Metechen — вимерлий рід гусеподібних птахів родини качиних (Anatidae), що існував у ранньому міоцені (близько 16–19 мільйонів років тому) на території сучасної Нової Зеландії. Описаний у березні 2026 року за скам’янілими рештками, знайденими у відомому палеонтологічному місцезнаходженні Сент-Батанс (St Bathans) у регіоні Отаго. Типовий та єдиний вид — Metechen luti.

Відкриття Metechen luti має важливе значення для розуміння еволюції птахів, оскільки цей вид вважається одним із найдавніших представників родини у Південній півкулі, отримавши через це неофіційну назву «Матінка Гуска» (англ. Mother Goose).

Родова назва Metechen походить від поєднання слів, що означають «матір» та «гуска». Це підкреслює статус таксона як предкової або однієї з найдавніших форм у своїй лінії. Видовий епітет luti означає «з бруду» в латинській мові.

До відкриття Metechen luti вважалося, що гігантські нелітаючі гуси Нової Зеландії з роду Cnemiornis мали іншу еволюційну траєкторію. Знахідка Metechen luti дозволила палеонтологам переглянути родовід цих птахів, пов’язавши їх з більш пізніми лініями. Виявилось, що хоча предки гусей з Сент-Батанс прибули до Зеландії ще 14 мільйонів років тому, але їхні нащадки не вижили.

Хоча повний скелет птаха не зберігся, аналіз кісток (зокрема елементів крила та ніг) дозволяє припустити, що Metechen luti був птахом середнього або великого розміру, здатним до польоту.

Джерела

1. https://phys.org/news/2026-03-mother-goose-million-year-lineage.html
2. https://www.otago.ac.nz/news/newsroom/old-mother-goose-adds-to-history-of-nz-birds
3. https://www.stuff.co.nz/nz-news/360945393/rare-fossil-goose-discovery-rewrites-history-new-zealand-bird-evolution
4. https://www.devdiscourse.com/article/science-environment/3824062-sess-strategic-shift-lower-capital-expenditure-before-satellite-launches

The post Metechen first appeared on Вимерлий світ.

Physogaleus — вимерлий рід невеликих сірих акул, що існували з пізнього палеоцену до міоцену. Типовий вид — Physogaleus secundus, описаний у 1876 році.

Physogaleus відомий лише за скам’янілими зубами та ізольованим хребцем. Зуби схожі на зуби сучасної тигрової акули (Galeocerdo cuvier), але менші, з більш центральним горбком, що виступає далі від основи зуба.

Види Physogaleus спочатку були описані як належні до того ж роду, що і сучасна тигрова акула, Galeocerdo. Визнання численних відмінностей в анатомії зубів кожного з цих видів у порівнянні з іншими видами Galeocerdo спонукало дослідників створити рід Physogaleus. Він включає таксони, які були більш морфологічно схожими між собою, ніж з Galeocerdo. Сам рід Physogaleus створений Анрі Каппеттою (Henri Cappetta) в 1980 році. Родова назва означає “бульбашкова акула”.

Зуби Physogaleus менші, ніж у справжніх тигрових акул, і не мають характерних для Galeocerdo великих зазубрин. Вони також більш стрункі, а центральний горбок може бути дещо викривлений у бік коронки. Це вказує на те, що особини Physogaleus, ймовірно, харчувалися кістковими рибами, подібно до сучасних піщаних тигрових акул (Carcharias taurus), довжиною 3 метри.

Physogaleus з’явився у книжковій версії 2003 року «Морські монстри: Трилогія Прогулянки з динозаврами», де його приваблює мертвий Dorudon, вбитий Basilosaurus.

У серіалі «Walking With Beasts», в епізоді «Whale Killer», Physogaleus (хоча і не ідентифікований) зіграв другорядну роль. На початку епізоду щонайменше двох з них з’їдає Basilosaurus, а пізніше, в мангрових болотах, один з них вбиває і з’їдає Apidium в жорстокій засідці. Пізніше в епізоді кілька таких акул пропливають повз Moeritherium у воді, хоча вони не становлять загрози для сильного і масивного травоїдного.

Скам’янілості

Джерела

1. https://fr.wikipedia.org/wiki/Physogaleus
2. https://es.wikipedia.org/wiki/Physogaleus
3. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Фисогалей
4. https://walkingwithdinos.fandom.com/wiki/Physogaleus
5. https://www.facebook.com/100057084984582/posts/744928432586701/
6. https://www.deviantart.com/angeloraptorex230/art/Physogaleus-1260085629

The post Physogaleus first appeared on Вимерлий світ.

