Kayrasaurus — вимерлий рід теризинозавроподібних тероподів, знайдений у формації Ісянь (Китай) раннього крейдового періоду (баремський — аптський віки). Рід містить єдиний вид — Kayrasaurus changliensis, названий у 2026 році на основі майже повного скелета, що включає череп.

Цей екземпляр здебільшого збережений у зчленованому стані, але дуже сплощений, майже до двовимірного стану. Ноги та більша частина таза невідомі. З довжиною 3,6 метра та приблизною вагою 117–274 кілограмів кайразавр є найбільшим теризинозавром, відомим із Джехольської біоти. Як і в інших теризинозаврів, передня частина його щелеп була беззубою. Його унікальною рисою є дрібні, щільно розташовані зуби на решті верхньої та нижньої щелеп, причому нижня щелепа має більше зубів, ніж у будь-якого іншого теризинозавра. Хребці шиї помітно подовжені, а кігті на передніх кінцівках великі та сильно вигнуті. Kayrasaurus тісно пов’язаний із сучасними йому Beipiaosaurus та Jianchangosaurus, обидва з яких також відомі з Ісянської формації.

Викопні рештки кайразавра були виявлені у відслоненнях формації Ісянь у селі Дабангоу поблизу міста Бейпяо в провінції Ляонін, Китай. Екземпляр зберігається в Інституті палеонтології хребетних та палеоантропології (IVPP) у Пекіні, де його підготував Дін Сяоцин (Ding Xiaoqing). Він зареєстрований там під номером IVPP V 18597 і складається з майже повного скелета, включаючи череп. Більша частина скелета, зокрема череп і хребетний стовп, збереглася у з’єднаному стані, хоча й стиснута внаслідок тафономічної деформації. Відсутні деякі п’ясткові та зап’ясткові кістки передніх кінцівок, обидві задні кінцівки повністю, значна частина тазу та кінчик хвоста.

У 2026 році Ліоао Чун-Чі (Lioao Chun-Chi) з колегами описали Kayrasaurus changliensis як новий рід і вид динозавра з групи теризинозаврів на основі цих скам’янілостей, визначивши IVPP V 18597 як голотипний екземпляр. Назва роду, Kayrasaurus, поєднує в собі посилання на Кайру, бога створення в тюркському шаманізмі, та давньогрецьке слово σαῦρος, що означає «ящірка». Кайра вважається батьком Ерліка, бога смерті, на честь якого було названо іншого теризинозавра — Erlikosaurus. Видова назва changliensis походить від «Чанлі» — історичної назви регіону епохи «Трьох царств», до якого входить типове місцезнаходження.

Кайразавр вважається середньорозмірним теризинозавром, довжина тіла якого становила щонайменше 3,6 метра. Масу тіла динозаврів часто обчислюють за допомогою окружності середньої частини стегнової кістки, але у єдиного відомого екземпляра кайразавра вона відсутня. Отже, спираючись на дані про споріднених теризинозаврів, у яких стегнова кістка збереглася, масу тіла Kayrasaurus можна оцінити в 117–274 кілограмів. Ці параметри роблять його значно більшим за Beipiaosaurus — наступного за розмірами теризинозавра, відомого з біоти Цзехоля, довжина тіла якого, за оцінками, становила 2,2 м. Незважаючи на те, що Kayrasaurus — найбільший теризинозавр у цій біоті, на момент смерті він, ймовірно, ще не досяг повної зрілості. На це вказують відкриті шви між нервовими дугами та тілами шийних, спинних і перших кількох хвостових хребців, а також неповне зрощення парних кісток уздовж середньої лінії черепа.

Череп голотипу сильно сплощений через тафономічні фактори. Комп’ютерна томографія черепа показує, що його товщина становить лише 3–5 мм. Очна ямка велика й кругла. Зовнішні ніздрі також великі, але видовжені в напрямку від лоба до потилиці.

Кістки верхньої щелепи мають невеликі отвори вздовж своєї довжини. Передщелепна кістка повністю беззуба (як і у всіх теризинозавроїдів). Натомість, у щелепній кістці зуби відсутні лише на перших ~28 % її довжини. У верхній щелепі налічується близько 32 альвеол (місць для зубів), які є дуже малими, неглибокими та щільно розташованими — від 3,5 до 4 альвеол на сантиметр. У кожній верхньощелепній кістці збереглося по одному зубу, що має листоподібну форму, характерну для теризинозаврів.

Нижня щелепа має спрямований донизу симфіз, як у всіх теризинозаврів, за винятком Falcarius. Перші 5 мм нижньої щелепи беззубі, за ними йдуть щонайменше 45 дрібних, щільно розташованих альвеол. Це вказує на більшу кількість зубів у нижній щелепі, ніж у будь-якого іншого теризинозавра, оскільки найближчі таксони — Beipiaosaurus, Alxasaurus та Eshanosaurus — мають менше ніж 40 зубів. Усі ці зуби у Kayrasaurus розташовані лише на перших двох третинах нижньощелепної кістки, як і у багатьох теризинозаврів, але на відміну від Erlikosaurus, у якого зуби простягаються далі.

Більшість зубів Kayrasaurus, ймовірно, були однакового розміру (гомодонтія), хоча розміри альвеол свідчать про те, що найближчі до передньої частини зуби були більшими. Ці зуби, орієнтовані злегка в задньому напрямку, також мали ланцетоподібну форму, звужені шийки та прості зубці.

Носова кістка, розташована на поверхні морди, простягається далі в напрямку задньої частини черепа, ніж у інших теризинозаврів. Вона з’єднується з лобовою кісткою приблизно в середині очної ямки. У інших теризинозаврів, відомих за збереженими у зчленованому стані черепами (тобто Erlikosaurus і Jianchangosaurus), ці кістки з’єднуються перед очною ямкою. Передній кінець носової кістки, що з’єднується з премаксилою, має два відростки, що є ще однією аутапоморфією Kayrasaurus. Ще однією відмітною рисою цього таксону є форма отвору в задній частині нижньої щелепи. У інших теризинозаврів він вузький або щілиноподібний, тоді як у Kayrasaurus він спрямований уперед, але глибший у задній частині, що надає йому майже трикутного контуру.

