae, науково описана у 2026 році. За результатами філогенетичного аналізу рід віднесено до підродини Sinopterinae.

Основний викопний матеріал Hintighernia був відомий науковцям ще з XIX століття. Голотипом є зразок CAMSM B54406 — частина склепіння черепа, яка зберігається в Музеї наук про Землю Седжвіка в Кембриджі (Велика Британія).

Цей зразок уперше описали 1870 року. Спочатку його відносили до роду Ornithocheirus, який на той час використовували для класифікації різноманітних птерозаврів із Cambridge Greensand. Згодом викопну рештку пов’язували з родом Ornithostoma. У подальших дослідженнях її також розглядали як частину черепа цього птерозавра.

У 2012 році Авер’янов (Averianov) інтерпретував Ornithostoma як представника Azhdarchoidea та відніс до нього згадане склепіння черепа. Проте подальші дослідження показали, що різні ізольовані кістки з одного викопного місцезнаходження не обов’язково належать одній тварині.

У 2026 році Рубі Пегас (Rubi V. Pêgas), Каміла Бандейра (Kamila L. N. Bandeira), Даррен Нейш (Darren Naish) і Борха Ольгадо (Borja Holgado) провели повторне дослідження зразка CAMSM B54406. За характерними особливостями будови черепа вони визначили його як представника родини Tapejaridae та описали новий рід і вид — Hintighernia edingerae. Наукову працю опубліковано 1 листопада 2026 року в журналі Zoological Journal of the Linnean Society.

Назва роду Hintighernia утворена поєднанням реконструйованих протобрітських слів hɨnt («шлях») і tɨɣern («володар»). Таким чином, назва приблизно перекладається як «володар шляхів» і є мовною паралеллю до назви Tapejara, яка має подібне значення мовою тупі.

Видова назва edingerae дана на честь німецької палеоневрологині Йоганни Оттілії Едінгер (Johanna Ottilie ‘Tilly’ Edinger, 1897–1967), яку вважають засновницею сучасної палеоневрології. Вона зробила вагомий внесок у дослідження мозку викопних тварин, зокрема птерозаврів із Cambridge Greensand.

Голотип Hintighernia edingerae представлений частиною склепіння черепа завдовжки приблизно 7,5 см і завширшки близько 3 см. Зразок зберігає частину краю очної ямки, верхнього скроневого отвору та основу кісткового гребеня, спрямованого назад і вгору.

Серед діагностичних особливостей черепа дослідники відзначили хвилястий край верхнього скроневого отвору, діагональну орієнтацію краю черепного гребеня та масивний видовжений серединний гребінь на задній поверхні надпотиличної кістки. Сукупність цих ознак відрізняє Hintighernia від інших представників Tapejaridae.

Додаткові викопні рештки з Cambridge Greensand, зокрема шийні хребці та частина плечової кістки, також були віднесені дослідниками до родини Tapejaridae. Окремий фрагмент передньої частини морди попередньо визначено як можливий матеріал Hintighernia.

Важливою особливістю дослідження стало вивчення внутрішньої будови черепа за допомогою комп’ютерної томографії. Сканування зразка CAMSM B54406 дозволило створити цифрову реконструкцію мозкової порожнини та дослідити особливості будови головного мозку птерозавра.

Реконструкція виявила округлі, овальні півкулі великого мозку із заокругленими передніми кінцями. Така будова подібна до тієї, що спостерігається в Tapejara wellnhoferi з Бразилії. Водночас вона відрізняється від більш загостреної форми півкуль, характерної для деяких інших птерозаврів. Дослідження також дозволило реконструювати окремі структури внутрішнього вуха та мозку, зокрема мозочок і клаптик мозочка (flocculus).

Рештки Hintighernia походять із відкладів Cambridge Greensand Member формації West Melbury Marly Chalk у східній Англії. Ці відклади сформувалися в сеноманському віці крейдового періоду, однак птерозаврові викопні рештки, що містяться в них, мають пізньоальбський вік. Це пояснюється перевідкладенням давніших скам’янілостей у молодші осадові відклади.

Відкриття Hintighernia розширило відомості про географічне поширення Tapejaridae. Раніше представників цієї родини найчастіше пов’язували з Південною Америкою, зокрема Бразилією, а також із Китаєм та Північною Африкою. Виявлення нового представника в Англії доповнило дані про різноманіття птерозаврів цієї групи в Європі.

Філогенетичний і біогеографічний аналіз, проведений авторами опису, вказує на можливу важливу роль Європи у ранній еволюційній історії Tapejaridae. Зокрема, Європа могла бути одним із центрів раннього різноманіття цієї групи та потенційною територією походження окремих еволюційних ліній, представники яких згодом поширилися до Східної Лавразії та Південної Америки.

Скам’янілості

Голотип Hintighernia edingerae CAMSM B54406 у вигляді фотографій (A–C) та 3D-моделі, створеної за допомогою комп’ютерної графіки (B–F). Це фрагмент верхньої частини черепа, звернений ліворуч, на якому видно край орбіти, а також зламану основу черепного гребеня. Масштабна лінійка — 20 мм.

Джерела

The post Hintighernia first appeared on Вимерлий світ.