Zealandorhynchus — вимерлий рід риб-мечів, що мешкав біля берегів Нової Зеландії на початку еоцену. Єдиним видом цього роду є Zealandorhynchus fordycei.

Вид був названий на честь професора Евана Фордайса (Ewan Fordyce), палеонтолога хребетних з Нової Зеландії, який пропрацював 40 років в Університеті Отаго.

Філогенетичний аналіз Z. fordycei визначив цей вид як базального члена Xiphioidei і частину вимерлої родини Xiphiorhynchidae.

Зразки цього виду були зібрані в формації Курінуї на пляжі Хемпден, регіон Північний Отаго, Південний острів Нової Зеландії. Тут було виявлено дві великі черепні коробки, що належали рибам-мечам. Найбільш повний матеріал був віднесений до виду Zealandorhynchus, а менш повний матеріал — до невідомого виду з невизначеним положенням (incertae sedis). Наразі рештки зберігаються в Національній палеонтологічній колекції наук про Землю Нової Зеландії.

Відкриття Zealandorhynchus разом з іншим incertae sedis Xiphioidei є значним доповненням до колекції скам’янілостей риб Нової Зеландії епохи еоцену. Вони також показують, що Xiphiorhynchidae досягли високого рівня різноманітності та широкого поширення в Південному океані в той час. Це означає, що навіть до епохи олігоцену ранні види риб-меч вже мали космополітичне поширення.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.researchgate.net/publication/396892117_Fossil_billfish_Xiphioidei_from_the_Eocene_of_Hampden_North_Otago_New_Zealand
2. https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S1342937X25003120
3. https://www.odt.co.nz/news/dunedin/campus/new-fossil-fish-species-named-after-late-prof
4. https://www.facebook.com/mamlambofossils/posts/the-billfish-fossil-i-found-at-hampden-beach-near-moeraki-now-has-a-name-introdu/1392122742918407/
5. https://phys.org/news/2025-11-fossil-billfish-species-honor-influential.html
6. https://en.wikipedia.org/wiki/Zealandorhynchus

The post Zealandorhynchus first appeared on Вимерлий світ.

Aeviperditus — вимерлий рід горобцеподібних птахів (Passeriformes), що жив у середньому міоцені на території сучасної Нової Зеландії. Єдиним відомим видом є Aeviperditus gracilis, описаний у 2025 році з місцевості Сент-Батанз (St Bathans) у Центральному Отаго. Вважається найдавнішим представником або близьким родичем родини Ptilonorhynchidae (наметникові, або альтаночницеві), який мешкав за межами Австралії.

Викопні рештки Aeviperditus gracilis були виявлені в міоценових відкладах поблизу селища Сент-Батанс у Центральному Отаго на Південному острові Нової Зеландії. Відкриття було зроблено міжнародною науковою групою за участю Університету Отаго, Музею Нової Зеландії Те Папа Тонгарева та Кембриджського університету.

Основною знахідкою стала викопна кістка стопи довжиною лише 2,9 см, виявлена серед тисяч дрібних кісток у місцезнаходженні Сент-Батанс. Цю кістку було ідентифіковано за допомогою мікро-КТ сканування та цифрового моделювання, яке дозволило порівняти викопні рештки з великою кількістю інших горобцеподібних птахів.

Результати дослідження були опубліковані 7 жовтня 2025 року в науковому журналі Historical Biology.

Назва роду Aeviperditus походить від латинського aevum («вік») і perditus («втрачений»). Видова назва gracilis походить від латинського слова, що означає «стрункий» або «граціозний». Назва означає витончений таксон, який був втрачений як географічно, так і протягом століть. Він географічно віддалений від своїх ймовірних близьких родичів в Австралії та Новій Гвінеї і вимер в Зеландії до наших днів.

Aeviperditus відомий лише за однією кісткою — цівкою (tarsometatarsus, NMNZ S.44264), довжиною близько 30 мм. За морфологією вона нагадує відповідні кістки сучасних Ptilonorhynchidae, проте значно менших розмірів. Орієнтовна маса тіла птаха оцінюється у близько 33 г, що втричі менше, ніж у сучасних представників родини.