Десять шийних хребців голотипу збереглися у природному зчленуванні — стільки ж, скільки й у близькоспорідненого Jianchangosaurus. У теризинозаврів, що відокремилися пізніше, спостерігається збільшення кількості шийних хребців — аж до 14 у Neimongosaurus. Нейральні відростки низькі, з заокругленими верхніми краями. На бічних поверхнях тіл хребців присутні отвори, що вказує на те, що ці хребці мали повітряні порожнини. Усі шийні хребці суттєво подовжені, причому найкоротший із них все одно довший за найдовший спинний, що, можливо, є автоапоморфією Kayrasaurus. Шийні ребра довгі й тонкі, приблизно такої ж довжини, як і відповідні хребці, з якими вони частково зрощені.

Збереглося десять спинних хребців, які в основному знаходяться у зчленуванні з шийними та крижовими хребцями. Між третім/четвертим та восьмим/дев’ятим хребцями спостерігається проміжок. Ізольований спинний хребець, знайдений у цьому комплексі, ймовірно, заповнював одну з цих ділянок, що вказує на наявність щонайменше одинадцяти хребців у цьому ряді. Ймовірно, за життя їх було дванадцять, як у Jianchangosaurus. Доказів наявності пневматичних порожнин немає. Близькоспоріднений Beipiaosaurus має серію з чотирьох зрощених спинних хребців — ознака, якої немає у Kayrasaurus. Складні гребені та заглиблення покривають невральні дуги, як і в інших теризинозаврів. Нейральні шипи загалом високі й вузькі. Ті, що розташовані ближче до передньої частини, заокруглені й нахилені в задньо-дорсальному напрямку, тоді як ті, що розташовані ближче до задньої частини, стають більш прямокутними й ширшими в передньо-задньому напрямку. Спинні ребра є неповними дистально і помітно міцніші, ніж у Beipiaosaurus.

Крижовий відділ складається з п’яти зрощених хребців, нервові відростки яких не відрізняються один від одного, як і в інших теризинозаврів, таких як Enigmosaurus та Nothronychus graffami. Тіло четвертого крижового хребця не повністю зрощене з попередніми хребцями. Це свідчить про те, що нервові відростки зростаються на більш ранніх стадіях онтогенезу, ніж тіла хребців.

За крижовою кісткою збереглася майже повна, зчленована серія з 32 хвостових хребців. Найдистальніший кінець відсутній, тому невідомо, чи мав він структуру, схожу на пігостиль, як у Beipiaosaurus. Вважається, що більш похідні теризинозаври мали менше ніж 30 хвостових хребців, що свідчить про те, що зменшення кількості цих хребців є тенденцією в еволюції теризинозаврів. Пневматичності немає. Перші вісім хвостових хребців мають схожу довжину, після чого тіла хребців починають ставати більш видовженими. Нейральні відростки мають майже прямокутну форму і є злегка опуклими. У голотипі збереглися деякі шеврони. Ті, що розташовані ближче до передньої та середньої частин, довші за відповідні тіла хребців, тоді як ті, що розташовані ближче до задньої частини, стають дещо коротшими за тіла хребців.

Грудний пояс, що складається з лопатки та коракоїда, частково зрощений. Це більше схоже на більшість похідних теризинозаврів, оскільки у більш базальних таксонах ці кістки не зрощені (наприклад, Falcarius, Jianchangosaurus, Beipiaosaurus та Martharaptor). Плечовий суглоб спрямований в задньо-вентральному напрямку, що більше схоже на примітивних теризинозаврів, ніж суглоб, спрямований в бічному напрямку, у більш розвинених таксонів. Коракоїд має майже прямокутну форму, а лопатка — довге, тонке лезо, яке розширюється до дистального кінця. У більш розвинених теризинозаврів лезо лопатки звужується до кінця. Вилочка збереглася повністю, маючи витончену V-подібну форму, типову для теризинозаврів. Кут між двома кінцями широкий (~140°), що контрастує з гострим кутом, який спостерігається у Falcarius.

Передні кінцівки Kayrasaurus в основному збереглися в повному складі, включаючи обидві плечові кістки, ліктьові та променеві кістки. Плечова кістка надзвичайно міцна, найбільше схожа на плечові кістки Erliansaurus та Nothronychus graffami. Стрижень плечової кістки прямий, на відміну від вигнутого стрижня у Falcarius. Натомість вигнута ліктьова кістка кайразавра більше схожа на таку у Falcarius та інших манірапторів, ніж у будь-якого іншого теризинозавра, включаючи базальні таксони, у яких ліктьова кістка пряма. Променева кістка пряма й струнка, як у базальних теризинозаврів, на відміну від вигнутих і міцних променевих кісток похідних таксонів.

Збереглося лише одне зап’ясткове кісткове утворення, ймовірно, проміжне. Воно невелике, сплощене та чотирикутне, з увігнутостями з обох боків і виразним кутовим виступом. Єдиною збереженою частиною п’ясткової кістки є проксимальний кінець четвертої п’ясткової кістки, який за формою схожий на такі у Falcarius та Beipiaosaurus. Фаланги (включно з кігтями) загалом добре збереглися, а їхня морфологія порівнянна з Beipiaosaurus. Нігтьові кістки глибоко вигнуті, їхні найдистальніші кінчики досі цілі. За довжиною вони схожі на передостанні фаланги, подібно до базальних теризинозаврів, але контрастують із характерними подовженими нігтьовими кістками більш похідних Therizinosaurus та Nothronychus.

З трьох пальців (позначених II–IV) II є найкоротшим, хоча перша фаланга цього пальця є найдовшою та найміцнішою серед усіх збережених фаланг. Проксимальний суглобовий кінець цієї фаланги ширший, ніж високий, на відміну від усіх інших теризинозаврів, у яких спостерігається протилежне. Кіготь на пальці II має найсильніший вигин. Він менший за кіготь на пальці III — така особливість, як правило, спостерігається лише у Beipiaosaurus. Це раніше вважалося унікальною рисою саме цього таксону. Згинальний горбок на цьому кігті особливо міцний. Палець III є найдовшим, а кіготь має менш розвинений згинальний горбок, ніж на пальці II. Палець IV є найтоншим пальцем передньої кінцівки. Перші дві фаланги дуже короткі, їхня сумарна довжина порівнянна з довжиною третьої фаланги. Кіготь на цьому пальці менший, ніж на інших двох. Присутня випукла губа (яка також спостерігається на нігті III-3), хоча вона орієнтована проксимо-дорсально, на відміну від більш задньої орієнтації у всіх інших теризинозаврів.