Heterocarinella

admin — Mon, 02 Nov 2026 16:08:46 +0000

Heterocarinella — вимерлий рід головоногих молюсків родини Turrilitidae, що існував у пізній крейді, під час сантонського віку. Викопні рештки представників роду виявлено на острові Хоккайдо на півночі Японії. Рід був описаний японським палеонтологом Дайсуке Айбою (Daisuke Aiba) у 2026 році. Єдиним відомим видом є Heterocarinella japonica.

Рід Heterocarinella був описаний Дайсуке Айбою у 2026 році в науковій статті, опублікованій у журналі Paleontological Research. Опис ґрунтувався на трьох викопних зразках із районів Хаборо та Котанбецу на північному заході острова Хоккайдо (Японія).

Типовим видом роду є Heterocarinella japonica. Голотип MCM-A1322 походить із відкладів поблизу струмка Мачійоїдзава в районі Хаборо. Ще два зразки, MCM-A1590 і MCM-A2638, визначені як паратипи. Вони зберігаються в колекції Мікасського міського музею (Mikasa City Museum) у Японії.

Представники Heterocarinella мали високу спірально закручену черепашку баштоподібної форми. Її витки щільно прилягали один до одного та зберігали таку форму протягом усього онтогенезу. Черепашка була закручена вліво.

Характерною особливістю роду був поздовжній кіль, розташований на рівні або трохи нижче середини бічної поверхні кожного витка. Він був вертикально асиметричним: верхня частина витка над вершиною кіля мала плавніший вигин, тоді як нижня була крутішою та гострішою. Кіль проходив уздовж витків без переривань звичайними ребрами, за винятком пізньої стадії росту, коли з’являлося подвійне комірцеве ребро, пов’язане зі звуженням черепашки.

Перетин витка мав дещо стиснуту субеліптичну форму. Поверхня черепашки була прикрашена численними близько розташованими ребрами, спрямованими вперед. Сифон, внутрішня трубчаста структура, що з’єднувала камери черепашки, розташовувався поблизу верхнього краю її бічної поверхні. Саме положення сифона є однією з важливих діагностичних ознак родини Turrilitidae.

Два з трьох описаних зразків були знайдені у перевідкладених конкреціях, тому їхнє точне стратиграфічне положення визначали за складом породи, геологічними умовами місцевості та супутніми викопними рештками. Третій зразок раніше був описаний із сантонських відкладів, але його точне місце знахідки невідоме.

Відкриття Heterocarinella japonica має важливе значення для розуміння еволюційної історії родини Turrilitidae. До його опису вважалося, що представники цієї родини існували від середнього альбу до пізнього сеноману, після чого зникають із палеонтологічного літопису.

Знахідка на Хоккайдо засвідчила, що родина збереглася щонайменше до сантонського віку, тобто пережила сеномансько-туронську океанічну безкисневу подію OAE-2, яка спричинила значні зміни морських екосистем.

Автор опису також переглянув систематичне положення роду Tridenticeras, відомого з туронських і коньякських відкладів Європи. Цей рід раніше часто зараховували до родини Nostoceratidae, проте автор запропонував віднести його до Turrilitidae. Однією з підстав для такого перегляду стало положення сифона, характерне для останньої родини.

Скам’янілості

Heterocarinella japonica з районів Хаборо та Котанбецу, Хоккайдо, північна Японія. A–J, MCM-A1322 (голотип): A, бічний вигляд з отвором, спрямованим до спостерігача; B–D, бічні види після послідовних поворотів на 90°; E, вид з верхівки; F, вид з основи; G, томографічне зображення; H, зріз спіралі; I, лінія шва; J, 3D-модель, вид під кутом приблизно 45° ззаду від орієнтації, показаної на малюнку D.

Джерела

The post Heterocarinella first appeared on Вимерлий світ.

Concornis

admin — Sun, 01 Nov 2026 16:19:00 +0000

Concornis — рід енанціорнісових птахів, який існував на початку крейдяного періоду, у пізньому баремському віці, приблизно 125 мільйонів років тому. Його рештки виявлено у формації «Калісас-де-Ла-Уергіна» в Лас-Ойяс, провінція Куенка, Іспанія. Єдиний відомий вид, Concornis lacustris,був описаний на основі решток одного досить повного скелета особини.

Голотип Concornis, MCCM-LH-1184 (також відомий як LH-2814), був вперше описаний у 1992 році, коли зразок ще був частково вкритий пісковиком. Цей попередній опис було опубліковано з метою зафіксувати особливість зразка, яка зникла б під час подальшої обробки: ледь помітні сліди крилових пір’їн, видимі під ультрафіолетовим світлом. Після обробки зразка більшість цих слідів було знищено, але натомість скелет стало можливо дослідити більш детально. У 1995 році, після завершення подальшої обробки, було опубліковано розширений опис. Зразок є майже повним, у ньому відсутні лише кілька елементів, таких як череп, шия та пігостиль.

Concornis був енанціорнітом середнього розміру, з приблизним розмахом крил 34 сантиметри та приблизною вагою близько 70 г. За своїми пропорціями він, ймовірно, був схожий на звичайного шпака (Sturnus vulgaris). Його череп невідомий, але майже напевно він мав зуби в морді (як і більшість інших енанціорнітів), а не дзьоб. Ймовірно, для свого часу він був вправним літуном, хоча, можливо, не таким спритним і дещо поступався сучасним птахам у витривалості. Невідомо, чи мав він крильце, хоча це ймовірно, оскільки така ознака присутня в інших енанціорнітів, таких як Eoalulavis. Судячи з особливостей інших енанціорнітів, Concornis, ймовірно, також мав довгий, вузький пігостиль, який з’єднувався з єдиною парою стрічкоподібних пір’їн, а не з віялоподібним хвостом, як у сучасних птахів. Ноги були досить довгими і не пристосовані ані для сидіння на гілках, ані для бігу по землі. Concornis мав великий великий палець, якого, як правило, немає у наземних птахів.