За морфологією кістки стопи, цей птах був найбільш подібний до групи шалашників, які будують так звані “альтанки”, наприклад, альтанник вогнистоголовий (Sericulus ardens) чи наметник фіолетовий (Ptilonorhynchus violaceus). Це дає підстави припускати, що самці Aeviperditus gracilis могли мати схожу складну шлюбну поведінку, будуючи прикрашені конструкції для залучення самок.

Aeviperditus gracilis мешкав в епоху міоцену (19–14 млн років тому) на території, що оточувала величезне озеро Мануерікія, розташоване на місці сучасного Центрального Отаго. Рештки тисяч птахів були законсервовані у відкладах в озері та навколо нього. Клімат того періоду був значно теплішим, ніж сучасний клімат Нової Зеландії, що сприяло існуванню різноманітної фауни, включаючи крокодилів, черепах, різноманітних птахів та навіть невеликих ссавців.

Aeviperditus gracilis, як і багато інших унікальних тварин з фауни Сент-Батанс, не має сучасних нащадків в Новій Зеландії. Наметник був особливо вразливим до зниження температур напередодні льодовикових періодів та пов’язаних із цим змін у складі та розподілі лісів, що, ймовірно, і призвело до його вимирання.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/08912963.2025.2568099
2. https://www.sci.news/paleontology/st-bathans-bowerbird-aeviperditus-gracilis-14307.html
3. https://www.discoverwildlife.com/animal-facts/birds/st-bathans-bowerbird-new-zealand

The post Aeviperditus first appeared on Вимерлий світ.

Tadorna rekohu — вимерлий вид галаза, який був ендемічним для островів Чатем і був тісно пов’язаний з галагазом мінливим (Tadorna variegata) з Нової Зеландії. Він вимер після заселення островів моріорі близько 1500 року.

Видова назва походить від назви островів Чатем (Нова Зеландія), де раніше мешкала T. rekohu, мовою народу моріорі. Назву подарував фонд Hokotehi Moriori Trust, який представляє корінне населення островів Рекоху-Чатем.

Вид Tadorna rekohu має інші пропорціх, ніж T. variegata, і відмінний від T. variegata за остеологічними ознаками та алометрією, наведеними нижче.

Череп T. rekohu довший і має меншу міжочну ширину. Плечові кістки T. rekohu в середньому коротші, з більш міцними проксимальними та дистальними кінцями. Ліктьові кістки та зап’ясткові кістки в середньому коротші у T. rekohu, а проксимальна ширина променевої кістки в середньому більша у T. rekohu.

Стегнова кістка T. rekohu довша відносно загальної довжини плечової кістки. Співвідношення середньої довжини плечової кістки до стегнової кістки у T. rekohu коливається від 1,92 до 1,96 (пов’язані скелети) порівняно з 2,00–2,11 та 2,02–2,18 у самок та самців T. variegata відповідно. Стегнові кістки і цівки T. rekohu в середньому довші.

Острови Рекоху-Чатем, розташовані за 785 км на схід від основної частини Аотеароа (Нова Зеландія), характеризуються високим рівнем ендемізму видів. До появи людей на цих островах мешкала багата фауна водоплавних птахів, що включала щонайменше вісім видів качок.

Геометричний морфологічний аналіз та філогенетичний аналіз повних мітогеномів підтверджують, що Tadorna rekohu була сестринським таксоном до галагаза мінливого Tadorna variegata (Gmelin, 1789) з основної частини Нової Зеландії. Предки качки Рекоху колонізували острови Чатем близько 390 000 років тому, в пізньому плейстоцені.

Порівняно короткі, міцні кістки крил і довгі кістки ніг вказують на те, що цей вид мав обмежену здатність до польоту порівняно з його материковими родичами. Наявність кісток Tadorna rekohu в ранніх відкладах сміттєзвалищ моріорі свідчить про те, що її вимирання було спричинене надмірним полюванням до пізнішого заселення островів європейцями та маорі в XIX столітті.

Скам’янілості

Джерела

1. https://novataxa.blogspot.com/2025/08/tadorna.html
2. https://academic.oup.com/zoolinnean/article/204/3/zlaf069/8212055
3. https://en.wikipedia.org/wiki/Rēkohu_shelduck

The post Tadorna rekohu first appeared on Вимерлий світ.

Psiloceras — вимерлий рід амонітів. Psiloceras є одним з найдавніших відомих амонітів юрського періоду, а поява найдавніших видів Psiloceras є основою для визначення початку юрського періоду. На відміну від більшості ранніх амонітів, які мали складні форми та орнаменти на панцирі, Psiloceras мав гладкий панцир.