Майже весь тазовий пояс відсутній, хоча збереглися частини обох клубових кісток. Ліва клубова кістка сильно пошкоджена, збереглися лише суглобові частини інших (незбережених) кісток таза. Права клубова кістка майже повна, відсутня лише невелика частина передньої ділянки. Як і у базальних теризинозаврів, базальних авіалан та дромеозавридів, клубова лопатка має форму, близьку до паралелограма, якщо дивитися збоку. Це відрізняється від стану у похідних теризинозаврів, у яких лопатка клубової кістки нагадує форму у зауроподів.

Лобковий відросток довший за сідничний відросток, що відповідає іншим теризинозаврам, але відрізняється від Falcarius, у якого ці відростки майже однакові за довжиною. Довжина лобкового відростка приблизно вдвічі перевищує його ширину, що схоже на Falcarius та Jianchangosaurus, але відрізняється від Beipiaosaurus, у якого ці пропорції майже рівні, та від більш похідних теризинозаврів, у яких ці пропорції зворотні. Сідничний відросток має форму кілочка, як у базальних теризинозаврів, на відміну від квадратної або круглої форми, характерної для більш похідних таксонів.

Щоб перевірити філогенетичну приналежність Kayrasaurus, вчені включили його до новоствореної філогенетичної матриці, призначеної для аналізу еволюції та взаємозв’язків теризинозаврів. Кайразавр був визначений як ранньовідгалужений (базальний) представник групи Therizinosauria, що є сестринським таксоном до Therizinosauroidea (до якої входять усі більш похідні теризинозаври). Таким чином, він філогенетично займає проміжне положення між більш базальним Jianchangosaurus та більш похідним Beipiaosaurus (найбазальнішим представником Therizinosauroidea), які обидва відомі з формації Ісянь.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/14772019.2026.2710287
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Kayrasaurus
3. https://www.deviantart.com/angeloraptorex230/art/Kayrasaurus-1380268017
4. https://www.deviantart.com/cisiopurple/art/Kayrasaurus-1380138200
5. https://www.deviantart.com/nogain98/art/Kayrasaurus-and-Lingyuanosaurus-1379319776
6. https://www.deviantart.com/indragonsaur/art/Kayrasaurus-1379564625
7. https://x.com/NatSciChannel/status/2098284726947922135
8. https://x.com/Kamitoge/status/2099214110902595960
9. https://x.com/Chukapower/status/2098980135969927219
10. https://www.totaldino.com/dino/kayrasaurus
11. https://www.facebook.com/100064595838148/posts/the-newly-described-kayrasaurus-changliensis-that-lived-during-the-early-cretace/1499473738882473/

The post Kayrasaurus first appeared on Вимерлий світ.

Westphalodon — вимерлий рід ссавців із родини Gobiconodontidae, відомий із кар’єру Буше у Німеччині, що датується ранньою крейдою (баремський — аптський віки). Рід містить єдиний вид — Westphalodon goini, відомий за двома фрагментами нижньощелепних кісток, на одній з яких збереглися зуби. Це найбільший ссавець, відомий з цього місцезнаходження, та один із найбільших ссавців мезозою Європи.

Назва роду походить від Westphalia — новолатинської назви Вестфалії (Westfalen), східного регіону німецької федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія, де було знайдено голотип. Видова назва goini дана на честь палеонтолога Франсіско Гоїна (Francisco Goin, Museo de La Plata, Аргентина) за його внесок у вивчення ссавців.

Рід відомий за двома частковими фрагментами лівої нижньої щелепи (зубної кістки). Голотип WMNM P109957 — фрагмент лівої зубної кістки завдовжки 30 мм зі збереженими моляриформами m1–m3 та альвеолами для i2–i3, ікла (c), p1, dp2 і m4–m5. WMNM P109958 — фрагмент лівої зубної кістки з альвеолами m4–m5, приблизно на 15% менший за голотип, можливо, належав молодшій особині.

Нижня щелепа масивна, з дещо опуклою латеральною та плоскою медіальною стороною. На медіальній стороні задньої частини щелепи наявна глибока борозна Меккеля (для, ймовірно, скостенілого хряща Меккеля). Вона тягнеться вперед до мезіального кореня m3. На латеральній стороні розташовано п’ять ментальних отворів. Симфіз нижньої щелепи пронизаний трьома отворами.

Незвичною рисою є характер зношення зубів. Найсильніше стерті горбики c і d, причому ступінь зношення зростає в напрямку до задніх зубів (від m1 до m3). Це відрізняється від типового для більшості ссавців характеру зношення. Автори припускають, що це пояснюється не оберненим порядком заміни зубів, а функціональними причинами: задні зуби мають кращі важільні умови для прикладання сили під час жування.

Кладистичний аналіз, проведений авторами опису, вказує, що Westphalodon групується разом із Gobiconodon, Repenomamus та Spinolestes. На основі цієї топології рід віднесено до родини Gobiconodontidae.

Westphalodon goini — найбільший ссавець із фауни Бальве. Серед мезозойських ссавців Європи він поступається за розміром лише Trioracodon major (приблизно на 45% більший) та Trioracodon ferox (на 20–25% більший), посідаючи третє місце за величиною. Водночас Westphalodon більший за азійських гобіконодонтид, але на 20–25% менший за північноамериканського Gobiconodon ostromi.

Судячи з розмірів і форми зубів, Westphalodon goini, найімовірніше, мав комахоїдну або хижу дієту. Це узгоджується з наявними уявленнями про спосіб життя евтриконодонтів загалом.

Ще однією примітною рисою є кілька відносно великих ментальних отворів на нижній щелепі, через які проходили гілки нижньощелепного нерва (гілки трійчастого нерва). Подібні збільшені ментальні отвори, розташовані в спільній борозні, відомі також у евтриконодонта, класифікованого як Amphilestidae indet., з баремської формації Куваджіма в Японії. Функціональне значення цієї ознаки поки не з’ясоване.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.researchgate.net/publication/412885499_A_gobiconodontid_mammal_from_the_Lower_Cretaceous_of_Central_Europe
2. https://www.deviantart.com/mrpeever/art/Westphalodon-goini-1371963627
3. https://en.wikipedia.org/wiki/Westphalodon
4. https://x.com/JoschuaKnuppe/status/2090453948092092600

The post Westphalodon first appeared on Вимерлий світ.