Під час первинного опису вважалося, що цей вид є більш примітивним, ніж Enantiornithes. У 1992 році ця група була маловивченою, і, оскільки примітивний Iberomesornis ще не відносився до неї, до її складу входили лише дуже розвинені таксони. Хвиля китайських палеонтологічних відкриттів у середині 1990-х років призвела до того, що ця група стала набагато відомішою, і приналежність C. lacustris до неї зрештою була підтверджена. Насправді, незважаючи на свій ранній вік, C. lacustris, здається, є досить розвиненим представником енанціорнісових.

Гіпотеза про спорідненість із Sinornis та Cathayornis ґрунтується головним чином на особливій автоапоморфній грудині. На ній є Y-подібний кіль, який є невеликим порівняно з кілем сучасних птахів. На кінці грудини також є глибокі виїмки.

Згідно з аналізом 2008 року, Concornis було віднесено до родини Avisauridae на підставі низки особливостей будови тибіотарсусу. За цією класифікацією Concornis є найдавнішим (і найповніше збереженим) представником цієї родини.

Дані про середовище існування та спосіб життя Concornis lacustris є здебільшого гіпотетичними. Його ноги та літальний апарат свідчать про те, що це був справді універсальний птах, здатний однаково вправно стрибати серед рослинності, бігати по землі та літати. У порівнянні з сучасними птахами, пристосованими до кожної з цих екологічних ніш, він, безсумнівно, поступався б їм. Concornis знайшли у водному середовищі, що свідчить про те, що він принаймні частково займав нішу «берегового птаха». З огляду на розміри, Concornis, ймовірно, харчувався дрібними безхребетними, такими як комахи чи ракоподібні. У середовищі існування Concornis були наземні хижаки, зокрема його непташині родичі-тероподи та крокодили, від них Concornis було б набагато легше злетіти на якусь гілку, ніж тікати.

Крейдові птахи з Іспанії: Noguerornis gonzalezi, Concornis lacustris, Iberomesornis romerali, Eoalulavis hoyasi, два поки не описаних птахи (LP-4450-EI та MPCM-LH-26189)

У дослідженні 2018 року було проаналізовано пропорції Concornis та Eoalulavis з метою визначення оптимального способу польоту для цих родів. Дослідження показало, що вони, ймовірно, здійснювали стрибаючий політ — форму польоту, поширену серед сучасних дрібних птахів із короткими крилами. Птах, що здійснює стрибаючий політ, чергує помахи крил, спрямовані вгору, з короткими пікіруваннями зі складеними крилами. Дослідження також показало, що вони були здатні до безперервного махового польоту, але, ймовірно, не могли ширяти у повітрі через високе співвідношення маси тіла до розмаху крил. У висновках дослідження зазначено, що Eolalulavis, Concornis та, ймовірно, багато інших енанціорнітів чергували швидкий стрибаючий політ із повільнішим, але ефективнішим маховим польотом залежно від обставин, подібно до сучасних співочих птахів та дятлів.

Крейдові птахи з Іспанії: Gargantuavis philoinos та MPZ 2019/264, поряд з Concornis lacustris.

Птахи з Лас-Ойяс (Las Hoyas): Concornis lacustris (зліва), Iberomesornis romerli (центр, зверху справа), Eoalulavis hoyasi (справа), MPCM-LH-26189 (нижня частина гілки).

Скам’янілості

Джерела

The post Concornis first appeared on Вимерлий світ.

Rinconraptor

admin — Fri, 30 Oct 2026 17:13:55 +0000

Rinconraptor — вимерлий рід мегарапторидних тероподів, знайдений у формації Бахо-де-ла-Карпа в Аргентині, що датується пізньою крейдою (сантон). До цього роду належить єдиний вид — Rinconraptor pipoae, відомий за частковим посткраніальним скелетом.

Рештки неповних скелетів трьох особин було виявлено в районі Серро-Оверо, приблизно за 50 км на південний захід від міста Рінкон-де-лос-Саусес у провінції Неукен на території аргентинської Патагонії. Типовий екземпляр має позначення MAU-Pv-CO-659 і складається з десяти фрагментів хвостових хребців та частин кісток кінцівок.

Вид Rinconraptor pipoae був офіційно описаний у жовтні 2026 року. «Rincón» — на честь патагонського населеного пункту Рінкон-де-лос-Саусес; «raptor» — з латинської «злодій». , яка брала участь у відкритті скам’янілостей і раптово померла у 2020 році.

Rinconraptor pipoae належить до мегарапторів середнього та великого розміру й відрізняється низкою аутапоморфних ознак та їхніх комбінацій. На плечовій кістці ектепікондиль віддалений від дистального кінця, ця ознака поєднана з передньо-дистальним гребенем (є в Megaraptor). Гомілка характеризується прямим бічним краєм при проксимальному огляді, майже квадратною формою гомілкового гребеня та медіального виростка. Incisura tibialis утворює прямий кут — ознака, притаманна виключно Fukuiraptor.