Майже всі амоніти, за винятком декількох представників родини Psiloceratidae, включаючи Psiloceras, вимерли під час тріасово-юрського вимирання (201,3 мільйона років тому).

Більшість авторів припускають, що Psiloceras походить від Phyllocerataceae. P. spelae, ймовірно, є найдавнішим видом Psiloceras.

Міжнародна комісія зі стратиграфії (ICS) визначила дату першої появи групи Psiloceras spela як визначальний біологічний маркер початку геттанзького віку, 201. 3 ± 0,2 мільйона років тому, найранішої стадії юрського періоду, з глобальною межею стратиграфічного розрізу та точки (GSSP), розташованою на перевалі Кухйох, гори Карвендель, Північні вапнякові Альпи, Австрія. Це було затверджено в 2010 році. Початок юрського періоду в Британії історично визначалася першою появою амоніта Psiloceras planorbis.

Був поширений в юрському періоді в Аргентині, Австрії, Канаді, Китаї, Франції, Німеччині, Новій Зеландії, Іспанії, Великій Британії, США. Скам’янілості Psiloceras часто знаходять у Ватчеті, Сомерсет, Англія. Тут Psiloceras planorbis з гладкою мушлею (разом з іншими видами) зазвичай знаходять у вигляді сплощених скам’янілостей у блакитному ліасі.

Скам’янілості

Джерела

1. https://en.wikipedia.org/wiki/Psiloceras
2. https://www.deviantart.com/diegooa/art/Hettangian-Ammonites-1133974207
3. https://www.deviantart.com/rahonavis70m/art/Dinovember-2020-8-Lophostropheus-860622260

The post Psiloceras first appeared on Вимерлий світ.

Pakudyptes — рід вимерлих пінгвінів з пізньоолігоценових вапняків Отекайке в Новій Зеландії. Рід містить один вид, P. hakataramea, відомий за трьома фрагментарними кістками кінцівок.

Викопний матеріал Pakudyptes був знайдений у 1987 році в кар’єрі Хакатарамеа, що представляє відкладення вапняку Отекайке, в долині Хакатарамеа в Південному Кентербері, Нова Зеландія. Голотипний зразок, OU 21977, складається з більшої частини лівої плечової кістки. Верхня половина лівої ліктьової кістки (OU 21976) і частина правої стегнової кістки (OU 21966) — обидві, ймовірно, належать одній особині з голотипом — також були віднесені до цього роду.

У 2024 році Андо (Ando) з колегами описали Pakudyptes hakataramea як новий рід і вид вимерлих пінгвінів на основі цих викопних решток. Родова назва Pakudyptes поєднує в собі маорійське слово “paku”, що означає “маленький”, і грецьке слово “dyptes” — загальний суфікс для родових назв пінгвінів, що означає “пірнальник”. Видова назва hakataramea походить від назви долини Хакатарамеа. Саме слово походить від маорійських фраз “ха-ка”, що означає танець, і “та-ра-ме-а”, що означає “зі списоносною травою”.

За оцінкою дослідників, P. hakataramea досягав 40-45 сантиметрів завдовжки і 30-35 сантиметрів заввишки. Це можна порівняти з розмірами сучасних малих пінгвінів (Eudyptula) і міоценових Eretiscus tonnii. Таким чином, P. hakataramea був одним із найдрібніших представників ряду в історії. Знахідка цього виду ілюструє сплеск розмаїття пінгвінів на межі олігоцену та міоцену, що стався слідом за масштабною перебудовою екосистем у пізньому еоцені – ранньому олігоцені.

Припускають, що P. hakataramea належав до стовбурової групи ряду Sphenisciformes. Його найближчими родичами були представники вимерлих родів Platydyptes, Palaeospheniscus, Eretiscus і Marplesornis. При цьому в будові крила у P. hakataramea поєднувалися прогресивні та архаїчні риси. Зокрема, плечовий суглоб у нього був майже таким самим, як у сучасних пінгвінів, а ліктьовий — як у більш давніх видів. За словами авторів, P. hakataramea демонструє, як крила пінгвінів поступово перетворювалися на дедалі більш придатні для плавання ласти. Водночас мікроанатомія кісток цього виду вказує, що він добре пірнав, хоча, найімовірніше, волів полювати на мілководдях, як і сучасні малі пінгвіни.