Kunpengornis — вимерлий рід еуорнітних птахів, знайдений у формації Цзюфотан раннього крейдового періоду (аптський вік) у провінції Ляонін, Китай. Рід містить єдиний вид — Kunpengornis anhuimusei, відомий за майже повним і зчленованим скелетом. Риб’ячі кістки, що збереглися в черевній порожнині, свідчать про те, що Kunpengornis був рибоїдним.

Голотипний екземпляр Kunpengornis, AGB 15483, був виявлений фермером у відслоненнях формації Цзюфотан, який у 2023 році передав його до Геологічного музею провінції Аньхой для дослідження, де він наразі зареєстрований у фондах. Знахідка була зроблена поблизу міста Ламадун у повіті Цзяньчан провінції Ляонін, Китай. Зразок складається з майже всього скелета в анатомічному зчленуванні, збереженого на одній плиті.

У 2026 році Хуан (Huang) з колегами на основі цих скам’янілостей описали Kunpengornis anhuimusei як новий рід і вид птахів з групи еуорнітів. Назва роду, Kunpengornis, поєднує в собі посилання на міфічного китайського Кунь-пена, відомого своєю здатністю перетворюватися на рибу або гігантського птаха, з грецьким словом ornis, що означає «птах». Видова назва, anhuimusei, посилається на Геологічний музей провінції Аньхой, де зберігається голотип.

Голотип належить молодій дорослій особині. У черевній порожнині виявлено залишки риби, які, очевидно, були частиною останнього прийому їжі птаха. Розмах крил Kunpengornis становив щонайменше шістдесят сантиметрів.

Автори опису визначили низку відмінних ознак. Однією з них є аутапоморфією, унікальною похідною ознакою. Лобкові кістки не мають окостенілого симфізу на кінцях, але там поступово розширюються, утворюючи вершину, яка з передньої до задньої частини вдвічі довша, ніж у середині тіла кістки, при цьому не має різкого переходу між тілом і основою.

Kunpengornis мав видовжену загострену голову, 60 % якої становить дзьоб. Кінчик морди беззубий, а п’ять передщелепних зубів розташовані досить далеко один від одного. Верхня щелепа становить значну частину морди, що суттєво відрізняється від будови сучасних птахів. На верхній щелепі розташовано щонайменше три конусоподібні зуби. У нижній щелепі — щонайменше десять зубів. Вони також мають конусоподібну форму.

Шия дуже довга. Налічується щонайменше одинадцять шийних хребців. Синксакрум складається з дев’яти хребців. Третій палець має лише одну фалангу.

У філогенетичних аналізах вчені визначили Kunpengornis як представника Euornithes, сестринського таксону до Piscivoravis. У свою чергу, було встановлено, що ця клада відгалузилася після родини Yanornithidae, але до родини Gansuidae та групи Ornithuromorpha.

Скам’янілості

Джерела

1. https://nl.wikipedia.org/wiki/Kunpengornis
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Kunpengornis
3. https://dinopedia.fandom.com/wiki/Kunpengornis
4. https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0195667125001673?via%3Dihub

The post Kunpengornis first appeared on Вимерлий світ.

Paleoteius — вимерлий рід лускатих з пізньокрейдового періоду (маастрихтський ярус) формації Аллен в Аргентині. Рід містить єдиний вид, Paleoteius lakui, відомий за частковим черепом та фрагментами посткраніального скелета.

Paleoteius має очевидну спорідненість із кладою Scincomorpha та, ймовірно, з родиною Xantusiidae, хоча його точні філогенетичні зв’язки різняться залежно від використовуваної методології. Paleoteius є найповнішою знайденою скам’янілістю наземної ящірки пізнього крейдового періоду Південної Америки.

Скам’янілість Paleoteius була виявлена на «ділянці Bonapartenykus» на фермі Арріагада, що являє собою відслонення річкового пісковика формації Аллен, за 70 кілометрів на південь від міста Генерал-Рока в провінції Ріо-Негро, Аргентина. Зразок зберігається в Патагонському музеї природничих наук у Генерал-Році, де він назавжди зареєстрований під номером MPCN-PV-1183. Зразок складається з часткового черепа та скелета, що належать одній особині. Черепний матеріал включає ліву верхню щелепу, лобову кістку, тім’яну кістку, частину виличної кістки, частини квадратної кістки, праву передлобову кістку та різні неідентифіковані фрагменти. Ідентифіковані посткраніальні рештки включають три повні, з’єднані між собою хребці тулуба та ізольований пресакральний хребцевий центр, нижню частину лівої плечової кістки, верхні частини обох стегнових кісток та інші фрагменти.

У 2026 році Федеріко Агнолін (Federico L. Agnolín) та його колеги описали Paleoteius lakui як новий рід і вид ящірки на основі цих скам’янілостей. Вони визначили MPCN-PV-1183 як голотипний екземпляр. Назва роду, Paleoteius, поєднує давньогрецьке слово παλαιός, що означає «старий», із «teius», похідним від слова teyú з мови тупі-гуарані — найпоширенішого місцевого терміна для позначення лускатих у цьому регіоні. Видова назва, lakui, походить від слова laku з мови мапудунгун, що означає «дід».

Paleoteius lakui належить до ряду плазунів Squamata (ящірки та змії). Хоча деякі вчені класифікують його в межах групи Scincomorpha як близького родича родини Xantusiidae (нічні ящірки), аналіз даних на основі молекулярного дерева показує, що він не входить до сучасних сцинкоподібних. Натомість він належить до вимерлої, рано відгалуженої лінії, що існувала від юрського періоду до палеогену. Таке унікальне положення свідчить про те, що в Південній Америці могла існувати раніше невиявлена лінія лускатих.

Довжина нижньої щелепи Paleoteius в цілому становить лише 21,6 мм. За оцінками, довжина тварини від носа до кінчика хвоста становила трохи більше 15 см.

Paleoteius lakui мешкав у низинному середовищі, що складалося з неглибоких річок, мулистих заплав та озер. Ця територія постійно змінювалася між внутрішніми руслами річок та прибережними естуаріями залежно від океанських припливів і відпливів. У цій різноманітній екосистемі Paleoteius виконував роль невеликого наземного мікрохижака. Він займав ці нижчі екологічні ніші поряд із ранніми птахами, невеликим броньованим динозавром Patagopelta та альваресзавридом Bonapartenykus.