Загальна довжина трьох відомих екземплярів цього теропода становила від 6 до 8 метрів. Це, ймовірно, робить його найбільшим відомим тероподом у межах екосистем геологічного ярусу Бахо-де-ла-Карпа.

Цей вид належав до еволюційної групи теропод із клади Megaraptora, а його еволюційними родичами були, наприклад, південноамериканські таксони Orkoraptor, Tratayenia або Aerosteon. Іншими родичами були роди Murusraptor, Megaraptor, Australovenator, Fukuiraptor, Invictibellatrix або Phuwiangvenator.

Скам’янілості

Rinconraptor pipoae (MAU-Pv-CO-659), ліва плечова кістка, дистальний кінець у передньому (A), задньому (B), дистальному (C), медіальному (D) та латеральному (E) ракурсах. Масштаб — 5 см.

Джерела

The post Rinconraptor first appeared on Вимерлий світ.

Paludohadros

admin — Tue, 27 Oct 2026 16:49:33 +0000

Paludohadros — вимерлий рід гадрозавроїдних орнітоподів, знайдений у формації Велд Клей (Weald Clay) у Великій Британії. Рід датується ранньою крейдою (баремський вік). Рід включає єдиний вид — Paludohadros proudlovii, відомий за частковим черепом і скелетом, а також різними ізольованими рештками. Це один із кількох ігуанодонтових динозаврів, відомих із басейну Велд, хоча всі інші походять із давніших геологічних шарів, зокрема Barilium, Hypselospinus та Kukufeldia.

22 липня 2001 року Британська асоціація геологів провела польову екскурсію до глиняного кар’єру «Смоукджек» (нині «Евхерст Воркс») поблизу села Оклі в графстві Суррей, Велика Британія. Ця ділянка, де оголені відслонення глинистої формації Велд Клей. Вона відома тим, що саме тут у 1983 році було знайдено голотипний екземпляр спінозаврида Baryonyx walkeri.

Під час екскурсії 2001 року Джефф Той (Geoff Toye) виявив частково збережений череп та скелет ігуанодонта в тому самому шарі породи,де було знайдено зразок Baryonyx, хоча й приблизно за 100 метрів на захід від нього. Протягом наступних двох тижнів на місці проводилися розкопки за сприяння Музею природної історії (NHMUK). Під час цих роскопок було знайдено кілька кісток кінцівок, але лише три хребці, усі з яких належали до хвоста. Також було знайдено два зуби баріонікса, що, ймовірно, свідчить про те, що тушу ігуанодонта поїдали хижаки. У попередньому звіті Асоціації геологів від жовтня 2001 року останки було ідентифіковано як такі, що належали молодому ігуанодону. У 2008 році в було описано палеосередовище кар’єру, де було знайдено цей екземпляр, з акцентом на викопному пилку та остракодах.

Скам’янілість ігуанодонта зрештою була передана у дар Національному музею історії природничої науки Великобританії (NHMUK). Тут вона зараз зареєстрована як екземпляр NHMUK PV R 16396. Вона складається з часткового черепа (включаючи кілька кісток черепної коробки, мозкової коробки, піднебіння та нижньої щелепи) та різних посткраніальних решток. Посткраніальні рештки включають фрагменти ребер, правого грудного поясу, значну частину передніх кінцівок, праву сідничну кістку, частини задніх кінцівок та три хвостових хребці. У огляді скам’янілостей зі Смоукджекса, опублікованому у 2021 році, ці рештки «Ігуанодона» були визнані такими, що належать до роду Mantellisaurus.

У 2026 році Рікардо Сакамото (Ricardo J. Sacamoto) та його колеги на основі цих скам’янілостей описали Paludohadros proudlovii як новий рід і вид динозавра-гадрозавроїда. NHMUK PV R 16396 був визначений як голотипний екземпляр. До цього виду було віднесено чотири плечові кістки та чотири гомілкові кістки зі Смоукджек-Піт, описані В. Г. Е. Ріветтом (W. H. E. Rivett) у 1953 та 1956 роках, а також ізольовану частину нижньої щелепи з іншого веалденського родовища на острові Вайт.

Родова назва Paludohadros поєднує латинське слово palūs, що означає «болото», з грецьким ἁδρός (hadrós) — суфіксом, який часто використовується в назвах родів гадрозавроїдів і означає «міцний» або «кремезний». Це вказує на болотисте середовище, в якому цей таксон, ймовірно, мешкав у крейдяному періоді, а також на сучасні мулисті умови типового місцезнаходження. Видова назва proudlovii вшановує Вільяма Праудлова (William Proudlove), який керував кар’єром «Смоукджек» і помер у 2000 році, незадовго до розкопок голотипу. Вільям помер у 2000 році у віці 35 років, незадовго до віднайдення Paludohadros, залишивши після себе молоду сім’ю. Він був тренером і наставником нинішнього менеджера Тіма Берджеса (Tim Burgess).

Маючи довжину близько п’яти метрів і вагу від 1,5 до двох тонн, Paludohadros proudlovii на момент смерті, ймовірно, був розміром з носорога. Однак, оскільки його кістки ще не були повністю сформовані, імовірно, що ця особина ще була молодою. Можливо, що доросла особина була вдвічі більшою.