Скам’янілості

Джерела

1. https://www.popsci.com/science/penguin-wing-evolution/
2. https://novataxa.blogspot.com/2024/08/pakudyptes.html
3. https://nplus1.ru/news/2024/08/02/pakudyptes-hakataramea
4. https://www.sci.news/paleontology/pakudyptes-hakataramea-13143.html
5. https://en.wikipedia.org/wiki/Pakudyptes
6. https://ja.wikipedia.org/wiki/パクディプテス

The post Pakudyptes first appeared on Вимерлий світ.

Aureia — рід зубатих китів, що існував наприкінці олігоцену та на початку міоцену, приблизно 23-22 мільйони років тому. Він жив у мілководних прибережних водах, що вкривали більшу частину острову Аотеароа, сучасна Нова Зеландія. Типовий вид — Aureia rerehua.

Аурея була знайдена в кар’єрі в долині Хакатарамеа і розміщена в Геологічному музеї Отаго разом з іншими доісторичними скарбами завдяки роботі покійного почесного професора Р. Юена Фордайса (R. Ewan Fordyce), його колег та випускників.

Родова назва Aureia походить від маорійського aurei, що означає “шпилька для плаща” і вказує на форму зубів. Видова назва, rerehua, означає “красивий”, що вказує на її добре збережену морду.

Aureia була тісно пов’язана з вайпатіідами — групою, яку традиційно класифікували як платоністоїдів (лінія південноазіатських річкових дельфінів). Однак, нещодавно запропонували вважати, що вони представляють окрему більш ранню гілку еволюційного дерева зубатих китів.

Близько 2 м завдовжки, Aureia мала характерні зуби, схожі на бивні, які виходили назовні з її морди і змикалися, коли рот був закритий. Разом з гнучкою шиєю і досить витонченою будовою черепа та щелеп, це дозволяє припустити, що вона спеціалізувалася на ловлі дрібної здобичі в “риб’ячу пастку” з зубів. Це унікальна стратегія харчування для зубатого кита.

Разом з відмінною спеціалізацією харчування у інших близьких родичів, таких як Nihohae, Aureia показує, як кілька видів давніх китоподібних могли співіснувати в одному місці і в один час, диверсифікувавшись в різні екологічні ніші.

Скам’янілості

Джерела

1. https://alphynix.tumblr.com/post/756097276551839744/aureia-rerehua-was-a-toothed-whale-that-lived
2. https://www.sci.news/paleontology/aureia-rerehua-12827.html
3. https://phys.org/news/2024-04-fossil-dolphin.html
4. https://www.facebook.com/infohewanprasejarah/photos/-aureia-rerehua-spesies-paus-bergigi-patanistoidae-baru-dari-selandia-baru-spesi/904083528389483/
5. https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/03036758.2024.2314505

The post Aureia first appeared on Вимерлий світ.

Trigonia — вимерлий рід морських двостулкових молюсків з родини Trigoniidae. Діапазон існування роду охоплює палеозой, мезозой і палеоцен кайнозою, від 298 до 56 млн років тому.

Цей двостулковий молюск мав трикутну або півмісяцеву черепашку з різноманітним оздобленням. Стулки товсті, з гострим рельєфним краєм від кінчика до краю. Довжина черепашки близько 8,75 сантиметрів.

Рід Trigonia є найбільш легко ідентифікованим представником родини Trigoniidae, через серію міцних ребер уздовж передньої частини зовнішньої частини черепашки. Вони є першими представниками родини, які з’явилися в середньому тріасі (анізій) Чилі та Нової Зеландії. Перші європейські приклади (Trigonia costata) з’являються в нижній юрі (тоар) в Шерборні, Дорсеті та Гундерсхофені, Швейцарія.

Всього відомо понад 40 видів роду.

Трикутні черепашки Trigonia мали складні внутрішні шарніри і часто — складні візерунки з ребер і горбків (які, можливо, були пристосуванням для підвищення ефективності риття). Це робило їх дуже виразними візуально. Вони мешкали переважно на мілководді прибережних районів. Подекуди їхні скам’янілості настільки поширені, що, мабуть, вони були одними з найчисельніших тварин в своїх екосистемах.

Trigonia costata — вид, що жив у Європі протягом ранньої та середньої юри (~174-166 млн.р.т.), приблизно в той час, коли тригоніди досягли найвищого розмаїття. Зазвичай близько 5-7,5 см завдовжки, це був один з найдовговічніших видів тригонід і один з найпоширеніших на той час.