Дбайливе збереження кісток черепа без пошкоджень свідчить про те, що Paleoteius був швидко похований у стабільному вологому кліматі. Це вологе середовище дозволило багатьом наземним і прісноводним тваринам процвітати аж до крейдово-палеогенового вимирання.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.researchgate.net/publication/401361155_A_new_late_Cretaceous_squamate_from_Patagonia_sheds_light_on_Gondwanan_diversity
2. https://www.deviantart.com/gabuded/art/Paleoteius-lakui-1338818073
3. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Палеотейю
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Paleoteius

The post Paleoteius first appeared on Вимерлий світ.

Paulodon — рід рослиноїдних птахотазових динозаврів, що належить до Euornithopoda і мешкав у ранньому крейдяному періоді на території сучасної Іспанії. Єдиний описаний вид — Paulodon galvensis. Типовим видом є Iguanodon galvensis.

У 1984 році палеонтолог-аматор Хосе Марія Ерреро (José María Herrero) знайшов у глиняній копальні поблизу Сан-Крістобаля багате родовище «SC-1» з кістками еуорнітоподів, яке частково було розкопано Палеонтологічним музеєм Гальве. Пізніше, у 2008 та 2011 роках Фонд «Conjunto Paleontologico de Teruel-Dinópolis» розкопав там набагато більше кісток. У 2008 році було відкрито друге місцезнаходження, «SC-2», яке було розкопано у 2011 році. Серед знайдених там кісток були переважно екземпляри тварин, що щойно вилупилися з яєць, а також рідкісні ембріони.

На думку дослідників, ця форма була новим видом, тісно пов’язаним з Iguanodon bernissartensis. У 2015 році цей вид отримав назву Iguanodon galvensis, яку йому дали Франсіско Хав’єр Верду (Francisco Javier Verdú), Рафаель Ройо-Торрес (Rafael Royo-Torres), Альберто Кобос (Alberto Cobos) та Луїс Алькала (Luis Alcala). Назва виду походить від міста Гальве.

Голотип, MAP-4787, був знайдений у 2008 та 2011 роках у шарі глини формації Камарільяс, розташованої в басейні Маестразго, що датується раннім баремом. Він складається з часткового скелета з черепом. До його складу входять передщелепна, зубна, посторбітальна кістки, квадратна кістка, зуби, дуга атланта, частини шийних хребців, крижовий хребець, ребра, коракоїд, лопатка, обидві лобкові кістки, обидві сідничні кістки та права стегнова кістка. Ще одна зубна кістка, яка, ймовірно, належить типовому зразку, була знайдена ще в 1984 році.

Паратипом є SCH-10 — права зубна кістка молодої особини, що входить до колекції Палеонтологічного музею де Гальве. Крім того, до SC-2 віднесені зразки від MAP-4791 до MAP-6004, серед яких — рештки щонайменше тринадцяти новонароджених дитинчат. Вони мають приблизно однаковий розмір. Також знайдено дванадцять хребців ембріонів. У 2021 році було описано більший дорослий екземпляр.

У 2008 році Грегорі Пол (Gregory S. Paul) заявив, що багато решток було помилково віднесено до роду Iguanodon. Група природознавців погодилася з цим. У 2025 році Франко Санкарло (Franco Sancarlo), Давіде Мандорло (Davide Mandorlo) та Трейсі Лі Форд (Tracy Lee Ford) виділили для Iguanodon galvensis окремий рід Paulodon. Назва роду поєднує в собі посилання на Пола та давньогрецьке слово «oodoon», що означає «зуб». Типовим видом є оригінальний Iguanodon galvensis. Нова комбінація — Paulodon galvensis.

Публікація статті про перейменування вже в перший день викликала величезну полеміку. Виявилося, що автори не потрудилися спочатку порадитися з іспанськими дослідниками. Це не має значення для дійсності назви, але палеонтологи заперечують проти того, щоб інші без дозволу призначали таксони на основі зразків, що знаходяться в їхній колекції, тим більше якщо ті навіть не вивчали їх особисто. Ситуацію ускладнило те, що до складу іспанської команди входив студент, який саме переописував цей матеріал і сподівався самостійно запропонувати нову назву роду. Були заклики ігнорувати назву Paulodon і зрештою перейти на використання іспанської назви.

Зразок, описаний у 2021 році, мав довжину від дев’яти до десяти метрів.

У 2015 році було зазначено дві відмінні ознаки. Верхній край зубного ряду нижньої щелепи, що розташований близько до симфізу, має коротке, різке та помітне випинання. Нижній кінець сідничної кістки має відносно велике (45–50 %) заокруглене розширення порівняно з верхнім кінцем.

У 2025 році було наведено низку додаткових аутапоморфій — унікальних похідних ознак, щодо яких у цьому випадку залишається відкритим питання, чи дійсно вони присутні в матеріалі, чи ґрунтуються лише на помилкових інтерпретаціях ілюстрацій 2015 року. Третя кістка середньої частини кисті з’єднується проксимально, тобто з боку зап’ястя, наполовину з першою зап’ястковою кісткою, а наполовину — з другою зап’ястковою кісткою. На зовнішній стороні стегнової кістки поблизу зовнішнього суглобового горбка розташований шорсткий опуклий виступ. Зовнішній трохантер утворює кісткову шпору. На суглобовій поверхні основи сідничної кістки, що підтримує клубову кістку, розташована помітна опуклість.

У 2015 році I. galvensis було віднесено до родини Iguanodontidae як сестринський вид I. bernissartensis.

У 2025 році Paulodon було віднесено до більш базальної позиції — на нижньому рівні в групі Styracosterna, нижче Lanzhousaurus і вище Proa у філогенетичному дереві.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.researchgate.net/publication/398824888_Reassessment_of_Iguanodon_galvensis_classification
2. https://dinopedia.fandom.com/wiki/Paulodon
3. https://www.totaldino.com/dino/paulodon
4. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/”Iguanodon”_galvensis
5. https://www.deviantart.com/angeloraptorex230/art/Paulodon-1281214864
6. https://www.deviantart.com/paleohistoric/art/Paulodon-galvensis-1287299481
7. https://www.deviantart.com/paleohistoric/art/Perfil-Paulodon-galvensis-1279926635
8. https://nl.wikipedia.org/wiki/Paulodon

The post Paulodon first appeared on Вимерлий світ.

Nipponopelta — вимерлий рід динозаврів-нодозавридів, відомий із верхньокрейдяних (сеноманських) відкладень формації Хікагеносава групи Єзо в Японії. Рід містить єдиний вид — Nipponopelta yezoensis, відомий за частковим черепом та фрагментарними супутніми рештками. Це перший анкілозавр описаний з Японії.