Скам’янілості

Джерела

The post Paludohadros first appeared on Вимерлий світ.

Garamaudo

admin — Sun, 25 Oct 2026 16:53:00 +0000

Garamaudo — вимерлий рід тетизавринових мозазаврів, знайдений у породах пізнього крейдового періоду (сантон) у Франції. Рід містить єдиний вид — Garamaudo bauciensis, про який відомо з фрагментарних решток щонайменше чотирьох особин. Він мешкав у прісноводному середовищі й, ймовірно, не мав веслоподібних плавців, характерних для більш розвинених мозазавридів.

Палеонтологічний матеріал Garamaudo було виявлено у відслоненнях басейну Екс-ан-Прованс у місті Бук-Бель-Ер, департамент Буш-дю-Рон, на південному сході Франції. У цьому регіоні відомі останки щонайменше чотирьох окремих особин, які зберігаються в Департаментській раді Буш-дю-Рон у Марселі. Найповнішим з них є зразок CD13-PAL.2018.3.1–3, 5–15, 18, що складається з близько 20 елементів однієї особини. Вони були зібрані Музеєм природної історії Екс-ан-Провансу в 1997 році. Серед них — задня частина лівої половини нижньої щелепи, сім хребців (п’ять із яких — шийні), шість ребер та значна частина правої тазової кістки. Серед інших решток з цього відслонення — CD13-PAL.2018.3.1.16, права плечова кістка, знайдена поблизу попереднього зразка, вона, ймовірно, належала особині меншого розміру, та CD13-PAL.2018.3.1.4, грудний хребець, знайдений поблизу цих зразків, він належав особині більшого розміру, ніж будь-яка з попередніх. CD13-PAL.2018.3.4 — хребець, розмір якого можна порівняти з розміром першого особини, було знайдено у відслоненні на відстані приблизно 20 метрів.

У 2026 році Наталі Барде (Nathalie Bardet) з колегами на основі цих скам’янілостей описали Garamaudo bauciensis як новий рід і вид тетизавринових мозазаврів. Вони визначали найбільш повний екземпляр як голотип. Плечову кістку було визнано паратипом, а два інших хребці — референтними зразками. Назва роду, Garamaudo, походить від провансальського виразу Gara au maudo, що означає «стережись проклятого». Це, у свою чергу, є алюзією на Гарамаудо — злісну змієподібну істоту з місцевих легенд, що мешкає у прісних водах. Видова назва, bauciensis, означає «з Бук-Бель-Ер», що вказує на типове місцезнаходження.

Відсутність чітко виражених швів на нижній щелепі та тазі голотипу G. bauciensis свідчить, що на момент смерті він досяг скелетної зрілості. Загальна довжина тіла, ймовірно, становила близько 2,5 м, що порівняно з довжиною близькоспорідненого Tethysaurus, яку оцінюють у менше ніж 3 м. Інший названий тетизаврин, Pannoniasaurus, був значно більшим — його довжина сягала 6 м. Кінцівки та тазовий пояс Garamaudo, ймовірно, мали більш плезіоморфну («примітивну») морфологію на відміну від похідних веслоподібних плавців інших мозазавридів. Відомі скам’янілості Garamaudo демонструють явний остеосклероз (підвищену щільність кісток). Це вказує на те, що він, ймовірно, був здатний занурюватися на невелику глибину. Він, можливо, не мав здатності до швидкого прискорення та маневреності, натомість ловив здобич із засідки.

Щоб перевірити філогенетичну спорідненість та зв’язки Garamaudo, вчені включили його до оновленої версії філогенетичної матриці Зітлова (Zietlow et al.,2023). Він був віднесений до невизначеної клади разом із Pannoniasaurus, Tethysaurus та неназваним таксоном із Вілльвейрак-Л’Оліве. Всі разом вони утворюють підродину Tethysaurinae. Tethysaurinae було визначено як сестринський таксон до Yaguarasaurinae, причому ця клада входить до великої політомії інших груп мозазавридів.

Місцезнаходження Бук-Бель-Ер — Суск’єр, з якого походить Garamaudo, являє собою прісноводне осадове середовище. У пізньому крейдяному періоді це, ймовірно, було помірно евтрофне озеро, яке періодично затоплювалося. Серед інших рептилій, знайдених у цій формації, — невеликі крокодилоподібні, вид яких не встановлено, та черепаха з родини Bothremydidae, яку попередньо віднесли до роду Polysternon. Серед інших скам’янілостей з цієї місцевості — риби, такі як Atractosteus africanus (панцирна щука) та Axelrodichthys megadromos (целакант).

Скам’янілості

Хребці голотипу (A–E) та згаданого екземпляра (F, G–I).

Джерела

The post Garamaudo first appeared on Вимерлий світ.

Invictibellatrix

admin — Wed, 14 Oct 2026 16:10:35 +0000

Invictibellatrix — рід хижих тероподів з групи Megaraptora, що мешкав у ранньому крейдяному періоді на території сучасної Англії. Єдиний описаний вид — Invictibellatrix amberina.