Разом з іншими родичами, різні види Trigonia продовжували еволюціонувати протягом усього мезозою, і хоча майже всі вони вимерли наприкінці крейди, деяким з них вдалося протриматися і в кайнозої.

Остання згадка про справжню Trigonia походить з Аргентини з самого кінця палеоцену, близько 56 мільйонів років тому. Після майже 200-мільйонного існування цей довгоживучий рід нарешті зник. Однак, хоча сама тригонія зникла, це ще не був кінець тригонідів загалом.

Єдина лінія, що залишилася та спокійно дожила до наших днів, або походить від одного з видів Trigonia, або дуже тісно пов’язана з цим родом. Зараз вона мешкає у водах біля берегів Австралії і Тасманії. Ці молюски, відомі під назвою Neotrigonia, не так вишукано орнаментовані, як деякі з їхніх давніх родичів, але їхні складні петлі черепашки видають їх як єдиних живих тригонідів. Їхня анатомія може дати нам деякі підказки про те, як могли виглядати м’які тканини Trigonia. Зокрема, це, наприклад, наявність незвичайної м’язової ноги у формі черевика, яка допомагає Neotrigonia швидко зариватися в морське дно.

Скам’янілості

Джерела

1. http://masahatto2.p2.bindsite.jp/pg293.html
2. https://nixillustration.com/science-illustration/2018/almost-living-fossils-month-16-fancy-triangle-clams/
3. https://www.deviantart.com/ngzver/art/Middle-Jurassic-marine-fauna-of-Northern-France-760006166
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Trigonia
5. https://nl.wikipedia.org/wiki/Trigonia
6. https://fr.wikipedia.org/wiki/Trigonia_(bivalve)
7. https://es.wikipedia.org/wiki/Trigonia_(zoología)

The post Trigonia first appeared on Вимерлий світ.

Megalampris — вимерлий рід риб з родини опахових (Lampridae), що жив у пізньому олігоцені Нової Зеландії, близько 26 мільйонів років тому. Типовий вид — Megalampris keyesi.

Megalampris був знайдений у вапняках Отекайке в Північному Отаго командою під керівництвом Юена Фордайса (Ewan Fordyce) з геологічного факультету Університету Отаго. Ця тварина є єдиним родом, окрім сучасного Lampris, в родині Lampridae.

“Mega” у поєднанні з “lampris” вказує на надзвичайно великий розмір зразка порівняно з іншими представниками родини, “keyesi” — на честь покійного Яна Кіза (Ian Warwick Keyes, 1938-2004), який зробив значний і тривалий внесок у вивчення викопних хребетних Нової Зеландії.

Це найбільша викопна кісткова риба в Новій Зеландії, вражаючі рештки якої складаються з трьох великих вапнякових блоків, що містять переважно хвостовий скелет. Вони виставлені в музеї Отаго в місті Данедін, Нова Зеландія. Деякі зі збережених хребцевих центрів мають 90 мм в поперечнику.

Зовні Megalampris, мабуть, був дуже схожим на сучасну сонячну рибу (Lampris guttatus), з якою він тісно пов’язаний. Його розміри, однак, були справді вражаючими: порівнюючи знайдені скам’янілості з сучасними зразками сонячних риб, можна припустити, що Megalampris мав бути до 4 метрів завдовжки. Сучасна сонячна риба, з іншого боку, досягає 2 метрів. Як і сонячні риби, Megalampris також мав високе, стиснуте з боків тіло.

Клейтри (cleithra) у скам’янілостях значно збільшені. Це дозволяє припустити, що Megalampris використовував спосіб плавання, характерний для сонячних риб.

Скам’янілості

Джерела

1. https://extinct-animals.fandom.com/ru/wiki/Мегаламприс
2. https://x.com/mariolanzas5/status/1792157442047950938
3. https://x.com/JoschuaKnuppe/status/1363344867347341312
4. https://coastalpaleo.blogspot.com/2012/04/visit-to-otago-museum.html
5. https://www.researchgate.net/publication/232688706_Megalampris_keyesi_a_giant_moonfish_Teleostei_Lampridiformes_from_the_Late_Oligocene_of_New_Zealand
6. https://www.reddit.com/r/Paleontology/comments/1bgao0j/a_megalampris_keyesi_in_present_day_new_zealand/
7. https://en.wikipedia.org/wiki/Megalampris
8. https://ru.wikipedia.org/wiki/Megalampris_keyesi
9. https://it.wikipedia.org/wiki/Megalampris_keyesi

The post Megalampris first appeared on Вимерлий світ.