Скам’янілість Nipponopelta виявив Ейдзіро Гото (Eijiro Goto) 25 червня 1995 року на березі річки Омакізава в місті Юбарі на Хоккайдо, Японія. Частина черепа анкілозавра збереглася у вапняній конкреції, що відкололась від відслонень формації Хікагеносава. Гото подарував скам’янілість Міському музею Мікаси, де її занесено до колекції під номером MCM A522.

Підготовку зразка здійснювали з використанням мурашиної кислоти для розчинення частини навколишньої породи. Процес підготовки було зупинено після виявлення у порожнинах черепа ізольованих, відокремлених зубів, щоб зберегти структурну стабільність зразка.

У 1996 році Хіроші Хаякава (Hiroshi Hayakawa) та Кеннет Карпентер (Kenneth Carpenter) попередньо повідомили про новий зразок у тезах доповіді на конференції Палеонтологічного товариства Японії. У 2005 році Хаякава, Макото Манабе (Makoto Manabe) та Карпентер опублікували більш детальний опис зразка. Вони зазначили, що значна частина скам’янілості залишалася вкритою матрицею, що приховувала багато анатомічних деталей. Матеріал, який їм вдалося оглянути, включав задню частину черепа (передня частина відсутня), кілька відокремлених зубів, атлант та дві остеодерми. На основі схеми отворів у черепі, а також будови потиличного мищелка та зубів вони ідентифікували його як представника клади Nodosauridae.

У 2026 році Шумпей Оябу (Shumpei Oyabu) та його колеги на основі цих скам’янілостей описали Nipponopelta yezoensis як новий рід і вид анкілозавра з родини нодозавридів. Вони визначили MCM A522 як голотипний екземпляр. За допомогою комп’ютерної томографії скам’янілості їм вдалося виявити раніше невідомі анатомічні особливості, зокрема два цілі зуби, ліві півкругові канали та невелику частину лівої нижньої щелепи.

Родова назва Nipponopelta поєднує японське слово 日本 (Nippon), що означає «Японія», з грецьким словом πέλτη (péltē), що означає «щит». Видова назва yezoensis натякає на Єзо — традиційну назву острова Хоккайдо, де було виявлено єдиний відомий екземпляр. Опис цього виду робить його першим анкілозавром, названим з Японії.

Щоб перевірити спорідненість та філогенетичні зв’язки Nipponopelta, вчені включили цей вид до оновленої версії філогенетичної матриці Сінга (Xing et al., 2024). Nipponopelta було визначено як похідний представник родини Nodosauridae. Він більш близько споріднений з Nodosaurus та Panoplosaurus (підродина Nodosaurinae), ніж з Polacanthus (підродина Polacanthinae) або Struthiosaurus (родина Struthiosauridae). Таксони, найближчі до Nipponopelta, були виявлені у великій, невирішеній політомії. Після видалення кількох нестабільних таксонів для покращення роздільної здатності, їхнє консенсусне дерево, побудоване за правилом 50 % більшості, визначило Nipponopelta як сестринський таксон до Pawpawsaurus. В свою чергу Borealopelta та клада Edmontonia longiceps + Denversaurus виявились наступними сестринськими гілками. Таким чином, Nipponopelta набагато ближче споріднений із північноамериканськими нодозавридами, ніж з азіатськими таксонами, найближчим із яких, за результатами аналізу, є китайський Taohelong.

Nipponopelta відома з верхньої частини формації Хікагеносава, яка датується пізнім сеноманом пізнього крейдяного періоду. Ця формація відображає морське осадове середовище. У описі таксону вчені припустили, що Nipponopelta та її родичі віддавали перевагу приморським середовищам, таким як прибережні та естуарні зони. Однак вони визнали, що часте виявлення решток нодозавридів у морських відкладах можна частково пояснити посмертним переміщенням туш. Тим не менш, різні докази, зокрема скам’янілі сліди, вказують на те, що багато нодозавридів переважно населяли низовинні, річкові та прибережні середовища існування. Це, ймовірно, відігравало важливу роль у їхньому поширенні між континентами.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Nipponopelta
2. https://nl.wikipedia.org/wiki/Nipponopelta
3. https://www.sci.news/paleontology/nipponopelta-yezoensis-15014.html
4. https://www.deviantart.com/cisiopurple/art/Nipponopelta-1372122179
5. https://x.com/MiguelangeloTo7/status/2092047488970543234
6. https://x.com/yakummoyukaali/status/2091556757655159248
7. https://www.totaldino.com/dino/nipponopelta

The post Nipponopelta first appeared on Вимерлий світ.

Maraldichthys — рід вимерлих променеперих риб з ряду Pycnodontiformes, родини Gebrayelichthyidae. Єдиний відомий вид — Maraldichthys verticalis. Жив у ранньому сеномані (пізня крейда, приблизно 100–93 млн років тому), знайдений у морських відкладах на території сучасного Лівану.

Вид Maraldichthys verticalis був відкритий у 2010-х роках на основі зразків із приватних колекцій, що походять із ліванських відкладів. Цей рід був вперше офіційно описаний у публікації 2014 року. Скам’янілості риби є рідкісними: відомо лише невелику кількість екземплярів, усі вони походять із сеноманських відкладів.

Родина Gebrayelichthyidae включає два роди: Gebrayelichthys (типовий) і Maraldichthys. Разом із Gladiopycnodontidae та Coccodontidae утворює надродину Coccodontoidea. З філогенетичної точки зору родина Gebrayelichthyidae, до якої належить Maraldichthys, тісно пов’язана з родинами Coccodontidae та Gladiopycnodontidae, утворюючи надродину Coccodontoidea. Вона має спільні з останньою особливі риси, такі як довгий потиличний ріг, верхня щелепа, що висувається вперед відносно нижньої, та обширне лускате покриття тіла, що відрізняє її від родини Coccodontidae, у представників якої луска відсутня. Ця родина представляє одну з морфологічно найекстремальніших ліній пікнодонтів.

Maraldichthys вирізняється крайньою спеціалізацією навіть серед пікнодонтів. Тіло набагато вище, ніж довше, сильно стиснуте з боків. Голова невелика й загострена, з кінцевим ротом, що гармонійно вписується в загальний обтічний контур. Луска зменшена в розмірах і вкриває тіло. За загальним силуетом Maraldichthys нагадує сучасних риб-креветок (Centriscinae), але відрізняється характерним для пікнодонтів подрібнювальним ротом, пристосованим до подрібнення здобичі з твердим панциром.