Близько 1900 року колекціонер Реджинальд Волтер Хулі (Reginald Walter Hooley) знайшов потилицю теропода на острові Вайт, на південно-західному узбережжі в бухті Брук, біля підніжжя скелі Садмур-Пойнт. Після його смерті у травні 1924 року його вдова продала цей екземпляр Британському музею, який нині називається Музеєм природної історії. Незабаром після цього було виготовлено зліпок мозкової порожнини, але потім цій скам’янілості приділяли мало уваги. Екземпляр отримав номер NHMUK PV R6775.

У XXI столітті стало зрозуміло, що такі фрагменти можуть дати більш повне уявлення про біорізноманіття. Воно могло виявитися набагато більшим, ніж можна було припустити на основі рідкісних повних скелетів. Новий метод кладистики дозволив із певною точністю визначити, до якої групи тварин належать навіть обмежені за кількістю скам’янілості. У 2024 році було повідомлено, що в даному випадку це був представник Megaraptora, хоча новий вид ще не був названий.

До офіційного найменування Invictibellatrix про цей викопний матеріал повідомлялося у тезах конференції у 2024 році. У 2026 році типовий вид Invictibellatrix amberina був названий та описаний Кассіусом Моррісоном (Cassius Morrison), Чарлі Шерером (Charlie R. Scherer), Філіпом Манніоном (Philip Mannion), Лаурою Порро (Laura B. Porro), Бреттом Кларком (Brett Clark), Деніелом Фолксом (Daniel D. Folkes) та Полом Барретом (Paul M. Barrett).

Англія, 130 мільйонів років тому, ранній крейдяний період. Самка Invictibellatrix залякує меншого за розміром барвистого самця, щоб відвернути його небажані залицяння.

Родову назву Invictibellatrix можна перекласти як «непереможена войовниця». Її обрали, щоб підкреслити роль мегарапторів в еволюційній історії динозаврів: пізніше деякі представники цієї групи стали верховними наземними хижаками на території Гондвани. Видова назва — це відсилання одночасно до бурштину, виявленого в породах, де знайшли скам’янілість, і до жіночого імені.

Це перший описаний мегараптор з Європи. Раніше представники цієї групи були відомі за знахідками з інших частин світу, зокрема з Азії, Австралії та Південної Америки.

За оцінками авторів наукової роботи, тварина досягала трьох-чотирьох метрів у довжину та 1,5 метра у висоту, важила 200–300 кілограмів. Дослідники назвали її однією з найменших, а можливо, й найменшою з відомих мегарапторів.

Цей вид належав до еволюційної групи тероподів з кладу Megaraptora, тож його родичами були, наприклад, південноамериканські таксони Orkoraptor, Tratayenia або Aerosteon. Іншими родичами були роди Murusraptor, Megaraptor, Australovenator, Fukuiraptor або Phuwiangvenator.

Формація Вессекс, рання крейда. Самець Neovenator підкрадається ззаду до Invictibellatrix. Тим часом літній Riparovenator зацікавлено проходить повз.

Скам’янілості

Фотографії (ліворуч) та зображення (праворуч) голотипової черепної коробки (NHMUK PV R6775) Invictibellatrix amberina у таких проекціях: A — передня; B — задня; C — права бічна; D — ліва бічна; E — вентральна; F — дорсальна.

Джерела

The post Invictibellatrix first appeared on Вимерлий світ.

Tromerosaurus

admin — Sat, 03 Oct 2026 13:26:37 +0000

Tromerosaurus — вимерлий рід тиранозавридових динозаврів-тероподів, що мешкав у Канаді у пізньому крейдяному періоді (кампанський вік). Рід представлений лише одним видом — Tromerosaurus solumons, про якого відомо принаймні з трьох фрагментарних черепів та скелетів. Раніше один із цих зразків, знайдений у формації Олдмен, класифікували як Daspletosaurus, а два інших, із формації Dinosaur Park — як представника спорідненого роду Gorgosaurus. Наразі Tromerosaurus переважно відносять до підродини Albertosaurinae, хоча деякі його анатомічні особливості нагадують представників Tyrannosaurinae.

У 2010 році Стюарт Плоткін (Stuart Plotkin) виявив рештки скелета тиранозавра у виходах верхньої формації Олдмен (кар’єр Q258) у східній частині провінційного парку Дайносор, Альберта, Канада. У 2010 та 2011 роках команда з Університету Альберти (UA) брала участь у розкопках цього знахідки. Наразі екземпляр зберігається в Лабораторії палеонтології хребетних Університету Альберти (UALVP) під інвентарним номером UALVP 52981. Він являє собою частково зчленований, проте неповний скелет, що включає більшу частину черепа (за винятком пластинчастих кісток та деяких елементів правої сторони) і значну частину посткраніального відділу (хребці шийного та тулубного відділів, гастралії, ребра, обидві плечові кістки, таз та більшу частину правої задньої кінцівки). У перших звітах початку 2020-х років цей зразок без додаткових обговорень ідентифікували як належний до роду Daspletosaurus.

Виявлення цього екземпляра стало приводом для повторного аналізу двох часткових скелетів із нижніх шарів породи формації «Динозавр-Парк», яка лежить над формацією «Олдман». Обидва ці екземпляри, що зберігаються в Королівському палеонтологічному музеї імені Тиррелла (TMP), раніше згадувалися в науковій літературі як належні до близькоспорідненого роду Gorgosaurus. Зразок TMP 1994.012.0602, що включає значну частину черепа та хвоста, а також гастралії, ребра, більшу частину обох задніх кінцівок та таз, вважається найбільшим і найбільш зрілим дорослим екземпляром G. libratus. TMP 1995.005.0001 — менший частковий скелет, що складається з неповного, розчленованого черепа та необробленого таза.

У 2026 році Марк Пауерс (Mark J. Powers) та його колеги на основі цих скам’янілостей описали Tromerosaurus solumons як новий рід і вид тиранозавридових теропод. UALVP 52981 був визначений як голотипний екземпляр. Зразки TMP 1994.012.0602 та TMP 1995.005.0001 було віднесено до цього виду на підставі спільних анатомічних ознак із голотипом. Дві ізольовані верхньощелепні кістки з невідомих місцезнаходжень також були попередньо віднесені до цього виду. Одна з них (UALVP 56605) належить дорослій особині, а інша (TMP 1985.011.0003) — невеликій молодій особині. Ця менша кістка спочатку була віднесена до Albertosaurus libratus у 1999 році.

Родова назва Tromerosaurus походить від поєднання давньогрецьких слів τρομερός (tromerós), що означає «жахливий» або «страшний», та σαῦρος (saûros), що означає «ящірка». Це натякає на поєднання анатомічних ознак, спільних для нього з Gorgosaurus (букв. «жахлива ящірка») та Daspletosaurus (букв. «страхітлива ящірка»). Видова назва solumons походить від латинських слів solus, що означає «самотній», та mōns, що означає «гора». Це пов’язано з анатомією слізного рогу, який ізольований широкою, сплощеною полицею заднього відростка кістки. Воно також натякає на дракона Смауга та його лігво на Самотній Горі у фентезійному романі Дж. Р. Р. Толкіна «Гобіт» (1937), вказуючи на візуальні паралелі між іконографією драконів та тиранозавридами.

Голотипний череп T. solumons розчленований, а його частини вже не знаходяться у своїх природних анатомічних положеннях. За результатами цифрової реконструкції його найбільша довжина становить 0,9 метра. Стегнова кістка довша — 0,95 м . Такий стан, коли череп коротший за стегнову кістку, більше схожий на альбертозаврин, ніж на тиранозаврин, у яких череп зазвичай довший. Морда становить понад 60 % довжини черепа, а глибина черепа залишається практично однаковою від морди до задньої частини черепної коробки. Мозкова коробка голотипу тафономічно стиснута, але мозкова коробка одного з зразків вказує на те, що скронева ділянка є широкою в бічному напрямку. Ця ознака є спільною для тиранозавринів та Nanotyrannus.

Верхня щелепа голотипу T. solumons має 13 зубів, на відміну від 15 зубів у приписаному зразку TMP 1994.012.0602. Більшість екземплярів Albertosaurus, Gorgosaurus та Teratophoneus мають 14 зубів верхньої щелепи, а стандартне відхилення кількості зубів верхньої щелепи у тиранозавридів становить ±1. Нижня щелепа має 16 зубів, що відповідає діапазону 15–18, який спостерігається у Gorgosaurus.

Щоб перевірити спорідненість та філогенетичні зв’язки Tromerosaurus, вчені включили його до оновленої версії філогенетичної матриці Воріса (Voris, 2025). У всіх версіях їхніх аналізів за принципом парсимонії Tromerosaurus визначився як найпримітивніший представник підродини Albertosaurinae, до якої також входять Albertosaurus та Gorgosaurus. Вони співпадають із результатами парсимонічного та байєсівського аналізів, отриманими роком раніше на основі незалежного набору даних, розробленого та опублікованого Занно (Zanno) та Наполі (Napoli). Ці дослідники визначили голотип T. solumons (на той час ще без назви) як сестринський таксон до Gorgosaurus + Albertosaurus. Точний склад альбертозавринів, що розійшлися раніше, варіювався залежно від методу.

На відміну від результатів, отриманих за методом парсимонії, байєсівські результати Пауерса (Powers et al., 2026) визначили Tromerosaurus як найпримітивнішого представника підродини Tyrannosaurinae (сестринської групи до Albertosaurinae). Хоча перевагу віддавали віднесенню до альбертозавринів, суперечливі результати підкреслюють мозаїчну анатомію Tromerosaurus, деякі риси якого схожі як на альбертозавринів, так і на ранніх тиранозавринів.

Скам’янілості

Череп голотипу Tromerosaurus.

Нога голотипу Tromerosaurus.

Джерела

The post Tromerosaurus first appeared on Вимерлий світ.

Norellraptor

admin — Wed, 30 Sep 2026 16:40:18 +0000

Norellraptor — це рід хижих динозаврів-теропод, що належить до групи Maniraptora і мешкав у ранньому крейдяному періоді на території сучасного Китаю. Єдиний описаний вид — Norellraptor barsboldi.

Анонімний селянин знайшов біля села Ламадонг у провінції Ляонін скелет невеликого теропода. У 2023 році його передали до Університету GEO провінції Хебей. Китайська академія геологічних наук провела препарування, гістологічне дослідження та сканування знахідки. У результаті з’ясувалося, що скам’янілість не була підробкою, але належала до ще невідомого виду.