Ймовірно, Maraldichthys вів придонний або рифовий спосіб життя в тісних просторах серед рифів. Його форма тіла не сприяла швидкому плаванню у відкритій воді. Харчувався твердою здобиччю (молюски, ракоподібні) або, можливо, планктоном і дрібними нектонними тваринами, подібно до інших гебраєліхтіїд.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Maraldichthys
2. https://grokipedia.com/page/maraldichthys
3. https://www.palaeontos.be/25/det25.html
4. https://www.thefossilforum.com/topic/156048-memory-of-times-collection-the-fossils-of-lebanon/
5. https://www.deviantart.com/caiussaurus/art/Maraldichthys-814821965
6. https://www.deviantart.com/avancna/art/Maraldichthys-verticalis-827774116
7. https://x.com/JoschuaKnuppe/status/1441431717622042626
8. https://x.com/JoschuaKnuppe/status/2064031522735210943
9. https://x.com/JoschuaKnuppe/status/2090505498365698176
10. https://x.com/JoschuaKnuppe/status/1274749249465565188
11. https://x.com/Tupandactyl/status/1780652490360524847

The post Maraldichthys first appeared on Вимерлий світ.

Mesetasaurus — рід еолозаврових титанозаврових зауроподів, знайдений у формації Гуїчон (пізня крейда) у департаменті Пайсанду, Уругвай. Рід містить єдиний вид — типовий вид Mesetasaurus protector, відомий за двома добре збереженими хвостовими хребцями. Це другий таксон титанозаврів, відомий з цієї формації, та другий непташиний динозавр, описаний в Уругваї, після сальтазавроїда Udelartitan.

Голотипний матеріал Mesetasaurus складається з двох хвостових хребців, які, ймовірно, відповідають третій та шостій позиціям. Хребці було знайдено у 1980-х роках. Вони зберігаються у колекції скам’янілостей хребетних Університету Республіки в Монтевідео, Уругвай, де вони зареєстровані під кодом FC-DPV 3740. Вчені додатково виділяють більш передній хребець як 3740A, а більш задній — як 3740B.

У 2026 році рештки було описано як представників нового роду та виду титанозаврів. Родова назва Mesetasaurus походить від назви місцевості, де було знайдено скам’янілості, — Месета-де-Артігас. Видова назва protector пов’язана з уругвайським героєм Хосе Гервасіо Артігасом (José Gervasio Artigas), відомого також як «Захисник вільних народів». Поблизу місця знахідки скам’янілостей встановлено його бюст.

Щоб визначити філогенетичні зв’язки Mesetasaurus, вчені включили його до філогенетичного аналізу Переса Морено (Pérez Moreno et al., 2026). Цей аналіз відніс Mesetasaurus до клади Aeolosaurini, яка поділяється на дві менші клади (названі авторами «Клада А» та «Клада Б»).

Mesetasaurus та його сучасник Udelartitan відомі з пізньокрейдяної формації Гічон в Уругваї. Точний вік цієї формації залишається невизначеним. Деякі автори раніше припускали, що вона належить до нижнього крейдового періоду (апт-альб) через схожість із формацією Мігес. Однак формація Мерседес, що лежить вище, датується кампан-маастрихтським періодом верхнього крейдового періоду, що створює значний часовий розрив. Виявлення у цій формації шкаралуп яєць динозаврів, схожих на Sphaerovum, спонукало пізніших дослідників схилятися до думки, що формація Гічон належить до пізнього крейдового періоду. Автори опису Mesetasaurus припустили, що формацію можна датувати ще точніше — до коньякського та маастрихтського етапів, оскільки саме в цей час жили інші еолозаврини.

Серед інших скам’янілостей з формації Гічон — кілька екземплярів Uruguaysuchus, крокодилоподібного, тісно спорідненого з Araripesuchus, а також зуби неідентифікованих ігуанодонтів та тероподів. Молодша за віком формація Асенсіо в Уругваї також містить екземпляри титанозаврів, зокрема центр хвостового хребця, що відноситься до виду Aeolosaurus sp.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Mesetasaurus
2. https://www.sci.news/paleontology/mesetasaurus-protector-14914.html
3. https://www.deviantart.com/angeloraptorex230/art/Mesetasaurus-1359439530
4. https://www.deviantart.com/cisiopurple/art/Mesetasaurus-1355232973
5. https://www.deviantart.com/paleohistoric/art/Perfil-Mesetasaurus-protector-1360936137
6. https://www.reddit.com/r/Paleontology/comments/1urkjuq/new_dinosaur_just_dropped/

The post Mesetasaurus first appeared on Вимерлий світ.

Dinevenator — вимерлий рід динозаврів-тероподів з родини троодонтид, знайдений у формації Кіртланд пізнього крейдового періоду (кампанський вік) у штаті Нью-Мексико, США. Типовий вид роду, Dinevenator robustus, відомий за майже повною лобовою кісткою. У попередніх дослідженнях його відносили до родів Saurornitholestes та Xenovenator.

У 2006 році Робер Салліван (Robert M. Sullivan) описав ліву лобову кістку, знайдену влітку 2005 року у формації Кіртланд (член Де-на-зін) басейну Сан-Хуан у штаті Нью-Мексико, США. Цей зразок увійшов до колекції Державного музею Пенсильванії в Гаррісбурзі, штат Пенсильванія, США, під інвентарним номером SMP VP-1955. Салліван відніс його до нового виду Saurornitholestes robustus. Видова назва robustus вказувала на його міцну будову порівняно з іншими дромеозавридами, до яких спочатку віднесли цей зразок. Однак у 2012 році Алан Г. Тернер (Alan H. Turner) з колегами визнали цей таксон можливим nomen dubium (сумнівна назва). Пізніше, у 2014 році, Девід Еванс (David C. Evans) з колегами встановили, що зразок насправді належить невизначеному троодонтиду і, отже, не може бути віднесений до роду Saurornitholestes.