У 2026 році типовий вид Norellraptor barsboldi був названий та описаний Ван Сюрі (Wang Xuri), Цзі Яньнань (Ji Yannan), Андреа Кау (Andrea Cau) , Мартіном Кундратом (Martin Kundrát), Лю Ічуанем (Liu Yichuan), Ван Яном (Wang Yang) та Цзі Цян (Ji Qiang). Родова назва Norellraptor походить від імені Марка Аллена Норелла (Mark Allen Norell) — видатного палеонтолога хребетних, відомого своїми дослідженнями непташиних динозаврів, — та від латинського слова «raptor», що означає «злодій». Видовий епітет типового виду, Norellraptor barsboldi, присвячений палеонтологу Рінчену Барсбольду (Rinchen Barsbold).

Голотип, 130108-MHGU-F4281, було знайдено в шарі формації Цзіофутан, що датується баремом-аптом. Він складається з майже повного скелета з черепом, сплющеного на одній плиті. Збереглися частини оперення. Судячи з кілець росту, це молода доросла особина віком щонайменше три роки.

Довжина голотипу становить п’ятдесят сім сантиметрів, завдяки чому він входить до числа найменших відомих непташиних динозаврів. Масу спорідненого виду Zhongjianosaurus оцінюють всього у 0,31 кг, що робить його одним із найменших відомих динозаврів мезозою, лише трохи більшим за такі види, як Anchiornis huxleyi. За оцінками, Microraptor zhaoianus важив приблизно 0,434 кг, тобто був розміром приблизно як сучасна ворона.

Автори опису визначили низку відмінних ознак. Три з них є аутапоморфіями — унікальними похідними ознаками. Промаксилярний отвір великий, охоплює всю передню третину поглиблення навколо аторбітального отвору. Кісткова колона промаксилярної стійки вужча за інтерфенестральну стійки, і обидві мають діаметр, менший за половину діаметра максилярного отвору. Лобна кістка злегка вигнута назад і вниз, має невелику основу, задній виступ якої коротший за діаметр тіла лобної кістки.

Крім того, спостерігається унікальне поєднання ознак, які самі по собі не є унікальними. Частина передщелепної кістки, що виступає перед ніздрею, удвічі нижча за ділянку під ніздрею. Довга вісь fenestra promaxillaris під кутом 35° нахилена вгору та назад. Зуби зубної дуги звужені біля основи. Півмісяцева зап’ясткова кістка ледь перекриває другу середню кістку кисті. Друга середня кістка стопи має приблизно таку саму ширину знизу, як і третя. Передні щелепні зуби відносно великі. Перші зуби зубної кістки не нахилені вперед.

Скам’янілості

Norellraptor barsboldi, 130108-MHGU-F4281.

Джерела

The post Norellraptor first appeared on Вимерлий світ.

Tenuicruris

admin — Tue, 29 Sep 2026 16:59:14 +0000

Tenuicruris — вимерлий рід птахів з групи енанціорнітів, відомий із ранньокрейдяної (альбської) формації Тулебук в Австралії. Рід містить єдиний вид — Tenuicruris piscanexum, відомий за однією ізольованою кісткою ноги. Це другий мезозойський птах, названий на честь Австралії.

У 2026 році Метт Вайт (Matt A. White) з колегами на основі цих скам’янілостей описали Tenuicruris piscanexum як новий рід і вид енанціорнітів. Вчені визначили KK F1451 як голотипний екземпляр. Назва роду, Tenuicruris, поєднує латинські слова tenuis, що означає «стрункий», та cruris, що означає «нога». Видова назва, piscanexum, є поєднанням латинських слів piscis, що означає «риба», та nexum, що означає «зв’язок». Це натякає на виявлення голотипу в так званому маркерному шарі «рибної каші», виявленому на місцях розкопок у Річмонді. До опису цього виду єдиним викопним птахом, названим на основі мезозойських відкладень Австралії, був Nanantius, який також відомий за ізольованим гомілково-ступневим суглобом із формації Тулебук.

Довжина голотипу гомілковостопної кістки T. piscanexum становить 6,54 сантиметра. У сучасного йому Nanantius ця кістка приблизно вдвічі менша — 3,14 см. При приведенні до однакової довжини ця кістка у Tenuicruris є помітно стрункішою. Tenuicruris, як видається, відрізняється від усіх інших енанціорнітів двома аутапоморфіями (унікальними похідними ознаками): глибокою ямкою на бічній (зовнішній) поверхні гомілковостопної кістки, розташованою проксимально до дистального мищелка, та дистальними мищелками, що розширюються, якщо дивитися на них ззаду.

Вчені включили Tenuicruris до філогенетичної матриці, однак значний брак даних, придатних для оцінювання, щодо обох австралійських родів призвів до утворення великої, невирішеної політомії серед більшості включених енантіорнітів. Оскільки родина Pengornithidae залишалася чітко визначеною, вчені розглядали Tenuicruris як невизначений вид енантіорнітів, що не належить до цієї родини. Вони також відзначили різні подібності, такі як наявність виразного краніолатерального гребеня на гомілці, між Tenuicruris та Monoenantiornis і Qiliania, двома китайськими таксонами.

Скам’янілості

Голотип Tenuicruris piscanexum (KK F1451), ліва гомілково-ступнева кістка: A — вид з медіального боку in situ; B — медіальний; C — краніальний; D — латеральний; E — каудальний; F — проксимальний (з виступом дистального кінця); G — проксимальний; H — дистальний (з виступом проксимального кінця); I — дистальні види.

Джерела

The post Tenuicruris first appeared on Вимерлий світ.