У 2026 році Гектор Рівера-Сільва (Hector E. Rivera-Sylva) з колегами попередньо віднесли «S.» robustus до свого нового роду Xenovenator, створивши нову комбінацію X.? robustus на основі анатомічних ознак, спільних із типовим видом цього роду — X. espinosai. Пізніше того ж року Стівен Ясінські (Steven E. Jasinski) та Роберт Салліван (Robert M. Sullivan) переописали зразок SMP VP-1955, перекласифікувавши його як представника окремого роду, якому вони дали назву Dinevenator. Родова назва Dinevenator вшановує народ діне (або навахо) з південного заходу США, де було знайдено скам’янілість, у поєднанні з латинським словом venator, що означає «мисливець».

У роботі 2026 року, присвяченій опису Xenovenator, вчені сформували новий філогенетичний набір даних для вивчення взаємозв’язків у родині Troodontidae. Xenovenator був віднесений до пізньорозгалуженої позиції в межах більш виняткової клади Troodontinae. D. robustus (тоді X.? robustus) був визначений як сестринський таксон до X. espinosai, а Albertavenator — як сестринський до цих таксонів. Клада, що включає Troodon, Stenonychosaurus, Latenivenatrix та неназваний зразок із формації Кайпаровітс, була визначена як сестринська група до Xenovenator + Albertavenator, утворюючи новоназвану кладу Troodontini.

У переописі виду «S.» (або X.?) robustus як нового роду Dinevenator вчені оновили оцінки ознак для цього таксону та Albertavenator. При аналізі лише підгрупи Troodontini цієї філогенетичної матриці з Archaeopteryx як зовнішньою групою було отримано дещо іншу топологію дерева. Dinevenator було віднесено до найбазальнішого представника підклади «міцних форм» Troodontini, а не до сестринського таксону X. espinosai. Решту троодонтинів, окрім Albertavenator, було визнано такими, що утворюють підкладу «граціозних форм».

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.mdpi.com/2813-6284/4/3/21
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Dinevenator
3. https://www.sci.news/paleontology/dinevenator-robustus-14976.html
4. https://www.deviantart.com/nogain98/art/Dinevenator-1364194328
5. https://www.deviantart.com/cisiopurple/art/Dinevenator-1365729003
6. https://www.totaldino.com/dino/dinevenator

The post Dinevenator first appeared on Вимерлий світ.

Icaroramus — вимерлий рід жуків родини (?) Cretophengodidae, знайдений у бірманському (качинському) бурштині Північної М’янми. Єдиний відомий вид роду — Icaroramus perisi, описаний у 2026 році.

Комаха є родичем сучасних світляків (родина Lampyridae) і належить до групи лампіроїдних жуків, відомих здатністю до біолюмінесценції. Знахідка унікальна тим, що в одному екземплярі збереглися одразу дві ознаки — надзвичайно складно розгалужені вусики та добре розвинений світловий орган. Це робить Icaroramus важливим джерелом інформації про ранню еволюцію сенсорних і сигнальних систем у світляків та їхніх родичів.

Рід описаний за єдиним типовим видом Icaroramus perisi. Філогенетичний аналіз показав приналежність нового роду до вимерлої родини Cretophengodidae — групи, спорідненої із сучасними родинами Lampyridae, Phengodidae та Rhagophthalmidae.

Голотип (самець, № NIGP209038) походить із родовища бурштину поблизу села Нойже-Бум у долині Хукаунг, округ Танай, район Мʼїткʼїна, штат Качин, Північна М’янма. Вік бурштину відповідає середній крейді (пізній альб — ранній сеноман), тобто зразку близько 99–100 мільйонів років.

Родова назва Icaroramus складена з імені Ікара — персонажа давньогрецького міфу, який злетів надто близько до Сонця й впав у море, — та латинського слова ramus («гілка»), що вказує на численні довгі гілки вусикових члеників. Назва метафорично натякає на своєрідне еволюційне «перенапруження» — унікальну ускладненість вусиків, яка була втрачена і не передалося сучасним лініям. Родова назва — чоловічого роду. Видовий епітет perisi дано на честь палеоентомолога Девіда Періса (David Peris).

Тіло видовжене, завдовжки близько 11,2 мм і завширшки 5,1 мм. Головна відмінна риса Icaroramus — унікальна будова вусиків, якої не знайдено більше в жодного відомого вимерлого чи сучасного жука. Вусики 12-члениковi. Сегменти з 4-го по 11-й мають так звану «квадригетероромозну» будову — кожен несе одразу дві пари морфологічно різних гілок (рамусів). Одна пара довша, розширена на кінці й вкрита грубими щетинками, інша — коротша, тонша й вкрита лише дрібними волосками. Дослідники вважають, що така складна структура значно збільшувала площу нюхової поверхні й давала комасі диференційовані сенсорні поля, ймовірно пристосовані для вловлювання феромонних сигналів.

Задні кути передньоспинки гострі й трохи витягнуті назад (на відміну від тупих кутів у спорідненого роду Cretophengodes). Простернум перед кульшовими западинами довший за поздовжній діаметр самої западини. Простернальний відросток заходить далеко за передні кульші й входить у мезовентральну западину, яка добре розвинена.

Черевце складається із шести вентритів. Уся поверхня шостого вентрита світна — тобто несе фотогенний (світловий) орган. Це відрізняє Icaroramus від Cretophengodes, у якого можливий світловий орган розташований лише на медіальних ділянках 1–3-го вентритів.

Поєднання в одному екземплярі надзвичайно розвинених вусиків і функціонального світлового органа дозволило авторам дослідження висунути гіпотезу про роздільні функції цих двох систем сигналізації. На відміну від сучасних світляків, у яких біолюмінесценція здебільшого слугує саме для пошуку партнера, у Icaroramus пошук партнера, ймовірно, забезпечувався переважно хемокомунікацією — виявленням феромонів за допомогою складних вусиків. Натомість світіння, за припущенням дослідників, могло зберігати первісну функцію — попереджувальне забарвлення/сигналізацію для відлякування хижаків, а не сигнал для залучення партнерів.

Ця знахідка розширює уявлення про морфологічну й екологічну різноманітність крейдових лампіроїдних жуків і дає нове розуміння того, як у світляків та їхніх родичів історично виникали й розвивалися складні стратегії сигналізації, що поєднують нюхові та світлові канали комунікації.

Скам’янілості

Джерела

1. https://novataxa.blogspot.com/2026/08/icaroramus.html
2. https://phys.org/news/2026-07-cretaceous-beetle-fossil-reveals-early.html
3. https://royalsocietypublishing.org/rspb/article/293/2075/20260295/482648/A-firefly-relative-that-smelled-and-glowed

The post Icaroramus first appeared on Вимерлий світ.